Індія в період першого революційного натиску и утворення масових політичних організацій (1918 - 1927рр.)
Посилене пограбування Індії Англією під час першої світової війни тяжко відобразилося на стоновіщі робітників міста і села.Єкономічне становище ще більш ускладнілосяпісля після двох не врожайним років (1919 і 1921). Підйом національно-визвольного руху почалвся в 1918 р. з страйків робочого класу в Бомбеї, Мадрасі, Канпурі. Під час страйків почались виникати пофспілкі. Перша профспілка виникла у Мадрасі у 1918 р.в Ахмадабаді під керівництвом М.К. Ганді біла утворена Асоціація робітників-текстільщіків. Лютнева революція в Росії вразила індійських націоналістів та надихнула їх на посилення визвольної боротбі. У аллахабадській газеті від 24 березня 1917р підкреслювалось, що Російська революція підтвердила, що немає в світі сили, яку б не переміг націоналізм. Сільське населення дізналося про революцію в Росії від демобілізованіх солдатів, повернувшись з Європи. Ще в березні 1919 р. в більшості міст Пенджабу почалися антіанглійські мітінгі і демонстрації. Після цього в деяких крупних центрах провінції-в Лахорі, Гуджранвалі харталі та мітінгі переросли у зброєнне протестування, в яких приймали участь робітники зокрема залізничники. Колоніальні власті в Пенджабіна чолі з губернатором О `Двайера і командуючим військами Дайер прийняли рішення про жорстоке придушення повстання. Для цього ще 9 квітня в Пенджаб були викликані військові загони. 13 квітня на головному майдані в Амрітсарі було вбито 1 тис.. і поранено 2 тис.. беззахисних демонстрантів.
У 1920-1921рр. відбувалося подалі зрстання страйків, в ці роки вже бастувало близько 500тіс.чол. У боротбу почали втягувати найбільш відсталі загони робітничого класу - плантаціоні робітники. В травні 1921р. На чайних плантаціях Ассама відбувся грандіозний страйк 12 тис.. робітників, які покинули плантації.
У Бомбеї 1920 р. Було прийнято рішення про заснування Всеіндійського конгресу пофспілок (ВІКП), а також у 1920 р. був прийнятий статут про перетворення Конгресу в масову політичну організацію.УтворенняВІКП призвело до ще більшого розповсюдження Страйкової боротьби: якщо в 1919 р.. було 19 страйків то у 1920 р. - 200, а у 1921р. - 400.
На зміну першому революційному натиску 1918 - 1922рр. прийшов період тимчасового затишшя, який тривав до 1927р.
Період з 1917-1921рр. являвся свого роду підготовчим етапом комуністичного руху в Індії. Марксистські групи виникали в крупних промислових центрах. Після повернення Шаукат Усмані з Москви у 1922 р. , він утворив групу комуністів у Бенаресе.Одночасноз ним почала працювати комуністична група в Лахорі на чолі з Гуляма Хусейном. На протязі 1923 - 1925 рр.. виникло ще більше марксистський груп в тому числі і у великих промислових центрах таких як Канпур і Карачі. Вумовах жорстокого колоніального режему діяльність індійських комуністів була в крайньому занепаді, але не зважаючи на репресії з боку англійського уряду, в 1924 - 1925 рр.. комуністичні групи ще більше посилили свою активність і у 1924р. канпурській журналіст оголосив про утворення легальної "Індійської компартії" 30 грудня 1925р. була проведена перша конференція індійських комуністів на чолі з Четтіаром і було прийнято рішення про утворення компартії Індії з центром у Бомбеї.
Підйом антиімпериалістичного руху і боротьба за єдинний фронт (1928-1939рр.)
Революційний підйом в країні почався з робітничого класу. Вже у 1928 р.. страйкували понад 500 тис.. чол. Наприкінці 20-х - напочатку 30-х перші молодіжні організації утворені комуністами, які були ще мало відомі в широких колах суспільства, бажали термінових дії. У 1928р. на базі окремих організацій терористів була утворена Індійська республіканська соціалістіч-на асоціація на чолі з Бхагат Сінгхом, яка діяла майже у всій Північній Індії. Найбільш активною виявилась пенджабська організація, яка налагодила в Лахорі підпільне виробництво бомб. 8 квітня 1929р. керівники асоціації потрапили в будинок центрального законодавчого збору і підірвавши там бомби дали себе заарештувати. Англійській поліції вдалося викрити підпільну майстерню по виробництву бомб. По країні проїхалась хвиля переживань та мітингів в захист в `язнів, які оголосили у в` язниці голодовку.
Оскільки віце-король Ірвін дав негативну відповідь на запропоновані Ганді 11 пунктів про зміну економічної політики, де він вимагав зниження валютного курсу рупії, відміни соляної монополії та ін. Тоді той оголосив в квітні 1930 р.. оголосив нову кампанію громадянського неспівробітніцтва. В неї було включено пункт про соляну монополію. Сама по собі ця міра хочь і не вносила ніяких радикальних змін, але одразу ж принесла популярність кампанії та її організаторам в найвищих верствах населення. В березні цього ж року Ганді, разом зі своїм прибічниками, вирушив у пропагандічній похід до містечка Данді, де бажав демонстративно порушити соляну монополію. У травні цього року демонстрантів було заарештовано. Найбільші зброєні повстання відбувалися у трьох містах - Пешаварі, Чітагонті, Шолапурі.
Арешт у квітні в Пешаварі керівників кампанії призвів до ще більшого повстання, яке згодом перетворилось на барікадні бої, на допомогу Повстанцям прійходілі селяни з найближчих сіл. Стоновіще англічан ще більш ускладнилося, коли солдати відмовились стріляти по повстанцям, а навпаки почали зними брататися. 4 травня англійські війська вступили в Пешвар і придушили повстання.
18 квітня почалося повстання у Чітагонті, під керівництвом Чакраварті і Сена, яке було чітко сплановано. Почалося воно з захвату арсеналу і казарм, місто 10 діб контролювали повстанці, але на 11 день вони відступили оскільки сили були досить нерівні.
8 травня в Шолапурі почалися барікадні бої, повстанці спалили будинок колоніальної адміністрації та захопили залізничний вокзал. Тільки після арешту керівників повстання 16 травня повстання було придушено.
Найбільший національно-визвольний рух вплинув на князівство Кашмір, де в літку 1931 р.. селяни захопили столиця кназівства Срінагар. Англічані ввели в Кашмір війська і зуміли спровокувати індійсько-мусульманські сутички. Ці суперечки негативно позначилися між відносинами індуістів і мусульман.
В середині 1932р. почалося повстання в Альварі між поміщиками, південімі селянами з одного боку, які були індуістамі та селянами північного Альваро з іншого боку, які були мусульманами. Селяни Півночі вимагала припинити релігіозній розподіл. Але в грудні цього ж року селяни-повстанці утворили свою 30-ти тисячну армію і підступили до Альваро. І лише через рік англійським військам вдалося їх вгамувати.
5 березня 1931р. за "круглим столом" була укладена угода між керівництвом Національного конгресу та адміністрацієювіце-короля (Пакт Ганді - Ірвін), по якому англійська сторона забов `язувалась відпустити заарештованих, але тільки тих хто не приймав участі у насильницьких діях. У вересні цього ж року Ганді вирушив у Лондон на другий з `їзд конференції" круглого столу ". Англійці намагалися звинуватити Ганді у провалі переговорів очікуючи, що по поверненню його на батьківщину престиж підірветься, але все вийшло навпаки.
У 1934р. знову почалися страйки, на початку року проїшлі страйки текстільщіків, які тривали 3 місяці. У 1935р. відбулися крупні по маштабах того часу старйкі докерів та залізничників. У 1936-1939рр. робітничий клас поступово перейшов від оборонних боїв до наступальних під лозунгом підвищення заробітної плати.
Заключний етап боротьби за незалежність (1945-1947рр.)
Одразу ж після другої світової війни Повстання почали виникати ще з більшою силою. І звичайні страйки все частіше почали переростати у зброєні повстання з поліцією. Перша така крупна за маштабом сутичка виникла у Бенаресі. 22 листопада 1945р. в Калькутті майже по всьомумісту почали будуватись барикади і в результаті страйків оголошених робітниками місто залишилось без води і світла. Сутички продовжувались 3 доби. В лютому наступному році в Калькутті з новою силою поновилися події листопада 45-го. Вулиці покривалися барикадами, мітинги супроводжувались кривавими бійками з поліцією.
На тренувальному флотських екіпажі "Тальвар" (Меч). Відбулося повстання матросів, які скаржились на погане годування, рис був змішан з піском. На наступний день 18 лютого до Тальвару приєднались інші 20 військових кораблів, що стояли в порту. Повстанці провели страйк у Бомбеї і вимагали визволити усіх політичних в `язнів та виведення віськ з Індонезії. Демонстрація відбувалась під трьома прапорами - Національного конгресу, Мусульмнської ліги і Компартії. 20 лютого в Бомбей були введені воєні короблі для придушення повстання. Під час воєнних дій жодна з сторін не отримала чуттєву перевагу і о 16:00 був заключений мирний договір.
На протязі 1946 і 1947 рр.. економічне становище країни ще більш ускладнилась. У1946р. відбулось 2 тис.. страйків, в яких приймали участь 2,5 млн робітників. 20 лютого 1947р. Еттлі оголосив, що англійці не підуть з Індії раніше 1948р. Але незважайчі на це в серпні 1947р. англійський парламент оголосив Індію незалежною країною. В цей день Джавахарлал Неру вперше підняв національний прапор Індії над історичним Червоного форту в Делі. Героїчна боротьба деяких поколінь індійських борців за незалежність вдало завершилась.