У переломні моменти історії Російської (а моє покоління
вступає в життя саме в такий час) прийнято шукати коріння
того, що відбувається в її далекому минулому. Дійсно, тисячоліття-
няя історія Росії таїть чимало загадок. Але серед безлічі
проблем є головна, яка є однаково актуальною як
кілька століть тому, так і тепер, на порозі XXI століття. І
ця головна проблема російської історії - вибір шляху розви-
ку. Як відповідали історики XIX століття, специфіка нашої країни -
її розташування на кордоні Європи та Азії. З часів першого
норманських князів, покликаних на Русь, і до наших днів йде
боротьба між європейським і східним впливом, боротьба, кото-
раю, на мій погляд, в кінцевому рахунку і визначає історічес-
кий співати нашої країни.
Традиційно в масовій свідомості, як і в історичній
науці, вважається, що вирішальний крок в бік європейського пу-
ти був зроблений за Петра I на початку XVIII століття. Це істина,
навряд чи потребує підтвердження. Але при цьому сам процес
вибору шляху звичайно зв'язується з особистістю, ініціативою, си-
лій волі царя, першого імператора Росії Петра I. Роль вели-
кой особистості в історії незаперечна, але цей факт мало що дає
нам в осмисленні історичного шляху нашої країни, її перспек-
тив. Для нас важливо знати, як складалися передумови пово-
рота історії країни (не менш глибокого, ніж сьогодні, в 90-і
роки), які чинники (поряд із сильними особистостями) впливали на
цей процес.
У даному рефераті робиться спроба показати, що доля
блискучих петровських реформ початку XVIII століття вирішувалася нака-
нуне, у середині XVII століття, ще до народження великого реформа-
тора. Перші кроки назустріч європейським традиціям були сдела-
ни при його отче-царя Олексія Михайловича. І ці кроки ще мало
що означали. Та й головна подія історії Росії середини
XVII століття - церковний розкол - виглядає нескінченно далеким від
цих кроків. Традиційно в книгах з історії, в підручниках рас-
кол розглядається або як внутрішньоцерковні явище, або, в
крайньому випадку, як відображення кризового стану громадськості
ного свідомості (яке, безумовно, було в першу чергу ре-
лігіозним).
На цьому тлі великий інтерес представляє концепція ве-
лічайшего історика Росії XIX століття Василя Йосиповича Ключевс-
кого, який розглядав розкол як відображення глибокої
боротьби в російському суспільстві у зв'язку з початком європейського
впливу і прагненням церкви, цей вплив не допустити. Саме
в цьому контексті розглядається проблема європейського впливав-
ня та церковного розколу і в даному рефераті.
ПОЧАТОК ЗАХІДНОГО ВПЛИВУ. Джерело цієї впливу - недо-
вольство своїм життям, своїм становищем, а це невдоволення
відбувалося з ускладнень, в якому опинилося московське
уряд нової династії і яке відгукнулося з більшою
чи меншою тягарем у всьому суспільстві, у всіх його класах.
Утруднення полягало в неможливості справитися з нагальними
потребами держави при готівкових домашніх засобах,
які давав існуючий порядок, тобто у свідомості необхід-
мости нової перебудови цього порядку, яка дала б недос-
тава державі кошти. Таке ускладнення не було но-
востю, не випробуваною за старих часів; необхідність такої
перебудови тепер не вперше відчувалася в московському
суспільстві. Але перш, вона не призводила до того, що трапилося
тепер. З половини XV ст. московський уряд, об'єднуючи
Великоросію, все жвавіше відчувала неможливість впоратися
з новими завданнями, поставленими цим об'єднанням, за допомогою на-
щі старих питомих засобів. Тоді воно і почало будувати но-
вий державний порядок, потроху розвалюючи питома.
Воно будувало цей порядок без чужої допомоги, по своєму розумі-
нію, з матеріалів, які давала народне життя, руководс-
твуясь досвідом та вказівками свого минулого. Воно ще вірило
як і раніше в невикористані заповіти рідної країни, спосіб-
ные стати міцними основами нового порядку. Тому ця пе-
ребудови тільки зміцнювала авторитет рідної старовини, підтри-
жива в будівельників свідомість своїх народних сил, питала наці-
ональних самовпевненість. У XVI ст. в російському суспільстві склав-
ся навіть погляд на об'едінітельніцу Руської землі Москви, як
на центр і оплот всього православного Сходу. Тепер було
зовсім не те: проривається в усьому неспроможність сущест-
ють порядку і невдача спроб його виправлення призвели до
думки про недоброякісність самих підстав цього порядку,
змушували багатьох думати, що скінчився запас творчих сил
народу і доморощенной розуміння, що старина не дасть пригод-
них уроків для сьогодення і тому в неї нема чого більше вчити-
ся, за неї не для чого більше триматися. Тоді й розпочався гли-
Бокий перелом у думках: в московській урядовій середовищі і
в суспільстві з'являються люди, яких гнітить сумнів, заповідала
Чи старина всю повноту коштів, достатніх для подальшого
благополучного існування; вони втрачають колишнє національне
самовдоволення і починають озиратися на всі боки, шукати
вказівок і уроків у чужих людей, на Заході, все більше Переконаний-
даясь в його перевагу і в своїй відсталості.
Так, на місце падаючої віри в рідну давнину і в сили народу
приходить смуток, недовіру до своїх сил, яке широко
розчиняє двері іноземному впливу.
ЧОМУ ВОНО РОЗПОЧАЛОСЯ У XVII ст. Важко сказати чому про-
ізошла ця різниця в ході явищ між XVI і XVII ст., почім-
му раніше у нас не помічали своєї відсталості і не могли пов-
торувати творчого досвіду своїх близьких предків: російські
люди XVII ст. чи що здавалися слабше нервами і бідніший духів-
нимі силами в порівнянні зі своїми дідами, людьми XVI в., або
релігійно-моральна самовпевненість батьків підірвала ду-
ховную енергію дітей? Найімовірніше, різниця відбулася від-
того, що змінилося наше ставлення до західноєвропейського ми-
ру. Там в XVI і XVII ст. на руїнах феодального порядку
створилися великі централізовані держави; одночасно
з цим і народний праця вийшов з тісної сфери феодального по-
земельного господарства, в яку він був насильно укладений
перш. Завдяки географічним відкриттям і технічним
винаходам йому відкрився широкий простір для діяльності, і
він почав посилено працювати на нових теренах і новим капіта-
лом, міським та торгово-промисловим, який вступив в ус-
пешное змагання з капіталом феодальним, землевласницькі.
Обидва цих факту, політична централізація і міської, бур-
жуазний індустріалізму, вели за собою значні успіхи, з
одного боку, у розвитку техніки адміністративної, фінансових-
вої і військової, у пристрої постійних армій, у новій органи-
зації податків, у розвитку теорій народного і державного
господарства, а з іншого - успіхи в розвитку техніки еко-
кою, у створенні торгових флотів, у розвитку фабричної промисло-
лінощів, у