Щоденник Тані Савичевої
b> Серед обвинувальних документів, представлених на b> Нюрнберзькому процесі, була маленька записна книжка ленінградської школярки b> Тані Савичевої. В b> ній всього дев'ять сторінок. З них на шести - b> дати-І за b> кожної - смерть. B> Шість сторінок - шість смертей. B> Більше нічого, b> крім стислих лаконічних записів: b> "28 грудня 1941 b> року. Женя померла ... Бабуся померла 25 січня 1942-го, b> 17 березня ' b> та •-Лека помер, дядько Вася помер 13 квітня. 10 травня b>-дядько Леша. мама b> - 15 травня ". А дальше b> - без дати: "Савичева померли. Померли b> все. Залишилася одна Таня".
І так щиро і стисло розповіла людям про війну, яка принесла стільки b> горя й страждань їй та її b> близьким, дванадцятирічна дівчинка, що b> і сьогодні перед цими b> рядками, старанно виведеними дитячої b> рукою, зупиняються вражені люди різних b> віку і національностей, вдивляються в прості і страшні слова. Щоденник сьогодні виставлено в Музеї історії Ленінграда, а його b> копія в вітрині b> одного з павільйонів Піскаревского меморіального кладовища.
Не b> вдалося врятувати і Таню. Навіть після того, як її вивезли з b> блокадного міста, виснажена голодом і стражданнями дівчинка вже не b> змогла піднятися. Трагедія цієї родини типова для блокадного Ленінграда : b> скільки загинуло від голоду людей, скільки вимерло родин! B>
Але не всі Савичева померли. Наперекір смерті b> триває життя. B> Дізналася я, що один із братів Тані живе в Сланцях шахтарському місті Ленінградської області. 29
b> 29) Журнал "Діалог" '88, січень № 3, "Савичева життя триває", С. Смирнова, c.19.
Поїхала туди,
Знайшла прізвище Савичев в телефонному довіднику. Набираю номер b> і, не вірячи в успіх, чую глухуватий чоловічий голос: "Савичев слухає ..." b>
-Двері мені відкрив високий худорлявий чоловік-Простягнув міцну руку: "Михайло Ніколаевіч.-І жестом запросив до кімнати .- Розмова, як я думаю, буде довгим ..."< p>
... У квартирі Савичевим на самому видному місці висить, а b> масивної позолоченій рамі картина. Вона займає b> трохи чи b> не цілу стіну, і тому кожен вхідний мимоволі зупиняється, зустрічаючись поглядом з юною дівчиною, яка лукаво посміхається, погрожуючи пальцем, Ця b> картина - свого роду реліквія сім'ї Савичева. До війни, а потім всю блокаду висіла вона в їхній квартирі "а Василівському острові. Картина да щоденник Тані-це все, що залишилося в сім'ї з того b> часу. Полотно, як розповідає Михайло Миколайович, всі b> було посічене осколками, в декількох місцях на ньому b> зяяли діри. Реставратор, скільки не бився, сліди осколків приховати не зміг.
До b> війни сім'я Савичевим була велика і дружна. Звичайна ленінградська сім'я. Всього у них було в достатку b> - і b> горя і радості. Голова b> сім'ї- Микола Родіонович-працював пекарем, але x b>
рано помер.кращих b> вишивальниць в ательє мод. Ніхто ніколи- b> не бачив, щоб вона просто так сиділа b> будинку без b> справи. Вона b> завжди була чимось зайнята і завжди при b> це співала. b> Дзвінкий голос матері незмінно виділявся і в сімейному b> хорі. Савичева любили b> поспівати й потанцювати. У сім'ї був b> навіть свій маленький b> оркестр. Лека і Міша грали на гітарі, мандоліні, банджо. 30
b> 30) Там же, с.20.
Двері b> цього будинку завжди були відкриті b> для друзів. І, b> коли сідали за стіл, ставили кілька зайвих тарілок раптом хто-небудь загляне на вогник. А ще всі дуже b> любили гуляти по b> місту. Жили Савичева недалеко від Академії мистецтв, поруч Стрілка Василівського острова, b> Адміралтейство, Петропавлівська b> фортецю. Купалися в Неві b> у сфінксів, любили у вихідний всі разом на маленькому b> пароплаві махнути в b> Петродворец ...
Цілими b> днями молодші члени сім'ї b> у дворі грали в лапту, в козаки-розбійники. Михайло Миколайович згадує, що всім двором b> ходили, а він був дружний, як один b> сім'я, зустрічати папанінці, b> дивитися легендарний криголам "Єрмак". < b> Але Таню він запам'ятав b> тихою, соромливою.
-Ян сьогодні закрию очі,-розповідає Михайло Миколайович, b> - вона переді мною, як b> жива, у світлому матроському сукня з синім b> облямівкою. Коротко обстрижена, з чубчиком над великими серйозними очима. Такий я її запам'ятав на все життя.
Таня b> була дуже дружна зі своїм дядьком Васею. Два b> брата батька-Василь та Олексій-жили в тому ж будинку, на b> верхньому поверсі. Обидва b> холостяки, вони харчувались у Савичева. Тані доставляло особливе задоволення сидіти поруч з дядьком. Василь Родіонович був b> непересічна людина. Працював він продавцем в книжковому магазині "Букініст" b> на Петроградської стороні. Багато читав, мав чудову бібліотеку, мабуть, тільки він встигав b> відповідати на численні b> Таніни "чому". Рано втратила батька, від природи сором'язлива, b> дівчинка знайшла в дяді Васі справжнього друга.
Літо 41-го Санічеви планували провести в селі під Гдовон, де b> жила рідна сестра матері-тьотя Капа. Але виїхати в село b> встиг тільки Міша. 31
b> 31) Там же.
Ранок 22 червня перемішало b> всі плани, Евакуюватися з b> Ленінграда вони не захотіли. Вирішили до кінця триматися всі b> разом.
Залишившись в місті, кожен з Савичевим, як b> міг, допомагав b> фронту. Марія Гнатівна шчла обмундирування для фронтовиків, b> рукавиці для "окопників". Льоку в армію не взяли через поганий зір, він b> працював стругальник на Адміралтейському заводі, Женя - на b> підприємство, що випускає корпуси мін, Ніна була мобілізована на b> оборонні роботи. Дядю Васю і дядька Олексія, які захищали b> колись Петроград від банд Юденича, b> на фронт не b> взяли, вони несли b > службу в МППО.
Таня b> теж. як могла, допомагала дорослим. Разом з іншими хлопцями b> звільняла горища від непотребу. А b> потім тягала туди мішки з b> піском, відра з водою, щоб гасити запальнички. Допомагала дорослим рити b> траншеї,
Одного разу пішла на роботу і не повернулася Ніна. Того дня був b> сильний обстріл. Насправді Ніна з групою хлопців була направлена в будівельний батальйон на Ладогу. А потім терміново евакуйовано на Велику землю. Домашніх вона так і не змогла попередити. Її чекали кілька днів, а коли всі строки минули, Марія Гнатівна віддала Тані, як пам'ять про сестру, її записну книжку, b> ту саму, яка стане потім Таніни щоденником. 32
b> У Тані був колись справжній b> щоденник. Толстая загальна зошит у b> клейончатій обкладинці, b> куди вона записувала b > саме важливе, що відбувалося в се життя. Вона спалила b> щоденник, коли нічим стало топити піч. "Спалити b> блокнотик, мабуть, не змогла,-говорить Михайло b> Миколайович, - адже це b> була пам'ять про b> сестри". 33
b> 32) Там же.
33) Там же, с.21.
Перша запис з'явився 28 b> грудня. Першої b> померла Женя. Померла b> прямо на b> заводі. Щодня вона вставала раніше всіх. коли за вікном ще було b> темно, і сім кілометрів йшла на b> свій завод. Працювала b> по два зміни, перекриваючи b> норми. А після b> роботи ще здавала кров. Сил b> і здоров'я на b> все це не b> вистачило ...
Потім не b> стало бабусі Євдокії Григорівни. b> Потім Леки ... b>
-Лека був відмінним хлопцем,-згадує Михайло b> Миколайович, Він b> завжди пишався b> тим, що був ровесником b> Жовтня, < b> що b> гол його b>
народження -1917-й. b>
Михайло b> Миколайович взяв з полиці книгу b> "Історія Адміралтейського заводу". Розкрив її b> і простягнув мені. З фотографії уважно b> дивився білявий юнак. Це Лека. Читаю; b> ^ Леонід Савичев працював b> дуже старанно, жодного разу не спізнився на b> зміну, хоч був виснажений. Але b> одного разу він на завод не b> прийшов. А через 2 дні в цех повідомили, що Савичев помер ..."< p>
Ще b> не раз відкривала Таня b> свою записну книжку. b> Один за одним померли її b> дядько Вася b > і дядько Льоша. b> Останньою померла мама. b>
Того разу, мабуть, перегорнувши b> сторінки свого щоденника, Таня b> вже без дат запише "Сзвнчеви померли" і підкреслить "померли все ,,." b>
Вже потім, в травні b> 1945-го, в Ленінград повернеться Ніна Савичева. Ще нічого не знаючи про долю своєї сім'ї, b> поспішить вона на b> Василевський острів. А звідти - до далекої родички, у якої жілч, перед b> тим як b> виїхати в евакуацію, Таня. Та b> і віддасть їй стару записну книжку, що стала щоденником b> Тані.
Ніна Миколаївна b> Павлова і сьогодні живе в b> Ленінграді. Вона-інженер, її b> син Валерій b> викладає в технікумі, росте внучка Світло- Не просто склалася і доля b> Михайла Миколайовича. b> Після гяже-лого b> поранення взимку 19'13-го потрапив він b > в один з госпіталів Ленінграда. 34 b>
34) Там же.
Довго був b> прикутий до ліжка.
"А b> коли почав ходити, - згадує b> Савічев.-повезли мене b> як-то на машині до інституту на консультацію. Я b> упросив медсестру, яка супроводжувала мене. звернути на b> Васильєвої ні, сподівався на диво. Піднявся b> по сходах, відкрив двері. Дива b> не відбулися. Голі стіни, b> пол. всипаний b> битими склом b> і штукатуркою, незвична тиша ..." b>
Пізніше Михайлу b> Миколайовичу вдалося з'ясувати, що Таня b> була евакуйована з дитячим будинком про Горьківську область. Але b> що з нею стало b> далі? Де b> вона? Він писав b> листи, адресовані трохи b> чи не в усі b> дитячі будинку Горьківської області. b>
... 140 ленінградських дітей привезли b> у серпні 1942 року в село Червоний b> Бор. Зустрічати їх вийшли всі b> красноборци. Несли b> дітям хто що міг: b> п'ять яєць, тарілку сиру, теплу b> одяг. А діти були- страшно дивитись: виснажені, хворі. У перший раз в баню багатьох несли па b> ковдрах, не могли ходити. Але людська b> доброта, цілюще воздуя b> зробили свою справу. B> Міцніли, піднімалися на ноги, b>
Всі ленінградські діти залишилися жити, крім однієї-Тані Савичевої. 35
Збереглися b> листа, які писала b> Михайлу Миколайовичу вихователька дитячого b> будинку села b> Красний Бор Анастасія Карпова: b>
"Таня b> зараз жива, але здоров'я, b> здається, не b> з блискучих. У неї не b> так давно був наш фельдшер. Каже, дуже погано. Їй b> потрібен спокій, особливий догляд, харчування, клімат і, b> нарешті, ніжна материнська ласка ".
Таню відвезли в b> розташований у цьому ж районі Понетаевскій будинок b> інвалідів з його "санаторним" (на ті b> часи) харчуванням та більше b> кваліфікованим медичним обслуговуванням . b> Але хвороба вже була b> невиліковною. У неї b> тряслися руки і ноги, b> мучили страшні головні b> болю. 36
b> 35) Там же.
36) Там же, с.22.
b>
24 травня Таню b> перевезли в Шатковський b> районну лікарню, де I липня b> 1944 року вона b> і померла.
Це зараз коротку і трагічну b> історію перебування Тані на горьківської землі ми можемо b> викласти із зазначенням b> всіх точних дат. А b> адже до 1971 року навіть самі b> близькі Тані люди-сестра і брат нічого не b> знали про її долю. Версій b> було багато. Але b> була і надія. адже могила Тані b> так і не b> була знайдена.
В пошук b> включилися червоні слідопити Червоного Бора та поне-таевкі. І b> вони знайшли Танін могилу. Її показала колишня санітарка понетаевской лікарні b> А. М. Журкнна, на руках b> якої померла b> дівчинка. Анна Михайлівна і b> поховала її на b> сільському кладовищі. Тоді ніяких написів на b> могилах не робили, І тому пошук то і b> справа заходив у глухий кут, b>
Анна b> Михайлівна привела червоних слідопитів до невеликого b> горбку, заросло травою, заплакала: "Тут лежить Танюша ..." b>
Залишилася на b> горьківської землі юна b> ленінградка Таня Савичева. А b> у Сланцях живе тепер вже b> велика сім'я b> Савичева. Михайло b> Миколайович-брат Тані. За b> професії зв'язківець. Син його Владислав b> закінчив Гірський інститут, працює на шахті b> "Ленінградська". А внучка Оксана Савнчсва b> навіть чимось схожа на Таню, малюнок b> якій стоїть у неї b> на письмовому столі.
Кілька років тому в Сланци приїхала з концертом Едіта П'єха та виконала b> "Баладу про Таню Савічевой". Оксана піднялася на b> сцену з квітами і від імені всіх b> Савичевим подякувала співачку. Едіта b> Станіславівна не змогла втриматися, щоб не обняти дівчинку. Колись, у час її b> гастролей в робочому селищі хиткий, b> П'єсі показали b> скромну могилу Тані Савичевої. Співачка b> затрималася в Шат-ках, в архівах колишнього b> дитячого будинку знайшла дві короткі рядки про Таню- b> "Прийнята на b> утримання", "Знято з постачання", зустрілася з санітаркою, на руках b> якої померла дівчинка ... 37
b> 37) Там же.
Після цього в її b> репертуарі й з'явилася "Балада". А в Хитка піднявся пам'ятник дітям, загиблим в роки b> Великої Вітчизняної, Перший внесок на нього зробила Едіта П'єха. " B>
Є в сім'ї b> Савичевим традиція. Кожен b> рік в січні, в день b> народження Тані, b> збираються вони за b> загальним столом. Згадують війну, b> блокаду. І звучить у кімнаті b> пісня, особливо дорога b> для цієї родини: b>
Таня, Таня b> - темряві перешкода, Як b> сполох - на всіх говірками, В чуйну b> серце Ленінграда Ти b> залишишся навіки.
Ні, не b> померли Савичева, Всім смертям на зло біографія цієї сім'ї продовжується. 38
b> 38) Там же.