Сибірський похід Єрмака

Хронологія подій 1581-1582 рр..

А.Т. Шашков

Вперше проблема, винесена в заголовок цієї статті, ще два з половиною століття тому у всій своїй складності встала перед "батьком сибірської історіографії "Г. Ф. Міллером. З тих пір дослідники багато разів зверталися до неї, запропонувавши врешті кілька варіантів її вирішення, що в свою чергу було обумовлено наявністю в джерелах ряду версій, кожна з яких по-своєму зображувала історію походу до Сибіру козацької дружини Єрмака.

Мабуть, самим заплутаним з джерельній точки зору виявилося питання про початок сибірської експедиції. Так, ранні тексти сибірського походження - Синодик Єрмаковим козакам, перша редакція якого була створена за ініціативою Тобольського архієпископа Кипріяна близько 1622 р., і Основна редакція Єсиповського літописі, що з'явилася з-під пера Тобольського архієпископському дяка Сави Есипова в 1636 р., - відносять початок походу до осені 7089 (1580) р., а взяття столиці Кучумова "царства" Сибіру - до 26 жовтня того ж року. Ця датування стала визначальною не лише для літописних пам'яток Єсиповського традиції, але і для деяких творів московського походження, в т. ч. для хронологічній повісті "Про перемогу на бесерменскаго сибірського царя Кучума ... "(написана в кінці 1620-х рр..), Нового літописця (складений близько 1630 р.) і Зводу 1652

Інший хронології дотримується в цьому питанні від Строгановському літопису, Основна редакція якої виникла, судячи з усього, у 1630-х рр.. в Сольвичегодськ: Єрмак і його товариші з'явилися в Приураллі на запрошення Строганових влітку 7087 (1579) р., прожили "в містечках їх два літа і два місяці", 1 вересня 7090 (1581) р. відправилися в похід, а 26 жовтня того ж року оволоділи "градом Сибіром".

В "Історії Сибірської" Тобольського сина боярського Насіння Ульянович Ремезова, написаної на межі XVII-XVIII ст., Стверджується, що після "крадіжки" в 7086-7087 (1578-1579) рр.. "на усть Волги ріки "козача ватага Єрмака пішла на Каму, де взяла" багато запаси у Строганових "і рушила за Урал. Діставшись до" Тагілу річки ... в літо 7088 ", козаки зупинилися" в урочищі річки Абугая "на зимівлю. Таким чином, якщо слідувати Ремезовський хронології, то виходить, що похід повинен був початися в кінці літа - початку осені 7087-7088 (1579) р. На наступний рік ермаковци увійшли до Туру, воювали тут влітку з місцевим князем на ім'я опанча, а 1 серпня "взяша град Тюмень ... і ту зімоваша". Це, судячи з усього, відбувалося в 7088 (1580) р. У травні 7089 (1581) р. вони з боями рушили далі і тільки лише 26 жовтня 7090 "внідоша під град Сибір ". Неважко помітити, що, як і в Строгановському літопису, початковий етап охоплює сибірської експедиції Єрмака у Ремезова період з літа 1579 по осінь 1581, однак наповнений він зовсім іншими подіями.

Включення до складу Ремезовський "Історії" "Літопис Сибірська коротка Кунгурская ", в основі якої, на думку багатьох дослідників, лежать справжні спогади учасників подій, записані на Уралі, також розтягує початковий етап експедиції на кілька років. Після грабежів "на Оці і Волзі і на морі "в 7085-7086 (1577-1578) рр.., Говориться тут, Єрмак "з донськими і еіцкімі" козаками в кінці серпня 7086 (1578) р. побіг, рятуючись від царських переслідувачів, "по Волзі і по Камі вгору ". Пройшовши далі в гирлі юХУПЧПК, він 26 вересня звернув у Силву і тут зазимувати. Наприкінці весни 7087 (1579) р. козаки повернулися на юХУПЧПК, взяли у Максима Строганова "запас" і зброя та 12 червня продовжили свій шлях вгору по юХУПЧПК. Діставшись до Тагильский волока, вони "на буя городище зимували ", а 13 червня вирушили далі. З цього місця в Кунгурской літопису починається явний хронологічний збій, бо зимівля на Тагильский волоці відбувається тут, як і в Ремезовський літопису, все в тому ж 7087-7088 (1579) р., хоча, за логікою речей, мова повинна йти вже про 7088-7089 (1580) р. Далі говориться, що до 1 серпня 7087 (1579) р. ермаковци прибутку до гирла Тоболу і розгромили "на Карачин озері" татар, після чого "восхотеша повернутися назад на Русь" і пішли на Тавда, воювали тут до глибокої осені з вогулів і тільки до 8 листопада "приїхали на Карачин ", де і зазимувати. Наступний епізод Кунгурской літописі відноситься вже до подій походу на Білогір'я, який датується в ній навесні 7090 (1582) р., з чого логічно можна зробити висновок, що "взяття Сибіру" повинне було відбутися за кілька місяців до цього, тобто восени 7090 (1581) р. Така датування збігається з вказівками як Строгановському, так і Ремезовський літописів. А це в свою чергу дозволяє висловити припущення, що відомості про зимівлі на Тагильский волоці були включені в Кунгурскую літопис самим С.У. Ремезова, забув при цьому внести виправлення в дати.

В даному огляді наведені далеко не всі, а лише найбільш часто залучаються істориками літописні версії про початок походу Єрмака в Сибір. Тим часом вже в початку минулого століття, з моменту відкриття першого (і, як виявилося, самого раннього) списку Основний редакції Строгановському літопису, вченим став відомий повний текст знаменитої "опальної" грамоти Івана Грозного, відправленої Строгановим 16 листопада 7091 (1582) р., з якої, зі слів чердинского воєводи Василя Пелепеліцина, прямо випливало, що Строганова "послали ... з острошков своїх волскіх отаманів і козаків Єрмака з товарищи воювати Вотяков і вогулічь і татар і Пелимскіе і Сибірські місця 91 (1582. - А.Ш.) році вересня в 1 день (курсив мій. - А.Ш.), а в той же день собрався Пелимской князь з сибірськими людми і з вогулічі приходили сини з наші Перм'скіе місця і до міста до Чердинь і до остень приступали ... "Судячи з того, що ця грамота була адресована не тільки Максиму Яковичу і Микиті Григоровичу Строгановим, які володіли землями в Прикам'ї, але і їх дядькові Семену Анікіевічу, її відправили в Сольвичегодськ. Саме тут, в родинному архіві солепромишленніков, цю грамоту знайшов і включив у свій твір автор Строгановському літописі. Оригінал самої Сольвичегодськ грамоти не зберігся, однак її достовірність легко перевіряється, бо інша грамота, що дійшла до нас в оригіналі і аналогічна їй за змістом, але адресована тільки М. Я. і Н. Г. Строгановим і тому доставлена, очевидно, в їх пермські вотчини, була виявлена в Строгановському архіві ще Г. Ф. Міллером і пізніше опублікована.

Виникає питання: чому ж, маючи в своєму розпорядженні цим документом, автор Строгановському літопису пересунув дату початку походу Єрмака в Сибір на рік раніше? Тут може бути лише одне пояснення: у Сольвичегодськ архіві він відшукав ще кілька царських грамот (деякі з них збереглися і були пізніше видані), в яких містилася інформація про те, що 1 вересня ( "Про насіння дні") 7090 (1581) р. на пермські володіння Строганових напав пелимскій князь і піддав їх розорення. Ознайомившись з цими документами, літописець просто з'єднав в своїй розповіді два різних набігу, 1581 і 1582 рр.., вважаючи їх за один і той ж, причому відповідь на питання, чому під час нападу пелимцев Прикам'ї, де, за його даними, перебувала дружина Єрмака, виявилася без захисту, він знайшов у царської "опальної" грамоті. Не звернувши увагу на різницю в датах, які він тим не менш механічно відтворив, літописець прийшов до висновку, що до моменту приходу в 1581 р. пелимского князя ермаковцев "в містечках" вже не було, тому що напередодні "тоя ж прийшла аж до своїх посланіє їх Семен і Максим і Микита в Сибірську землю на Сибірського Салтана ".

З часів Н. М. Карамзіна версія, викладена в Строгановському літопису, стала мало чи не загальноприйнятою. Правда, при цьому залишився невирішеним питання: як уникнути суперечності в датах, що відносяться до пелимскому набігу? Пропонувалося, Зокрема, внести поправки до датування і в текст "опальної" грамоти Івана Грозного, тобто читати скрізь не 7091, а 7090 Висловлювалася також думку, що ця грамота була запізнілою реакцією на відписку до Москви чердинского воєводи В. І. Пелепеліцина, який з якихось причин повідомив про події осені 1581 тільки лише в 1582 р. Пізніше пелимскіе набіги з легкої руки А. А. Введенського стали представляти так: улітку 1580 р. на строганівські володіння обрушився зі своїми вогулів зауральській мурза Бегбелій Агтагов (про нього також розповідається в Строгановському літопису, проте його напад датується тут 22 липня 1581), а 1 вересня 1581, тобто відразу ж після того, як Єрмак відправився до Сибіру, на Перм Велику прийшов із раттю пелимскій князьок Кіхек.

Порівняно нещодавно Р. Г. Скринніков, спираючись на царські грамоти Строгановим і на дані Погодінський літописця (детальніше про цей твір буде сказано нижче), прийшов до висновку, що мова повинна йти про дві різні напади на пермські землі - 1581 і 1582 рр.. Перше з них очолював пелимскій князь Аблегірім, а другий - Алей, старший син Кучума. Єрмак ж прибув до Строгановим незадовго до другий набігу. В одних істориків версія Р. Г. Скриннікова знайшла підтримку, інші поставилися до неї критично.

В зв'язку з вищесказаним заслуговує на увагу ще одне джерело, що опинився в контексті даних спорів практично поза полем зору вчених. Мова йде про т. н. Вичегодско-Вимской (Мисаїл-Евтіхіевской) літопису.

Історія її тексту є досить непростою. Наприкінці 1580-х рр.. до роботи над цим твором розпочав з благословення Вологодського і велікопермского архієпископа Антонія (який займав кафедру в 1582-1586 рр..) будівельник Усть-Вимской Архангельської пустелі чорний поп Мисаїл. Після його смерті літописні записи продовжував вести на початку XVII ст. устьвимскій Благовіщенський поп Євтихій, який робив це до 1619 р., поки "владико Макарій вологоцкій [і] велікопермскій писати не велів малим попам і причтовий людем ні за що. "Надалі літопис зберігалася спочатку в Усть-Вимі, а потім в Окваде. У 1813 р. її за розпорядженням Вологодського єпископа Євгена відіслали в Вологди, де вона безслідно зникла. Однак перед цим якийсь вологодський семінарист А. Шергін зняв з літопису копію, яка протягом багатьох років знаходилася спочатку у Введенській церкви в Окваде, потім в приватних руках, а з 1915 р. - в Усть-Вимской Благовіщенській церкві. У 1927 р. цю копію виявив у Усть-Вимі починаючий письменник і краєзнавець П. Г. Доронін і зробив з неї список. Згодом шергінская копія також десь загубилася, а П. Г. Доронін через 30 років підготував текст літопису за своїм списком до друку.

Слід відразу ж сказати, що Вичегодско-Вимская літопис містить ряд унікальних звісток. Деякі з них піддаються перевірці, інші ж викликають сумніви. Характерний приклад - наявне тут повідомлення про те, що в 1451 "прислав князь великий Василей Васильович на Пермську землю намісника від вереіскіх роду князів (курсив мій. - А.Ш.) Єрмолая так за ним Єрмолаєм та сином ево Василем правити пермської землею Вичегоцкою; а старшево сина тово Єрмолая, Михайла Ермоліча, відпустив на Великої Перм на Чердинь ". Деякі дослідники сприйняли цей текст некритично, в результаті чого в літературі, в т. ч. і в навчальній, з'явилося твердження, що в даному випадку мова справді йде про представників питомих Верейський князів. Але, як справедливо помітив ще А. А. Зімін, "у Верейського князя Михайла Андрійовича жодних родичів Єрмолая і "Ермолічей" "не було. Цьому звістки суперечить і сама Вичегодско-Вимская літопис, де під 1462 говориться, що "владико Іона добавне (дополнітельно. - А.Ш.) хрести Велику Пермь, постав їм церкви і попи і княжат Михайлових хрести (курсив мій. - А.Ш. ) ". Більш того, в Типографською літопису, де міститься подібний епізод, вказується, що Йона хрестив "князя їх", тобто самого Михайла Велікопермского. А в устюжскіх літописах першій чверті XVI ст., В розповіді про те, що Іван III в 1504 р. (у Вичегодско-Вимской літописі - Василь III в 1505 р.) "звів з Великої Пермі вотчіца князя Матвія Михайловича, а на його місце послав князя Андрія Васильовича Ковра ", про останній прямо говориться: "Сеї ж бисть перший від руських князів". З огляду на складну історію тексту Вичегодско-Вимской літопису, можна припустити, що або в її протографе було інше слово (наприклад, "еренскіх"), що чорний поп Мисаїл прочитав як "вереіскіх", або пізніше подібну помилку в відношенні його тексту допустив один з переписувачів літописі. У будь-якому випадку, більш правильною є традиційна версія про те, що вимскіе і велікопермскіе князі походили з місцевої родоплемінної знаті і ніяких родинних стосунків з будинком Івана Калити не мали.

Один з основних джерел унікальних відомостей аналізованого пам'ятника з більшою або меншим ступенем імовірності можна встановити. Так, Б. Н. Флоря, присвятив спеціальне дослідження раннім (до початку XVI ст.) известиям Вичегодско-Вимской літопису (він називає її Комі-Вимской), прийшов до висновку, що крім джерел, на які вказав перший з її укладачів, Мисаїл (великокнязівські і царські грамоти, які зберігалися в "скриньках" Усть-Вимской Архангельської пустині, грамоти, які він "распитал" в Вологді "на наказі" в архієпископа; "житія" пермських єпископів Стефана, Герасима, Питирима і Іони), до складання твору залучалися ранній список Устюжского літописного зводу, можливо, Никонівський літописний звід і недошедшая до нас Пермська владичная літопис, відбилася також у Вологодській-Пермської літописі. При цьому, за спостереженнями Б. М. Флорі, відомості Пермської владичной літописі в процесі роботи над Вичегодско-Вимской літописом, "ймовірно, піддавалися спотворень і були сильно скорочені, а місцеві назви подновлени ".

В зв'язку з цим можна припустити, що Пермська владичная літопис, яка, за думку М. Н. Тихомирова, велася в Усть-Вимі при єпископі Філофей (займав кафедру в 1472-1501 рр..), була продовжена і в наступні часи. І хоча в 1564 р. резиденцію пермського владики перевели до Вологди, літописна традиція в Усть-Вимі, як видно, не переривався аж до 1586г., Тобто до того часу, коли цю естафету прийняв чорний поп Мисаїл, що приступив до складання своєї власної літописі. Працюючи над нею, він як один з джерел використав не тільки Пермську владичную літопис, що охоплює події XII - початку XVI ст., але і її продовження. Саме звідси, очевидно, потрапили в Вичегодско-Вимскую літопис три статті, про які варто сказати особливо.

В перший з них говориться, що в 1558 р. "завітав князь великий Григорія та Максима дітей Анікіевих Строганова (тут і далі курсив мій. - А.Ш.) вотчину на відхожі землі Великі Пермі на сто верст по обидва боки річки Ками і звелів їм гороткі строіті, варниці ставити, сіль варити, слободи збирати на государя ". Тим часом у жалуваною грамоті Івана Грозного від 4 квітня 1558 р. йдеться не про 100, а про 88 верст, та й давалася вона одному лише Григорію Анікіевічу. Звідки в літописі взявся загадковий Максим Анікіевіч - невідомо, бо у Григорія було тільки два брати, Яків і Семен, а його племіннику, Максиму Яковичу, виповнилося в 1558 р. всього два роки.

"Літа 7081 (1573. - А.Ш.), - йдеться в другій статті, - осанна раттю на Перм Велику Маметкул син Сибірського царя, городи і повости (курсив мій. - А.Ш.) пограбували і пожегл ". Про це ж подію розповідається в іншій жалуваною грамоті Івана Грозного, даної Якову і Григорію Строгановим 30 травня 1547 де, зі слів солепромишленніков, малюється дещо інша картина: "а в 81-м (1573. -- А.Ш. ) Році про Ільїна дні з Тоболу де приходив Сибірського Салтана брат Маметкул, собрався з раттю, доріг провідувати, куде йти раттю до Пермі, та багатьох де наших даних остяків побили, а їхні жінки та діти в полон повели, а посланника нашого Третяка Чебукова і служилих татар, де-не йшли в Казатцкую орду, Сибірської ж побив, а до їх де (Строганових. - А.Ш.) остень, де за ними наше платню, промисли їх, Сибірський не доходив за 5-ть верст ". Отже, російське населення Пермі Великої набіг Маметкула не зачепив.

Нарешті, третя стаття, що має безпосереднє відношення до нашої теми, виглядає в Вичегодско-Вимской літопису наступним чином: "Літа 7089 (1581. - А.Ш.) осанна сибірський цар (тут і далі курсив мій. - А.Ш.) з вогулічі і югорци на Перм Велику на містечка на Силвенскіе і Чусовський, вотчини Строганових пограбували. Того ж літа пелинскій князь Кікек осанна з тотари, башкирців, югорци, вогулічі, пожегл і пограбували містечка пермські Солікамському і Силвенскій і Яйвенскій і вимскіе повости Койгород і Волосенци пожегл, а Чердинь приступав, але взяти не взяв. Того ж літа снарядіша Максим та Григорей Строганова козацьких ватаманов а з ними охотчіе люди Сибірську землю воевати та тих тое козаки за едінолет всю Сибірську повоювали, за князя великого привели ".

Встановлюючи достовірність цих відомостей, звернемося для на?? ала до деталей. По-перше, пелимскій князь названий тут на ім'я Кікек. Подібне написання цього імені (в формі "Кіхек") відбилося у пізньому Солікамському літописної традиції. При цьому воно виявилося включеним до відповідного розповідь, запозичений у скороченому вигляді з Строгановському літописі, де ім'я пелимского князя з самого початку було відсутнє. З Солікамському джерел ця розповідь перекочував у літописну компіляцію В. Н. Берха і в "Пермську літопис" В. Н. Шішонко. У результаті ім'я Кіхека міцно увійшло а історіографію, хоча з документів кінця XVI ст. вже давним-давно було відомо, що насправді пелимского князя звали Аблегірімом. Іноді Аблегіріма через непорозуміння плутають з Аблегаіром (Абу-л-Хайрам), сином Кучума, що потрапив у російський полон в 1591 р. "Звідки автори" Солікамському известий "взяли відомості про Кіхеке, -- пише з цього приводу Р. Г. Скринніков, - залишається неізвесним ".

Тепер, здається, це джерело встановлений, бо за два століття Вичегодско-Вимскую літопис напевно читали, внаслідок чого ім'я пелимского князя потрапило спочатку в усну, а потім у письмову традицію. Але яким чином "Кікек" з'явився в самому літописі? Якщо спочатку вивести з-під підозри Вологодського семінариста А. Шергін і письменника-краєзнавця П. Г. Дороніна, що мали ставлення до історії її тексту, то єдиним "творцем" даного імені міг бути тільки сам чорний поп Мисаїл, що зробив це в процесі переробки і скорочення фактів, викладених у продовженні Пермської владичной літописі. Тут, як видно, стався класичний випадок "підпоручика Кіже ": під пером Мисаїлові в" Кікека "перетворилося невірно витлумачене відносний займенник у значенні "який" типу "іже", "сий же" і т. п., читайте, судячи з конструкції фрази, в протографе.

Інший явною помилкою в статті Вичегодско-Вимской літопису про події 1581 є згадування імені Григорія Строганова, який разом з Максимом нібито "споряджав" козацьку експедицію до Сибіру. Відомо, що Григорій Анікіевіч Строганов помер 5 листопада 1577 До Ермаковский ж походу, крім Максима Яковича і, як повідомляє Строгановському літопис, Насіння Анікіевіча, був, за деякими відомостями, причетний Микита, син і спадкоємець Григорія Анікіевіча. Якщо при цьому згадати статтю 1558, то можна зробити висновок: чорному попу Мисаїлом були відомі по іменах тільки два представники прізвища Строганових - Григорій і Максим, яких він до місця і не до місця вставляв у свій літопис.

Разом з тим, на відміну від Строгановському, Вичегодско-Вимская літопис, не знаючи про виступі Бегбелія Агтагова, цілком виразно називає не один, а два набігу в Прикам'ї, хоча і відносить їх, так само як і похід за Урал "козацьких ватаманов ", до одного і того ж 7089 (1581) р. Цікаво, що один з набігів очолює, за літописом, "сибірський цар", а інший -- "пелимскій князь". Заслуговує також уваги наявне тут вказівка на те, що козаки завоювали Сибір "за едінолет".

Неважко помітити, що автор цієї статті (а їм, очевидно, є все той же Мисаїл, "творчо" переробив якісь відомості, що містилися в продовження Пермської владичной літописи) з невідомих причин переставив місцями керівників походів, в результаті чого у "сибірського царя" не виявилося у війську татар, зате "пелинскій князь" прийшов "з тотари, башкирців, югорци "і лише в останню чергу з "вогулічі". Якщо зробити зворотну перестановку і розвести під час набіги ( "пелимскій" віднести до 1581, а "сибірський" - до 1582 р.), приурочивши до останнього похід Єрмака, то ми отримаємо версію, близьку тієї, яка вибудовується на основі царських грамот 1581-1582 рр.., адресованих Строгановим.

Незалежно від цих документів подібної ж хронології та послідовності подій дотримується ще один наративної джерело - т. н. Погодінський літописець, що дійшов до нас у єдиному списку кінця XVII ст. З часу першого видання його тексту в 1907 р. цей пам'ятник сибірського літописання, що містить унікальні відомості про похід Єрмака, вважався дослідниками пізнішою переробкою Єсиповського літописі. З цією думкою погодився також Р.Г. Скринніков, який висунув припущення про те, що текст літописця був складений в кінці XVII ст. московським книжником, що мали доступ до архіву Посольського наказу, звідки він і запозичив ряд фактів про сибірської експедиції. Однак текстологічної дослідження пам'ятника, проведене Е. К. Ромодановський, дозволило їй зробити висновок про те, що Погодінський літописець сходить до раннього протографу, що передував Єсиповського літописі. Їм було т. н. козацьке "Написання", передане близько 1622 перший Тобольської архієпископу Кіпріану що залишилися в живих ермаковцамі. Автором цього протографа, за припущенням Е. К. Ромодановський, був учасник сибірського походу Черкас Александров (Іван Александров син Корсак на прізвисько Черкас).

Додаткові дослідження в цьому напрямку, зроблені автором цих рядків, в цілому підтвердили, а де в чому уточнили гіпотезу Е. К. Ромодановський. Як вдалося встановити, текст Погодінський літописця за посередництвом свого протографа, що з'явився після 1636, походить від "Повісті літописної", створеної близько 1601 головою тобольських юртовськом татар Черкасом Александровим, очевидцем і учасником походу Єрмака в Сибір. З цією ж "Повістю" виявилися генетично пов'язаними не тільки сибірські і приуральських твору (Синодик Єрмаковим козакам, Єсиповського і Строгановському літописи), а й пам'ятки загальноруського літописання XVII ст., У тому числі хронографіческая повість "Про перемогу на бесерменскаго сибірського царя Кучума ...", Новий літописець і Звід 1652

Таким чином, за вирахуванням редакторських пізніших нашарувань, які легко вичленяються, текст Погодінський літописця є на сьогоднішній день найбільш надійним джерелом з теми, що вивчається. Спираючись на нього, можна реконструювати хронологію та послідовність подій, що містилися в "Повісті літописної "Черкаса Александрова. Ця реконструкція, доповнена даними інших джерел, дозволяє вибудувати наступну версію сибірського походу Єрмака.

В 20-х числах липня 1581 у строганівські володіннях почався Вогульського заколот, очолюваний Бегбеліем Агтаговим. Його учасники, "пріідоша під Чюсовскіе містечка і під Силвенскій острожек, стали розоряти їх околиці, але незабаром були розбиті. Цей виступ стало лише одним з ланок у ланцюгу подій, розгорнулися на східних околицях Московської держави, до яких, очевидно, був причетний сибірський хан Кучум: у Середньому Поволжі захвилювалися "лугові" і "гірські" черемиси, зв'язок з якими підтримував ногайська князь Урус, а в кінці літа того ж 1581, пройшовши через "Камінь" старої сибірської дорогою за Лозьве і Вішера, в Приураллі вторгся васал сибірського "царя" пелимскій князь Аблегірім. Його шлях, зазначений погромами, точно фіксується чолобитною С. А. та М. Я. Строганових, збереглася у викладі грамоти Івана Грозного від 20 грудня 1581г.: "нині деї девятьдесятого (7090. - А.Ш.) році про Семена дні (1 вересня. -- А.Ш. ) Приходив Пелимскій князь раттю, а з ним людей сімсот, де їх слобідки на Койву, і на обвінчав, і на Яйве, і на Чюсовой, і на Силве села всі випалили, і людей і селян побили, жон і дітей у полон поімалі, і коні і відігнали тварину ". Судячи по царській грамоті, надісланій 6 листопада 1581 Н. Г. Строганова, у вересні "Пелимскій князь з вогулічі" все ще стояв "близько Чюсовского остень".

В тому ж 7089 (1581) р., повідомляє Погодінський літописець, Бог "посла" козаків "побідиту царя Кучюма" (Пог. С. 130). Події, які цьому передували, добре відомі. У середині липня 1581 царський посол В. І. Пелепеліцин, що знаходився в Ногайської орді у князя Урус, відправився в супроводі ногайського посольства з охороною з 300 вершників і торгового каравану бухарських купців-"ордобазарцев" до Москви. У перших числах серпня на переправі через Волгу під Сосновим островом (в районі р.. Самари) все вони потрапили в засідку і зазнали розгрому. У нападі брали участь "козаки Іван Кільце, та Богдан Борбоша, та Микита Пан, та Сава Болдыря з товарищи ". Цей же погром згадується зі слів чердинского воєводи В. І. Пелепеліцина - колишнього посла, пограбованого "злодіями", - і в "опальної" царській грамоті від 16 листопада 1582: "А ті отамани і козаки (що відправилися "воевати ... Сибірські місця". - А.Ш.) преж того сварить нас з нагайськую ордою, послів нагайськую на Волзі на перевозах побивали, і ордобазарцев грабували і побивали, і нашим людем багато грабежі й збитки чинили ".

Звертає на себе увагу той факт, що в переліку "злодійських" отаманів, нападників на ногайсько-російське посольство, ні імені Єрмака. Р. Г. Скринніков знайшов цьому наступне пояснення: з літа 1581 по весну 1582 він воював з своєї станицею на фронтах Лівонської війни, після чого з'єднався на Яїку з волзькими козаками, які громили раніше посольство. Звідси, прийнявши пропозицію М. Я. Строганова про службу в його вотчині, дружина Єрмака вирушила в Приуралля.

Якщо справді вірна версія про те, що "Єрмак Тимофійович, козацький отаман ", Згаданий у листі польського коменданта П. Стравінського в числі тих, хто перебував у складі російської раті під Могильовим в кінці червня 1581, і підкорювач Сибіру Єрмак Тимофєєв на прізвисько Токмак (див.: Пог. С. 130) - це одна й та сама людина, то, з огляду на хронологію Погодінський літописця, події передодня сибірської експедиції можна уявити дещо по-іншому.

Влітку 1580 Єрмак і його товариші "відігнали з Волги тисячі коней", належали ногайської мурзі Урмагмету, убивши при цьому його "карачея Батугай-баатиря ". Навесні 1581, готуючись до походу на західний театр військових дій, козаки Єрмака викрали у того ж мурзи ще 60 коней. 25 червня 1581 російський корпус під командуванням воєводи кн. М. П. Катирева-Ростовського, у складі якого перебував і Ермаковский загін, переправився в район Могилева і Орші через Дніпро. Уже до серпня 1581 військові дії тут в основному закінчилися, а полкам було "велено бити у Ржеві ".

Між часом на початку травня того ж 1581 московській владі стало відомо про напад на російські володіння не тільки кримських та азовських, але також і ногайських татар. У відповідь на ці зрадницькі дії з боку князя Урус, "Урмагметя-мурзи та інших мурз" уряд Івана Грозного фактично надало волзьким козакам свободу дій відносно ногайців. У результаті козацької вольницею, до якої входили І. Кольцо і його товариші, в Наприкінці червня - початку липня 1581 було спалено й розграбовано сарайчик - столиця Ногайської орди, що розташовувалася в низинах Яїка. Одночасно проти татар, грабували руські землі, були направлені військові частини. Очевидно, однією з них була і кінна станиця Єрмака, перекинута з західних кордонів у Поволжі. У середині серпня 1581, переслідуючи ногайська загін з 600 чоловік, ішов з видобутком з-під Темникова і алатир, ермаковци вийшли до волзької переправи під Сосновим островом, де все ще перебувала ватага "вільних", козаків, розгромили напередодні ногайсько-російське посольство. Затиснуті з двох сторін, ногайці були розбиті. Ймовірно, деякі з них зуміли вирватися з оточення і пішли на Яїк. Об'єднаний загін козаків верхи на конях кинувся за ними в погоню.

Діставшись до Яїка, козаки стали вирішувати питання: що робити далі? Було ясно, що московський уряд не пробачить їм пограбованого на Волзі посольства. Після довгих суперечок частина загону на чолі з отаманом Богданом Борбошей залишилася в районі Яїка, а решта 540 чоловік, у т. ч. отамани Іван Кільце, Микита Пан, Матвій Мещеряков, Яків Михайлов і Сава Болдирєв, вирішили разом з Єрмаков піти у Приуралля. Був кінець серпня, закінчувався 7089 (1581) р., і козаки це добре запам'ятали.

Як повідомляє Погодінський літописець, з Яїка ермаковци перебралися до верхів'їв Іргиза, а звідти вийшли до Волги (див. Пог. С. 130). Судячи з усього, цей шлях вони проробили на конях. Вже на Волзі козаки пересіли в струги, заховані на одній з таємних пристаней (можливо, в районі того ж Соснового острови), і рушили вгору по річці, "а з Волги в Каму річку і Камою рікою вгору ж" (Там ж). Досягши гирла р.. ЮХУПЧПК, звернули на Силву (по Кунгурской літопису, це відбулося, як уже згадувалося вище, 26 вересня), де, очевидно, зіткнулися з ар'єргардом Аблегіріма і завдали йому поразки. Відгомони цих подій відбилися пізніше в оповіданнях про бої ермаковцев з вогулів на самому початку їх походу до Сибіру, які читаються в хронографіческой повісті "Про перемогу на бесерменскаго сибірського царя Кучума ...", у Строгановському літопису, в Ліхачевской редакції Епісовской літопису, в Бузуновском літописця і т. д. Наступ зими козаки зустріли в оборонному таборі на Силве.

Єдиним письмовим джерелом, повідомляють про зимівлі ермаковцев в цих місцях, є Кунгурская літопис, в якій говориться: "... і поховали по Силве вгору і в заморозив дійшли до урочища, Єрмакова городища нині словет; і ідучи у жителів обирали ті хліби, і запаси і тут зимували, і по за Камені вогулічь воювали і обогателі, а хлібом годували від Максима Строганова. І в похід ходиш на вогулічей 300 чоловік і возвратішася з багатством в доми своя і на підйом в Сибір і до того пріправіша вдосталь легких струг з припаси ".

Правдоподібність цієї розповіді підтверджується такими фактами. У вересні 1581, коли воїни пелимского князя ще стояли "близько Чюсовского остень", С. А. та М. Я. Строганова просили царя "їх пожаловаті, велети їм дати ратних людей з Пермі Великі ". А через місяць або півтора вони звернулися до нього вже за роздільною здатністю набрати "охочих людей" у їх вотчину армію. При цьому з контексту їх чолобитною навіть у викладі царської грамоти стає ясно, що вони мали на увазі якийсь реальний військовий контингент, який збиралися використовувати у війні проти вогулів: "Семен деї та Максим охочих козаків і своїми людьми (курсив мій. - А.Ш.) на Вогульського улуси без нашого указу війною приходити не сміють ". Це наводить на думку про те, що Строгановим була потрібна лише формальна санкція зверху, яка дозволила б їм напівлегально взяти на службу що знаходяться в розшуку "злодіїв", з волі випадку опинилися на Силве. Знаючи круту вдачу царя, солепромишленнікі прекрасно усвідомлювали ризикованість даного підприємства і тому лукаво промовчали про те, кого вони вирішили залучити для оборони своїх володінь. У підсумку Строганова добилися свого: грамотою від 20 грудня 1581, адресованою пермського і Солікамському старостам і шинкаря, всім земським "охочим людям" дозволялося йти "на їх найм". "А які вогулічі на їх (Строганових. - А.Ш.) остроги війною приходять і запали чинять, - говорилося в той же грамоті, - і на тих б вогуліч приходили, і над ними промисли ... війною іздосадіті, і вперед їм (вогулічам. - А.Ш.) неповадно [було] красти ". Вирішуючи військові дії проти вогулів, московський уряд висувало при цьому лише одна умова - не спровокувати в результаті подібних акцій великої війни в Приуралля.

Між тим в грудні 1581 в Чердинь прибув новий воєвода В. І. Пелепеліцин, що змінив на цій посаді кн. І. М. Єлецького. Незабаром до нього почали доходити звістки про те, що робилося в строганівські вотчинах, але воєвода до пори до часу вважав за краще про це мовчати, не бажаючи сваритися з могутніми сусідами навіть через образ і образ, завданих йому козаками на волзької переправи. Проте, коли наприкінці літа - початку осені 1582 Пермський край виявився-таки охоплених полум'ям великої війни, В. І. Пелепеліцин, намагаючись вигородити себе, пригадав усе. "І те (набіг сибірсько-пелимской раті. - А.Ш.) зделать вашою зрадою, - вимовлялося Строгановим зі слів його відписки в "опальної" грамоті, - ви вогулічь і Вотяков і пелимцев від нашого платні відвели, і їх задирали і війною на них приходили (тут і далі курсив мій. - А.Ш. ), Та тим завзяттям з Сибірським салтанів сварить нас, а волзьких отаманів (які, як випливає з контексту грамоти, і здійснювали ці дії. - А.Ш. ), Закликавши до себе, злодіїв найняли в свої остроги без нашої указу ".

Але все це буде пізніше. А поки ермаковци здійснювали зі свого силвенского табору зимові рейди по "Вогульського улусу", не дуже-то турбуючись про їх наслідки. У той же час Строганова, що отримали в кінці січня - на початку Лютий 1582 дозвіл царя на набір у свою вотчину армію "охочих людей ", все ще відкладали остаточне укладення договору з Єрмак і його дружиною про службу. Вони зважилися на цей крок тільки навесні.

"У літо 7087 (1579. - А.Ш.) році, - йдеться в Строгановському літопису, - априля в 6 день (туті далі курсив мій. - А.Ш. ), Слишаху бо ця Семен і Максим і Никита Строганова від достовірних людей про "буяння і хоробрості поволскіх козаків і отаманів Єрмака Тимофєєва с товарищи, како на Волзі на перевозех Нагайцев побивають і Ардобазарцев грабують і побивають ", і послали до них" людей своїх з писанням і дари з багатьма ", запрошуючи козаків" в Чюсовскіе містечка і в острошкі на спомоганье їм ". Судячи з усього, літописець сконструював цю звістку з різних джерел. Так, вказівка на прихід ермаковцев "з великі річки Волги", читається в заголовку даної статті, сходить, очевидно, до літописного протографу, а відомості про козачих "подвиги" явно запозичені з "опальної" царської 1582 грамоти Звідки взялася перша частина дати (7087), невідомо. Зате друга її частина (6 квітня) має, швидше за все, якусь документальну основу. Заслуговує також уваги дата приходу "Єрмака Тимофєєва з товарищи в Чюсовскіе містечка ", поміщена в статті:" червня в 28 день, на пам'ять святих чюдотворец і безсребренік Кіра й Іоанна ".

Згідно Кунгуровской літопису, догляд дружини Єрмака з табору на Силве стався приблизно в цей же час: "І травня в 9 день Доспел обіцянкою каплицю на городище тому в ім'я чюдотворца Ніколи. Овіі ж поплиша з Єрмаков вниз по Силве до усть Чюсовой, овіі ж остася на городищі тому з дружинами і з детмі, вічно оселішася ". А перед 12 або 13 червня козаки вже забирали у Маскіма Строганова в Ніжнечусовском містечку запаси і зброю. Очевидно, влітку 1582 Єрмак побував також в Орлі-містечку (Кергедане) - столиці камських володінь Н. Г. Строганова. Свідченням цього є скопійована в XIX ст. напис на стовбурі втраченої згодом Затін пищали: "В граді Кергедане на реце Камі дарую я, Максим Яковлєв син Строганов, отаману Єрмаку літа 7090 (1582. -- А.Ш. ) ".

Під час зимових рейдів становища на вогулів ермаковци зібрали чимало інформації про землях, що знаходилися за "Каменем". Багато що їм також розповідали Строганова і їх люди. У результаті на кінець літа був запланований похід на Пелимское князівство, що обіцяв багату здобич. Липень 1582 пройшов в зборах, а в серпні, в переддень козацької експедиції, "Кучюмов син Алей прийшов воював з Чюсовую ". Напад був здійснений через т. н. Тюменський волок поблизу Силви з виходом на строганівські містечка. Разом з Алеем в набіг брав участь і пелимскій князь Аблегірім, що жадав реваншу. Оскільки ермаковци "Чюсовой сибірським повоювати не дали" (Пог. З 130), татарсько-пелимская рать рушила далі, руйнуючи по дорозі російські поселення по Камі, спалила Сіль Камську, а 1 вересня 1582 обложила Чердинь. Після невдалої спроби взяти столицю Пермі Великої "окаянну", за свідченням Строгановському літопису, "поидоша під Кай містечко, і ту велію капость учініша ". Про те, що ворог" вимскіе повости Кайгородов і Волосенцу пожегл ", повідомляє, як уже говорилося вище, і Вичегодско-Вимская літопис. У цей час дружина Єрмака, що відбила напад воїнства Алея на Ніжнечусовской острог і тим самим виконала свої зобов'язання перед М. Я. Строгановим, змінила свої