Отсутстствіе легітимного спадкоємця Петра I і масштабність його ре-форм, в ході яких були зруйновані багато традиційні устої, видвінулісьновие політичні сили, що почали активно боротися за владу, породили тривалий період політичної нестабільності і палацових переворотів. Ще в 1722 році Петро I видав указ, за яким сам цар повинен визна-ділячи собі спадкоємця. Однак в 1725 році Петро помер, так і не встигнувши егоназвать. Можливо, він просто не бачив гідного приймача, хоча у свій времясклонялся до кандидатури своєї другої дружини Катерини Олексіївни. Стараязнать боролася за кандидатуру Петра Олексійовича - внука Петра I. Але видві-женці Петра I і, що особливо важливо, гвардія підтримали Катерину і та за-няла престол. В 1726 році при імператриці був створений Верховний таємна рада, обла-який дав вищими законодавчими правами, але реальна влада багато в чому з-средоточівалась в руках Меншикова.

Наступним імператором став 11-річний Петро II. У складі верховноготайного ради взяла гору стара аристократія. Але і це царювання ока-залось недовгим. У середині січня 1730 напередодні свого весілля з Дол-горукой Петро II застудився на полюванні і раптово помер. Верховнікі вирішили запросити на престол племінницю Петра I, Курлянд-ську герцогиню Ганну Іванівну, обговоривши її воцаріння низкою умов - конди-цій. Згідно з ними, без відома таємної ради імператриці заборонялося ого-лять війну і укладати світ, вводити нові податки, нагороджувати чином вишеполковніка, підвищувати або віднімати вотчини без суду. Гвардія і помісне дворянство, дізнавшись про "затейке" верховніков, як і вимагали, щоб Ганна Іванівна не приймала кондицій. Імператриця разорвалаіх, скасувала Верховна таємна рада, а членів його вислала зі столиці. Анна Іванівна нудьгувала державними справами. Прагнучи від ніхізбавіться, в 1735 році вона видала указ, за яким підписи трьох міністровпріравнівалісь до її власної. В управлінні державою важливу роль иг-РАЛ фаворит імператриці Бірон.

Царювання Ганни Іванівни - так звана біронівщини, традіціонносчіталась похмурим періодом терору, небувалого засилля іноземців, коториеякоби зневажали російські інтереси, придушували російських і т.п. Факти ж рису-ють дещо іншу картину. Ніякої "німецької партії", що контролювала верховну владу в стра-ні, не було. Разом з дійсно численними іноземцями у властібилі і росіяни. Правлячу еліту розділяла не стільки національність, сколькоострая боротьба за владу. Однак, саме в часи Анни Іванівни були видані урядових-ні постанови про недопущення особливих привілеїв для іноземців, приймається-ваних на російську службу. Російські офіцери стали отримувати стільки ж, сколькоі іноземні, у той час як за Петра I іноземці-офіцери отримували в двараза більше російських. Перед смертю імператриця вибрала собі спадкоємцем Івана Антоновича-правнука царя Івана Олексійовича, сина Ганни Леопольдівни. Але оскільки тотбил ще немовлям, регентом був призначений Бірон. Імператриця померла 17 ок-тября 1740, а вже 8 листопада фельдмаршал Миних здійснив государственнийпереворот і заарештував Бірона. Однак незабаром Миних був усунений Остерманом. 25 листопада 1741 за допомогою гвардійців на престол зійшла дочьПетра I Єлизавета. При вступі на престол вся програма імператриці розумі-щалась в одному тезі: "Відновити зневажені іноземцями початку ПетраI".

Короткий правління племінника Єлизавети і онука Петра Великого ПетраIII був ознаменований його пропрусскімі симпатіями, а також Маніфестом овольності дворянства, скасуванням Таємної канцелярії, забороною переслідую-вання розкольників і підготовкою указу про секуляризації церковних земель.