ЗМІСТ
Вступ ................................................. .... 2
Розділ I. Соціально-економічні заходи I-ї половини XVIв.
_1 Зміцнення територіальної цілісності Росії ............. 3-6
_2 Посилення соціально-економічних протиріч
і криза влади 30-40-х років XVI століття ...................... 7-9
Глава 2. Політичні та економічні перетворення середини XVIв.
_1. Програма реформ Івана IV ................................ 10-13
_2. Реформи місцевого самоврядування .......................... 14-17
_3. Іспомещеніе "тисячі "..................................... 18-19
_4. Найважливіші зміни в області земельної політики ......... 20-24
_5. Опричного улаштування та його економічні наслідки ....... 25-35
Висновок ................................................. .. 36-37
Список використаної літератури ............................. 38
ВСТУП.
XVI століття з'явився, за образним висловом відомого історика
А.А Зіміна, "порогом" нового часу російської історіі.__1
Про нього важко говорити як про щось єдиному, дуже різні
процеси увібрав в себе він: від досить спокійній обстановки
часів правління Василя III, до опричних "танців смерті" Івана
Васильовича Грозного. Процес зміцнення великокнязівської, а за-
тим і царської влади знає і два періоди смути - після смерті Ва-
сілія III в 30 - 40-і роки, а потім в 80 - 90-е - після смерті
Івана IV.
Найважливішим моментом цього часу з'явилися реформи 50-х
рр.., проведені Іваном IV при тісній сприяння групи особливо
наближених до нього людей, які увійшли в історію як уряд
"Вибране раді". Це і духівник царя, протопоп Благовіщенського
собору Кремля Сильвестр, А.Ф. Адашев, і що приєдналися до них інші
талановитищі діячі тієї епохи - Д. Курлятев, А. Курбський,
М. Воротинського, зміцнити основи Російської держави. />
сій з боку царя в період опричного устрою. Хаос, що запанував-
шійся після довгих років опричних божевілля, надовго ввергнет країну
в найважчий економічна криза. А в 1598г. разом зі смертю
Федора Івановича, за словами О.М. Раповий, "доброго, безвольного і
божевільного людини ", обірветься і московський рід Рюріковічей.__2
А на самому початку XVII століття вибухне небачений, немислимий-
мый раніше політична криза, яка поставила під сумнів істота-
вання Російської держави як такого, - Смута, Смутні часи.
Постараємося якомога повніше розкрити поставлену перед на-
ми завдання, зрозуміти послідовність і суть що відбувалися в той
час соціально-економічних і політичних подій.
_ @ ГЛАВА I. Соціально-економічні заходи I-ї половини XVIв.
_1 Зміцнення територіальної цілісності Росії.
Епоха Василя III на перший погляд представляє майже ідилії-
вої спокійну картину політичного і соціального життя по
порівняно з подальшим царюванням Івана IV. І сучасники,
і нащадки бачили в ній перш за все продовження тих процесів,
що були розпочаті за Івана III. І в цьому твердженні чимала
частка справедливості.
Дійсно, старший син Івана III і Софії Палеолог як би
жартома, без особливої напруги і різких заходів завершив терито-
тивнотериторіального об'єднання Північно-Східної та Північно Західної Русі. В
1510 припинилося автономне державне буття Пскова,
причому вся псковська еліта була переміщена до центральних та
південно-східні повіти країни У 1521 р. закінчилася самостійна
життя Рязанського великого князівства, яке, втім, знаходилося
під реальним контролем Москви ще з 60-х років ХV ст. У смутні
події літа 1521 останній рязанський князь (близький родствен-
нік московського государя) тікає з-під арешту в столиці в рідні
місця. Але ось що характерно: навіть найгостріша криза не дав йому
скільки-небудь серйозного шансу знову закріпитися в спадковому
володінні - він знаходить притулок і швидке забуття в Литві.
Василь III продовжив справу батька у відношенні старих і нових
уділів. Перших, втім, дісталося на його правління зовсім небагато-
го. Волоцький князівство Федора Борисовича 1513 перейшло в руки
московського государя як вимороченное. Те ж відбулося з Калуж-
ським і Углицькому князювання: слідом за смертю князів Семена
(1518) і Димитрія (1521) володіння успадкував їх старший рідний
брат, Василь III. Молодший син Івана III, Андрій отримав від бра-
та заповіданий батьком доля тільки в 1519 р., коли йому йшов вже 29-й
рік. У Василя III траплялися гострі конфлікти і з Юрієм, другий
за старшинством сином Івана III від Софії, головою Дмитровського уде-
ла, і з Семеном. Але ці зіткнення ніколи не перетворювалися на
відкрите політичне протиборство. За наявності спадкоємця у
Василя III і хто з братів ні формально, ні реально не міг пре-
тендовать на московський трон. І хоча проблема сина-спадкоємця
виявилася для Василя III несподівано гострою, але навіть народження
Івана IV на долю Юрія залишалися лише надії ожіданія.__3
Не випадково й те, що більшість братів Василя залишилися
холостяками. Московський монарх зовсім не прагнув до спадщини-
вим уділ. Тільки князя Андрія - і то на 43-му році життя, коли
великий князь вже обзавівся двома синами - було дозволено ж-
ніться. Пригадаймо тепер і інші обставини. За традицією
удільні князі не володіли ніякими зовнішньополітичними прерога-
тівамі. Іван III наділив своїх молодших чотирьох синів набагато
скупіше, ніж те зробив свого часу Василь Темний. Питомі
князі початку ХVI ст. були позбавлені повноважень карбувати свою монету,
їх майнові права на частину доходів з Москви і на володіння в
столиці були обмежені. У їх князівствах значні верстви міс-
вольтних феодалів служили великому князю, власне питомі загони
справно несли службу в складі російських ратей. Ось чому ні
удільні князі, ні які стояли за їх спинами васали не представля-
Чи фактом свого існування прямої загрози єдності країни.
Нічого не міняли тут вотчини служилих князів. Як і
удільні, вони мали власних васалів, мали фіскальними і
судовими правами над тяглих населенням князювання, видавали жало-
ванні грамоти. Вони посилали на військову службу за розпорядженням
великого князя своїх ратників окремими полками. Їх володіння,
як правило, були спадковими, але скромними за розміром. В
центральних, південно-східних і верхневолжскіх повітах служилих кня-
зей до часу правління Василь III вже не залишилося, за поодиноких-
нимі і до того ж не з місцевих пологів винятками. Їх було чимало в
південно-західному кордоні. Найбільші служилі князівства принале-
жали нащадкам емігрантів з Москви, - князям В. С. Стародубському
(онукові І. А. Можайського) і В.І. Шемячічу (онука Дмитра Шемяка).
Перше з них дісталося Василю III в 1518 р. як виморочність,
князювання ж Шемячіча було ліквідовано після його арешту навесні
1523 г.__3
Важливі зміни зазнав государя двір. У питому епоху він
об'єднував майже всіх феодалів того чи іншого князівства. Вже при
Івана III ситуація стала кардинально змінюватися: у государя двір
включалася на різних підставах і в різній формі головним чином
еліта - вища і середня. Цей порядок закріпився в правлінні Ва-
сілія III. Боярська дума була найбільш значущою частина государева
двору, структура якого (дворові чини і станово-статусні
групи двору) почала ускладнюватися, а чисельність зростати. Тут
і виникали головні розломи суперництва благородних станів
Росії.
Перший з них - боротьба родинно-кланових переважно
угруповань знати за вплив на великого князя за найбільш значи-
мі позиції в Думі, у дворі, в командуванні військами, в управ-
панії на місцях. Саме в цьому середовищі набула поширення прак-
тика місництва. Призначення на важливі військові та цивільні
посади підпорядкованих осіб регулювалися походженням і значи-
Замостя служби їх предків. Монарх не міг в суперечності з склади-
БЕЗПЕЧУЮТЬ правилами висувати фаворитів - їх шлях вгору міг бути
тільки в обхід тієї системи державних установ і постів,
де норм місництва уникнути було не можна.
Політичні амбіції, престижність, матеріальні мотиви по-
народжували суперечності і боротьбу усередині знаті. Але на відміну від перед-
простують епохи принципово змінився її статус по відношенню до
носію вищої державної влади: васальні зв'язку (як
правило, персональні) поступалися місцем уніфікованому підданство.
Це, а також спадковість статусу мали скріплювати фор-
мірующуюся московську аристократію спільністю корпоративних інте-
ресов, потенційно опозиційних монархічної влади. Почасти
так воно і було, ось чому і Іван III, і Василь III легко могли
міняти осіб, але не принципи існування знати в державі. І
все ж таки - особливо у порівнянні з Великим князівством Литовським -
московська аристократія володіла помітно меншим політичним ве-
сом. Пояснень тут буде чимало. Суттєво, що россійская
знати як станова група не мала права вирішального голосу в на-
ковій системі - цей найважливіший важіль був цілком у руках Монар-
ха і його оточення. Принципово і те, що майже всі землі і
князювання включалися до складу єдиної держави в результаті
військових акцій або політичного тиску. Тому, як правило,
виявлялися зруйнованими або сильно підірваними колишні з-
соціальне зв'язку місцевої верхівки з слуЖивими землевласниками; за
спиною московських аристократів не було іншої збройної сили,
крім власних військових холопів-послужільцев. Ось чому внут-
ренніе конфлікти в середовищі знати виливалися у форму палацової
боротьби.
_2 Посилення соціально-економічних протиріч і криза влади
30-40-х років XVI століття.
У роки правління Василя III ясно позначився ще один розлам
протиріч, - між елітою і слуЖивими дітьми боярськими. Вони,
безсумнівно, були зобов'язані перш за все економічних та соціальних
факторів: занадто невідповідними тяжкості інтенсивної військової служ-
б було забезпечення рядових дворян землею і грошима. Явна не-
рівноправність спостерігалося у способах і розмірах пожалувань. Еліта,
верхівка спадкового провінційного дворянства отримували кор-
мленія (з практично необмеженими можливостями для злоупот-
ребленій), значна частина служилого люду пробавлялися грошово-
вим платнею з казни, вельми скромною і виплачується на
Протягом усієї службової біографії лише кілька разів. Члени
государева двору володіли, як правило, спадковими вотчинами,
купівлі, а також помісними землями, до того ж у різних повітах стра-
ни. Пересічна дрібнота служила зазвичай з дрібних маєтків і була
позбавлена або втратила землі на вотчині праві. Більш того, значи-
тельно частина невеликих помісних володінь не мала широким
судово-адміністративним імунітетом. Так що й самі поміщики, і
залежні від них селяни підпадали під юрисдикцію намісників і
волостелей. Якщо до сказаного додати протиріччя між служи-
лим дворянством різних регіонів, то картина соціальних напруги-
ний в пануючому класі буде майже повною.
Василь III несподівано і тяжко захворів пізньої осені
1533г., Під час традиційного мисливського об'їзду. Він помер у
своїх покоях у Кремлі в ніч з 3 на 4 грудня 1533, на 55-му році
життя. Його спадкоємцю йшов лише четвертий рік, великої ж КНЯг-
не було навряд чи більше 25 років. Так несподівано гостро виникла пробле-
ма спадкоємства верховної влади. Хоча, здавалося б, московський го-
добродію підготувався до цього ще в серпні 1531, коли спадщину-
нику виконувався вже четвертий рік. Тоді у зв'язку з цим в Новгороду
роді та Москві спорудили Обетная дерев'яні храми (вони будувалися
за один день), брати Василя III, удільні князі Юрій і Андрій
підписали нові договори, в яких взяли на себе зобов'язання "не шукати" під Ва-
сіліем III і його сином великого князювання, юному великому княжича
приносилася присяга. Але тепер, слідом за смертю великого кня-
зя почалася боротьба за владу. Зобов `язання коштували небагато, вже
через тиждень за рішенням Боярської думи був арештований Юрій - він
став переманювати на свій бік бояр. Взагалі, рада при госуд-
ре виявився ефективним державним інститутом. 30 - 40-е го-
ди в. буяли непримиренними політичними сутичками -
переможені, як правило, досить швидко завершували земний шлях в
ув'язненні. Стався навіть заколот Старицького удільного князя Андрія
у травні 1537 І тим не менше всі ці внутрішні конфлікти не поста-
вили жодного разу під сумнів територіальну і державну це-
лостность країни. За винятком спроби Андрія ніхто не спробував-
ся формально на прерогативи малолітнього великого князя Івана IV.
Більш того, в роки так званого боярка правління (цими сло-
вами історики традиційно позначають даний час) не просто про-
має багато чого з того, що починали Іван III та Василь III (в
Зокрема, були уточнені норми іспомещеній службових людей).
Дещо в державному будівництві було розпочато заново. В ря-
де повітів вводилися місцеві органи (губні хати), яким переда-
вались з-під юрисдикції кормленщіков-намісників і волостелей
справи про розбоях. Тут передбачати два елементи майбутніх пере-
мен: скорочувалися судові функції кормленщіков у справах вищої
юрисдикції, нові установи комплектувалися на принципах перед-
ставітельства від місцевих станових груп, дворянства в першому
очередь.__ 3
Зрештою, період правління Василя III - ще одна
щабель на шляху формування Російського централізованого дер-
дарства, ліквідацій удільних князівств як економічних і політи-
чеських одиниць, спроби обмеження видачі спадкових частин.
Глава 2. Політичні та економічні перетворення середини XVIв.
_1. Програма реформ Івана IV.
Особливо державний і політичний талант Івана Грізно-
го розкривають реформи 50-х років XVI століття. Найважливішою рисою істо-
рії Російської держави 50-х років є численні ре-
форми, спрямовані на подальший розвиток і зміцнення Російського
централізованої держави.
Спільною рисою реформ 50-х років є їх антібоярская нап-
равленность. Проголошуючи ці реформи, уряд Івана IV
зображувало їх як заходи, мета яких полягала в тому,
щоб ліквідувати наслідки боярського правління і зміцнити
економічні та політичні позиції тих соціальних груп, чиї
інтереси воно виражало і на які спирався, - дворян, прим-
ков і верхи посада. При цьому є підстави говорити про наявність у
уряду Івана IV цілого плану реформ, що охоплюють широ-
кий коло питань внутрішньої політики та включали в себе Меропа-
ріятія в області землеволодіння, і фінансові реформи, і, нарешті,
церковні реформи.
Вихідним моментом у проведенні реформ стала промова Івана IV
27 лютого 1549 на засіданні Боярської думи спільно з "освячуючи-
священною собором "(тобто вищими представниками церкви). Ця мова
носила програмний характер і була декларацію, через
лага основні принципи політики уряду; давалася рез-
до негативна оцінка боярського правління як часу. Основ-
ної питання, що розглядається в декларації Івана IV, - це питання про
боярських дітей та їх інтереси. Діти боярські займають цін-
тральні місце в декларації Івана IV, всі три пункти якої пос-
вящени їм: спочатку оцінці становища дітей боярських в минулому, під
час боярського правління, потім вимогу про неприпустимість про-
долженія "сил", "образ" і "продаж" по відношенню до дітей боярським
і формулюванні санкцій у випадку, якщо вони все ж будуть мати міс-
то.
В прямо протилежному плані трактується питання про бояр.
Бояри розглядаються як основне джерело насильств, "образ" і
"продажу", що завдають дітям боярським в минуле, в роки боярсько-
го правління??, І як потенційне джерело таких же дій в
сьогодення і майбутнє. Тому звернення Івана IV до "всіх боярам"
носило характер ультимативного вимоги про припинення таких ак-
тов насильств з боку бояр стосовно дітей боярських під угро-
Зої опал і "страти" для тих бояр, хто спробував би продовжувати або
відновити такого роду дії.
Того ж дня, 27 лютого 1549, відбулося інше вис-
тупленіе Івана IV. За своїм значенням воно представляло як би
повторення урядової декларації, але тільки не перед бою-
рами, проти яких було спрямовано вістря політики, провозгла-
шенной в декларації Івана IV, а перед дітьми боярськими і дворян-
ми, чиї інтереси відбивала і захищала декларація уряду.
Закономірним підсумком політичних подій 27 лютого з'явився закон
28 лютого 1549, що представляє собою початок реалізації по-
літікі, проголошеної в деклараціях Івана IV від 27 лютого. За-
кон 28 лютого був прийнятий без участі "всіх бояр": домігшись від
них прийняття вимог, сформульованих в царській декларації,
уряд Івана IV не вважав за потрібне передавати на розглянутий-
ние "всіх бояр" текст нового закону і він був прийнятий на засіданні
"ближній думи" за участю митрополита Макарія.__6
Розгляд матеріалів, пов'язаних з лютневої декларує-
єю Івана IV, показує, що до цього часу політика прави-
тва вже визначилася як політика захисту інтересів примі-
ков (дітей боярських) і боротьби за ліквідацію наслідків боярсько-
го сваволі часів боярського правління.
Уряд Івана IV, виступаючи проти бояр і на захист де-
тей боярських - поміщиків, прагнула представити себе захисником
також і "всіх селян царства свого". Особливо яскраво тенденція
зобразити політику уряду Івана IV як має "всенарод-
ний "характер виступає в мові Івана IV на Стоглавого соборі 1551
року. Цар виносив на розгляд освяченого собору і "всіх
бояр "ряд питань:
- Про боротьбу з місництво
- Про перегляд вотчин, маєтків і годувань
- Про монастирських, князівських і боярських слободах
- Про ліквідацію корчем
- Про ліквідацію митов
- Про мито за перевіз через річку і за проїзд по мосту
- Про заставах по рубежів
- Про встановлення вотчинних книг і про регламентацію служби з
вотчин
- Про впорядкування справи роздачі помість
- Про порядок забезпечення вдів боярських дітей
- Про порядок нагляду за ногайськими послами та гостями
- Про загального перепису земель __5
План уряду намічав загальний перегляд земель, знаходячи-
трудящих у володінні службових людей. Необхідність цього меропри-
ку мотивувалася тим, що роки боярського правління призвели до
найбільшим змінам в галузі землеволодіння, що виражався у
зосередження величезної кількості земель, у порівнянні з време-
нами до смерті Василя III, в руках одних і в таких же великих
масштабах обезземелення інших. Завдання, що стояло перед прави-
будівництві, полягала в тому, щоб просимо "недостатнього"
за рахунок "лишком" земель, що були виявлені у тих, хто збільшив свої вла-
дення в роки правління бояр.
_2. Реформи місцевого самоврядування.
Центральної реформою стало скасування годувань і створення вза-
мен їх принципово нових органів місцевої влади. Здавалося б,
за що така честь нехай важливим, але всього лише на рівні міст,
волостей, повітів змін? Виявилося, однак, що це спричинило
за собою зміни у всіх найважливіших сферах життя суспільства, на
всіх рівнях державного устрою. У проведенні реформи (до
неї приступили в 1551 р.) сталася затримка. Необхідність мас-
сових нагород після взяття Казані спричинила широку роздачу годую-
ний практично по всіх повітах. Повернення до розпочатому сталося
майже в масштабі всієї країни в 1555 - 1556 рр.. Отже, в чому суть і
наслідки земської - як її найчастіше називають в літературі -
реформи?
Перш за все, вона означала повсюдну скасування годувань.
Окремі винятки, які мали місце, не в Cчет. Виникаючі
органи влади кардинально відрізнялися від попередніх за способом ком-
плектованія: вони були виборними, а не призначаються з центру;
дотримувався принцип представництва від локальних станових
груп. У повітах з розвинутим феодальним землеволодінням на чолі та-
ких інститутів стояли виборні голови або старости з місцевих і,
як правило, відставлених від служби дітей боярських. У найближчій
перспективі замість можливих двох-трьох голів ( "улюблених", "су-
дейскіх "," губних ") залишався один, в руках якого концентрує-
вались всі функції управителя і судді. Його апарат складався з
дяка (піддячого) і цілувальників з місцевих селян. Якщо в
повіті були чорносошну волості з власним самоврядуванням, воно
було підконтрольне старості у повіті.
Там, де державне селянство чисельно переважало
(приміром, у північних районах), у містах, де тяглих посадських
людей вважали хоча б небагатьма десятками, обирали земських ста-
зростання, зазвичай із заможної верхівки. А на допомогу - земського дяче-
ка і цілувальників. У великих повітах система самоврядування була
дворівневої: повіт - волость.
Нові інститути влади на місцях отримали функції адміністра-
тивного управління і суду. Перше включало все що підлягають регулюються-
вання сторони життя, але перш за все - розкладку, збір і від-
правку до столиці податкових сум. Вони ж відповідали за справний від-
биваніе государевих повинностей. Нові органи здійснювали реалі-
зацію що надійшли з центру розпоряджень. У сфері суду вони обла-
дали помітно меншими прерогативами. Хоча суддівським, губні і
земським старостам були підвідомчі в першій інстанції некот-
рие кримінальні справи вищої юрисдикції, вони підлягали контролю сто-
особистих інстанцій. У принципі відбувся перерозподіл доль-
них прерогатив на користь Москви. Становлення представницьких ін-
ститут на місцях мало зворотним боком посилення контролю з
боку центру. Це не могло не спричинити перебудови московських
установ, що диктувалося також розростається державними-
ми потребами.
Природною основою для народження нових відомств стали
Великий і обласні палаци, Казна (її роль особливо велика),
боярські комісії. Хоча перші накази з'явилися раніше 50-х го-
дів ХVI ст., реальне їх народження як системи управління відбувалося
діло в епоху вибраних раді. Зазвичай говорять про накази трьох ви-
дов. У першу групу входили установи з функціональними по
перевазі прерогативами в масштабах держави. Так згадував-
шійся Посольський наказ відав дипломатичними стосунками, помісі-
тний - урахуванням земель, контролем над їх обігом, забезпеченням по-
місцями служилих дворян, складанням вихідної бази для госуд-
реву фіску. У Розрядному наказі були зосереджені функції з ор-
ганізації військової справи та військової служби благородних станів.
Аналогічні завдання відносно службових людей по приладу виконуючи-
Чи виникли трохи пізніше Пушкарский і Стрілецький накази. Ніс-
колько наказів завідували збором прямих і непрямих податків
(Казна, наказ Великого приходу) і ін розшуком і судом у справах
вищої кримінальної юрисдикції відав Розбійний наказ (він був вер-
хней інстанцією для всіх місцевих судів). У холопом наказі вів-
ся облік і здійснювався контроль над всіма операціями з холопами.
Накази другого виду наглядали в адміністративно-управленчес-
ком і судовому планах над певними територіями та окремих-
ми розрядами населення. Такими були по ряду функцій, Великий і
обласної палаци. У них і боярських судових комісіях судилися
звичайно служилі люди з батьківщини. Трохи пізніше відомі так
звані судні накази - в них чинився становий дворянський
суд. Тягло населення (міське і сільське) знають в особливих
установах (згодом іменувалися наказами чвертями) - вони,
зокрема, були вищою судовою інстанцією у цивільних і
інших справ для земських судів. У столиці тяглеци посадів і сотень
управлялися і судилися Земським наказом.
/>
злодій 11 травня 1551 відновлював порушену після Василя III
"старих часів" і означав повернення до тієї політики по відношенню до
князівського землеволодіння, яка проводилась до часу панів-
ства князівсько-боярських угруповань 30-40 років XVI століття. Сформували-
лірованная у вироку 11 травня 1551 ця політика характери-
зуется однією особливістю. Вводяться вироком 11 травня обмеження
ня щодо вотчинного землеволодіння не носили загального ха-
рактер, а поширювалися лише на три княжих роду і на визна-
поділену групу місцевостей Російської держави. Таким чином,
вирок 11 травня, знаменує собою початок політики боротьби прави-
тва Івана IV за ліквідацію економічної основи мощі княжат,
- Їх вотчин, - наносив перший удар по найбільш потужною групі бувши-
ших незалежних феодалів - княжат.
Виявом тієї ж самої політики є і положення запро-
злодія 11 травня, спрямовані проти всіх вотчинників в цілому Твері і
інших перерахованих у ньому місцевостей. Всі ці місцевості перед-
складало собою території колишніх самостійних феодальних держав-
жавних утворень, що увійшли до складу Російської централізованого-
ванного держави в другій половині XV століття і в перших десяти-
річчя XVI століття, і встановлення контролю центрального прави-
тва над вотчинним землеволодінням цих місцевостей виражало
собою політику боротьби за підпорядкування колишніх феодальних землевласників-
ділків удільних князівств уряду Російської централізовано-
го держави.
Наступним етапом у законодавстві про князівські вотчинах
з'явився закон 15 січня 1562. У порівнянні з вироком 11
Травень 1551, закон 15 січня 1562, по-перше, охоплював
ширше коло княжих родів, по-друге, ще більше сте-
зняв права розпорядження князівськими вотчинами з боку їх вла-
ділків. Закон 15 січня не лише забороняв мобілізацію земель
для основного ядра князівських вотчин, але і встановлював можли-
ність ліквідації князівських вотчин шляхом поіманія їх "на государя"
у разі відсутності у власника вотчини синів, які тільки й
могли успадковувати князівські вотчини. Другий момент, на який
необхідно звернути увагу при аналізі закону 15 січня 1562
року, - це та його частина, яка передбачає зворотне дей-
ствие закону. Відповідне місце говорить наступне: "А які
люди будуть іногородци у тих князів після государя і великого кня-
зя Василя Івановича всієї Русі, аж до цього государева вироку років
за двадцять і за п'ятнадцять вотчини купуючи або в прідания пої-
мали: і ті вотчини поіматі у тих людей на государя безгрошової; а
які люди вотчини купуючи або в прідания поімалі до цього гоу-
дарева вироком років за п'ять і за шість і більше, а менше десять-
ти років: і тих государ виписуючи вотчини, звелів себе доповіді-
вать: велить чи кому і що давати грошей або не велить ".
Таким чином, розвиваючи постанову Прігов
