Аграрне питання є основним питанням російської історії.
Це питання стало причиною суперечок історичних і громадських
діячів, які пропонували часом діаметрально протилежний-
ные його рішення. В історії на шей країни було багато політи-
чеських течій, представники яких вважали основною метою
своєї діяльності - рішення наболілого питання про землю.
Питання про землю неодноразово виникало протягом усієї істо-
рії Росії, але особливо гостро він встав в XIX столітті. Неразре-
шенность аграрного питання гальмувала розвиток країни і Обус-
ловило відставання Росії від провідних капіталістичних держав.
І це розуміли як наші правителі, так і інші політичні
діячі. Олександр I і Микола I визнавали серйозність і ак-
туальность цього питання і приділяли йому увагу. Підтверджено-
ня цього указ про "Вільних хліборобів" і реформа графа серпанком-
лева.
Реальним кроком в історії розв'язання аграрного питання була
реформа 1861 р. Особисте звільнення селянства від фортеці-
ної залежності мало величезне значення. Існують різні
оцінки цього періоду в житті країни. Частина істориків вважає,
що реформа була проведена виключно в інтересах дворянс-
тва, інші історики, частково визнаючи це, говорять про глав-
ном: Росія зробила стрибок у своєму економічному розви-
тіі.Реформи 60-70 рр.. XIX століття прискорили розвиток процесу
першо-початкового накопичення капіталу в Росії.
Аграрний капіталізм міг розвиватися за "прусському" шляху,
при якому селяни звільняються без землі або з малими на-
справами, можуть у будь-який момент позбавитися від неї і піти в найм-
ные працівники, а поміщики одержують від держави значні
суми і кредити для переведення своїх господарств на капіталістічес-
Електричні рейки.
Але не виключався і "американський" шлях розвитку капіта-
лізм, при якому поміщицьке землеволодіння відсутня, а
селяни отримують великі ділянки землі і вільно нею распо-
ряжаются. Обидва ці шляхи представляли собою значний прог-
ресс в порівнянні з колишніми аграрними відносинами, в основі
яких лежали зовні економічний примус селян, від-
присутність вільного ринку робочої сили, землі, капіталів.
"Прусський" шлях аграрного капіталізму не міг поліпшити по-
ложении селян, які страждають від безземелля, але міг вирішити
проблему аграрного перенаселення. При цьому посилився б відтік
розорилися селян у місто.
"Американський" шлях також вів до масового руйнування бід-
няков, але вже в результаті розвитку товарно-грошових ставлення-
ний. Але на більшій території Росії був присутній "прусський"
шлях розвитку аграрного капіталізму. Тому селяни не по-
лучілі землі.
Таким чином, ми бачимо, що аграрне питання в Росії в
початку XX ст. не був дозволений. Це було погано подвійно, тому що
в країні не було завершено промисловий переворот і Росія оста-
валась аграрною країною, де селянство становило 77% насе-
лення (1897 р.).
Аграрний питання стало корінним питанням I російської революційної-
ції 1905-1907 рр.. Селянський рух наклав суттєво-
ний відбиток на весь хід революції. Розмах селянських вис-
тупленій восени 1905 р. змусив царя підписати 3 листопада мані-
фест про зменшення наполовину викупних платежів з селян з 1
Січень 1906 і про припинення їхньої виплати з 1 січня 1907 р.
Проблема аграрного розвитку країни стала корінний для
всіх чотирьох чотирьох дум. Державній Думі дебати з аг-
рарному питання розгорталися в основному між кадетами і
трудовиками з одного боку і царським урядом з дру-
гой.
Кадети внесли на розгляд у I Думі свій законопроект,
де мова йшла про примусове відчуження "за справедливий
винагороду "тієї частини поміщицьких земель, які обро-
розробляються на основі напівкріпосницького відробіткової системи
або здавалися селянам у кабальну оренду. Вся земля пере-
ходить до державного земельного фонду, з якого селяни
будуть наділені нею на правах приватної власності. Глава
уряду виступив з декларацією, в якій в різкій і
образливій формі відмовив Думі в праві так само
дозволяти аграрне питання. Дума обурювалася і висловила прави-
будівництві недовіру. Але піти у відставку уряд не міг
(оскільки це відповідально перед царем) і не хотіло.
Законопроект не був прийнятий, а Дума розпущена. Друга Ду-
ма, яка була ще більш ліва, ніж перший, запропонувала три
законопроекту, суть яких зводилася до розвитку вільного
фермерського господарства на вільній землі. Ці законопроекти
теж не були схвалені урядом. П. А. Столипін, використовуючи
фальшивку, вирішив позбутися сильного лівого крила Думи і
звинуватив 55 соціал-демократів у "змові" з метою Встановлено
ня республіки. Однак Дума створила комісію для расследова-
ня всіх обставин, яка прийшла до висновку, що звинувачений-
ня є суцільним фальсифікацією. Бачачи такі настрої серед
депутатів, цар (3 червня 1907 р.) підписав маніфест про розпуск
Думи.
Державний переворот 3 червня 1907 означав кінець
революції 1905 - 07 рр..
Підсумком першої російської революції стало те, що в селі
встановилися відносини відповідають умовам капіталістичного
тичного розвитку: були скасовані викупні платежі, скоротився
поміщицький свавілля, знизилася орендна і продажна ціна на
землю; селяни прирівнювалися до інших станів у праві на
пересування й місця проживання, вступу до вузів і на грома-
Данський службу. Чиновники і поліція не втручалися в роботу
селянських сходів. Проте в головному аграрне питання не був
вирішене: селяни не отримали землі.
1. Столипінська аграрна РЕФОРОМА.
Після поразки революції гострота аграрного питання від-
нюдь не ослабла, і уряд запропонував свій шлях його ре-
ності - аграрну реформу. Її конкретне втілення було свя-
Зано з ім'ям прем'єр-міністра Петра Аркадійовича Столипіна.
Він вкладав у неї свої знання, чималим організаторські
здібності, досвід, і, нарешті, всю душу, по-своєму розуміючи
користь реформи для Вітчизни. Правореформістскій столипінський
курс поєднував жорсткі заходи боротьби з революцією з поступовими
кроками з оновлення старого ладу. Столипінський курс припускає-
лага здійснення ряду реформ: аграрно-селянської, місць-
ного самоврядування, судової, освіти, введення страху-
вання робітників. Їх мета полягала у всебічному зміцненні дер-
дарування, в модернізації суспільства.
Суть аграрної реформи полягала в закріпленні правового
статусу селянського стану через особисту земельну собс-
твенность. Реформа передбачала перетворити селянина у
власника землі шляхом серії заходів з ліквідації ар-
хаічних кріпосницьких методів ведення сільського господарства,
вивільненню селянської ініціативи з пут общини. Припускає-
лага, що економічне зміцнення селянського господар-
тва, створення шару заможних чоловіків зміцнить і політичний
устрій Росії. Для цього необхідно було, на думку П.А. Сто-
липіна, підвищити товарність селянського господарства, підняти
покупну здатність селян, прискорити процес діфференціа-
ції селянства шляхом економічної конкуренції, збільшити
приплив робочої сили в місто з села, розширити ємність
внутрішнього ринку і прискорити темпи розвитку індивідуального
землекористування.
П. А. Столипіна від 9 листопада 1906 (який став законом
14 червня 1910) всі селяни ділилися на дві категорії:
там, де не було переділу общинної землі 24 роки, селяни
могли вимагати надання її в особисту власність в
будь-який час, там, де був переділ землі за останні 24 роки,
селянину, за його заявою про вихід з громади, надавати пріоритет
лялась та земля, яку він мав після останнього переділу.
Головне в аграрну реформу Столипіна полягало в тому,
що селянин ставав особистим власником землі, слідів-
вательно, від того, як він нею розпорядиться, залежало його бо-
гатство. Столипін розглядав селянську реформу з соці-
альної точки зору, оскільки вважав, що політична реформа
може здійсниться тільки в поєднанні з соціально-аграр-
ной.Улучшеніе становища більшості населення Росії допомогло
б, як уявлялося П. А. Столипіну, стабілізувати спочатку
економіку, а потім і соціально-політичну ситуацію в стра-
не. Він був проти націоналізації землі. Він вважав, що будь-яка
програма націоналізації приведе до великих соціальних потр-
сеніям, від яких країні буде важко оговтатися.
Для реалізації основних положень реформи, діяльність
уряду здійснювалася в декількох напрямках. Рас-
ширилася діяльність селянського банку. За 22 місяці, з 3
Листопад 1905 по 1 вересня 1907 р., банк придбав більше 4
млн. десятин землі. За указів 12 і 27 серпня 1906 частина
казенних і питомих земель була продана банку для продажу
селянам за пільговими цінами. До 1911 р. банком було продано
близько 3 млн. десятин землі (тільки поміщицької), а всього понад
7 млн. десятин в особисте користування. Ці укази дозволили на-
чать поступову передачу володінь землі в руки найбільш за-
інтерісованних у розвиток прогресивного господарства ініціатив-
них землевласників. Щоб селянам придбати землю одним
шматком (і ліквідувати таким чином черезсмужжя, яка
знижувала ефективність селянського господарства), в 1909 р.
Селянський банк отримав не тільки право бути посередником
при продажу землі, а й можливість межувати землю, тобто
займатися землевпорядними роботами. Пізніше банк став
займатися і здачею землі в оренду.
Урядом Столипіна було здійснено ряд кроків, огра-
яка б радикально обмежувала можливість скупки і спекуляції землею. Так, на-
слушна земля, придбана в особисту власність, могла
бути продана лише селянам, а також закладена тільки в
Селянський банк і не могла бути віддана за особисті борги; в
одних руках можна було зосередити лише шість наділів.
Реформа відразу ж підштовхнула процес диференціації
селянства; першими, хто побажав виходу з общини, були в
основному багатоземельні селяни. Більшість селян, по-
лучів таке право, стали продавати свої наділи, зніматися з
місця і шукати кращих умов на стороні. Багато селянські
сім'ї переселялися за Урал, до Сибіру, частина емігрувала з
країни, інші ж поповнювали міське населення. Так, з
початку реформи лише до Америки емігрувало 66,3 тис.
селян. Всього за 10 років реформи виїхали в інші країни бо-
леї 1,5 млн. человек.Колічество переселенців з початку реформи
поступово зросла. Так, у 1906 р. їх налічувалося 216,6
тис. чоловік, а в 1908 р. - 758,8 тис. Частка зворотних Перес-
ліньки в середньому склала 17,6% на рік, хоча в окремі го-
ди вона сягала 80%. Це було пов'язано зі складностями уст-
ройства селян на новому місці і всілякими перешкодами,
лагодиться переселенцям з боку місцевої влади.
До середини 1911 р. в ході здійснення селянської ре-
форми більше 1,5 млн. чоловік реалізували своє право влас-
ності, проте всього 1/3 виділилися селян прагнуло до
нового типу господарства.
Одноосібне господарство безсумнівно сприяло збільшен-
нію культурних земель, знищення черезсмужжя, поліпшенню
обробки землі, зменшенню пияцтва.
Столипінська аграрна реформа звільняло суспільство від фе-
одально-кріпосницьких пережитків і об'єктивно сприяла
розвитку виробничих сил. Зростання виробництва продукції на
хуторах привів до конкуренції і розорення відсталих поміщицьких
господарств. Збільшився вивіз сільсько-господарської продукції,
зросла врожайність хлібів. У містах стали більше потреб-
лять м'яса. Аграрна реформа не тільки оживила внутрішній ри-
нок, а й сприяла розвитку промисловості.
Також реформа мала великий вплив на зміну соці-
альної структури суспільства. Процес диференціації в селі
привів до напливу в місто чорноробів, а ціна не кваліфікована
ванної робочої сили була низькою.
Я вважаю, що столипінські реформи були останнім шансом
старого режиму врятувати країну від руйнівної дії ре-
волюціі "знизу".
Ось що пише з приводу столипінської реформи А. Я. Аврех: "З
вершини сьогоднішнього дня особливо добре видно головна корен-
ва причина банкрутства Столипіна. Органічний порок його
курсу, прирікає його на неминучий провал, полягав у тому,
що він хотів здійснити свої реформи поза демократією і пит-
ки їй. Спершу він вважав, треба забезпечити економічні усло-
вия, а потім вже здійснювати "свободи". Звідси всі ці фор-
мули: "Спершу громадянин, потім громадянськість", "Спочатку
заспокоєння, потім реформи "," Дайте мені 20 років спокою ... "і
т. д.
Але існують і інші точки зору. Ось, наприклад, мені-
ня Б. В. Лічман: "... Столипін вважав, сто не можна чекати не-
повільних результатів від зроблених реформ, і, що відоіз-
нити політичний і економічний лад можливо тільки пу-
тим кропіткої роботи спільно, до чого неодноразово закликав,
але його голос не був почутий. Здорові ідеї Петра Столипіна не
давали спокою царської почту, що відкрито нехтувала його. Чи не
раз на життя Столипіна і його сім'ї організовувалися покуше-
вання. А 1 вересня 1911 кулі Дмитра Богрова смертельно ра-
Нілі Великого Реформатора ХХ століття. "
Сучасні історики вважають, що багато в чому завдяки
столипінським реформам Росія в дореволюційний період змогла
суттєво підняти рівень сільськогосподарського виробнич-
тва. але ці реформи не реформи не могли бути повністю реалі-
зовано з ряду причин. По-перше, не можна було забезпечити
власників-фермерів земельною площею, достатньою для
організації раціонального господарства, залишили в непрікосно-
ності монопольне землеволодіння великих поміщиків. По-дру-
яких, фермери були залишені практично без фінансової допомоги
держави. Пільги від 100 до 260 рублів, які їм видаючи-
Чи, були явно недостатніми для придбання техніки. І,
по-третє, вільне фермерство не могло народитися при отсутс-
твіі демократії.
В результаті, напередодні революції 1917 р., земельне питання
продовжував залишатися невирішеним.
2. ВИРІШЕННЯ АГРАРНОГО ПИТАННЯ У ПЕРШІ П'ЯТИРІЧКИ РАДЯНСЬКОЇ
Влади. Колективізація.
Спори між політичними угрупованнями про шляхи вирішення
земельного питання не припинялися і напередодні жовтневого пе-
реворота 1917 Партії правого спрямування були за еволюційний
шлях вирішення цієї проблеми.Левие есери, що відображали інтереси
середняків і бідняків, пропонували піти по п?? ти соціалізації
землі, перетворення її в загальнонародне надбання, а також перед-
лага розвивати кооперацію.
Відчуження поміщицької землі за рахунок держави з вознаг-
ражденіем за справедливою оцінкою і організацію державно-
ної допомоги переселенцям пропонували кадети. Соціал-демократи
(меншовики) виступали за муніципалізацію землі, за розвиток
різних форм землеволодіння і за знищення поміщицького
землеволодіння. У партії партії більшовиків не було своєї
програми вирішення аграрного питання.
Одним з перших законів Радянської влади був "Декрет про
землі ", в основу якого був покладений селянський наказ,
складений на підставі 242 місцевих селянських наказів.
Сутність Декрету зводилася до скасування приватної власності на
землю, ліквідацію поміщицького землеволодіння, націоналізації
землі, передачі її в розпорядження селянських організацій і
до зрівняльного землекористування. У цілому "Декрет про землю"
включав основні положення есерівської програми з аграрного
питання. В. І. Ленін з цього приводу сказав: "У дусі чи в на-
шем, в дусі чи есерівської програми, не в цьому суть. Суть в
тому, щоб селянство отримало тверду впевненість в тому,
що поміщиків в селі більше немає, що хай самі селяни
вирішують всі питання, нехай самі вони влаштовують своє життя ..."< br />
Після перевороту 1917 року земельне питання було вирішене
масою. Насильницькими методами відбирали землі у поміщиків,
грабували маєтки. Але все ж таки зрівняльного перерозподілу
не можна було досягти. Основною рисою господарського ладу,
створеного комуністичною політикою до 1921 року, була на-
ціоналізація продуктів селянських господарств. За допомогою воо-
Ружену продовольчих загонів і комітетів у селян від-
збиралися всі "надлишки", вбиваючи в селян полювання сіяти і Вира-
щівать більше того, що потрібно власній родині.
У міру того як споруджувалися будівля цієї системи господа-
тва, виробничі сили Росії падали все більше і більше.
Дуже глибока криза охопила всі сторони суспільного життя,
промисловість, сільське господарство. Скоротилися посівні пло-
Щади, знизилися врожаї. Рвалися традиційні зв'язки між го-
родом і селом. Зростав опір селян продразверс-
тке. Проте усвідомлення більшістю керівників країни гли-
біни кризи ще не настав. Для цього треба було потр-
сеніе повстаннями селян і повстанням військових матросів в
Крондштат. В. І. Ленін зрозумів згубність комуністичної полі-
тики, і на з'їзді у березні 1921 року виступив з пропозицією
відмовитися від неї і перейти до нової економічної політики.
Він визнав на цьому з'їзді, що до зміни політики його толку-
ет основне економічне міркування - "збільшити кількість
продуктів. Ми знаходимося в умови такого зубожіння, розорений-
ня, перевтоми і виснаження головних виробничих сил -
робітників і селян, що цьому основному міркуванню - у що
будь-яку ціну збільшити кількість продуктів - припадає на
час підкорити всі. "В. І. Ленін також визнав, що селянського
тво невдоволено існуючою формою відносин, і далі воно
так існувати не буде.
Якщо при комуністичній політиці партія прагнула опе-
реться на союз з біднішим селянством, то при НЕП вона за-
казала про союз з середняком.
Головним завданням НЕПу, на думку В. І. Леніна, стала необ-
ходімость створення економічної змички "між нашою соціа-
лістіческой роботою з великої промисловості і сільського хо-
зяйству і тією роботою, якою зайнятий кожен селянин і ко-
торую він веде так, як він може ". Нова економіка, яка будує-
ся на основі нового виробництва, розподілу, частнокапі-
талістіческого виробництва і торгівлі, була орієнтована на
змичку з селянської економікою. Нова економічна політи-
ка давала можливість виходу на:
- Економічні зв'язки міста і села;
- Кооперування населення країни;
- Повсюдне впровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості українських
ванность в результатах праці;
- Господарську самостійність, яку дав селі
продподаток;
- Боротьбу з бюрократизмом, адміністративно-командними за-
машка;
- Підвищення культури в усіх сферах діяльності людини.
Під час проведення нової економічної політики у зажи-
точного селянства з'явились деякі перспективи. Але з
приходом до влади І. В. Сталіна питання про землю вирішується в поль-
зу формального марксизму. Що набирав силу в другій половині
20-х рр.. "великий стрибок" в індустріалізації спричинив за собою
крутий перелом політики в селі - колективізацію.
Індустріалізація вимагала великих капіталовкладень. Їх
могли дати товарні господарства міцних селян, у тому числі
куркульські. Кулак, по своїй природі економічно вільний то-
варопроізводітель, не "вписувався" в у рамки адміністративно-
го регламентування економіки. У своєму господарстві він викорис-
заклику найману силу, тобто був експлуататором, класовим ворогом.
Посилення "антикуркульської лінії" у другій половині 20-х рр..
ставило куркуля перед питанням: навіщо розводити худобу, навіщо
розширювати оранку, якщо "надлишки" у будь-який момент можуть Отоб-
рать? Хлібозаготівельна криза ставив під загрозу плани ін-
дустріалізаціі. Вихід зі сформованої ситуації керівництво ви-
справа в наживи за рахунок кулака і опорі на широку бідняцьку
масу. Вихід з кризи І. В. Сталін побачив у виробничому
кооперуванні села - колективізації. З ним був не злагоди-
вересні Бухарін, який бачив вихід з кризи в нормалізації
економіки, підвищення податків на заможну частину села,
гнучкість у заготівельних цінах на хліб, збільшення випуску
промтоварів.
В даний час остаточно розвіяно один з основних
міфів нашої офіційної історії: нібито так звана
"суцільна колективізація" явилась результатом масового доб-
ровольного руху селян у колгосп. Насправді це була
насильницька акція, наслідком якої стало "раскресть-
яніваніе "країни.
У квітні 1929 р. усуненням групи Бухаріна були відкинь-
шени несталінскіе ідеї і варіанти, відкрилася зелена вулиця
моделі "соціалізму", що базується на спрощене уявлення-
ях про нове суспільство і шляхи його побудови. Остаточно оп-
рідшали сталінська альтернатива соціалістичного перетворень-
тання сільського господарства: кардинальна перебудова його по
типу промисловості. Це вело до корінної зміни класово-
го змісту селянства, відділення його від засобів виробництва
ництва, в першу чергу від землі, перетворення в найманого
працівника, який прикріплений до колгоспу поденника.
Промова Сталіна на конференції аграрників-марксистів 27 де-
кабріо 1929 р., в якій він проголосив гасло - "ліквідація
куркульства як класу на базі суцільної колективізації ", отк-
рила перший етап створення жорстко централізованої команд-
но-мобілізаційної системи сільськогосподарського виробнич-
тва. Серцевину механізму її здійснення склав тезу про
загострення класової боротьби в ході будівництва соціалізму.
Головним ворогом був оголошений кулак, а всі труднощі, помилки,
прорахунки стали пояснюється куркульськими підступами. Це й зрозуміло:
відчуження виробника від засобів виробництва вимагало
застосування насильницьких акцій. Були репресовані видающі-
еся вчені-аграрники: А. В. Чаянов, Н. Д. Кондратьєв, А.Н.Челен-
ців та ін Їх справді наукові обгрунтування шляхів розвитку
сільського господарства не могли влаштувати сталінське керівництво.
З самого початку усуспільнення селянських господарств був
зроблений наголос на високі темпи. Після прийняття 5 січня 1930
ЦК ВКП (б) постанови "Про темп колективізації і заходи по-
могутності держави колгоспному будівництву "рівень колективі
візаціі став стрімко зростати: на початку січня 1930 р. в
колгоспах нараховувалося понад 20% селянських господарств, до початку
Березень - понад 50%. Суцільна колективізація проводилась од-
новременно з розкуркулюванням - небаченої за масштабом репреса-
пасивного кампанією. Вона різко відрізнялася від антикуркульської акцій
1918 - 1920 рр.. тоді у заможних селян вилучали "зайву"
землю і техніку, тепер конфіскували все господарство, а сім'ї
розкуркулених виселяли в окремі райони Півночі, Сходу,
Середньої Азії на вічне проживання в наспіх споруджуються тут
"спецпоселеннях". Також виселялися і середняцькі сім'ї, кото-
яких в інших районах було значно більше, ніж "куркульських".
У багатьох областях виселялися так звані підкуркульників, то
є навіть бідні селяни, які виступали проти методів кол-
лектівізаціі. Виселяли також сільських священиків, дрібних
торгівців, ковалів, взагалі всіх неугодних людей. Траплялося,
що під виселення потрапляли цілі селища (на Кубані, напри-
заходів, було виселено населення 16 станиць, включаючи колгоспників і
бідняків-одноосібників). За даними історика Н. А. Ивницкий,
всього в 1930 - 31 рр.. було розкуркулено близько 600 тис. хо-
зяйств, крім того, приблизно 200 - 250 тис. "самораскулачі-
лись ", тобто розпродали і покидали своє майно і бігли
в місто і на новобудови. Існує твердження, що на воп-
рос У. Черчіля про жертви колективізації, Й. Сталін показав два
свої п'ятірні, тобто 10 млн. чоловік.
У ході суцільної колективізації та розкуркулення в країні
знову загострилася політична обстановка. Невдоволення
селян виявилася в різних формах, що було реакцією
селянства на перекручення в політиці колективізації. Отве-
тому стало певне зниження темпів колективізації, рос-
пуск "паперових" колгоспів. Але з кінця 30-х років знову спостеріга-
дається зростання чисельності колгоспів. До початку другої п'ятирічки
число їх досягло 224,5 тис., у них було об'єднано 65%
селянських господарств. На XVII з'їзді ВКП/б/Й. Сталін заявив,
що "реорганізаційних період сільського господарства, коли ко-
лічество колгоспів і радгоспів і число їх членів зростали бурхливими
темпами, вже закінчено, закінчений ще в 1932 році. Слідчий-
але, подальший процес колективізації представляє процес
поступового всмоктування і перевиховання залишків індивіду-
альних селянських господарств ". Він націлив на згортання еко-
номічного діяльності одноосібних господарств, обмеження їх
відтворювальної структури, ліквідацію орендних відносин.
Розпочався другий етап формування всеосяжної колгоспної сис-
теми, який завершився в кінці 30-х годов.К цього часу
питома вага одноосібних господарств у посівних площах скор-
покотився до 1% в 1940 р. (у межах до 17 вересня 1939 р.),
в СРСР було колективізовано 96,9% селянських господарств.
З самого початку створення колгоспів радянські і партійні
органи стали безцеремонно втручатися у внутрішньогосподарські
справи, підриваючи тим самим основи кооперативного та соціальн-
вання. Розпочався процес одержавлення колгоспів, регламентації
діяльності підсобного господарства, а разом з тим і процес
"розселянення" села. Протягом 30-х років був
прийнято низку документів, всіляко обмежують права селян
у сфері володіння і розпорядження засобами виробництва.
Наприкінці 30-х років за підписом Сталіна та Молотова було
прийнято постанову "Про заходи охорони громадських земель
колгоспів і радгоспів від розбазарювання ", яким заборонялася
заготівля кормів для особистого худоби, вилучалися надлишки з при-
садибних земель, ліквідувалися хутора (майже 690 тис. ху-
торів), польова земля одноосібників в бавовняних районах - по-
Лівні - була обмежена десятьма сотими гектара, в неполів-
них, а також у районах садово-городніх бурякових - поло-
виною, за всіх інших - гектаром. Якщо не вистачало пріуса-
Дебні землі колгоспникам, її додавали за рахунок одноосібних
наділів. Внаслідок цього скорочувалася поголів'я худоби. Всі
це разом з важкими податками і штрафами прирікало едіноліч-
ве господарство на повне зникнення. Були огосударствлени
МТС, що діяли спочатку як акціонерні підприємства; ще в
початку 1930-х рр.. ліквідовані всі неколхозние види сільсько-
господарської кооперації.
Нееквівалентний обмін між сільським господарством і дер-
дарства спотворював, спотворювало систему розширеного воспроізводс-
тва в колгоспах. Обов'язкова здача продукції за низькими цінами
не могла забезпечити нормальне відтворення громадського
господарства колгоспів. Після виконання річних зобов'язань по
постачання продукції державі, здачі зерна в порядку нату-
роплати робіт МТС і повернення позик колгоспам дозволялося прис-
тупити до засипки насіннєвих фондів, утворення фуражних фон-
дів, невеликої частини (10-15%) страхових фондів. Створення дру-
гих фондів (для надання допомоги інвалідам, сім'ям красноар-
мейцев, на утримання дитячих ясел і ін) заборонялося. І
лише після цього залишки продукції дозволялося розподіляти
між колгоспниками за трудодні.
Відчуження селян від засобів виробництва та виробленою
ного продукту призводило до негативних наслідків, що Вира-
тулилося у величезних втратах. У ряді колгоспів тільки в 1931 році
втрати обчислювалися в розмірі 20-40% валового збору; втрати
зернових хлібів від несвоєчасної збирання досягли 216 млн.
пудів. Прокотилася на початку 1930 р. хвиля селянських
повстань стурбувала керівництво. 2 березня 1930 в "Правді"
з'являється стаття І. В. Сталіна "Запаморочення від успіхів". В
ній вся вина за "перегини" колективізації була покладена на
місцеве керівництво.
У 1930-і роки склався жорсткий централізм в управлінні
колгоспами. Виробничі плани їх замінялися розверсткою
державних будівель, що диктуються з центру. Організація про-
ізводства була строго регламентована і централізована.Дело
дійшло до того, що постановою РНК СРСР і ЦК ВКП/б/від 10
Лютий 1933 наказувалося "обов'язково ввести там, де
ще не організовано, щоденне чищення коней, своевремен-
ву розчищення копит.
У кінцевому рахунку поставлена Сталіним мета - створити
велике сільськогосподарське виробництво - була досягнута.
Але за це довелося сплатити непомірно високу ціну, а головне
- Сконструйована система була позбавлена внутрішнього джерела
саморозвитку: вона більш ефективно виявляла себе у вилученні
виробленого продукту, ніж в організації його виробнич-
тва. Слід все ж підкреслити, що створення великих хо-
зяйств відкривало дорогу для застосування в сільському господарстві
сучасної техніки, що сприяло підвищенню виробляй-
ності праці. У результаті виявилося можливим вивільнити
з села частина робочих рук, які були використані в
інших галузях народного господарства. Застосування машин да?? про
стимул для культурного розвитку села, тому що для оволодіння
трактором, комбайном і т.п. потрібний певний рівень про-
разованія. Але в цілому створення такої системи не призвело до ка-
ким-небудь великих зрушень і ефективності аграрного виробнич-
тва. Валова продукція сільського господарства у 1936-1940 рр..,
по суті залишалася на рівні 1924-1928 рр.., а поголів'я
великої рогатої худоби в 1934 р. зменшилася вдвічі в порів-
ненію з 1928 р. Кількість коней скоротилася з 32,1 млн.
голів у 1928 р. до 14,9 млн. голів у 1934 р. Середня урожай-
ність зернових в 1933-1937 рр.. виявилася меншою, ніж в
1922-1928 рр.., Незважаючи на те, що 1937 був найбільш урожай-
вим за період 1921-1941 рр..
Відчуження селянина від землі, від результатів праці,
супроводжувалося до того ж масовими репресіями, зробило його
байдужим, байдужим виконавцем команд згори. За су-
існує, сталося руйнування всього життєвого укладу, духів-
них і моральних цінностей, які притаманні саме селянству.
Втрата селянина, господаря на землі - найтяжче наследс-
тво "великого перелому".
3. АГРАРНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТИ Н. С. ХРУЩОВА: ЗАДУМИ
І РЕАЛЬНІСТЬ.
Після смерті Й. В. Сталіна, величезна, розпластане від
Балтики до Японського моря, держава жила в очікуванні великих
змін. І вони не змусили себе чекати, в тому числі і в ис-
належної області.
Колишній перший секретар МГК і МК КПРС М. С. Хрущов став
першим партійним лідером країни у вересні 1953 р. З чого ж
він почав? З вибору пріоритетів у зовнішній і внутрішній полі-
тику. Не торкаючись перших, відразу скажу, що вибір пріоритетних
почав в другій області був зроблений безпомилково - у главу уг-
ла була поставлена аграрна політика, покликана забезпечити
потужний підйом сільськогосподарського виробництва, максимальної
ве задоволення радянських людей в продуктах харчування.
Перебуваючи в президії XIX з'їзду КПРС (жовтень 1952 р.),
Н. С. Хрущов уважно прослухав звітну доповідь, з яким
виступив секретар ЦК КПРС по сільському господарству Г.М.Мален-
ков (І. В. Сталін на з'їзді обмежився лише заключним
словом). Значна частина його виступу, як і слід було
чекати, була присвячена аграрних проблем. Переможні реляції,
раз по раз, вискакували з вуст оратора, мало кого бентежачи-
Чи, дотримувалися традиційна тональність подібних форумів.
Але фахівців, безумовно, могло насторожити заява про
те, що в 1952 р. валовий збір зерна склав 8 млрд. пудів,
а якщо так, то і "зернова проблема вирішена з успіхом, вирішена
остаточно і безповоротно ". Для політичного керівник
країни було ясно, що це явна брехня, тому що не можна плутати
бажане з дійсним,
