ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Щоденник Тані Савичевої
         

     

    Історія
    Щоденник Тані Савичевої

    Серед обвинувальних документів, представлених на Нюрнберзькому процесі, була маленька записна книжка ленінградської школярки Тані Савичевої. В ній всього дев'ять сторінок. З них на шести - дати-І за кожної - смерть. Шість сторінок - шість смертей. Більше нічого, крім стислих лаконічних записів: "28 грудня 1941 року. Женя померла ... Бабуся померла 25 січня 1942-го, 17 березня ' та •-Лека помер, дядько Вася помер 13 квітня. 10 травня -дядько Леша. мама - 15 травня ". А дальше - без дати: "Савичева померли. Померли все. Залишилася одна Таня".

    І так щиро і стисло розповіла людям про війну, яка принесла стільки горя й страждань їй та її близьким, дванадцятирічна дівчинка, що і сьогодні перед цими рядками, старанно виведеними дитячої рукою, зупиняються вражені люди різних віку і національностей, вдивляються в прості і страшні слова. Щоденник сьогодні виставлено в Музеї історії Ленінграда, а його копія в вітрині одного з павільйонів Піскаревского меморіального кладовища.

    Не вдалося врятувати і Таню. Навіть після того, як її вивезли з блокадного міста, виснажена голодом і стражданнями дівчинка вже не змогла піднятися. Трагедія цієї родини типова для блокадного Ленінграда : скільки загинуло від голоду людей, скільки вимерло родин!

    Але не всі Савичева померли. Наперекір смерті триває життя. Дізналася я, що один із братів Тані живе в Сланцях шахтарському місті Ленінградської області. 29

    29) Журнал "Діалог" '88, січень № 3, "Савичева життя триває", С. Смирнова, c.19.

     Поїхала туди,

    Знайшла прізвище Савичев в телефонному довіднику. Набираю номер і, не вірячи в успіх, чую глухуватий чоловічий голос: "Савичев слухає ..."

    -Двері мені відкрив високий худорлявий чоловік-Простягнув міцну руку: "Михайло Ніколаевіч.-І жестом запросив до кімнати .- Розмова, як я думаю, буде довгим ..."< p> ... У квартирі Савичевим на самому видному місці висить, а масивної позолоченій рамі картина. Вона займає трохи чи не цілу стіну, і тому кожен вхідний мимоволі зупиняється, зустрічаючись поглядом з юною дівчиною, яка лукаво посміхається, погрожуючи пальцем, Ця картина - свого роду реліквія сім'ї Савичева. До війни, а потім всю блокаду висіла вона в їхній квартирі "а Василівському острові. Картина да щоденник Тані-це все, що залишилося в сім'ї з того часу. Полотно, як розповідає Михайло Миколайович, всі було посічене осколками, в декількох місцях на ньому зяяли діри. Реставратор, скільки не бився, сліди осколків приховати не зміг.

    До війни сім'я Савичевим була велика і дружна. Звичайна ленінградська сім'я. Всього у них було в достатку - і горя і радості. Голова сім'ї- Микола Родіонович-працював пекарем, але x

    рано помер.кращих вишивальниць в ательє мод. Ніхто ніколи- не бачив, щоб вона просто так сиділа будинку без справи. Вона завжди була чимось зайнята і завжди при це співала. Дзвінкий голос матері незмінно виділявся і в сімейному хорі. Савичева любили поспівати й потанцювати. У сім'ї був навіть свій маленький оркестр. Лека і Міша грали на гітарі, мандоліні, банджо. 30

    30) Там же, с.20.

    Двері цього будинку завжди були відкриті для друзів. І, коли сідали за стіл, ставили кілька зайвих тарілок раптом хто-небудь загляне на вогник. А ще всі дуже любили гуляти по місту. Жили Савичева недалеко від Академії мистецтв, поруч Стрілка Василівського острова, Адміралтейство, Петропавлівська фортецю. Купалися в Неві у сфінксів, любили у вихідний всі разом на маленькому пароплаві махнути в Петродворец ...

    Цілими днями молодші члени сім'ї у дворі грали в лапту, в козаки-розбійники. Михайло Миколайович згадує, що всім двором ходили, а він був дружний, як один сім'я, зустрічати папанінці, дивитися легендарний криголам "Єрмак". < b> Але Таню він запам'ятав тихою, соромливою.

    -Ян сьогодні закрию очі,-розповідає Михайло Миколайович, - вона переді мною, як жива, у світлому матроському сукня з синім облямівкою. Коротко обстрижена, з чубчиком над великими серйозними очима. Такий я її запам'ятав на все життя.

    Таня була дуже дружна зі своїм дядьком Васею. Два брата батька-Василь та Олексій-жили в тому ж будинку, на верхньому поверсі. Обидва холостяки, вони харчувались у Савичева. Тані доставляло особливе задоволення сидіти поруч з дядьком. Василь Родіонович був непересічна людина. Працював він продавцем в книжковому магазині "Букініст" на Петроградської стороні. Багато читав, мав чудову бібліотеку, мабуть, тільки він встигав відповідати на численні Таніни "чому". Рано втратила батька, від природи сором'язлива, дівчинка знайшла в дяді Васі справжнього друга.

    Літо 41-го Санічеви планували провести в селі під Гдовон, де жила рідна сестра матері-тьотя Капа. Але виїхати в село встиг тільки Міша. 31

    31) Там же.

    Ранок 22 червня перемішало всі плани, Евакуюватися з Ленінграда вони не захотіли. Вирішили до кінця триматися всі разом.

    Залишившись в місті, кожен з Савичевим, як міг, допомагав фронту. Марія Гнатівна шчла обмундирування для фронтовиків, рукавиці для "окопників". Льоку в армію не взяли через поганий зір, він працював стругальник на Адміралтейському заводі, Женя - на підприємство, що випускає корпуси мін, Ніна була мобілізована на оборонні роботи. Дядю Васю і дядька Олексія, які захищали колись Петроград від банд Юденича, на фронт не взяли, вони несли службу в МППО.

    Таня теж. як могла, допомагала дорослим. Разом з іншими хлопцями звільняла горища від непотребу. А потім тягала туди мішки з піском, відра з водою, щоб гасити запальнички. Допомагала дорослим рити траншеї,

    Одного разу пішла на роботу і не повернулася Ніна. Того дня був сильний обстріл. Насправді Ніна з групою хлопців була направлена в будівельний батальйон на Ладогу. А потім терміново евакуйовано на Велику землю. Домашніх вона так і не змогла попередити. Її чекали кілька днів, а коли всі строки минули, Марія Гнатівна віддала Тані, як пам'ять про сестру, її записну книжку, ту саму, яка стане потім Таніни щоденником. 32

    У Тані був колись справжній щоденник. Толстая загальна зошит у клейончатій обкладинці, куди вона записувала саме важливе, що відбувалося в се життя. Вона спалила щоденник, коли нічим стало топити піч. "Спалити блокнотик, мабуть, не змогла,-говорить Михайло Миколайович, - адже це була пам'ять про сестри". 33

    32) Там же.

    33) Там же, с.21.

    Перша запис з'явився 28 грудня. Першої померла Женя. Померла прямо на заводі. Щодня вона вставала раніше всіх. коли за вікном ще було темно, і сім кілометрів йшла на свій завод. Працювала по два зміни, перекриваючи норми. А після роботи ще здавала кров. Сил і здоров'я на все це не вистачило ...

    Потім не стало бабусі Євдокії Григорівни. Потім Леки ...

    -Лека був відмінним хлопцем,-згадує Михайло Миколайович, Він завжди пишався тим, що був ровесником Жовтня, < b> що гол його

    народження -1917-й.

    Михайло Миколайович взяв з полиці книгу "Історія Адміралтейського заводу". Розкрив її і простягнув мені. З фотографії уважно дивився білявий юнак. Це Лека. Читаю; ^ Леонід Савичев працював дуже старанно, жодного разу не спізнився на зміну, хоч був виснажений. Але одного разу він на завод не прийшов. А через 2 дні в цех повідомили, що Савичев помер ..."< p> Ще не раз відкривала Таня свою записну книжку. Один за одним померли її дядько Вася і дядько Льоша. Останньою померла мама.

    Того разу, мабуть, перегорнувши сторінки свого щоденника, Таня вже без дат запише "Сзвнчеви померли" і підкреслить "померли все ,,."

    Вже потім, в травні 1945-го, в Ленінград повернеться Ніна Савичева. Ще нічого не знаючи про долю своєї сім'ї, поспішить вона на Василевський острів. А звідти - до далекої родички, у якої жілч, перед тим як виїхати в евакуацію, Таня. Та і віддасть їй стару записну книжку, що стала щоденником Тані.

    Ніна Миколаївна Павлова і сьогодні живе в Ленінграді. Вона-інженер, її син Валерій викладає в технікумі, росте внучка Світло- Не просто склалася і доля Михайла Миколайовича. Після гяже-лого поранення взимку 19'13-го потрапив він в один з госпіталів Ленінграда. 34

    34) Там же.

    Довго був прикутий до ліжка.

    коли почав ходити, - згадує Савічев.-повезли мене як-то на машині до інституту на консультацію. Я упросив медсестру, яка супроводжувала мене. звернути на Васильєвої ні, сподівався на диво. Піднявся по сходах, відкрив двері. Дива не відбулися. Голі стіни, пол. всипаний битими склом і штукатуркою, незвична тиша ..."

    Пізніше Михайлу Миколайовичу вдалося з'ясувати, що Таня була евакуйована з дитячим будинком про Горьківську область. Але що з нею стало далі? Де вона? Він писав листи, адресовані трохи чи не в усі дитячі будинку Горьківської області.

    ... 140 ленінградських дітей привезли у серпні 1942 року в село Червоний Бор. Зустрічати їх вийшли всі красноборци. Несли дітям хто що міг: п'ять яєць, тарілку сиру, теплу одяг. А діти були- страшно дивитись: виснажені, хворі. У перший раз в баню багатьох несли па ковдрах, не могли ходити. Але людська доброта, цілюще воздуя зробили свою справу. Міцніли, піднімалися на ноги,

    Всі ленінградські діти залишилися жити, крім однієї-Тані Савичевої. 35

    Збереглися листа, які писала Михайлу Миколайовичу вихователька дитячого будинку села Красний Бор Анастасія Карпова:

    "Таня зараз жива, але здоров'я, здається, не з блискучих. У неї не так давно був наш фельдшер. Каже, дуже погано. Їй потрібен спокій, особливий догляд, харчування, клімат і, нарешті, ніжна материнська ласка ".

    Таню відвезли в розташований у цьому ж районі Понетаевскій будинок інвалідів з його "санаторним" (на ті часи) харчуванням та більше кваліфікованим медичним обслуговуванням . Але хвороба вже була невиліковною. У неї тряслися руки і ноги, мучили страшні головні болю. 36

    35) Там же.

    36) Там же, с.22.

    24 травня Таню перевезли в Шатковський районну лікарню, де I липня 1944 року вона і померла.

    Це зараз коротку і трагічну історію перебування Тані на горьківської землі ми можемо викласти із зазначенням всіх точних дат. А адже до 1971 року навіть самі близькі Тані люди-сестра і брат нічого не знали про її долю. Версій було багато. Але була і надія. адже могила Тані так і не була знайдена.

    В пошук включилися червоні слідопити Червоного Бора та поне-таевкі. І вони знайшли Танін могилу. Її показала колишня санітарка понетаевской лікарні А. М. Журкнна, на руках якої померла дівчинка. Анна Михайлівна і поховала її на сільському кладовищі. Тоді ніяких написів на могилах не робили, І тому пошук то і справа заходив у глухий кут,

    Анна Михайлівна привела червоних слідопитів до невеликого горбку, заросло травою, заплакала: "Тут лежить Танюша ..."

    Залишилася на горьківської землі юна ленінградка Таня Савичева. А у Сланцях живе тепер вже велика сім'я Савичева. Михайло Миколайович-брат Тані. За професії зв'язківець. Син його Владислав закінчив Гірський інститут, працює на шахті "Ленінградська". А внучка Оксана Савнчсва навіть чимось схожа на Таню, малюнок якій стоїть у неї на письмовому столі.

    Кілька років тому в Сланци приїхала з концертом Едіта П'єха та виконала "Баладу про Таню Савічевой". Оксана піднялася на сцену з квітами і від імені всіх Савичевим подякувала співачку. Едіта Станіславівна не змогла втриматися, щоб не обняти дівчинку. Колись, у час її гастролей в робочому селищі хиткий, П'єсі показали скромну могилу Тані Савичевої. Співачка затрималася в Шат-ках, в архівах колишнього дитячого будинку знайшла дві короткі рядки про Таню- "Прийнята на утримання", "Знято з постачання", зустрілася з санітаркою, на руках якої померла дівчинка ... 37

    37) Там же.

    Після цього в її репертуарі й з'явилася "Балада". А в Хитка піднявся пам'ятник дітям, загиблим в роки Великої Вітчизняної, Перший внесок на нього зробила Едіта П'єха. "

    Є в сім'ї Савичевим традиція. Кожен рік в січні, в день народження Тані, збираються вони за загальним столом. Згадують війну, блокаду. І звучить у кімнаті пісня, особливо дорога для цієї родини:

    Таня, Таня - темряві перешкода, Як сполох - на всіх говірками, В чуйну серце Ленінграда Ти залишишся навіки.

    Ні, не померли Савичева, Всім смертям на зло біографія цієї сім'ї продовжується. 38

    38) Там же.

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status