Ведичні витоки і світова культура h2>
А. Асів h2>
В
останні роки по містах і селах Росії і всіх країн, що не так давно жили
разом, а нині відгородилися наспіх спорудженими кордонами, все частіше стали
бути люди, яких найчастіше називають язичниками або неоязичники. p>
МИ
- РІЗНІ p>
Відразу
зауважу, що це визначення далеко не завжди виправдано, і багатьма з нас, в
тому числі мною, воно вважається не традиційним і не відображає суті. Наше
віросповідання - це не язичництво, це ведична віра ( "відання"
суть "знання"). І російський ведизму, або Ведо-православ'я, - це
національний ізвод загальносвітовий ведичної традиції. Вєдізм у різних його
національних переводить в наші дні сповідують близько мільярда людей, і
дивно, що для кого-то в нашій країні це може виявитися новиною. p>
Так
хто ж ми? Перш за все ми - люди, громадяни своєї країни, і у нас є звичайна
життя, сім'ї, робота і т.д., але також ми ті, хто обрав особливий духовний шлях. І
ми - різні. Можливо, з боку ми представляємо чимось єдиним, і ми в самому
справі подібні своїм прагненням до відродження старих традицій - обрядів, одягу,
імен, трепетним ставленням до природи. Однак подібність це - зовнішнє, бо є
між нами і чималі, глибинні відмінності. Серед нас є віруючі й невіруючі.
Так, є люди, які переконані, що "народна віра" була атеїстичної і
вичерпувалася захопленням природою, співами народних пісень та носінням
традиційних одягу. Ці люди лише тягнуться до "народної віри",
симпатизують деяким ідеям (екологічним, патріотичним), але поки не
приймають і не розуміють саму її суть. p>
Є
також відмінність між традиційними, "сільськими язичниками" і
"міськими неоязичники". Але насправді це поділ
хитко. Тим сіімі полюсами чимало проміжних станів. І часто трапляється,
що той чи інший сільський охоронець якогось осколки старої традиції
набагато більше залучений у пристрасті сучасного життя, ніж інший "асфальтовий
язичник ", який вивчав стародавні віровчення в читальних залах бібліотек. p>
Безумовно,
вітчизняна народна віра тим і сильна, що це віра жива. У Росії чималі
області досі зберігають давню віру. Це відноситься і до Поволжя (звідки і сам я
родом), де близько півмільйона людей живуть в древній вірі, збереглося і
жрецтво, і священні гаї, де часто проходять свята. Серед волзьких
"древлеверов" найбільше марійців, але є й інші народи, і татари,
і чуваші, і мордва, і є в тому числі й чимало слов'ян, бо давня віра всіх
волзьких народів по суті єдина. p>
Є
також області, в яких і нині дотримуються традиційний уклад життя, де поряд з
християнськими святами відзначають дні Коляди, Купали. Наприклад, Біловезької
пущі, у багатьох козацьких станицях на Дону, на Уралі і далі в Сибіру. Добре в
цих землях збереглися і народні пісні, легенди, танці. І нині тут цілком
можна знайти останніх гуслярів, що виконують стародавні билини, почути рідкісну
народну пісню. p>
Але
саме міські жителі, вчені-фольклористи, слов'янознавець за останні два-три
століття зібрали ці скарби давньої культури. Завдяки їх працям народна
поезія і музика знайшли нове життя у творах письменників, художників,
музикантів. Так вони стали знову загальним надбанням. Бо в кожній місцевості
зберігався той чи інший уламок древньої традиції, невідомий вже найближчим
сусідам. Явищем національної культури пісні і билини, а також стародавні
пам'ятники, такі, як "Слово о полку Ігоревім", ставали лише після
їх видання. І це ж нині відбувається з текстами "Книги Велеса",
"Боянова гімну". P>
І
нині при триваючому "вмирання села" центр відродження народної
культури перемістився з села в місто. Особливо потужно відродження стародавніх
слов'янських православно-ведичних традицій йде в малих старовинних містах Росії,
де багато людей відчувають свій зв'язок з землею, з природою, де шанують історію
свого краю. p>
Але,
зрозуміло, є і "неоязичники", які іменують себе так усвідомлено,
бо пішли "в язичництво" не для пошуків духовних шляхів, а тому, що
не приймають православ'я, католицизм або іслам. Такі люди частіше за все не
визнають і нашу духовну традицію, і перш за все "Книгу Велеса", і
тому не можуть вважатися однієї віри з нами. p>
неоязичники
звичайно приймають за "традиційне язичництво" те, що про це писали
"антіязическіе" церковні та світські письменники різних століть. Доходить і
до курйозів, коли за "російське язичництво" приймаються домисли
деяких німецьких письменників трьохсотрічної давнини, котрі ненавидячи все
слов'янське, представляли слов'янських богів у вигляді різного роду демонів,
полукошек, полупетухов та ін Цей "історичний сміття" нині також
вихлюпнуть на сторінки преси. p>
Але
безумовно радує те, що люди, які беруть на озброєння подібні ідеї, що мають
навіть наукові ступені в галузі історії та філології, не приймають "Книгу
Велеса ". P>
Відрадно
і те, що так сама "Книга Велеса" не підпускає до себе людей
випадкових, а то й падишаха. Вона так і каже: "Той, хто йде до зла, зі злом до
кінця, і щоб повна ", і" він не буде мати з нами щастя ", і
"буде ходити як сліпий" ( "Книга Велеса", Кринь: 7).
Духовну сліпоту насилає вона і на людей, що поширюють помилкові теорії про
російській культурі, історії, і саме з цієї причини вони не можуть прийняти
"Книгу Велеса". P>
ВІДНОШЕННЯ
До православ'я І НЕ ТІЛЬКИ p>
Тут
слід нагадати про те, про що зазвичай замовчують наші супротивники. p>
Вже
серед перших прихильників автентичності, публікаторів текстів і тлумачів
"Книги Велеса" був видатний історик церкви, богослов, протоієрей
Стефан (Ляшевський). Багато його книги, присвячені агіологіі, богослов'я,
поширюються Російською Православною Церквою і перевидаються у нас мало не
щороку. І є дві його книги, які поки не перевидано у нас (вони
виходили в США в 70-х роках), в яких він відстоює справжність "Книги
Велеса ". Саме до нього як до найбільшого богослову та історику зверталися
наші емігранти, у яких виявилася копія цього пам'ятника. Вони, люди глибоко
віруючі, питали його: чи не буде суперечити робота з цим пам'ятником
православ'я? І він не тільки благословив публікацію "Книги Велеса", але
і сам включився в роботу і зробив чимало чудових відкриттів. Так він першим
знайшов ім'я творця "Книги Велеса", волхва IX століття, Ягайла Гана. p>
Так
що глибоко не мають рації ті, хто вважає, що існує різниця між православними
росіянами, які дотримуються християнських і ведичних поглядів. Це не так. P>
Слід
сказати і про нібито наявні у нас симпатіях до націонал-соціалізму. На жаль,
є "неоязичницькі" угруповання, що дотримуються таких поглядів,
але вони дуже нечисленні. Однак мова тут не про них, а про нас. P>
Серед
дослідників і публікаторів "Книги Велеса" не було і немає людей,
орієнтованих подібним чином. Це тільки "антівелесоведи",
подібні Віктору Шнірельману і іже з ним, були б раді такому з'єднанню. Він, до
Наприклад, заявив, що "Гіммлер прагнув, щоб Аненербе (інститут
"Спадщина предків" часів фашистської Німеччини) отримало визнання як
справжній центр високої вченості ". p>
Це
"Анненербе" центр високої вченості? Зізнаюся, не очікував таке
почути від відомого сіоніста, одного з творців Єврейського інституту в
Москві і Єрусалимі. Є підстави вважати, що саме цей фашистський
"інститут", який займався знищенням старожитностей різних народів на
окупованих німцями територіях, знищив і справжні дощечки "Книги
Велеса ". На щастя, вони вивчалися вченими в різних країнах ще до Другої
світової війни, і збереглася їх копія. p>
Так
що там говорити, у нашій пресі не раз з'являлися твердження, що й Сергій
Лісовий, автор кількох глибоких і по суті "піонерських" праць про
"Книзі Велеса", начебто втік з фашистами з Києва в 1944 р. Вперше
про це в науковій друку заявив філолог Шарлемань, і з тих пір ця думка
продовжує тиражуватися багатьма "антівелесоведамі". А тим часом
Лісовий, радянський вчений, антифашист, провів чотири роки в концтаборі
"Мюнден", звідки потім його звільнили частини британської армії, і так
він потім виявився емігрантом. І всі його книги (частина їх видана тепер і у нас)
в галузі російської історії присвячені боротьбі з норманської ідеєю, в якій він
бачив витік ідеології німецького націонал-соціалізму. p>
Також
слід знати, що наші громади, особливо ті, що займаються відродженням
стародавніх слов'янських бойових мистецтв, проводять велику військово-патріотичну
роботу, готують молодь до служби в армії. І багато, що пройшли нашу
школу, вже служили в гарячих точках, є серед нас і ветерани. p>
Ми
ходимо по місцях бойової слави наших батьків і дідів. І, повірте, не биття
нашими предками німецькі полчища є для нас ідеальними воїнами, не
готи, не німецькі лицарі, і аж ніяк не фашисти. Ми вшановуємо перемоги нашого
зброї, ми виховані на образах перших начальників Святоярічей, на образах
Святослава, Олександра Невського і Георгія Жукова. P>
"КНИГА
Велес "та СУЧАСНА НАУКА p>
Повторюється
помилкова ідея, що дослідження "Книги Велеса" нібито підтримують тільки
люди, далекі від історичної та філологічної науки. p>
Не
тільки я, літературознавець, займаюся перекладом і публікацією "Книги
Велеса ". З 1953 (тобто з початку публікації матеріалів про дощечках і самих
текстів) по 2000 р. вийшло 20 видань самої "Книги Велеса". p>
В
тому числі була і така помітна публікація, як українське видання відомого
вченого, доктора філологічних наук, професора Бориса Яценко "Влесова
книга ". Легенди. Мiті. Думи. (Київ, 1995.) Після неї пам'ятник став
викладатися в школах і вузах України. З тих пір на Україні про пам'ятник вже
випущено незліченну кількість статей і вісім монографій, у тому числі і
відомого вченого, кандидата філологічних наук Цибулькіна "Бувальщина
"Влесової книги" (Харків, 1998). На захист "Книги Велеса"
встав і відомий археолог, автор багатьох наукових і популярних книг про
давньослов'янської історії, у тому числі знаменитої "прабатьківщини аріїв"
(Київ, 1995), академік Юрій Шилов, який випустив чудову роботу
"Iстини Влесової книги" (Київ, 2000). P>
В
Латвії на основі моїх перекладів "Книги Велеса" вже захищаються
дисертації на кафедрі слов'янської філології Латвійського державного
університету, де на захист пам'ятника постало зав. кафедрою слов'янознавства. p>
В
Югославії також виросла своя школа дослідників "Книги Велеса" після
публікацій про пам'ятник генеральним секретарем Балканологіческого суспільства в
Римі, провідним співробітником Інституту ранньослов'янських досліджень у Лондоні,
професором Бєлградського і Міланського університетів, академіком Радівоем
Пешич. Він пов `язав писемність" Книги Велеса "зі знаменитими
балкано-подунайскімі письменами культури Вінча-Тертеріі VI тисячоліття до н. е..
Нещодавно в Югославії вийшов і його переклад і дослідження пам'ятника "Велесова
књига ". (1 Део. перекладів і коментари Радівоjе Пешић, Београд 1997). p>
В
Росії вийшло вже 10 перевидань моїх перекладів "Книги Велеса", також
21 книга ", що спираються на здійснені мною перекази пам'ятника. Мої
переклади включалися і в наукові збірники (зокрема, в хрестоматію
"Російська політична думка. VI-XV ст." (СПб., 1999). Вийшло в Росії
в періодичній та академічної друку близько 50 статей на захист автентичності
пам'ятника і незліченну безліч статей на теми, яких торкається "Книгою
Велеса ". P>
В
Росії на захист пам'ятника також висловлювалися найбільші фахівці з
слов'янських старожитностей. p>
Але
з'явилися і супротивники. Такі є лише в Росії серед "вчених",
поширюють неправдиві чутки як про сам пам'ятник, так і про те, що вивчення
його нібито підтримують тільки дилетанти, а також про те, що це ніби-то
"підробка" "хіміка" Юрія Миролюбова, нібито створена ним в
50-і роки. Ся фальсифікаторських "школа" з'явилася у вітчизняній
науці завдяки статтям літературознавця, член-корра РАН Творогова і отримала
належну відсіч з боку вчених, що підтримують вивчення пам'ятника. p>
ПОЧАТОК
РОСІЙСЬКОЇ ВІДРОДЖЕННЯ p>
В
суті, "Книга Велеса" відкрила епоху російської Відродження, і нині
вона стає фундаментом що народжується, що відроджується культури нашого
часу. p>
Вкрай
важливо мати на підставі майбутньої будівлі слов'янської та російської культури справжні
давні твори літератури. "Книга Велеса", "Боян
гімн "і" Слово о полку Ігоревім "і є таким фундаментом.
Нові великі твори російської літератури, живопису і музики будуть
грунтуватися на цім світогляді. Бо твір тільки тоді стає
воістину великим і отримує національне звучання, коли вона грунтується на
дійсному фундаменті. p>
І
нині "Книга Велеса", "Боян гімн" вже займають усе більше
місце в сучасній російській культурі. Вони розходяться великими тиражами,
стають предметами палких дискусій, теле-та радіопередач. Теми,
зачіпають пам'ятниками, лягають в основу нових творів російської
літератури, створюються картини, театральні постановки, музичні
твори. p>
доброзичливо
відгукувалися про російську ведичної літератури поети Михайло Ножкін, Костянтин
Кедров. Працюють над "прославляння Великого Триглавом" музиканти
різних напрямків. Робилися записи з оркестром Держтелерадіо, збирається
приступити до роботи над цією темою і оркестр "Боян". p>
І
це тільки початок. Незважаючи на триваюче протидія, "Книга
Велеса "і російська ведична література, стародавня культура пробивають собі
дорогу в сучасність. p>
І
це потрібно для того, щоб людина, яка не тільки дорослий, але й дитина, знав
історію і культуру свого народу. Адже турбота про душу, про моральність,
виховання патріотизму, любові до Батьківщини починається з навчання рідної мови, з
вивчення своєї історії. p>
Список літератури h2>
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://old-rus.narod.ru/
p>