Прийняття язичницької Руссю християнства в Десятому столітті стало бесс-
порно одним з найважливіших подій російської історії, що зіграв величезну
роль у подальшому політичному та економічному розвитку країни. Важ-
ність цієї події не заперечує ніхто, Але питання про прийняття Руссю
християнства все ще залишається відкритим, хоча минуло вже більше 1000
років. Наприклад: чому було обрано саме православ'я, що пов'язане з
відсутністю російських чи іноземних описів цієї події написаних
очевидцями. Описи ж цієї події в більш пізніх авторів несуть в
собі безліч спотворень, вони навіть деколи суперечать один одному.
Чим важливіше політична значущість події, тим важливіше правильно
зрозуміти його суть і отчленіть пізні нашарування і приписки від справжнього
події.
Коли і за яких умов з'явилися на Русі перші християнські
громади - ми не знаємо. Звичайно вказують на два хрещення "росів" в дев'ять-
тому столітті Близько 867 року хрещення прийняли роси, раніше вчинили напа-
деніе на Константинополь. Про це сказано в цілком офіційному доку-
менти = посланні патріарха Фотія. Але невідомо про які росах йде
мова. Про хрещення росів близько 886 року говориться в деяких візантійс-
ких хроніках. І теж невідомо, хто саме мається на увазі.
Відомо також про те, що вже в 860 році був екземпляр Єванг-
лия перекладеного на російську мову, яку читав Кирило. Церковний пі-
писар Ієронім, описуючи події п'ятого століття говорить, що "холоду Скіфії
палають жаром нової віри ", але ці слова навряд чи слід приймати
всерйоз. Можливо мова йде про одиничні прецеденти хрещення або ж
це просто літературна вигадка.
Достовірні відомості про наявність у Києві християнської громади відно-
сятся до середини десятого століття. Дізнаємося ми про неї з розміщеного в літо-
писи договору князя Ігоря з греками 944 року. Київська знати і купці,
що беруть участь в укладанні договору, являють собою дві рівноправні
громади - язичницьку та християнську. Язичники клянуться на зброї ім'ям
Перуна, а християни в Константинополі клянуться у вірності слову цер-
ковью Іллі у Києві, а в самій столиці підтверджують цю клятву в Ільїн-
ської церкви. Слід зазначити, що на цьому етапі ми не можемо виявити
будь-яких слідів залежності київської християнської громади від Констан-
тінополя. І дружинники, і купці - варяги і руси, протистоять грекам
без будь-якого розходження за релігійною ознакою.
Близько 959 року, як випливає з західних хронографів прийняла креще-
ние по грецькому обряду Ольга. Охристившись вона говорила своєму синові
Святославу - "Аще ти крестішіся, вси імуть теж створити." Ці слова
говорять про те, що Ольга не бачила перешкод для хрещення Русі,
справу залишалося тільки за розпорядженням князя. Але Святослава вихованням
вали Свенельд і Асмуд, які були язичниками, і він відмовляється
хреститися кажучи - "Аще хто хотяще крестітіся НЕ браняху, але ругаху-
ся тому. "Святослав так само посилається на дружину кажучи, що вона буде
не згодна на хрещення.
Ледве охристившись у греків Ольга, однако. направила посольство до
німецького короля Оттона I з проханням надіслати проповідників. В "коро-
левство Ругова "був направлений видатний проповідник Адальберт. Він досяг
Києва в 961-962 роках. Але місіонери зустріли тут такий прийом, що
ледве унесли ноги, а хтось і загинув по дорозі.
Однак не дивлячись на безсумнівну наявність християнських громад на Ру-
сі, вона все ж була язичницької. Важливою проблемою в осмисленні мотивів
прийняття християнства є співвідношення християнства і язичництва.
Найбільшим дослідженням по давньоруському язичництва є
двотомник Б. А. Рибакова "язичництво стародавніх слов'ян" і "Язичество древ-
ній Русі ".
Автор докладно розглядає процес пристосування хрістіанс-
тва до язичництва, як би асимілюючи язичницькі свята шляхом пере-
осмислення їх символіки та їх включення в структуру церковної ієрархії.
Десятий століття - це століття боротьби язичництва і християнства. Як відомого-
але, у слов'ян померлих спалювали, у Подніпров'ї кінця дев'ятого століття, осо-
бенно у верхніх соціальних верствах, з'являються поховання з трупоположе-
нями. Пояснити це можна або вторгненням нових етносів, або роз-
ространеніем нових вірувань. Найбільшою складністю для встановлення
природи поховань є збереження обряду людських жертвопрі-
носіння, точніше поховань разом з дружинником жінки. Оскільки
християнство такого не допускав, мова може йти про якусь єресі не
контрольованої ні Римом, ні Константинополем. Тут варто припустити
зв'язку з Моравією.
Язичництво в цілому ближче до природи, ніж християнство, оскільки для
давньої людини основною була саме проблема взаємин з при-
родой. Язичництво залишалося незнищенних тому, що в ньому відбивався
весь життєвий шлях селянина-общинника-Цикл сільськогосподарських
робіт, домашній побут, сільські сходи, весілля, похорон. Але з ускладнений-
ням суспільних відносин, з розколом суспільства на класи все більш і
сильніше починає відчуватися потреба в релігії, яка б не
суперечила, а навпаки згладжувала всі виникаючі суперечності. Та-
кової релігією стало християнство. За язичницьким поняттями людина в
загробного життя буде мати таке ж положення, як і в земній, поет-
му язичництво піддавалося класового поділу. У християнстві ж го-
ворітся, що незважаючи на класові відмінності всі люди рівні перед судом
Божим у своїх гріхах і відплати в іншому світі вони отримають саме за
гріхи свої, причому "благословенні вбогі духом, бо вони успадковують
царство небесне ".
Єдиний Бог об'єднує всіх християн, тоді як пантеон язичницьких
Богів дуже разношерстен. Не існує єдиного всіма шанованого Бога, який
об'єднував би вірування всіх язичників. А так багато Богів зовсім
не сприяло централізації влади.
Ставши одноосібним правителем на Русі, Володимир, очевидно, добре
уявляв собі ситуацію, що склалася. Він вирішує провести реформу. "
Постави кумири на холму поза двору теремного ... "- наказує він. При
цьому виноситься туди шість Божеств, а Перун як би виділяється серед
них. "З того, що ці кумири були поставлені поза двору теремного, -
пише професор Корш (Корш Ф. Е. Владимирова Боги. Історичний нарис.
Харків, 1908.С.2.), Мабуть, випливає, що вони призначалися для
громадського поклоніння. "Але Володимир виносить свого дружинного Бога
Перуна призначаючи його для громадського поклоніння, тобто він оголосив
свій військово-племінної культ загальним культом. "Під горою внизу стояв По-
лос, Бог всієї Русі, вище його значніше, вже теж для всієї Русі, на
пагорбі став підноситися і був тепер здалеку видно Перун в оточенні
сонмом інших Богів "(Е. В. Анічков Язичництво і Давня Русь.
СПб., 1914.С.320.).
Коли встановив свій пантеон Володимир, зробив відчайдушну спробу
боротьби з наступаючим християнством. Він нав'язує свій культ Перуна,
обставляючи його іншими Богами, тому що він ще дуже немічний. то боги
різноплемінного складу.
Але реформа виявилася невдалою. І необхідність прийняття нової ве-
ри стала для Володимира очевидною.
Але чому він вибирає саме християнство? І чому хреститься по
грецьким зразком? Який вплив на формування російської церкви ока-
зали інші християнські гілки? Ці та багато інших питань представ-
ляють величезний інтерес для дослідників цього періоду вже багато го-
ди.
У "Повісті временних літ" існує кілька різних легенд
пов'язаних з подіями хрещення Русі. У ній вказується на вибір Владі-
світом віри. І справді, відмовившись від язичницьких вірувань Владі-
світу треба було вибрати для себе і відповідно для всієї Русі нову
віру. У всіх релігіях того часу головним була обрядовість. Тільки
участю в жертви, а на Сході ще й дотриманням йдуть-
тільних приписів щодо прийому їжі і обмивань, можна було
довести приналежність до певної релігії. У той час як Рим і
Греція в цьому відношенні терпимість, на Сході лютувала система
релігійних заборон. Християнство на відміну від східних релігій не
знало ніяких вносять поділ обрядів, не знало навіть жертвопріно-
шеній. Заперечуючи, таким чином, всі національні релігії і загальну їм
всім обрядовість і звертаючись до всіх народів без виключення, хрістіанс-
тво саме стає першою можливою світовою релігією. У державах
Сходу язичництво трансформувалося в ідеологічне прикриття Даспі-
тизм відірваною від народу влади, а прагнення до монотеїзму удовлет-
животворящою саме потреби ієрархічно вибудуваної деспотичної влас-
ти. Саме таким був і монотеїзм іудаїзму.
Є можливість прийняти різні вірування. В "Речі філософа"
князь вислуховує послів від різних релігійних течій, але прямого
відповіді не дає. Володимир скликає бояр і старців міським і повідомляє про
пропозиціях болгар, німців, євреїв і греків. Рада бояр і посольство
з 10 чоловік направлене в Волзьку Болгарію, в "німці", а потім в
Царгород, описані схематично. Їздили чи посли в "німця" насправді
або це вигадав літописець встановити неможливо. Тільки опис скучив-
ної служби дійсності не відповідає - служба католицька як
відомо перевершує за пишністю Грецька, а спів у церкві зближує
руську церкву саме із західної, а не з візантійської. На заході ж
музичного супроводу особливу увагу приділяли ірландці, про які
нижче буде окрема розмова. Розповідь про посольства мав почерк-
ОХФШ перевагу візантійського богослужіння і відповідно визна-
лити вибір. "Де хрещення прийму?" запитує Влалімір бояр. "Де ти
любо ", - відповідають вони йому.
У більшості досліджень від умов і обставин "хрещення
Русі "виходять з уявлення про двох християнських центрах - Констан-
тінополе та Римі. На такому поданні також лежить печать подальшої
конфронтації цих двох центрів, як би поділили на зони впливу весь
християнський світ. Тим часом у розглянутий мною період становище в
Європі було набагато складнішим. Ще не втратила свого впливу сво-
еобразная ірландська церква, місіонери якої з VI століття наводняли
майже всі країни Північної і Центральної Європи, ще не зникли аріанс-
Електричні громади - основний варіант християнства в епоху Великого пе-
реселенія народів.
І аріанство і ірландська церква в Європі практично зовсім
не вивчені. І з тим і з іншим боролися обидві церкви, особливо римська.
Поки що ніхто з фахівців не намагався використовувати для вивчення
витоків християнства кам'яні хрести, розсіяні по всьому північно-запа-
ду Русі. А у них знаходиться паралель в Ірландії, причому на Русі хрести
явно поступаються ірландським зразкам, що відрізняється багатими і розмаїтості-
нимі різьбленими орнаментами. Ірландськими за походженням, як це отме-
тил М. Ф. Мурьянов, є і дзвони рано, на відміну від Візантії, по-
що з'явилися в російських церквах.
Проявом ірландського впливу може служити сказання про початок
Печерського монастиря (1051 літописи). Існують три версії початку
монастиря: Житіє Феодосія Печерського, написане Нестором, і "Повість
временних літ ". У Несторова житті, зокрема сказано, що монастир
був створений, коли до Антонія зібралося 15 человек.По повісті ж їх було
12. Це невелика розбіжність може мати принципове значення, так
як тільки статут ірландської церкви вимагав для відкриття монастиря на-
лічія 12 ченців.
Наступ Риму на ірландську церкву взяло тотальних характер
за Григорія VII (1073-1085). На прихильників ірландсько-британській
церкви нацьковували полуразбойнічьі загони Вільгельма Нормандського,
завоював Британію в 1066 році.
Боротьба Риму з аріанством насправді почалася раніше, а за-
вершилася пізніше. Аріанство було "Домашньої" проблемою Риму. Аріанами б-
Чи завоювали Італію готи, а потім лангобарди. Аріанства притримуючи-
лись вандали, алани, Ругії та інші племена, що населяли область Середнього
Подунав'я. У самому аріанство було багато течій.
І ірландське християнство, і аріанство зберігали багато рис ран-
нього християнства, зокрема демократичні форми організації. Ір-
ландскую церква римська церква дорікала в пелагіанстве - тому самому
течії, що Н. К. Нікольський виявив в ранньому українською хрістіанс-
тверд. Пелагій відстоював свободу кожної людини і здатність його без
участі церкви досягти "порятунку" шляхом добрих справ. Аріани також не
знали церковній субординації. Громада вибирала єпископа, а рада епіс-
копів вирішував загальні справи. Аріанство тому і засвоювалося на стадії вій-
ної демократії, що влада в цей час ще не остаточно відірвалася
від суспільства, не протиставила себе йому.
Цікаво, що саме аріанський символ віри поміщений в "Повість
временних літ ". Але зазвичай це питання пояснювали помилками переписувачів.
На спір про літописному символі віри, який зародився ще наприкінці бавовняні-
лого століття, неминуче накладало відбиток уявлення про святос-
ти Володимира, тому саме занурення у дослідження цього питання
могло виглядати як замах на авторитет рівноапостольного князя.
Різниця в словах "єдиносущий" і "подобосущний" у грецькій мові зак-
Лючано всього в одній букві, однак має принципово важливе отли-
чіе. Перший Нікейський собор ввів поняття єдиносущність, а аріани наро-
чито говорили подобосущность. У літописі, як це зазначив П.Заболотс-
кий, відзначається не тільки подобосущіе, але і старшинство Бога Отця -
або в часі, або по відношенню до двох інших іпостасей.
В кінцевому рахунку саме питання про аріанство є стрижневим у
розумінні взаємозв'язку давньо руського християнства з кирило-Мефодіївсько-
ської традицією. В "Написання про праву віру" говориться, Що Кирилу
довелося боротися з "аріанський шаленством", "савеліанскім неістовс-
твом ", з" тщеглашеніем "про другу особу Трійці.
Савеліанство - це павлікіанство. Посиланнями на апостола Павла ця
єресь активно відкидала насаджувалися Римом і Константинополем церков-
ву ієрархію. У цьому плані аріани ставали природними союзниками
павлікіан. У західних слов'ян до того ж особливий культ апостола Павла як
просвітителя Іллірії - передбачуваної прабатьківщини слов'ян. Грунт для пав-
лікіанства тут була благодатним. У аріанства ж тут були і глибиною
Електричні історичні корені.
Суттєво, що у Македонії, де ця єресь була особливо сильна,
отримує поширення глаголичні писемність, яку пізніше
римська церква буде називати "готським" листом і бачити в ній таємно-
пись аріан.
Аріан в папських документах найчастіше називали готамі.У Фоми
Сплітського наводиться оповідання, в якому слов'яни ототожнюються з
"готами".
Саме у світлі зазначених фактів особливого значення набуває "Пос-
ланіе краківського єпископа Матвія Бергарду Клервоський ". Давши ревнощі-
них католика обмінювалися посланнями в пошуках аргументів для органи-
зації хрестового походу проти слов'ян, який відбувся в 1147 році.
Головним же звинуваченням було не язичництво їх, а прихильність вірі
"рутенів", що вирізнялася не тільки від римського, а й від Костянтина-
польського віросповідання. Суть звинувачень - це "тщеглашеніе", про дру-
ром особі Трійці, який характерний для аріан.
Таким чином вплив на російську церковну організацію ірландської
і аріанської церков безсумнівно. Стає зрозумілим, що не тільки ка-
толіческая і православна церкви, не тільки Рим і Константинополь бо-
ролісь за вплив на Русі.
Безсумнівно активну участь у християнізації Київської Русі і більш-
гарского Духовенства. У 60-х роках дев'ятого століття У Болгарії, як і в
Моравії, також йшло поширення християнства, насадило Кіріл-
лом і Мефодієм. При досить тісні торгові зв'язки між Києвом і
Прагою, що діяли майже регулярно, безсумнівно і проникнення
християнських місіонерів з цих західнослов'янських країн на Русь. Сле-
дует мати на увазі, що Русь лежала на великому торговому шляху, з'єднував-
Шем в ту пору безліч міст. Це сприяло поширенню на
Русі нових релігійних течій. Поряд з цим вірогідна і активність
латинських місіонерів, які приходили вже в ту пору на Русь з півночі і
північного заходу.
Отже в середині IX століття християнська віра, витісняється мало-помалу
стародавні релігійні уявлення, проникла в Русь з усіх боків.
Пояснювалося це перш за все тим, що в процесі загальноісторичного
розвитку слов'янських племен Східної Європи створилися соціальні перед-
посилки, які вимагали формування нової ідеології. Прийшла пора
"хрещення Русі".
У "Повісті временних літ" приблизно через 100 років після події су-
суспільством вже безліч версій хрещення Русі. Але перш ніж говорити про
них мені видається важливим коротко описати політичне поло-
ються Візантії на момент прийняття Руссю християнства.
Візантію того часу роздирали міжусобні війни, крім того
лютувало повстання болгарське. Воно готувалося ще за часів правління
Цимісхія і спалахнуло при першій вести про його смерті. Василь II припускає-
рінял військовий похід проти болгар. Але внаслідок зради і предательст-
ва візантійських феодалів перший його самостійний виступ закон-
чілось невдачею. У 986году війська Василя були розбиті. Після цього у
Візантії була відвойована вся східна Болгарія., До рук Самуїла-перед-
водія повсталих потрапив і найбільший візантійський порт на Адріаті-
зації море - Діррахій.
Василь був безсилий тепер зробити що-небудь проти болгар,
тому що в цьому ж році знову почалося повстання малоазіатських феоду-
лов, цього разу під проводом Варди Фоки.
Перебуваючи в такій критичній обстановці, Василь II був змушений
купити дружбу халіфів і звернутися за допомогою до російського князя Владі-
світу. Цінні відомості про це зберіг Яхья Антиохійський, який в
наступних словах описує критичне становище Василя: "І стало
небезпечним справа його, з причини війська і перемоги, вичерпалися його богатс-
тва, і спонукала його потреба послати и царя русів - а вони його вороги, -
щоб просити допомогти йому в цьому положенні, і погодився на це. І
вони уклали між собою договір про сватання і одруження царя русів
з сестрою царя Василя після того, як він поставив йому умову, щоб
хрестився він і весь народ його країни, а вони народ великий. І не при-
значаться тоді себе руси ні до якого закону й не визнавали ніякої
віри. І послав йому Цар Василь згодом митрополитів і єпископів,
а ті охрестили царя, і всіх, кого обіймала його земля, і відправив до нього
сестру свою, і поставили вони багато церков в країні русів. І коли
вирішено було між ними справу про шлюб, прибули війська Руссова і з'єднай-
лися з військами греків, які були у царя Василя, і вирушили на
боротьбу з Вардою Фокою морем і сушею до Хрісополю. І перемогли Фоку ".
Василевський В.Г. припустив, що візантійське посольство появи-
лось в Києві вже незабаром після розгрому болгарами військ Василя в 986
році (Василевський В. Г. Праці. т.11 С.88). До цього року "Повість вре-
сних років "відносить прибуття грецького посольства, за її словами, з
чисто місіонерськими цілями.
За договором 971 року Русь зобов'язалася допомагати Візантії у разі на-
падіння на неї. Але Володимир, як і його батько Святослав не бажав виступила-
пать як простий найманої сили. За військову допомогу, яку він
готовий був надати, він зажадав високу винагороду - руку
сестри імператора. Це означала по-суті, що візантійці повинні
визнати руського князя рівним ім. Критичне становище Василя вийму-
діло його поступитися домаганням руського князя. Він оголосив, що го-
тов віддати йому в дружини Анну, за умови хрещення того. Грунт для при-
нятія християнства була вже достатньо підготовлена і Володимир взяв
умова Василя і негайно послав 6000 загін варягів у Констан-
тінополь. Поява його у Візантії слід датувати принаймні
не пізніше квітня 988 року, тому що ще в квітні Василь вважав своє по-
ложении надзвичайно важким. Першою битвою в якій взяли участь
російські на боці Візантії була битва при Хрісополе. Вчені витрати-
ся в її датування. Деякі відносять її до березня, а інші в лету 988
року. Остання точка зору підтверджується російськими джерелами. За
повідомленням "Пам'яті і похвали", Володимир наступного літа після креще-
ня "до порогів ходи". Прибуття російських до Константинополя підтверджує-
ся і свідоцтвами вірменського історика Асохіка, який повідомляє,
що битва при Хрісополе мала місце в 988 році. Візантійські джерела
дають лише дуже стислий опис перемоги над Вардою Фокою за допомогою
росіян. Так Лев Диякон нічого не говорить про це.
Після перемоги в Хрісополе Василь повертається до Константинополя,
щоб підготуватися до рішучої боротьби. Завдяки допомозі російських Ва-
Силій II уникнув політичної, а може бути і фізичної смерті і збереженні-
Ніл трон. Але, позбувшись від супротивника, він зовсім не поспішав виконувати
свої обіцянки.
Тоді в 989 році Володимир осадив візантійську твердиню - Херсонес,
який в цей час не міг очікувати ніякої допомоги. і взяв його. Зіставле-
ний дані Льва Диякона про небесні явища 989 року з повідомленнями
яхьі і аль-Мекіна, можна встановити, що Херсонес був узятий російськими
в 989 році, у проміжку часу між квітнем і половиною червня.
Взяття Херсонеса було подією надзвичайно важливим і несподівано ви-
явило для Візантії нового ворога в особі недавнього союзника. Тепер їм-
імператора змушений був виконати умови, на які раніше він дав СОГ-
ласіе.
За повідомленням "Повісті временних літ" хрещення Володимира здійснювала-
ся пізнього літа або восени в Херсонесі надісланими разом з Ан-
ної візантійськими церковниками. Літописи по-різному називають церква а />
Але відомо, що в "Пам'яті і похвали" сказано, що Володимир "по
сятем хрещенні пожі блаженний Володимер 28 років. На інше літо по кре-
щении до порогів ходи, на третє літо Корсунь город взя ". Але ні вище-
казани джерело, ні будь-які інші не повідомляють нічого про дії
Володимира по християнізації Русі до 989 року. Тільки після взяття Хер-
сонеса Володимир повіз із собою священиків у Київ і почав активно про-
водити християнізацію Русі. У цьому мних Яків згоден в "Повістю
временних літ ". Керуючись цими даними деякі вчені вважають
безпідставним припускати, що хрещення Русі відбулося до 989 го-
так.
М. Д. присілків дотримується іншої думки, він схильний більше дове-
рять "Найдавніший звід 1039" в якому говориться, що Володимир
хрестився в 987 році, тобто за два роки до корсуньського версії. У Залишився-
ном все залишається таким самим. Тільки допомогу Візантії київський князь ока-
викликають вже будучи християнином. Він припускає, що переговори відбутися у-
явшіеся між Володимиром і Василем після взяття першого Корсуня содер-
жали в собі видозмінені вимоги. Володимиру в дружини віддавалася Ан-
ну, а питання про устрій російської церкви вже хрещеного народу оста-
вався откритим.Едва чи візантійські політики просто так відмовилися при-
общіть російську паству до візантійського християнства, значить проти був
російський князь.
Але так чи інакше, почалася християнізація Русі, яка проходила
успішно, зустрічаючи лише розрізнені спроби опору. то докази-
кість, що панівний клас на Русі в цілому був зацікавлений в її
хрещенні і що він був досить сильним і владним, щоб провести
християнізацію в життя. ціалізуватися багато видатні дослідники,
безліч проблем залишаються відкритими і чекають нових ідей і припустимо-
ний.
Використаної літератури.
1.Анічков Е.В. Язичництво та давня Русь СПб., 1914.
2.Белов А.К. Першопочатком. М., 1992.
3.Брайчевскій М.Ю. Затвердження християнства на Русі.
Київ, 1989.
4.ВасілевскійВ.Г. Труди.Т.11.Вип.1.СПб., 1909.
5.Голубінскій О.Є. Історія російської церкви т.1.
М., 1901.
6.Греков Б.Д. Хрещення Руси// Релігія і церква в
історії Росії. М., 1974.
7.Златоструй. Давня Русь М., 1990.
8.Які була хрещена Русь. М., 1988.
9.Очеркі з історії російської церкві.т.1. М., 1992.
10.Кузьмін А.Г. Падіння Перуна. М., 1988.
11 "Хрещення Русі" в працях російських і радянських істо-
Риков. М., 1988. 336с.
12.Левченко М.В. Нариси з історії російсько-візантійс-
ких відносин. М., 1956.
13.Нікольскій Н.М. Історія російської церкви. М-Л., 1983.
14. Присілків М.Д. Очерки по церковно-політичної
історії Київської Русі X-XII ст.
15.Рамм Б.Я. Папство і Русь у X-XV вв.М-Л., 1959.
16.Філіст Г.М. Введення християнства на Русі: передумови-
посиланням, обставини, наслідки. Мінськ, 1988.
17.Фроянов І.Я. Історичні умови хрещення Русі.
Л., 1988.
18.Православіе. Християнство. Росія. М., 1992.
19.Корш Ф.Е. Владимирова Боги: Історичний нарис.
Харків, 1908.
