Поземельні відносини в Середньовічної Англії та їх правове регулювання .

Міжнародний інститут ім. М. В. ЛОМОНОСОВА
 ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 Кафедра історії держави
 і права

 Тема: "Поземельна ВІДНОСИНИ У середньовічній Англії ТА ЇХ ПРА-
 ВОВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ ".

 Курсова робота студента
 l курсу денного відділення
 Курланова Костянтина.

 Науковий керівник:
 доцент Чиркін С.В.

 Дата здачі курсової роботи:
 Дата захисту:
 Оцінка:

 Москва 1994 рік.

 - 2 -

 ЗМІСТ

 стр
 ВСТУП ............................................... Глава 1. Розвиток поземельних відносин та відображення їх
 у законодавстві у 7 - початку 11 ст. ........ 1.1 Англійська село на початку середньовіччя .... 1.2 Затвердження феодальних відносин, і пов'язані
 з ними наслідки а аграрної життя Ангіі .... 1.3 Становлення та розвиток системи держаний як
 основи земельних відносин феодальної Англії ..
 1.4 Система місцевого управління Англії періоду
 раннього середньовіччя ........................ 1.5 Англійське селянство в період з 9 по 11 ст.

 Глава 2. Англійська аграрна система з періоду Нормандія-
 ського завоювання до 16 століття .................. 2.1 Посилення королівської влади в Англії в період
 з середини 11 до початку 13 ст. під впливом
 перетворень Вільгельма Завойовника і Генрі-
 ха ll ........................................ 2.2 Боротьба феодалів-баронів проти утисків з
 боку корони і відображення її у Великій Хартії
 Вольностей 1215 ......................... 2.3 Зміни в середовищі селянства ............... 2.4 Основні вільні тримання періоду раннього
 середньовіччя ................................ 2.5 Право відчуження тримання і відображення його в
 законодавстві ............................. 2.6 Інститут застави земельної власності в
 право середньовічної Англії ................... 2.7 Інститут "цільового призначення" і "термінової
 оренди "у праві середньовічної Англії. На-
 слідче право ........................... 2.8 Проникнення в село товарно-грошових від-
 носіння та пов'язані з цим протиріччя і з-
 трансформаційних змін ...................................... 
 Глава 3. Огляд джерел, які оформляли поземельні від-
 носіння в Англії в 13 столітті ................... 3.1 Джерела маноріальная походження. Загальна
 характеристика ............................... 3.2 Урядові джерела. Загальна характерис-
 тика. Сотенні Сувої 1279 .............. 3.3 Вотчина система в Англії 13 століття ........... 3.4 Співвідношення грошової та натуральної рент по
 Сотенним Свитка 1279. Проблема кому-
 тації ........................................ 
 Глава 4. Аграрна історія Англії кінця 15-16 ст. ...... 4.1 Вплив нових соціально-економічних тен-
 денця на аграрну життя Англії .............. 4.2 Соціальні зміни в середовищі дворянства ...... 4.3 Вплив соціально-економічних змін
 на становище селян ........................ 
 ВИСНОВОК ............................................. 

 - 3 -

 ВСТУП

 Поземельні відносини в Англії, особливо періоду їх стаю-
ня, представляють величезний інтерес для дослідників. Це пов'язано
з тим, що "епоха феодалізму в Англії, також як і в інших стра-
нах, характеризувалася тим, що в області права центральне місце
належало земельної власності ". [1]
 "Загальне право" цього періоду було не стільки "правом стра-
ни "скільки" правом землі ". Всі інші галузі права носили отпе-
чаток, який накладали на них земельні відносини, - угоди,
спадкування, сімейні відносини визначалися потребами та ін-
Тереса феодалів-землевласників.
 "У той же час на земельному праві відбилися і деякі осо-
сті розвитку феодалізму в Англії, де частково збереглися
вільні землевласники і де з епохи завоювання Англії Нормандія-
цями королівська влада була відносно сильніше, ніж на конті-
нентов, і спиралася на верхівку цих землеробів і на лицарів у
боротьбі з великими феодалами-баронами ". [1]
 Однак головний вплив на розвиток земельного права зробили,
звичайно, нові соціально-економічні тенденції, які появи-
лися в життя Англії в середині періоду феодалізму, і поступово,
але невідворотно руйнували цей лад, підриваючи саму його основу -
натуральне господарство.
 З цього видно, що, впливаючи на всі інші галузі,
земельне право, поза сумнівом, саме розвивалося за законами, які
диктувалися економічними перетвореннями, які окреслилися ще в
середині і буквально потрясли всю Англію в кінці середньовічного
періоду.
 Таким чином, прослідкувавши розвиток саме цього інституту
власності та правового закріплення всіх тих змін, які
відбувалися в цій галузі права, можна створити цілком цілісну
картину розвитку Common Law у Великобританії.
 У даній роботі представлений оглядовий аналіз тих Нововведена-
ний, які мали місце в аграрній життя Англії з 7 по 16 ст, а
також фіксація останніх у різного роду законодавчих актах.
Особливу увагу приділено 13 століття, тому що саме в цей період в
аграрної системі Англії намічаються зміни, які вплинули на
весь подальший хід розвитку поземельних відносин, а значить, і
всієї країни.

 1.Развітіе поземельних відносин і відображення їх у законодав-
будівництві в 7 - на початку 11 ст.

 1.1 Англійська село на початку середньовіччя.
 На початку середньовіччя більшість населення Англії складаючи-
Чи 1керли 0, вільні селяни-общинники, що займаються крім зем-
леделія також скотарством і промислом. Вони ж були і воїнами. У
середині 7 століття в Англії відбувається перехід від большесемейной до
сусідської громаді. Зайнята в процесі розселення територія стано-
вітся загальнонародним завоюванням - 1фольклендом. 0Верховним її распо-
рядітелем був король, який наділяв землею родову знати
(1ерлов 0) і дружинників (1хіскерлов 0і 1гезітов 0).
 Територія окремих громад вважалася частиною фолькленда; Паша-
ні розподілялися в спадкове користування між вільними
сімейними колективами. "Земля сусідської громади складалася з мно-
гих розкиданих ділянок, черезсмугові лежали відповідно до
прийнятої тут системою полів - у двох (рідше в трьох) полях ". [2]

 - 4 -
Сукупність таких ділянок становили невідчужуваним надів керл.
Він не міг бути відчужений без згоди громади і найближчих роди-
чей.Обично розмір ділянки дорівнював Гайдая - в середньому близько 50
га (ділянка, яку можна було обробити за допомогою упряж-
ки у вісім волів), в той час як ерли мали маєтки в 40 гайд,
гезіти - по 3-20 гайд, а королівські наближені отримували іноді
сотні гайд. "Угіддя перебували у спільному користуванні общини-
ков, здійснювався випас худоби за пару (система "відкритих полів")
і примусову сівозміну ". [2]

 1.2 Затвердження феодальних відносин, і пов'язані з ними пос-
ледствія в аграрній життя Англії.
 Але розвиток йшов по шляху утвердження феодального способу про-
ізводства.Появленіе в 8 в. приватної власності на землю стало
прискорювачем майнового і класового розшарування у середовищі громад-
ного селянства.
 Розорені селяни змушені були звертатися за покрови-
уряду до великих землевласників, брати у них земельні наділи
на умовах сплати оброку або виконання панщини. Так з'являється
і неухильно росте шар феодально залежного селянства - 1ле-
1тов. 0Імелісь в цьому суспільстві і раби, що відбувалися в основному з
завойованого кельтського населення і становлять незначну
частина залежного селянства. Королівська влада посилено спо-
собствовала росту великого землеволодіння. Вже в 7-8 ст. англійс-
Електричні королі стали роздавати окремі території своїм служилим
людям і церкви з особливих грамотами (1бок 0) на строк, довічне,
рідше в спадкове управління (під їх судову владу). Тримаючи-
ки такої землі, 1бокленда 0, називалися 1глафордамі 0 (пізніше лорда-
ми). "Спочатку бокленд був не їх земельної власності, а як
б муніципальним округом ". [2] Але в 9-11 ст. великі землевладель-
ци наділяються іммунітетнимі привілеями. Це означало, що поже-
лову території звільнялися від повинностей на користь дер-
дарства. Право одержання судових штрафів, мита і т.д. принад-
лежало відтепер землевласникові. Завдяки цим широким судовим і
фіскальним прав глафорди поступово ставили Керл, особливо
збіднілих, в поземельну залежність. Останнім давалася в поль-
тання земля за несення панщини і оброків.
 Роздача бокленд - один з головних шляхів складання в Анг-
лли великого феодального землеволодіння. Однак міцна громада
гальмувала процес розкладу вільного селянства і процес
феодалізації. "По суті в Британії до 9 ст. Не склалися ні ал-
лод, ні прекарій ". [2]
 "У другій половині ранньосередньовічного періоду розвиток бри-
танського субрегіону стало ще більш нерівномірним ". [2]

 1.3 Встановлення та розвиток системи держаний як основи зе-
мельних відносин феодальної Англії.
 В основі земельних відносин феодальної Англії лежала систе-
ма держаний, тобто всякий володар землі тримав її від будь-ні-
будь іншої особи, що стоїть вище за нього у феодальній ієрархії. З
кінця 9 ст. глафорди отримують право вільного відчуження Бокля-
дів і стають сеньйорами що живуть там людей. "Розвиток практики
земельних пожалувань та імунітетів ... сприяло перетворений-
нію вільного селянства в феодально залежне ". [3] Серйозні
зміни прітерпевает становище селян. З 9 ст. виникає інді-
виділеного власність общинника на наділ з правом відчуження.
З її появою йде дроблення наділів: якщо велика сім'я зазвичай
володіла гайдів, то індивідуальна - Віргата (чверть гайди,
близько 10,25 акр.), а це значно сприяло майново-

 - 5 -
му розшарування селян.
 У цих умовах в поземельній залежності від глафордов ока-
ни опиняються не тільки селяни невільного походження (колони),
а й нащадки Керл, особисто вільні геніти, почасти Гебура. Уп-
лачівая оброк або несучи панщину, Гебура ставали прикріпленими
до землі і втрачали своє повноправності. Якщо глафорд отримував від короля
і юрисдикцію (1соку 0) іммунітетной над територією, то її мешканці
потрапляли в судову залежність від землевласника. "З першого по-
Ловін 10 ст. людина, що не мав сеньйора, по "Законам Ательста-
на ", повинен терміново" знайти собі лорда ". [2] У середині 10 ст.
згідно з "Правді короля Едмунда" поземельній залежні селяни
вважалися вже неправоспособнимі.
 Трактат першої половини 11 ст. "Про права і обов'язки раз-
них осіб "дає уявлення про Манор феодала середньої руки. У ньому
виділяються три основні категорії селянства: 1) 1геніми 0 - сво-
вільних раніше керли, що опинилися в залежності від лорда - володів-
ца бокленд. Вони платили ряд невеликих натуральних платежів, ви-
виконуваних деякі доручення пана ( "верхи на коні"), але були
в той же час зобов'язані королю кінної військовою службою; 2) 1гебури -
селяни, що перебували у важкій поземельній залежності. Вони
відбувалися, мабуть, від рабів або уілей, але іноді і від керл,
втратили права на наділ. Гебура несли найбільш важку панщину
(2-3 дні на тиждень), вносили багато натуральних і грошових платі-
жей. Цей тип залежних селян, що сиділи на наділі середнього
розміру, ніс головний тягар відпрацювань землі лорда; 3) 1коттери
були власниками того ж типу, але з дрібними земельними наділами.
Вони також несли щотижневі панщини, але в меншому обсязі, а так-
ж багато дрібних платежів. Коттер походили з розорилися
вільних, рабів і вільновідпущені. "На панській садибі викорис-
тися часом і праця дворових рабів-холопів ". [2]

 1.4 Система місцевого управління Англії періоду раннього середовищ-
невековья.
 Що стосується місцевого управління в період ранньофеодальний
монархії, то нижчою адміністративною одиницею була сільська общи-
на. Право господарських зборів, розгляд спорів та позовів при-
належало общинного сходу, в роботі якого брала участь
все доросле чоловіче населення громади, і виборного старості.
 Декілька сіл складали територіальний округ - 1сотню 0.
Тут розглядалися суперечки між громадами, проводилася РАСК-
ладком податків. Найбільшою адміністративною одиницею було
1графство 0 (1шайр 0). На чолі графства стояв 1олдермен 0, який призначають-
почався королем з представників місцевої феодальної знаті. Потім
королі стали направляти в графства своїх чиновників - 1шеріфов.
Незабаром шериф стає першим помічником олдермена, він спостерігав
за виконанням повинностей на користь короля, виступав представите-
лем королівської влади у всіх фінансових питаннях і суді. Зі
часом шериф витісняє олдермена.
 До 11 в. з'являється децентралізованих момент в політичному
ладі Англії. Зміцнення великої земельної власності, рас-
пространеніе імунітету призводить до посилення окремих феодалів,
зростання їх самостійності.

 1.5 Англійське селянство в період з 9 по 11 ст.
 Однак маноріальная структура не була повсюдно розпрощався-
поранена в Англії до кінця раннього середньовіччя, вона була характер-
на перш за все для великого землеволодіння Середній Англії. У
країні ж у цілому переважала перехідна форма власності, в
якої в основному переважав працю домашніх рабів.

 - 6 -
 Для Англії періоду раннього феодалізму був характерний великий
питома вага вільного селянства зі збереженим правом на зем-
лю і правами-обов'язками общинника і ополченця. Однак після
нормандського завоювання в міру поширення феодалізму по
території всієї країни і витіснення родоплемінного кланового
ладу на околицях ця частина населення дуже скоротилася. До 11 в.
основна частина феодалів Англії вела у великих або менших масштабу зобра-
бах домініальних господарство, використовуючи працю залежних селян.
Отримана з них частносеньоріальная рента була в цей період
головним забезпеченням існування феодалів. Майже повсюдно
селяни перебували або в особистому (більш важкою), або в позі-
мельня (більш легкої) приватновласницької залежності від своїх
сеньйорів.
 Особисто залежні селяни (1нетіви 0, пізніше 1віллани 0) складаючи-
Чи значну, проте поки що не переважну частину селян-
ського населення, близько 30-40%. Вони несли важкі сільські Барщ-
ни, платили різні сервільні повинності: "шлюбну подати",
"посмертний збір", довільний побори сеньйора (1талья 0), їх права
на земельний наділ не були захищені законом. Поземельної залежні
селяни, якщо несли панщину, то менш важку (часто Поуроч-
ву), платили в основному натуральну, пізніше і грошову ренту, не
несли сервільні повинностей, мали більш забезпечені права на
земельний наділ. Вони складали б 1о 0льшую частина залежного селянин
янства.

 2. Англійська аграрна система з періоду нормандського завое-
вання до 16 ст.

 2.1 Посилення королівської влади в Англії в період з середини
11 до початку 13 ст. під впливом перетворень Вільгельма Завое-
Ватель і Генріха ll.
 Вільгельм Завойовник, захопивши при завоюванні до 1/7 всієї
території тодішньої Англії, роздав землі частково своїм прибл-
женним і встановив, що верховним власником землі є
король. Підкорення Англії супроводжувалося масової конфіскацією зе-
мілину у місцевого населення. Панівний клас таким чином
стає в основному нормандські по проис?? ожденію. У середовищі ФЕО-
далов в цей час розрізняються наступні категорії: 1) 1барони 0 -
великі землевласники, безпосередні власники королівської
землі; 2) 1рицарі 0, також одержували землю від короля і 3) 1землевла 0 -
1дельци 0, що тримали землі від баронів.
 Лорди, що тримали землі безпосередньо від короля, вважалися
"1головнимі власниками 0". Всі вони, що передавали землю далі, име-
Новалі допомогою, "середніми", лордами і баронами. Їх вла-
дення становили помістя - 1манори 0, навколо яких групувалися
більш дрібні власники, які отримали землі від лордів. Особливістю
Англії стало те, що в 11 ст. більше половини орної землі на-
ходилось в руках "головних власників". Навіть у 13 ст. від короля
трималася 1/3 врахованих земель. В цей час йде процес розвитку
феодальної ієрархії. Безпосередні тримачі королівських зе-
мілину передають володіння власним васалів, останні, в свою
чергу, ще далі.
 Термін "1манор 0", неясний в середньовічних джерелах, отримав
строго певне значення в історіографії другої половини 19
століття. Виноградов охарактеризував його наступним чином. "Так на-
зване маноріальная система, по суті, полягає в своєрідна-
різної зв'язку між двома аграрними організаціями - поселенням
селян, що обробляють свої поля, і панської економією, свя-
занной з цим поселенням і залежить від доставляється їм праці.

 - 7 -
Громада, сплачуючи внески, фермери, які орендують землю за ренту, ра-
бочіе без свого незалежного господарства - всі вони можуть бути під-
чінени якому-небудь лорду, але цей зв'язок не буде маноріальная. Два
етемента необхідні для створення маноріальная організації:
селянська село і оброблювана з її допомогою панська
економія ". [4]
 Також характерним явищем для Манор, за словами Е.А.Космінс-
кого, є панувала в ньому селянська несвобода,
вілланство.
 Відмінною рисою Англії після нормандського завоювання яв-
лялась сильна королівська влада. Вільгельм залишив за собою
значну частину оброблюваних земель, значну частину ле-
сов, що становили близько 1/3 території, була перетворена на коро-
левски мисливські заповідники. володіння ж баронів не становили
суцільний території, як це було у Франції. Оскільки роздача земель
проводилася Вільгельмом поступово, по мірі завоювання країни,
то в руках нормандських баронів виявилися помістя, розкидані
за різними графствам Англії. "А це призводило до того, що ко-
роль був сильніший за будь-якого з його васалів ". [3]
 Важливим етапом розвитку феодальної державності стало
правління Генріха ll (1154-1189). Його військова реформа призвела до
концентрації військової влади в руках короля, створила свого роду
противагу військовій силі баронів. Судова реформа серйозно вторгся-
лась у феодальну юрисдикцію останніх. Відтепер кожен вільний
людина отримувала можливість за певну плату перенести рас-
мотреніе своєї справи з суду феодала в королівський суд.

 2.2 Боротьба феодалів-баронів проти утисків корони і відпрацьовано-
ються її у Великій Хартії Вольностей 1215 року.
 Зростаюча невдоволення власників королівським свавіллям ви-
потребував подальших монархів приймати хартії, в яких вони від-
міняли "худі звичаї, якими несправедливо було утеснено коро-
левство Англії ".
 Особливим невдоволенням користувалася політика Івана Безземелля-
ного (1199-1216): нескінченні справляння платежів і субсидій, не
передбачених звичаєм, конфіскація без суду помість. Все це
змусило феодалів взятися за зброю, яких підтримували лицарі
і городяни. Підсумком цього стало підписання у 1215 році Іваном Ве-
Лікою Хартії Вольностей. Вимоги Хартії відображали перш за все
інтереси церковних феодалів і баронів, "головних власників".
 Хартія докладно визначила васальні відносини, обмежила
лені права короля. Так, друга стаття встановила, що сума
рельєфу залежала від розміру землеволодіння, який переходив з нас-
ледству, "за давнім звичаєм фьефов". Стаття третя взагалі
звільняла неповнолітнього спадкоємця від сплати рельєфу.
Також було врегульовано порядок спадкування й опіки над наслідний-
ками васалів (ст.4-5).
 Хартія відобразила і інтереси лицарства, однак, права лицарів
сформульовані дуже лаконічно. 60 Стаття вимагала від феодалів
дотримуватися по відношенню до своїх васалів всі звичаї і вольності,
які встановлені у відношенні королівських власників.

 2.3 Зміни в середовищі селянства.
 Зміни відбулися і в середовищі селянства. Завойовники стре-
мілісь встановити тут ті ж порядки, що існували у Фран-
ції: збільшуються феодальні платежі і повинності, маса свобод-
ного і напіввільного селянства перекладається на положення кре-
пісних.
 Закріпачення англійського селянства було прискорене земельної

 - 8 -
переписом, проведеної Вільгельмом в 1086 році. По всій країні
були розіслані спеціальні королівські посланці, які склав-
Чи детальний огляд кількості землі, залежних селян, доходів,
худоби і т.д. по кожному Манор. Результатом перепису стала так
звана "Книга страшного суду".
 Значна маса населення (38%) була віднесена в ході пере-
писи до розряду Віллані. До 12 в. віллан остаточно стає
кріпаків. Основна його обов'язок - робота на панщині - дохо-
дила до трьох і більше днів на тиждень.
 До особливої категорії були віднесені 1коттаріі 0 (32%), які володіли
невеликими наділами, не входили в загальну суму общинних полів.
Вони відбували панщину в розмірі одного дня на тиждень. Крім землі-
Делія вони, як правило, займалися ще й ремеслом.
 Малося невелика кількість і дворових людей - 1сервов 0 (9%),
вони не мали земельних наділів, а лише виконували різні роботи
в панській садибі. До 12 в. серв як окрема категорія исче-
зають, сольясь з Віллані.
 "Проте навіть після нормандського завоювання в англійській де-
ревне зберігався шар вільного селянства (12%). Такий
селянин сплачував феодалові платежі, ніс на його користь повіннос-
ти, підкорявся лорду в судовому відношенні. Але він міг піти з по-
помста, продати, подарувати свою землю і вважався особисто вільним ".
[3]
 Тримання завжди породжували для власника різного роду обя-
занності на користь вищого пана. Характер цих "принад-
лежності тримання "визначав юридичне значення самого
тримання, тобто обсяг і тривалість прав на земельну учас-
струм. Основним було відмінність між вільними і невільними
власниками.
 Повинності вільних власників були строго визначені, а
обов'язки невільних держателів не були зафіксовані, також
вони не користувалися захистом королівських судів, тобто всі суперечки
розглядалися на основі місцевих звичаїв маноріальная судами.
 "Торлько в 15 ст. Суди" справедливості "почали захищати вил-
Ланськи тримання, спираючись на маноріальная звичаї ". [1]

 2.4 Основні вільні тримання періоду раннього средневе-
 ковья.
 Основними вільними тримання були 1рицарская служба 0 і 1со-
1каж 0. Тримання по лицарської службі зобов'язувало спочатку до воїн-
ської службі протягом 40 днів на рік, але до середини 12 століття, з
розвитком найманих військ особиста служба була замінена сплатою "щи-
тових "грошей. Іншими феодальними повинностями були як при
триманні по лицарської службі, так і при триманні за сокажу оплата
шлюбу дітей власника, а також певна плата при переході
тримання до спадкоємців власника. Сокаж часто був пов'язаний з сплата платником
тієї грошової феодальної ренти. Лорд, маючи право опікуватися малолет-
них дітей, що залишилися після смерті власника, користувався доходу-
ми їх майна, також він мав право отримувати допомогу від тримають-
Щоб в різних урочистих випадках (видача заміж старшої Досі-
ри, посвячення в лицарі старшого сина і т.д.). У випадку, якщо
утримувач не залишав спадкоємців, його майно як виморочність
надходило лорду.
 Незалежно від повинностей, які несли вільні власники
(estates), вони розпадалися на різні групи з точки зору
повноважень власника.
 Найбільш широким було тримання 1фі-Симпли 0 (fee-simple), близьке до
повній власності.
 В інших випадках власник отримував землю довічно або вре-

 - 9 -
обелівську, в цьому випадку він володів так званими зворотніми пра-
вами. Землі при таких держаних поверталися до лорду при визна-
лених умов: смерть самого власника, відсутність прямих нас-
льодовиків і т.д.
 Проте існували і "заповідні" маєтки, тобто такі, отчуж-
деніе які не допускалося, не допускалося і розпорядження ними
за заповітом. Вони повністю переходило, як правило, до старшого
синові. Можливість створення заповідних маєтків було надано
статутом про умовні держаних 1285.

 2.5 Право відчуження тримання і відображення його в законодавстві
них актах.
 Права на нерухомість носили з англійської праву двоякий ха-
рактер: у першому випадку особі належало володіння речі, а по
друге - він міг отримати володіння лише в майбутньому. Крім "зведення-
ратних "прав, до них ставилися і так звані" вичікувальні "
права, тобто права на одержання будь-якого майна після Прека-
рощення передував на нього права. На відміну від "повернення-
них "прав суб'єкти" вичікувальні "прав не були їхні установника-
ми.
 Нерозривний зв'язок системи земельних держаний з певними
повинностями зраджувала особливе значення питанню про відчуження дер-
жаній, можливості продати чи дарувати права на землю.
 Історія земельної власності в Англії в період феодалізму
- Це історія боротьби за право розпорядження земельними тримання,
тому що відчуження дерданія означало певну небезпеку неісп-
рівного несення феодальних повинностей.
 Зокрема, в 3-ій редакції Великої Хартії Вольностей име-
лось заборона продавати землю, не залишаючи залишку, досить-
го для забезпечення повинностей, що належать лорду; однак на
ділі це порушення не переслідувалося.
 При відчуженні землі власник міг або поставити набуваючи-
теля на своє місце в ланцюгу феодальних відносин (1субстітуція 0), чи-
бо передати йому землю як своєму васалові, тобто створити нове ні-
зовое ланка цього ланцюга (1субінфеодація 0). Обидва ці випадки були связа-
ни з певним ризиком для лорда.
 У першому випадку новий власник міг виявитися незабезпеченим
або несправним у виконанні повинностей. У другому випадку основ-
ною власник отримував від свого нового васала при відчуженні йому
землі грошову суму, що вислизає від домагань лорда. Щоб
застрахувати себе від подібного ризику, у 13 ст. встановили ряд
стиснений при відчуженні землі в основному для "головних тримають-
лий ", тобто тримали землю безпосередньо від короля. Так, пос-
Ледньов повинні були довести, що це відчуження не принесе шкоди
короні. У той же час королі не були схильні підтримувати стрем-
ня баронів заборонити відчуження землі взагалі.
 В 1290 статут Quia empores встановив, що тримання можуть
бути вільно отчуждаеми в порядку субституції, але в той же час
заборонив субінфеодацію і тим самим ускладнив створення в Англії
нових держаний.
 Однак свобода відчуження земель не поширювалася на пере-
дачу церковних земель. Це було пов'язано з тим, що відчуження зе-
мілину монастиря вело до припинення феодальних повинностей. Часто
колишні власники отримували свою землю назад від монастиря на ль-
Готня умовах. Від цього страждали не тільки інтереси лордів, але
і корони, тому що землі "мертвої руки" не могли ні за яких умов-
ях зробитися виморочність або якось інакше вчинити короні.
 У Великій Хартії Вольностей 1215 з цього приводу було
сказано, "що у разі передачі землі монастирям із зворотним напів-

 - 10 -
ченіем її власником, тримання оголошується нікчемним і земля мо-
жет бути відібрана лордом ". [1]
 Однак боротьба баронів і церкви тривала й далі, і в 1279
році був виданий спеціальний "Статут мертвої руки", який підтверджує
заборона відчуження землі на користь церкви без дозволу лорда. Але
слідом за цим статутом королі самі почали видавати за плату раз-
рішення на продаж та дарування земель монастирям і тим самим факти-
но звели нанівець дія "Статуту мертвої руки".
 Відчуження земель у феодальній Англії було пов'язане з низкою
труднощів і для набувача. Він завжди стояв перед ризиком, що
земля буде в нього відібрана спадкоємцем основного власника. Пое-
тому при відчуженні землі середній власник давав особливу гарантію
набувачеві, де обіцяв йому відшкодування у випадку, якщо земля у
нього буде відібрана.
 "В англо-саксонський період перехід прав на землю відбувався у
силу письмового документа, але при нормандських королів встановив-
ся погляд, що документ сам по собі є лише доказом,
але не переносить прав на землю ". [1] Тільки фактичний вступ
у володіння нею та видалення з ділянки колишнього власника вважалося
передачею землі.
 Іншим способом передачі земельних прав було оформлення сдел-
ки у вигляді судового спору з послідуючою угодою, що заносяться в
судові документи. Щоб кожен учасник мав підтвердження сво-
їх прав, виготовлялися "1іззубренние документи 0" - два однакових
тексту писалися на двох половинках пергаменту, який потім раз-
різався по зигзагоподібної лінії. При судової реєстрації угоди
виготовлявся потрійний іззубренний документ, корінець якого ос-
тавлялся в архіві суду.
 У земельних документах обмовлялися гарантії та предусматрі-
вались всі можливі ускладнення земельних держаний, так що анг-
лійскіе юристи навіть зробили земельні угоди особливою галуззю сво-
їй професії, тому вони сильно опиралися реформам загального анг-
лійского права.

 2.6 Інститут застави земельної власності в праві средневе-
кової Англії.
 Феодальне Common Law не знало застави в тому вигляді, в якому
цей інститут відомий в римському або сучасному праві, тобто,
коли кредитор у разі невиконання зобов'язання боржником, по-
лучан можливість задовольнити свої вимоги за рахунок вартості
заставленого майна. У 11-12 ст. боржник іноді передавав свою
землю на строк кредитору до виплати боргу. Якщо кредитор не засчі-
Тива доходи від ділянки в рахунок погашення боргу, а залишав їх се-
бе, то угода вважалася растовщіческой і грішній і називалася
"мертвий заставу".
 У 13 і 14 ст. заставу відбувався частіше за все у формі передачі
власності на ділянку з умовою зворотного передачі власної
ності у разі сплати. Але якщо боржник не платив в термін, то він
втрачав право на повернення землі, тому що королівські суди не визнавали
за боржником права на зворотне отримання землі зі сплати боргу.
Тільки суд канцлера в 16 ст. почав надавати таким боржникам
можливість отримати назад свою землю в силу "справедливості
викупу ".

 2.7 Інститути "цільового призначення" і "термінової оренди" в пра-
ве середньовічної Англії. Спадкове право.
 В період утворення в Англії Common Law виникло дуже важливий
інститут, який спочатку суперечив цього права, але потім став
однією з основних особливостей останнього. "Цей інститут у сумісному

 - 11 -
ремінному вигляді називається "довірча власність" - "трест",
але при своєму виникненні він іменувався "1целевим призначенням 0".
[1]
 Його суть полягала в тому, що одна особа передавало іншому
у власність своє майно або його частину з тим, щоб отримати-
тель, ставши формально власником, управляв майном і
використав його на користь колишнього власника. Віддача майна
з цільовим призначенням нерідко використовувалася для ухилення від по-
вінностей і для приховування майна від кредиторів.
 Крім цього передача з цільовим призначенням була єдиним
способом перетворити один вид земельного тримання в іншій, дати
можливість володіти нерухомим майном таким колективам, як
гільдії, парафії і т.д.
 Суперечність з "загальним правом" укладало?? ь в тому, що, на пос-
Ледней, особа, що віддала майно з цільовим призначенням, має
було перестати бути його власником, їм ставав отримай-
тель.І якщо він порушував довіру і неправильно розпоряджався іму-
суспільством, то королівський суд не давав ніяких способів впливу-
вати на нього. Але так як це було пов'язано з порушенням слова,
тобто мова йшла про питання честі, то в другій половині 14 ст. цільових перевірок
ші призначення були взяті під захист судів справедливості.
 Було здійснено безліч спроб боротьби з цим інституційно-
тому. Але в 1535 році був виданий спеціальний статут, який визнав пра-
ва власників, передавали кому-небудь майно з певною
метою.
 Поряд з довірчої власністю виник ще один нефі-
Надалі інститут - 1срочная оренда 0 - незв'язаний з феодальними по-
вінностямі і що з'явився вже в 13 столітті.
 "Кредитори, що давали гроші в борг землевласникам, отримували
грошовий ділянку і користувалися його доходами, що заміняли їм ю-
рещенние відсотки. вже на початку 13 ст. стала розвиватися оренда
землі вільними землевласниками. Така оренда розвинулася нас-
тільки, що Common Law взяло в 1235 орендаря під свою за-
щита й надало йому позов для захисту від землевласника, якщо
цей бажав зігнати його з дільниці до кінця терміну оренди ". [1]
 "У феодальної Англії не існувало будь-якої єдиної систе-
ми наслідування ". [1] Сімейне та спадкове право визначаються-
лось інтересами охорони феодальних держаний. Питання укладення і
розірвання шлюбу, а також відносини між подружжям регульоров-
лись канонічним правом, але майнова сторона сімейних відно-
шеній регулювалася "загальним правом".
 В англійському праві власність розпадалася на два види: 1ре-
1альную 0і 1персональную 0, це розходження не збігалося з розходженням між-
ду рухомим і нерухомим майном. Перехід прав на землю та свя-
занних з ними прав становили категорію real property і визначаються-
лись одними правилами, а перехід прав на personal property - дру-
шими.
 Феодальне право не відразу допустило спадкування земельних
держаний. Спочатку після смерті власника земля поверталася лор-
ду, і спадкоємець повинен був витребувати в останнього дозвіл на
її викуп. На початку 12 ст. було встановлено, що землі головних
власників та користувачів від них повинні переходити до їх наслідний-
кам, а виплати пану набули вигляду однією з феодальних повин-
ностей.
 В кінці 12 в. старий звичай розділу спадщини порівну між
усіма синами змінився принципом 1майората 0, тому що він забезпечував
більш справний несення повинностей, Устроня дроблення наследс-
тва. Ніяким іншим спадкоємцям землі не передавалися. Common Law
не знало такого інституту спадкування як заповіт. "Обхід цих

 - 12 -
правил був можливий тільки в порядку передачі за життя землі в
довірчу власність з покладанням на одержувача обов'язків-
ти розподілити її після смерті початкового держ