Черчілль Вінстон Леонард Спенсер.

Видатний політичний діяч Великобританії Уїнстон Леонард Спенсер Черчілль, так звучить його ім `я повністю, народився 30 листопада 1874 р. в родовому палаці герцогів Мальборо Блейхейм. За батька, Рандольф Черчиллю, Уїнстон належав до однієї з шляхетних, в Англії пологів герцогів Мальборо. Його мати, Джені Джером, була дочкою американського мільйонера Леонарда Джерома.

Уїнстон Черчілль народився семимісячним під час балу в палаці Бленхейм, в кімнаті, перетвореної на хвилинку до жіночої роздягальні, на повалених в купу пальто. У передчасному появу дитини на світ дорікали його мати, яка, незважаючи на своє становище, не захотіла пропускати бал.

Народження рудого, надзвичайно галасливого, але міцного хлопчика викликало невдоволення у мешканців родового маєтку. Її син міг успадкувати титул герцога. Незважаючи на те, що він народився семимісячним, Вінні, так його прозвали в дитинстві, росла здоровою дитиною. Навчившись говорити, він балакав без упину, хоча з юних років сильно заїкався і шепелявив. Черчілль дуже погано вчився. Вчителі, гувернантки і батько вважали його бездарним і безнадійно тупим. Черчілль не розумів математику, не зміг вивчити класичні мови. Але він був впертий, самовпевнений, гордовито і мав дуже добру пам'ять. Після підготовчої школи Черчілль повинен був навчатися в Ітоні. Але батьки, боячись, що він не впорається з навантаженням, віддали його в іншу школу Херроу. У ній теж навчалися вихідці зі знаменитих сімей, але вимоги в Херроу були значно нижчими. Батько Черчілля хотів, щоб син став юристом, але його неуспіхи у навчанні змусили відмовитися від цих планів. Сам Уїнстон хотів стати військовим. Пізніше він вступив до військового училища, але не в піхоту, де були потрібні серйозні знання, а в кавалерію. Уїнстону У роки навчання Уїнстон захоплено займався їздою верхи і вірив, що стане великим полководцем. Єдине, що його тоді хвилювало - відсутність великих воєн, на яких він міг би проявити себе.

Генеалогічне древо його предків сходило, за переказами, до XI століття - часу Вільгельма Завойовника. Приплив свіжої крові додало спорідненість зі знаменитим єлизаветинський королівським піратом Френсісом Дрейком. Гучну славу та багатство приніс роду Джон Черчилль (1650-1722) - видатний полководець, який отримав ряд гучних перемог у війні за іспанську спадщину.

Як і личить нащадкові знатної сім'ї, Уїнстон навчався у престижних приватних школах. Відрізнявся він не успіхами в навчанні, а впертістю і норовливості, неодноразово піддавався жорсткій прочуханки. Проте навіть найбільші оптимісти з числа тих, хто знав Вінстона в його дитячі та юнацькі роки, не могли передбачити, яке місце в історії Великобританії займе ця людина.

Дізнавшись про початок іспано-американської війни за острів Кубу, Черчілль взяв відпустку і поїхав за океан. В результаті своєї першої військової кампанії він отримав іспанську медаль за участь у бойових діях. Після цих подій гусарського полку, в яких служив Черчілль, перевели до Індії.

Там він просив просити взяти його в експедицію, прямував на придушення повстання одного з племен на північно-східному кордоні у Малакандского гірського перевалу. Черчілль написав роман про боротьбу народу проти диктаторського режиму. Але критичні відгуки відбили у Черчілля полювання до писання романів. Він вирушив на війну в Судан. Згодом він вирішив піти з армії і зайнятися літературою. Він написав 2-х томне твір «Річкова війна» про події в Судані. Під час військових дій в Південній Африці Черчілль був там вже не як військовий, а як кореспондент. Одружився Черчілль у віці 34-х років, коли його вже починали вважати прихильником холостяцького життя. Його дружина, Клементина Хозье, була онукою лорда Ейрі. Подружжя були щасливі в сімейному житті. Клементина народила 4-яких дочок і 1-го сина. Але все його життя підпорядковувалася одній меті - політичній кар'єрі.

Йому довелося зазнати чимало небезпечних пригод, побувати в багатьох бувальцях. Так, у Південній Африці Черчілль потрапив у полон до бурам (1899). Завдяки вдалому побіжу Уїнстон став мало не національним героєм. Це допомогло йому пройти до парламенту від консервативної партії (1900).

Черчілль був високим, щільним людиною з важким, бульдожа особою. У нього була хороша політична хватка. Його улюблений жест, яким він привітав своїх прихильників і прихильників, 2 пальця, підняті вгору у вигляді латинської букви V-Вікторія - перемога. Він був відомий дотепністю, умінням оригінально сформулювати фразу.

Перші кроки в політиці.

Після суданській компанії Черчілль вирішив піти з армії. Очевидно, він зрозумів, що в армії йому буде важко домогтися задоволення своїх амбіцій. Політика - ось те поле діяльності, де Уїнстон знаходить застосування своїм здібностям і чістолюбію. Треба зауважити, що його батько зробив стрімку, хоч і недовговічні кар'єру в лавах консервативної партії. Досвід батька був широко використаний Уїнстоном під час сходження на політичний Олімп. Політична кар'єра Черчілля знала численні злети і падіння. Дивовижна далекоглядність і мудрість рішень, що приймаються поєднувалися в цій людині з не менш дивними неуживчивість та завзяттям. Це часто призводило до необачних вчинків, в результаті яких він нажив багато ворогів. Тому часто здавалося, що зірка Черчілля на політичному небосхилі Великобританії безповоротно зайшов.

У 1904 році він займає місце вже серед парламентаріїв-лібералів. На наступний рік, після перемоги ліберальної партії на виборах, Черчілль стає заступником міністра колоній, а в 1908 році - міністром торгівлі. У 35

років Уїнстон - наймолодший за останні півстоліття міністр внутрішніх справ - з неприхованою радістю він приймає пропозицію стати першим лордом Адміралтейства, іншими словами, морським міністром. Раніше він завзято виступав за скорочення витрат на військово-морські сили. Тепер - поворот на 180 градусів. Те ж відбудеться пізніше з його позицією щодо тарифів. З поборника вільної торгівлі він перетворився на протекціоністів.

Ще на початку ХХ століття політика стала для Вінстона формою існування, життєвою необхідністю, може бути, навіть більшою мірою, ніж гаванські сигари, віскі або бренді. Він знайшов своє покликання. Показово, що навіть після вінчання (1908), забувши про все, міністр-наречений захоплено обговорював політичні справи з другом і колегою по кабінету Ллойдом Джорджем. Одружився ж Черчілль по любові і прожив з коханою і єдиною дружиною до кінця своїх днів.

Під час Першої світової війни голова Адміралтейства відчув себе в своїй стихії. Він був сповнений енергії, ініціативний, деколи навіть надмірно. Ставши військово-морським міністром (1911-1915), Черчілль зосередив свої зусилля на підготовці британського флоту до майбутньої війни з Німеччиною. Велика частка його особистої відповідальності за невдачі з Антверпеном і на Галліполійском півострові. У його діях була і певна доза авантюризму. Перший лорд Адміралтейства поступив гідно: подав у відставку і відправився на Західний фронт. За кілька місяців перебування в окопах Уїнстон проявив себе хоробрим і вмілим офіцером. Проте посаду командира батальйону явно не відповідав його амбіціям. Повернувшись до Англії з фронтовим досвідом, Черчилль отримав портфель міністра військового У 1904 році він займає місце вже серед парламентаріїв-лібералів. На наступний рік, після перемоги ліберальної партії на виборах, Черчілль стає заступником міністра колоній, а в 1908 році - міністром торгівлі. У 35 років Уїнстон - наймолодший за останні півстоліття міністр внутрішніх справ - з неприхованою радістю він приймає пропозицію стати першим лордом Адміралтейства, іншими словами, морським міністром. Раніше він завзято виступав за скорочення витрат на військово-морські сили. Тепер - поворот на 180 градусів. Те ж відбудеться пізніше з його позицією щодо тарифів. З поборника вільної торгівлі він перетворився на протекціоністів.

Ще на початку ХХ століття політика стала для Вінстона формою існування, життєвою необхідністю, може бути, навіть більшою мірою, ніж гаванські сигари, віскі або бренді. Він знайшов своє покликання. Показово, що навіть після вінчання (1908), забувши про все, міністр-наречений захоплено обговорював політичні справи з другом і колегою по кабінету Ллойдом Джорджем. Одружився ж Черчілль по любові і прожив з коханою і єдиною дружиною до кінця своїх днів.

Під час Першої світової війни голова Адміралтейства відчув себе в своїй стихії. Він був сповнений енергії, ініціативний, деколи навіть надмірно. постачання за пропозицією Д. Ллойда Джорджа був введений до складу коаліційного уряду. Очолюючи в 1918-1922 р. і військове авіаційне міністерства, Черчілль виявив себе переконаним супротивником Радянської Росії і натхненником збройної боротьби з нею.

Раніше інших він оцінив більшовицьку загрозу, наполягаючи на тому, що більшовизм необхідно задушити ще в колисці. Але країнам Антанти перемога у війні далася дуже дорогою ціною. На великомасштабну інтервенцію вони не наважилися. Крім того, затріщала Британська колоніальна імперія. Зусилля прийняв міністерство колоній Черчілля спрямовані на її зміцнення.

Він багато зробив, щоб задушити Радянської Росії. Але в результаті і він, і країни-союзники зазнали поразки. На виборах Черчілля і його політична партія провалилися, уряд був відправлений у відставку. Провал на політичній арені повернув Черчілля до літературній праці. Він покинув ослабіла ліберальну партію і знову став консерватором. У новому уряді консерваторів йому надали пост міністра фінансів. Черчілль ввів золотий стандарт фунта стерлінгів. Він боровся за те, щоб стати лідером партії, а потім - прем'єр-міністром, але голова партії консерваторів Болдуін переміг його в цій боротьбі, і Черчілль знову залишився не при справах. Перед початком Другої світової війни він опублікував збірку своїх промов під назвою «Поки Англія спала». Черчілль першим заговорив про загрозу німецького фашизму для Англії. Пізніше Чемберлен запропонував йому місце військового міністра в своєму уряді. Черчилль погодився. Але коли Німеччина напала на Францію, Бельгію та Голландію, Чемберлену довелося подати у відставку. Король доручив Черчиллю сформувати новий уряд. Тепер він став прем'єр-міністром Англії і доля давала йому шанс увійти до світової історії. Він став символом Англії.

Друга Світова війна.

Після розгрому Франції Англія і Черчілль залишилися наодинці проти гітлерівської Німеччини та її союзників. Не міг допомогти президент Рузвельт, його руки були зв'язані ізоляціоністські настрої в США. З підписанням серпневого пакту і вересневого договору про дружбу і межі (1939) СРСР перетворився на фактичного союзника Німеччини. Проте в серпні-вересні 1940 року британці на чолі зі своїм лідером вистояли в грандіозної повітряної битві за Англію. Це була перша стратегічна невдача Гітлера у Другій світовій війні.

З виступу прем'єр-міністра Сполученого Королівства Вінстона Черчілля, переданого ВПС 22 червня 1941 о 23.00

... Нацистського режиму властиві найгірші риси комунізму. У нього немає ніяких засад і принципів, крім жадібності і прагнення до расового панування. За своєю жорстокістю і люту агресивності він перевершує всі форми людської зіпсованості. За останні 25 років ніхто не був більш послідовним противником комунізму, ніж я. Я не візьму назад жодного слова, яке я сказав про нього. Але все це блідне перед який розгортається зараз видовищем. Минуле з його злочинами, безумства і трагедіями зникає.

Я бачу російських солдатів, що стоять на порозі своєї рідної землі, що охороняють поля, які їх батьки обробляли з незапам'ятних часів.

Я бачу їх, що охороняють свої будинки, де їх матері і дружини моляться - так, бо бувають часи, коли моляться всі, - про безпеку своїх близьких, про повернення свого годувальника, свого захисника і опори.

Я бачу десятки тисяч російських сіл, де засоби до існування з такою працею вириваються у землі, але де існують споконвічні людські радості, де сміються дівчата і грають діти.

Я бачу, як на все це насувається мерзотна нацистська військова машина з її чепуристих, виспівувати буду шпорами пруськими офіцерами, з її майстерними агентами, тільки що втихомирити і зв'язаним по руках і ногах десяток країн.

Я бачу також сіру вимуштруване слухняну масу лютою гунської солдатні, що насувається, подібно до хмар повзе сарани.

Я бачу в небі німецькі бомбардувальники та винищувачі з ще незагоєними рубцями від ран, нанесених їм англійцями, радіють тому, що вони знайшли, як їм здається, більш легку і вірну здобич.

За всім цим галасом і громом я бачу купку злодіїв, які планують, організують і накликають на людство цю лавину лих ... Я повинен заявити про рішення Уряду Його Величності, і впевнений, що з цим рішенням погодяться свого часу великі домініони, бо ми повинні висловитися відразу ж, без жодного дня затримки. Я повинен зробити заяву, але чи можете ви сумніватися в тому, якою буде наша політика?

У нас лише одна-єдина незмінна мета. Ми повні рішучості знищити Гітлера і всі сліди нацистського режиму. Ніщо не зможе відвернути нас від цього, ніщо. Ми ніколи не будемо домовлятися, ми ніколи не вступимо в переговори з Гітлером або з ким-небудь з його зграї. Ми будемо битися з ним на суші, ми будемо битися з ним на морі, ми будемо битися з ним у повітрі, поки, з божою допомогою, не позбавимо землю від самої тіні його й не звільнимо народи від його ярма. Будь-яка людина або держава, які борються проти нацизму, отримають нашу допомогу. Будь-яка людина або держава, які йдуть з Гітлером, наші вороги ...

Така наша політика, така наша заява. Звідси випливає, що ми надамо Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможемо. Ми звернемося до всіх наших друзів і союзників у всіх частинах світу із закликом дотримуватися такого ж курсу і проводити його так само стійко і неухильно до кінця, як це будемо робити ми ...

Це не класова війна, а війна, в яку втягнуті вся Британська імперія і Співдружність націй, незалежно від раси, віросповідання або партії. Не мені говорити про дії Сполучених, Штатів, але я скажу, що якщо Гітлер уявляє, ніби його напад на Радянську Росію викличе найменше розходження в цілях або ослаблення зусиль великих демократій, які вирішили знищити його, то він глибоко помиляється. Навпаки, це ще більше зміцнить і заохотить наші зусилля врятувати людство від його тиранії. Це зміцнить, а не ослабить нашу рішучість і наші можливості.

Зараз не час моралізувати з приводу божевілля країн та урядів, які дозволили розбити себе поодинці, коли спільними діями вони могли б врятувати себе і світ від цієї катастрофи. Але коли кілька хвилин тому я говорив про кровожерливість та жадібності Гітлера, спокус і штовхнули його на авантюру в Росії, я сказав, що за його злочином приховується один глибший мотив.

Він хоче знищити російську державу тому, що в разі успіху сподівається відкликати зі Сходу головні сили своєї армії і авіації і кинути їх на наш острів, який, як йому відомо, він повинен завоювати, або ж йому доведеться понести кару за свої злочини. Його вторгнення в Росію - це лише прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови. Він, безсумнівно, сподівається, що все це можна буде здійснити до настання зими і що він зможе зруйнувати Великобританію перш, ніж втрутяться флот і авіація Сполучених, Штатів. Він сподівається, що зможе знову повторити в більшому масштабі, ніж будь-коли, той процес знищення своїх ворогів поодинці, завдяки якому він так довго велося і процвітав, і що потім буде розчищено сцена для останнього акту, без якого були б марні всі його завоювання , а саме для підкорення своїй волі і підпорядкування своїй системі Західної півкулі.

Тому небезпека, що загрожує Росії, - це небезпека, що загрожує нам і Сполученим, Штатам, точно так само як справа кожного росіянина, бореться за своє вогнище і будинок, - це справа вільних людей і вільних народів у всіх куточках земної кулі. Засвоїмо ж уроки, вже виклав нам настільки гірким досвідом. Подвоїти свої зусилля і будемо боротися спільно, скільки вистачить сил і життя ...

У роки війни позиції Англії у світовому розкладі сил істотно ослабли. Черчілль все частіше виявлявся у тіні Рузвельта і Сталіна. Але інтереси Британської імперії він відстоював із завзятістю і чіпкістю бульдога. Навіть якщо йому доводилося поступатися, він, завдяки особистому престижу і безперечного дипломатичному мистецтву, не без успіху намагався підтримати колишній державний імідж Британії. Черчілль забезпечував своїй країні такий питома вага у світовій політиці, який явно перевершував її реальну міць.

Після війни Черчилль написав книгу «Друга Світова війна», куди увійшли його власні спогади. Для нас особливо важливі голови про конференції в Потсдамі, Ялті, Тегерані.

Потсдам: атомна бомба

«... 17 липня прийшла звістка, яка приголомшила весь світ. Днем до мене заїхав Стімсон і поклав переді мною клаптик паперу, на якому було написано: «Немовлята благополучно народилися». Я зрозумів, що сталося щось надзвичайне. «Це значить, - сказав Стімсон, - що досвід в пустелі Нью-Мексико вдався. Атомна бомба створена ». Хоча ми стежили за цими страшними дослідженнями на підставі всіх тих уривчастих і убогих відомостей, які нам давали, нам заздалегідь не повідомили або, у всякому разі, я не знав дати остаточних випробувань. Жоден учений, який володіє почуттям відповідальності, не міг би передбачити, що відбудеться при першій атомному вибуху великого масштабу. Чи були ці бомби даремними чи вони виявилися нищівного? Тепер нам це було відомо. «Немовлята благополучно народилися». Ніхто ще не міг визначити найближчих військових наслідків цього відкриття, і ніхто ще не усвідомив його значення.

Наступного ранку літак доставив повний опис цієї грандіозної події в людській історії. Стімсон привіз мені ця доповідь. Я розповідаю все по пам'яті. Бомба, або щось схоже з неї, була підірвана на вершині вежі в сто футів. Всіх людей в радіусі десяти миль видалили від неї, а вчені зі своїми помічниками сховалися в потужних бетонних сховищах приблизно на такій же відстані. Вибух був жахливим. Колосальний стовп полум'я і диму піднісся до зовнішніх меж атмосфери нашої бідної планети. У радіусі однієї милі було абсолютно все зруйноване. Так, значить, ось що дасть можливість швидко завершити другу світову війну, а мабуть, і багато іншого.

У зв'язку з цим президент запросив мене невідкладно поговорити з ним. При ньому перебували генерал Маршалл і адмірал Легі. До цих пір ми уявляли собі наступ на території власне Японії за допомогою масових повітряних бомбардувань і вторгнення величезних армій. Ми передбачали відчайдушний опір японців, що б'ються на смерть з самовідданістю самураїв не тільки на полі бою, але і в кожному окопі, в кожному сховищі. Перед моїм внутрішнім зором вставав острів Окінава, де багато тисяч японців замість того, щоб капітулювати, стали до ладу і знищили себе ручними гранатами після того, як їх командири урочисто здійснили обряд харакірі. Для того, щоб придушити опір японців і завоювати їхню країну метр за метром, потрібно було б пожертвувати мільйоном життів американців і половиною цього числа життів англійців або більше, якщо ми зможемо доставити їх туди, бо ми твердо вирішили також брати участь в цьому випробуванні. Зараз вся ця жахлива перспектива зникла. Замість неї малювалася прекрасна, здавалося тоді, живопис закінчення всієї війни одним або двома сильними ударами. Я відразу ж подумав про те, що японський народ, хоробрістю якого я завжди захоплювався, зможе угледіти в появі цього майже надприродного зброї виправдання, що врятує його честь і звільнить його від зобов'язання загинути до останнього солдата.

Крім того, нам не потрібні будуть росіяни. Закінчення війни з Японією більше не залежало від участі їх численних армій в остаточних і, можливо, затяжних боях. Нам не потрібно було просити у них послугу. Через кілька днів я повідомив Іден: «Абсолютно ясно, що Сполучені Штати в даний час не бажають участі росіян у війні проти Японії». Тому всю сукупність європейських проблем можна було розглядати незалежно і на підставі широких принципів Організації Об'єднаних Націй. Раптово у нас з'явилася можливість милосердного припинення бійні на Сході і набагато більш втішні перспективи в Європі. Я не сумнівався, що такі ж думки народжувалися і в голові у моїх американських друзів. У всякому разі, не виникало навіть і мови про те, чи слід застосувати атомну бомбу. Можливість запобігти гігантську затяжну бійню, закінчити війну, дарувати усім мир, залікувати рани змучених народів, продемонструвавши переважну міць ціною кількох вибухів, після всіх наших праць і небезпек здавалося дивом позбавлення. »

Тегеран: відкриття конференції.

Я був не в захваті від того, як була організована зустріч по моєму приїзду на літаку в Тегеран. Англійська посланник зустрів мене на своїй машині, і ми вирушили з аеродрому в нашу дипломатичну місію. По дорозі нашого прямування в місто протягом майже 3 миль через кожні 50 ярдів були розставлені перські кінні патрулі. Таким чином, кожен зловмисник міг знати, яка важлива особа приїжджає і яким шляхом вона пройде. Не було ніякого захисту на випадок, якби знайшлися два-три рішучих людей, озброєних пістолетами або бомбою.

Американська служба безпеки більш розумно забезпечила захист президента. Президентська машина проїхала в супроводі посиленого ескорту бронемашин. У той же час літак президента приземлився в невідомому місці, і президент відправився без будь-якої охорони в американську місію по вулицях і провулках, де його ніхто не чекав.

Перше пленарне засідання відбулося в радянському посольстві в неділю 28 листопада в 4 години дня. У просторому та гарному залі засідань ми сіли за великим круглим столом. Зі мною були Іден, Ділл, три начальника штабів і Ісмей. З президентом були Гаррі Гопкінс, адмірал Легі, адмірал Кінг і два інших офіцера. Генерал Маршалл і генерал Арнольд не були присутні, тому що, за свідченням біографа Гопкінса, «вони переплутали час засідання і поїхали оглядати визначні пам'ятки Тегерана». Зі мною був мій чудовий перекладач, який обслуговував мене і в попередньому році, майор Бірс. Павлов знову виконував цю роль для радянських представників, а Хворий, нова людина, - для представників США. Сталіна супроводжували тільки Молотов і маршал Ворошилов. Ми сиділи зі Сталіним майже навпроти. Ми заздалегідь домовилися, що на першому засіданні буде головувати президент Рузвельт, який не заперечував проти цього. Він відкрив наше засідання вітальною промовою, заявивши, згідно з записами, що росіяни, англійці та американці вперше сидять за столом як члени однієї сім'ї, що домагаються єдиної мети - перемоги у війні. Ніякої порядку денного для наради заздалегідь заплановано не було, і кожен може обговорювати все, що завгодно, і не обговорювати те, що йому не жадав. Кожен може вільно висловити все, що бажає, на дружній основі, і ніщо не підлягає опублікуванню.

Потім президент перейшов до Європи. Було проведено багато англо-американських нарад і розроблено багато планів. Півтора роки тому було вирішено зробити експедицію через Ла-Манш, а з-за транспортних та інших труднощів все ще було неможливо встановити точну дату початку операції. Необхідно зібрати в Англії сили, достатні не тільки для висадки, але і для просування в глиб країни. Води 317 Ла-Маншу виявилися настільки неспокійними, що неможливо буде почати експедицію до 1 травня 1944 року. Рішення про цей термін було прийнято у Квебеку. Рузвельт пояснив, що у всіх десантних операціях обмежує фактором є десантні суду, і якщо б ми вирішили почати дуже велику експедицію в Середземному морі, ми повинні були б зовсім відмовитися від висадки на іншому березі Ла-Маншу. Якщо б ми зробили в Середземному морі операцію менших масштабів, то вона затримала б нас на один, два і навіть три місяці. Тому обидва ми - як президент, так і я - хотіли б на цій військової конференції почути від маршала Сталіна і маршала Ворошилова, які дії будуть найбільш корисними для Радянського Союзу. Було розглянуто безліч різних проблем: посилення нашого наступу в Італії; Балкани; Егейське море; Туреччина і т. д. Головне завдання конференції і полягає в тому, щоб вирішити, які з них прийняти. Основним завданням англо-американських армій буде якомога більше полегшити тягар, що лежить на радянських військах.

Сталін, який виступив наступним, привітав успіхи Сполучених Штатів на Тихому океані, але заявив, що Радянський Союз не може в даний час приєднатися до боротьби проти Японії, оскільки всі його збройні сили потрібні для боротьби з Німеччиною. Радянських військ на Далекому Сході більш-менш достатньо для оборони, але для настання їх треба було б щонайменше потроїти. Радянський Союз зможе приєднатися до своїх друзів на цьому театрі після поразки Німеччини, тоді можна буде виступити в похід разом.

Торкаючись Європи, Сталін заявив, що він хотів би сказати кілька слів про радянський досвід ведення війни. Німці передбачили липневе наступ радянських військ, але в результаті того, що було сконцентровано достатньо військ і зброї, радянським військам було порівняно легко перейти в наступ. Сталін відверто визнав, що росіяни не очікували таких успіхів, яких вони досягли в липні, серпні та вересні. Німці виявилися слабкіше, ніж передбачалося.

Потім він повідомив останні відомості про становище на радянському фронті. На деяких ділянках російські сповільнили наступ, на інших зовсім припинили, а на Україні, на захід і на південь від Києва, ініціатива в останні 318 три тижні перейшла до рук німців. Німці знову захопили Житомир і, ймовірно, знову займуть Коростень. Їх метою є вторинний захоплення Києва. Проте в основному ініціатива, як і раніше знаходиться в руках Радянської Армії.

Ялта: фінал.

«Під час нашого перебування в Ялті був інший випадок, коли не все пройшло так гладко. Рузвельт, який давав сніданок, сказав, що він і я в секретних телеграмах завжди називаємо Сталіна «Дядя Джо». Я запропонував, щоб він сказав Сталіну про це в конфіденційній розмові, але він пожартував з цього приводу при всіх. Склалося напружене становище. Сталін образився. «Коли я можу залишити цей стіл?» - Спитав він обурено. Бірнс врятував становище вдалим зауваженням. «Врешті-решт, - сказав він, - адже ви вживаєте вислів« Дядько Сем », то чому ж« Дядя Джо »звучить так уже прикро?» Після цього маршал заспокоївся, і Молотов пізніше запевняв мене, що він зрозумів жарт. Він вже знав, що за кордоном багато хто називає його «Дядя Джо», і зрозумів, що прізвисько було дано йому дружньо, на знак симпатії.

Враження, що склалося у мене після поїздки до Криму і після всіх інших зустрічей, таке, що маршал Сталін і радянські лідери бажають жити в почесному дружбу і рівність із західними демократіями. Я вважаю також, що вони - господарі свого слова. Мені не відомо ні один уряд, який виконував би свої зобов'язання, навіть на шкоду самому собі, більш точно, ніж російське Радянський уряд. Я категорично відмовляюся пускатися тут в дискусії щодо сумлінності росіян. Цілком очевидно, що ці питання стосуються всієї майбуття земної кулі. Дійсно, доля людства була б похмурої у разі виникнення будь-якого жахливого розколу між західними демократіями та російською Радянським Союзом ... »

Загальна реакція палати висловилася в беззастережної підтримки тієї позиції, яку ми зайняли на Кримській конференції.

Висновок.

Черчілль завжди - до останніх років життя - слідував моді і дбав про думку оточуючих, підтримував що склався в масовій свідомості власний імідж. Прем'єр любив носити клубний костюм, мундир коммодора військово-повітряних сил, морські блейзери. Сигара, часто незапаленою, майже незмінно стирчала з кута рота.

Черчілль ніколи не підкреслював своєї інтелектуальної переваги над співрозмовником, уникав усякого зарозумілості. Він радше прагнув схопити пануюча в країні настрій і слідувати йому, саме з цієї здатності народжувалася горезвісна самовпевненість британського лідера. З явним задоволенням Черчілль отримував подарунки і готовий був відмовитися від надмірної урочистості. Нащадок герцогів не раз щиро сміявся, почувши жарт перехожого, - і в цьому не було профанації чи популістського прагнення подобатися середньому виборцю.

Черчілль володів почуттям гумору і про багато серйозні речі писав не без іронії. Ось приклад: «Лояльність, яка акумулюється навколо першої особи, величезна. Під час подорожей ця особа потрібно підтримувати. Якщо він робить помилки, їх потрібно покривати. Якщо він спить, його не потрібно турбувати. Якщо від нього ні користі, йому слід відтяти голову. Але останню крайність не можете робити кожен день - і безумовно ж не відразу після обрання ».

Критик Черчілля Морлі писав: «Я любив Вінстона за його життєву силу, його невгамовним цікавість і увагу до справ, його чудовий дар красномовства, мистецтво у виборі аргументів, хоча часто він приймає бульбашки за дев'ятий вал. У той же час я часто говорив йому в кілька патерналістської манері: щоб досягти успіху в нашій країні, політик повинен більше рахуватися з думкою інших людей, менше напираючи на власне ».

Уїнстон Черчілль, політик, військовий вождь і історик, став героєм своєї країни в досить складні для Великобританії часи. Мистецтво дипломата, стоїчно сприйняття несприятливих обставин, презирство до інтриги - всі ці якості допомогли нащадку герцогів Мальборо мужньо зустріти захід сонця Британської імперії, не втратити віру в майбутнє.

Двічі прем'єр, нобелівський лауреат з літератури, конструктор, живописець, автор п'ятдесяти восьми історичних творів, неперевершений оратор, Черчілль являє нам приклад працьовитості та любові до життя. Людина, захоплювався минулим, цінував традицію, він не тільки не був закритий для нових ідей, але постійно їх генерував сам. Черчілль був творцем танка, одним з перших оцінив значущість авіації, глибоко цікавився ракетами вже в 1930-і рр.., Наказав розкидати алюмінієву фольгу, щоб «зліпити» радари німців, висунув ідею трубопроводу під Атлантичним океаном, винайшов навігаційний прилад для льотчиків і запропонував створити штучні гавані під час висадки союзників у Нормандії.

Черчілль служив Англії з розумом, з трепетною пристрастю і - в той же час - з холодним розрахунком. Тільки так він зміг домогтися поваги співгромадян і всього людства. Його яскрава життя була органічною реалізацією політичних традицій Англії.

Сприйнявши консервативні тенденції старої доброї Англії, Черчілль зумів провести державний корабель своєї країни через суворі випробування, зберігши цінності нації та її віру в себе. Черчілль домігся світового визнання і як захисник західних цінностей. Поєднання британських традицій з орієнтацією на інтереси Західної Європи як цілого, готовність до атлантичної солідарності - ці основи гнучкого політичного курсу зробили для Англії менш болісним перехід від імперської свідомості до ідеї поступової інтеграції в співтовариство демократичних країн.

Останній політик класичної імперської епохи, Уїнстон Черчілль визначав мужність як «збереження гідності під пресом несприятливих обставин». Йому нерідко доводилося демонструвати це якість. За дев'яносто років його життя відбувся перехід з однієї епохи в іншу. Вийшовши з ери дредноутів і «тягаря білої людини», Черчілль зустрів світ атомної зброї, розділений шаленою ідеологічною боротьбою, світ національного самоствердження, світ регіональних інтеграційних процесів. Британський лідер зумів не втратити при цьому ні ясного світобачення, ні холоднокровності, ні реалізму.

Для англійців Уїнстон Черчілль назавжди залишиться особистістю, яка втілила суворої восени 1940 загальнонаціональну переконаність в тому, що «ніколи Брітт не буде рабом». У той час, коли маленький зелений острів стояв перед коричневою Європою, прем'єр-міністр Черчілль сказав: «Ми будемо битися на морях і океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою у повітрі, ми будемо захищати наш острів, чого б нам це не коштувало, ми будемо битися на пляжах, ми будемо битися на місцях висадки, ми будемо битися у полях, на вулицях, ми будемо битися на пагорбах, ми ніколи не здамося ».

Використана література:

1. Новітня історія зарубіжних країн. Європа та Америка. 1939-1975. Учеб. посібник для студентів іст. фак. пед. ін-тов./Под ред. Стецкевіча. Изд. 3-е, испр. і доп. - М.: Просвещение, 1978.

2. Країни світу. Короткий політ. - Екон. довідник. - М.: Политиздат, 1984.

3. Новітня історія 1939-1992 р./під ред. В. К. Фураева, М.: Просвещение, 1993.

4. Енциклопедія «Всесвітня історія»/Сост. С. Т. Ісмаїлова. - М.: Аванта +, 1994.

5. Winston S. Churchill: His Complete Speeches, 1897-1963/Ed. R. R. Games. New York, 1974. V. 1-8

6. Трухановська В. Г. Уїнстон Черчилль. М., 1989.

7. Глобальна мережа Інтернет:

http://www. pereplet. ru/(автор Л. В. Поздеева)

http://coldwar. narod. ru/

http://militera. by. ru/memo/english/churchill/