Сьогодні власні запаси і видобуток природного газу Європи є дуже скромними - всього 3,5% і 12% від світових показників, відповідно. Особливо це видно, якщо порівнювати Європу і Росію, де тільки доведені запаси півострова Ямал в 3 рази перевищують запаси всього європейського континенту. Попит же економіки на природний газ у Європі збільшується, що створює передумови для розширення імпорту. Аналіз майбутніх європейських проектів показує, що частка традиційних постачальників Європи, як і власне видобуток газу в ЄС, буде знижуватися. Традиційні зовнішні експортери збільшать свої постачання на європейський ринок, однак, сукупна європейська видобуток і поставки з Росії та Алжиру складуть усього 534 млрд. м3.
Тим не менше, про загрозу дефіциту говорити не доводиться. По-перше, на ринку можуть збільшити свою присутність і нові постачальники - країни Африки, держави колишнього СРСР і країни Перської затоки, що володіють значними можливостями з видобутку та експорту газу. По-друге, Росія, яка збереже положення провідного експортера газу для Європи, зможе збільшити обсяг експорту газу на європейський ринок за рахунок розвитку власних проектів і за рахунок інтеграції на свій ринок газу республік Середньої Азії.
У 2002 році споживання природного газу в Європі, якщо судити за даними Міжнародного енергетичного агентства, склало 516,6 млрд. м3. Ця цифра є сумарний результат споживання газу європейськими країнами Організації економічного співробітництва та розвитку (488,4 млрд.), запропонований ПЕД Словаччини та групою країн Південно-Східної Європи (28,2 млрд.), що не входять до цієї організації.
Європа '2002: 516,6 млрд. м3
Основний імпорт припадав на провідні промислові країни континентальної Європи - Францію, Німеччину та Італію, чиє споживання перебувало на рівні 43,57 млрд. м3, 93,9 млрд. м3 та 69,3 млрд. м3 відповідно. Сумарний попит на газ у цих трьох країнах становив 40% від загальноєвропейського. Якщо розглянути сумарні потреби в природному газі європейських учасників великої «вісімки», а це вище перелічені країни плюс Великобританія, де за 2002 рік було витрачено 99,6 млрд. м3, то частка цих країн у загальному споживанні континенту склала 59,3%. Однак з великої європейської «четвірки» тільки Великобританія була в змозі самостійно забезпечити свої потреби в природному газі. У 2002 році приблизно 15,3% загальноєвропейського споживання припадало на країни Центральної та Східної Європи, а 25,4% на так звані «малі» країни Західної Європи, включаючи країни Скандинавії та Піренейського півострова.
Видобуток Європи '2002: 318,3 млрд. м3
Європейські країни басейну Північного моря (Норвегія, Великобританія, Нідерланди) забезпечили основну видобуток газу на континенті, основними зовнішніми експортерами для «старого світу» залишалися Росія та Алжир. У сукупності ці п'ять країн утримували більше 84% європейського газового ринку.
Великобританія знаходиться в даний час на підйомі своєї видобутку природного газу, пік якої, згідно з прогнозом Британського центру енергетики, припаде на 2005-2006 роки. Обсяг запасів країни на континентальному шельфі Північного і Ірландського морів становить усього лише 730 млрд. м3. За минулий рік розробка родовищ континентального шельфу забезпечила країні видобуток в обсязі 108,4 млрд. м3. З середини 1990-х років Великобританія видобуває достатньо природного газу, щоб відмовитися від імпорту, проте країна продовжує купувати газ у сусідній Норвегії для потреб Шотландії, а також здійснювати транзит норвезького газу. У 2002 році, за даними ПЕД з Великобританії на континент через Ла Манш було транспортовано 13,63 млрд. м3.
При видобутку на родовищах континентального шельфу 67,61 млрд. м3. Норвегія експортувала до континентальної Європи близько 56,3 млрд. кубів. Головними покупцями норвезького природного газу в Європі є 5 німецьких компаній, серед них Ruhrgas, французька компанія GasdeFrance, нідерландські - Gasunie і SEP і інші фірми з Іспанії, Австрії, Бельгії, Італії, Польщі та Чехії. На цих ринках норвезький газ складає конкуренцію російському експорту. Головним ринком збуту сьогодні вважається Німеччина, де частка споживання норвезького газу складає близько 30%.
Протягом довгого часу, з моменту початку розробки родовища Гронінген, Нідерланди відігравали важливу роль на європейському газовому ринку. Власне, і сьогодні ця країна є найбільшим газовим експортером всередині ЄС. В даний час робляться спроби знайти на території країни і на її континентальному шельфі нові запаси природного газу, розробкою яких можна було б замінити родовище Гронінген, що знаходиться в стадії зменшення видобутку, однак поки що бажаного успіху досягнуто не било.Но, тим не менше, в минулому році в країні було видобуто 75,6 млрд. м3.
Інші виробники природного газу континенту добули у 2002 році 66,7 млрд. м3, з яких більше чверті припадає на країни Південно-Східної Європи. Серед країн ОЕСР максимальний рівень видобутку припадає на Німеччину (21 млрд. м3). Таким чином, континентальні виробники контролювали 61,8% газового ринку Європи, забезпечуючи стабільну подачу газу для трьох основних сегментів ринку: енергетики, промисловості і житлово-комунального сектору.
Зовнішні експортери (без Росії): 68,8 млрд. м3
Лідер африканського експорту природного газу Алжир, що постачає газ на континент з 1973 року, є монополістом на Піренейському півострові і становить серйозну конкуренцію Норвегії і Росії в інших країнах середземноморського басейну. За даними EIA, Алжірв 2002 поставив на європейський ринок 57,1 млрд. м3 природного газу через магістральні трубопроводи і у вигляді ЗПГ, забезпечивши 11% споживання на континенті. Зараз подача природного газу на Південну Європу йде з найбільшого в Африці родовища Хассі Р'Мель, запаси якого становлять 2,4 трлн кубів.
У міру зростання попиту на газ в Європі досить швидкими темпами йтиме розвиток газової промисловості країни. Це підтверджується угодами про освоєння інших газових провінцій між алжирською компанією Sonatrach з низкою великих зарубіжних компаній, а також курсом керівництва країни на часткову приватизацію державних активів у нафтогазовому комплексі, що має підвищити її привабливість в очах потенційних інвесторів.
Нігерія, друга африканський постачальник, що реалізувала за допомогою транснаціональних компаній Shell, TotalFinaElf і Agip в 1999 році проект з виробництва ЗПГ на острові Бонні (загальною вартістю $ 3,8 млрд.), «забронювала» собі місце на європейському ринку газу, експортувавши на континент, за даними ВР StatisticalReview, 5,6 млрд. м3 в 2000-м і 6,75 млрд. м3 в 2001 році. У 2002 році, за попередніми оцінками ПЕД нігерійський експорт склав 7,1 млрд. кубів, або 1,3% ринку Європи.
Головною проблемою цих двох країн на шляху розвитку газової промисловості можуть стати політичні ризики, пов'язані з протистоянням радикальних ісламських угруповань уряду Алжиру та міжетнічними зіткненнями в Нігерії.
Решта експортери природного газу до Європи, до числа яких входять три країни Перської затоки (ОАЕ, Катар і Оман), Лівія, невелика острівна держава Тринідад і Тобаго, а також російсько-казахстанське підприємство «Казросгаз», в сумі поставили 4,6 млрд. м3.
Росія: 129,5 млрд. м3
Згідно з попередньою звітності «Газпрому», постачання природного газу до Європи в минулому році були здійснені в обсязі 129,5 млрд. м3, що склало 25% споживання. З введенням родовища Заполярне, де «Газпром» в майбутньому має намір видобувати 100 млрд. м3, стало можливим подолання негативних тенденцій в газовидобутку, пов'язаних зі вступом у стадію зменшення видобутку найбільших родовищ «Газпрому»: Медвежого, Уренгоя і Ямбурга. Сьогодні можна говорити про можливість збільшення експорту Росії до Європи. Адже якщо в країнах ЄС постачанням з Росії існує альтернатива у вигляді Норвегії та Алжиру, то на перспективному ринку Східної Європи Росія фактично є монополістом. Розширення присутності Росії на європейському ринку вимагає крім освоєння нової ресурсної бази диверсифікації маршрутів транспортування газу, чому служать нові газотранспортні коридори, такі як «Блакитний потік», орієнтовані на різні сегменти європейського ринку. Ці проекти створюють основу для стійкого експорту газу в майбутньому.
Частка європейських виробників газу на європейському ринку при мінімальному попиті в 610 млрд м3 на рік.

Європейський ринок природного газу в 2002 році.

Попит '2010: 610-640 млрд. м3
До 2010 року економіка Європи більшою мірою, ніж сьогодні, буде залежати від імпорту природного газу, який, як видається, залишиться другим енергоносієм після нафти. Як відомо,Девіса, буде досить складно відмовитися навіть до 2010 року. Причину експерт бачить у тому, що кожна країна при здійсненні загальноєвропейських директив про лібералізацію буде керуватися також і національними інтересами. Низка країн ЄС будуть вимагати більш гнучкого підходу і збереження системи довгострокових контрактів.
До речі, про російські національні інтереси. В реалізації Ямальський програми, як основі газової промисловості майбутнього, зацікавлена держава. Можна припустити, що проект освоєння Ямалу буде прийнятий урядом та президентом як пріоритетний напрям для газової галузі Росії. Такий крок передбачається згідно з проектом Енергетичної стратегії Росії до 2020 року.
Африка (без Алжиру): 59,8 млрд. м3
Країни Африки повинні розглядатися як найважливіше джерело поставок природного газу для Європи в силу їх географічної близькості до ринку і в силу того, що найпотужніші європейські компанії, такі як TotalFinaElf або EN.I беруть активну участь у здійсненні проектів з видобутку і транспортування газу на їх території. У розширенні імпорту газу з Африки європейці зацікавлені, виходячи з власної стратегії диверсифікації поставок. Африканський газ тому без праці повинен зайняти свою нішу на європейському газовому ринку.
Серйозний стрибок у розвитку своєї газової промисловості до 2010 року планує здійснити Нігерія. Згідно з прогнозованим показниками виробництва ЗПГ у країні, Нігерія може збільшити експорт у Європу більш ніж у 4 рази у порівнянні з 2002 роком - з 7,1 млрд. м3 до 29,8 млрд. м3. Виконання програми розвитку газової промисловості Нігерії може бути здійснено за рахунок будівництва нових заводів за допомогою декількох транснаціональних компаній, таких як ExxonMobil, Agip, ConocoPhillips і Statoil.
До 2010 року на європейському ринку з'явиться новий африканський гравець - Єгипет. Максимально можливий обсяг поставок з «країни пірамід» може скласти, в разі успішного освоєння газових родовищ у дельті Нілу і Західній пустелі та будівництва заводу СПГ в Дамієтти, 18 млрд. м3. Швидкий розвиток газової галузі єгипетської економіки буде забезпечено за допомогою іноземних компаній.
Значні можливості щодо збільшення експорту відкриває для Лівії співпрацю з італійськими компаніями. Освоєння родовищ і будівництво газопроводу на Сицилію дасть можливість Лівії збільшити експорт до Європи до 12 млрд. м3.
Країни колишнього СРСР: 136 млрд м3
Куди більш цікаво поглянути на експортні можливості республік колишнього СРСР на світовому ринку з урахуванням того впливу, який газ Казахстану та Туркменістану може зробити на подальший розвиток експортної стратегії Росії. Адже в силу свого географічного положення ці країни можуть реалізувати свій експортний потенціал відразу на декількох напрямках, в тому числі і на ринку Росії.
Казахстан до 2010 року, відповідно до Концепції розвитку газової галузі країни до 2015 року, планує експортувати близько 24 млрд. м3 при максимальному обсязі видобутку в 70 млрд. кубів. Очікується нарощування видобутку на Карачаганак (до 26,8 млрд. м3), на Тенгізі (до 14,1 млрд. м3) і на Кашагані (до 8 млрд. м3). Створення в 2002 році російсько-казахстанської компанії «Казросгаз» сприяє спільним узгодженим діям Росії та Казахстану на європейському ринку.
А ось найбільший середньоазіатський виробник природного газу Туркменістан фактично відмовився від ідеї великомасштабного прориву до Європи, вважаючи за краще продавати свій газ Росії з правом реекспорту, що може відкрити перед нашою країною додаткові можливості щодо посилення своєї присутності на європейському ринку. В цілому експортний потенціал Туркменістану може бути оцінений в 100 млрд. м3. Згідно з угодою від 10 квітня 2003 року, обсяг російських закупівель до 2010 року може досягти 80 млрд. м3. Решта газу може бути реалізований на інших ринках: або на ринках країн СНД, або в Європі, у разі виконання проекту Транскаспійського газопроводу, або, що поки малоймовірно, спрямований на ринки Південної Азії за Трансафганского газопроводу, давня ідея будівництва якого може отримати друге дихання в разі нормалізації політичної обстановки в Афганістані.
Можливості експорту азербайджанського природного газу до Європи в більшою мірою залежатимуть від того, чи зможе країна приступити до освоєння інших родовищ природного газу крім Шах-Деніза, де доведені запаси становлять 330 млрд. м3. У плані транспортування газу країна може проводити більш самостійну політику на відміну від середньоазіатських експортерів, які змушені рахуватися з Росією та Іраном. Якщо до 2010 року Азербайджану за допомогою ВР вдасться завершити будівництво нового трубопроводу (загальною вартістю $ 1 млрд.) до Ерзерума, то експорт газу Азербайджану в ЄС може скласти 11 млрд. м3.
Країни Перської затоки: 75 млрд м3
Тепер про сукупних експортні можливості країн Перської затоки на світовому ринку. Очевидно, що по трубопроводах з цього регіону до Європи може надходити тільки газ Ірану, чиї постачання до Туреччини у 2010 році будуть перебувати на рівні 12 млрд. м3.
Що стосується інших країн Перської затоки, що постачають ЗПГ на європейський ринок, то доцільно розглядати їх перспективи на європейському ринку в контексті розвитку світового ринку ЗПГ. Аналіз проектів розвитку виробничих потужностей СПГ трьох найбільших регіональних експортерів (Катар, Оман та ОАЕ) показує, що мінімальні поставки ЗПГ на світовий ринок з цих країн будуть перебувати на рівні 63 млрд. м3.
У силу традиційної орієнтації цих експортерів природного газу на ринок країн АТР, передусім Японії, Південної Кореї і Тайваню, в даний час досить складно точно дати прогноз тих постачань, які будуть реалізовані на європейському ринку в силу його другорядність для цих гравців. Варто тільки відзначити, що завдяки своєму географічному положенню країни Перської затоки в разі потреби можуть вільно збільшити свої постачання на європейський ринок.
Розглядаючи перспективи експорту газу до Європи країнами Перської затоки, не можна ігнорувати проблему розвитку газової промисловості таких країн, як Саудівська Аравія та Ірак. Перша країна готується вийти на газові родовища континентального шельфу за допомогою іноземних компаній, а перспективи другого країни в сфері видобутку природного газу будуть зрозумілі пізніше, в ході післявоєнного відновлення іракської нафтогазової промисловості.
Експортні можливості країн Перської затоки та Середньої Азії до 2010 року.

Загальні висновки
В цілому до 2010 року споживання природного газу в Європі зросте як мінімум на 18% у порівнянні з 2002 роком, і на ринку будуть відбуватися значні зміни.
Сукупна споживання на європейському ринку складе, як прогнозувалося, 610-640 млрд. м3, що як мінімум на 76 млрд. м3 більше суми обсягів видобутку європейськими країнами і поставок традиційних експортерів Росії та Алжиру, чиї сукупні можливості оцінюються на сьогоднішній день в 534 млрд. м3.
Тим не менше, про дефіцит газу в Європі говорити не доводиться, оскільки додаткові обсяги природного газу, необхідні для її сталого розвитку, можуть бути поставлені на ринок іншими виробниками, а саме країнами Африки, Персидської затоки і деякими державами колишнього СРСР.
Африканські виробники будуть активніше розширювати свою присутність на європейському ринку в порівнянні з країнами Середньої Азії або Перської затоки. Для останніх більш важливим є що формується газовий ринок країн АТР, де попит на газ зростає швидшими темпами, ніж в Європі. Тим не менше, переорієнтувати свої поставки на Європу для них, як показує практика, не складе жодної труднощі. Для держав пострадянського простору існує три реалізуються на практиці варіанти поведінки на світовому газовому ринку: самостійний вихід на ринок Європи (Азербайджан), продаж газу Росії і фактичну відмову від експансії до Європи (Туркменістан), створення спільних з Росією підприємств для роботи на європейському ринку ( Казахстан).
Росії вдасться виконати свої існуючі експортні зобов'язання, однак стратегію зміцнення її присутності на європейському газовому ринку потрібно будувати виходячи з розвитку внутрішнього ринку, можливостей вітчизняної газової промисловості з розвитку нових проектів видобутку і транспорту газу і розширення співпраці Росії з середньоазіатськими виробниками. Реалізація цих трьох положень буде сприяти збереженню та зміцненню Росії в ролі провідного партнера ЄС у сфері енергетики.