КИЇВСЬКА РУСЬ

Отже, на початку Х-го століття окремі слов'янські держави - Новгородське, Київське та інші - об'єдналися з владою князя Олега. Володіння одночасно Новгородом і Києвом робило Олега повним господарем річки Дніпро. Більш дрібні слов'янські князі повинні були йому підкорятися, і таким чином відбулося об'єднання слов'янських племен. Об'єднання це отримало назву Русь. Центром Русі став місто Київ, який в літописах називають "матір'ю міст руських".

При князя Володимира Київська Русь прийняла від греків православ'я. Так називається грецьке християнство на відміну від християнства західно-європейського. Хрещення Русі відбулося в 988-му році, і з цього часу почався розквіт Київської держави. Пам'ять про князя Володимира, якого Церква вважає святим, збереглася в російських народних піснях або билинах. У цих билинах, в казковій формі, могутні богатирі з дружини князя Володимира хоробро захищають російську землю від ворогів - жителів степів. (На картині відомого російського художника В. М. Васнецова зображені три таких богатирі: Ілля Муромець, Добриня Никитич та Альоша Попович.)

Зростання значення Київської Русі відбився насамперед у широких родинні зв'язки київських князів з державами Польщі, Німеччини, Франції, Чехії, Візантії та скандинавських країн. Потім встановилися більш тісні торговельні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи і особливо з Візантією, що була у той час найбільш культурною державою.

Господарство в Київській Русі було натуральне, тобто таке, в якому кожне окреме господарство задовольняло в основному свої потреби. Проте в містах в XI столітті вже існувало виробництво на місцевий ринок. Деякі предмети першої необхідності, як сукня, взуття, були придбані на ринку. Предмети розкоші і ювелірні вироби привозилися з Візантії і зі Сходу. У той же час київські ремісники створили власне високе мистецтво, зразки якого збереглися до наших днів. Процвітало ковальське ремесло; російські зброярі виробляли прекрасні мечі та іншу зброю. У містах утворилася особлива група населення - купці, які займалися скуповуванням місцевих товарів і перепродажем їх в інші міста і за кордон, а натомість привозили на продаж іноземні товари.

Київ став забудовуватися кам'яними храмами і будинками, прикрашеними живописом та мозаїкою; був побудований Софійський собор. Іноземці, які приїздили до Києва, були вражені його пишності і називали його "суперником Константинополя".

Прийняття російськими християнства сприяло поширенню освіти. Писемність виникла у слов'ян ще до прийняття християнства. За сто років до хрещення Русі слов'янські місіонери Кирило і Мефодій склали слов'янську абетку (ця азбука називається "кирилиця") і перевели грецькі церковні книги на слов'янську мову. Братів Кирила і Мефодія називають "апостолами слов'ян". Обидві церкви - римсько-католицька та православна - вважає їх святими.

У Київську Русь проникло значна кількість книг з Болгарії. Крім того перекладалися на російську мову з грецької книги, як духовного, так і світського змісту. Виникли оригінальні російські твори. До цього ж часу відносяться перші спроби скласти історію Русі.

Головними джерелами освіти на Русі описуваного періоду були монастирі. Серед них Печерський монастир у Києві, як за величиною, так і за значенням, займає перше місце. У цьому монастирі різні історичні записи були перероблені у велику твір, де говорилося "звідки пішла російська земля". У монастирях розвивалася живопис ікон і ними прикрашалися церкви і собори. Кращі зразки мистецтва Візантії, Закавказзя та інших країн сприяли формуванню давньо-руської культури, яка згодом і лягла в основу національних культур російського, українського та білоруського народів.

При сина Володимира Святого - Ярослава Мудрого - було складено перший звід законів "Руська Правда". При ньому ж Київська Русь стала одним з провідних європейських держав, а Київ - одним з найважливіших культурних центрів тодішньої Європи. Багато європейські монархи намагалися приєднатися з могутнім київським князем. Сам Ярослав був одружений на дочці шведського короля. Три його сина мали дружинами дочок європейських монархів, а три дочки Ярослава стали королевами Норвегії, Угорщині та Франції.

Внук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах - зробив багато для зміцнення київських земель і розширення зв'язків із Заходом. Як справжній християнин, він був гуманним правителем, яке заборонило смертну кару. Він успішно захищав російські землі від набігів войовничих кочівників.

Незабаром після смерті Володимира Мономаха почалася боротьба за владу між його синами та онуками. Київська Русь розділилася на окремі дрібні князівства і стала занепадати.

Починаючи з кінця XI століття, в степах, що лежали уздовж берегів Чорного моря, з'явився новий кочовий народ - половці. Користуючись чвари між князями, половці почали здійснювати спустошливі набіги на руські землі. Боротьба з ними стала однією з головних турбот руських князів. Чудове твір російської літератури того часу "Слово о полку Ігоревім" розповідає про невдалий похід князя Ігоря на половців в 1185 році.

Під впливом несприятливих умов, що склалися в Київській Русі, у XII столітті починається рух населення на північний схід, в лісові області середній частині Європейської Росії. Там посилюється Володимиро-Суздальське князівство і туди ж поступово переноситься центр ваги російської держави. У XIII-му столітті починає підноситися місто Москва, князі якого вже в ХIУ столітті виступають в ролі "збирачів" руських земель навколо свого князівства.