Настає 18 століття - століття здорової і тверезої культури тоді передового класу буржуазії. Ця нова культура вступила в непримиренну боротьбу з чудернацьким, легковажним, позбавленим цивільних ідей стилем рококо, не дали жодного великого художника.
Ця боротьба старого мистецтва з новим, що тривала протягом усього століття аж до Великої французької революції, знайшла своє відображення у творчості одного з найчарівніших художників Франції - Антуана Ватто (1684-1721). Відсутність сильних пристрастей у героїв, любов до зображення "галантних сцен", безтурботного проведення часу в тінистих парках і в той же час тонке проникнення у психологію людини, непідробна поезія - ось характерні риси його мистецтва.
Ліричність та ще своєрідне, тільки йому властиве мальовниче майстерність відрізняють Ватто і від його численних наслідувачів, і від модних майстрів рококо.
Крихітні мазочкі змушують як би вібрувати барвисту поверхня картин Ватто, ніжні кольори об'єднуються перловим тоном, предмети відкидають кольорові тіні, пом'якшуються обриси дерев, вибагливий силует яких так далекий від строгих геометричних ліній Версаля. Ватто дуже любив народний театр і присвятив йому свої найкращі картини. Актори у Ватто - люди зі складним внутрішнім світом, йому, як нікому іншому, вдається передати роздвоєність актора між його душевної налаштованостю і роллю, яку він грає на сцені ( "Ж и л л ь", 1720). У задумі і якоїсь незадоволеності Жилле, може бути, багато спільного з характером самого художника, який помер молодим і по-справжньому оціненого багато пізніше.
Краще у французькому мистецтві 18 століття, на відміну від 17, створювалося в дали від королівського двору, від його церемоній і почестей. Скромного життя жив самий серйозний і цілеспрямований художник того часу Жан Батист Шарден (1699-1779). Нехитрі сюжети для своїх жанровихкартін, предмети для натюрмортів він брав з навколишнього повсякденному житті. Наполегливий, безперервну працю разом з природним талантом живописця принесли Шардену славу.
Йому належить заслуга твердження в правах вважався ницим жанру натюрморту, якому він присвятив все життя. Залежно від характеру зображуваного предмета поверхня картин Шардена стає те шорсткою, то гладкою; мазками фарб він передає не тільки колір предметів, але і відкидаємо ними кольорові рефлекси і повітря, що оточує їх. Великий просвітитель Дідро писав про Шарденом: "Ти береш повітря і світло на кінчик твоєї пензлі й накладаєш їх на полотно". Найпростіші предмети - глиняні глечики, мідний посуд, принесені з ринку овочі, атрибути мистецтва - стають для Шардена невичерпним джерелом живописних можливостей.
Його жанрові картини так ж при здоровому розумі, як і натюрморти, і так само серйозні, досконалі з живопису і пройняті добрим ставленням до людини. "Користуються фарбами, але пишуть почуттям", - говорив Шарден.
У другій половині 18 століття в живописі Франції вже немає майстрів, рівних по таланту Ватто і Шардену. Зате скульптура дала чудового майстра Жана Антуана Гудона (1741-1828) - автора великої кількості портретів, серед яких були й портрети цікавих, передових людей того часу. Головне для Гудона - розкрити в особі своєрідність і цінність людини. "По очах він розгадував душу", - сказав про нього інший великий французький скульптор - Роден. І дійсно, навіть при першому погляді на статую 84-х річного Вольтера роботи Гудона побачиш у його "очах" живий і саркастичний розум.
Всі гарячково й напруженої стає життя Франції в останні передреволюційні роки. І політика і культура монархії зайшли в глухий кут, вихід з якого був тільки в революції. Саме з французької революції починається вже мистецтво нового часу.