Парфянське царство. Коротка історія
Селевкідское
царство, яке виявилося спадкоємцем східних володінь Олександра, стало
зменшуватися в розмірах вже через кілька десятиліть після свого
виникнення. Особливо відчутною для Селевкідів була втрата самих далеких
східних областей - Бактрії (сучасний Північний Афганістан і частково
правобережжі р.. Амудар'ї) і Парфії (гори Копетдаг і примикають до них долини
Південно-Західної Туркменії й Північно-Східного Ірану). Вони були втрачені в середині
III ст. до х.е. під час міжусобиць двох селевкідскіх царевичів - Селевка і
Антіоха.
парфянський
період тривав довше, ніж ахеменідський: на нього доводиться без малого п'ять
століть - з другої половини III ст. до х.е. (відкладення Парфії від Селевкідів) по
перша чверть III в. х.е. (піднесення й остаточна перемога над останніми
парфянських царями династії Сасанідів). Але пізніша іранська історична
традиція (сходить до Сасанідів) не зберегла про цей період майже ніяких
відомостей. "Їх коріння і гілки були короткими, так що ніхто не може
стверджувати, що їхнє минуле було славним. Я не чув нічого, крім їхніх імен, і
не бачив їх у літописах царів ". Така пам'ять залишилася про парфянами до Х ст.
х.е., коли перський поет Фірдоусі писав свою "Книгу царів".
Парфяни
увійшли в світову історію насамперед як могутні й підступні супротивники
римських легіонів, що боролися на Сході. І до самого недавнього часу, не
маючи інших джерел, історикам поневоле доводилося дивитися на парфян
очима латинських і грецьких авторів. Природно, що погляд їх був
недружнім і настороженим, а головне, швидким і досить поверховим. Так
з-за неповноти і однобічності джерел виникло уявлення про
"темних століттях" в історії Ірану, коли еллінізму спадщина
опинилося в руках варварів-епігонів, а духовна культура перебувала в занепаді.
Тільки в XX в. стали з'являтися нові матеріали (в першу чергу
археологічні знахідки), що дозволили глянути на історію Пафянской держави
по-новому.
З
різним ступенем подробиці досліджені в даний час десятки міст і
поселень парфянського часу на всій великій території держави. Яскраву
картину життя невеликого прикордонного римсько-парфянського міста вдалося
відтворити завдяки роботам у Дура-Европос на середній течії Євфрату. У
20-30-і роки проводилися розкопки одного з найбільш великих елліністичних
міст в Месопотамії - Селевкії на Тигру. Менш детально досліджені парфянських
шари Ктесифоні, однією зі столиць парфянської держави (теж на Тигру). Проводились
розкопки і ряду інших міст - Ашшура, ХаТра та ін, початі дослідження однієї
із столиць - Гекатомпіла, більші результати дає дослідження парфянських
пам'ятників у Південній Туркменії (тобто в Парфії власне), і в першу чергу
багаторічні розкопки залишків парфянського міста Міхрдаткерта (городища Стара
і Нова Ніса в 16 км від Ашхабада). Тут розкопані кілька храмів, будинків
громадського призначення і некрополь. З найбільш цікавих знахідок в Нісі
слід назвати пам'ятники парфянського мистецтва (глиняна й кам'яна
скульптура, різьблені роги для вина - ритони зі слонової кістки). Але особливе місце
займає знахідка господарського парфянського архіву - написані тушшю на
Остраков (глиняних черепках) документи, що враховують надходження вина з
околишніх виноградників у царські льохи Міхрдаткерта, а також його видачу.
Всього архів з Ніси містить більше 2500 таких документів, що відносяться до I в. до
х.е.
Засновником
Парфянського царства вважається Аршак - "людина невідомого походження,
але великої доблесті ... "(пише римський історик Юстин). Його ім'я дало
назва династії Аршакідов. Не виключено, що Аршак був вихідцем з Бактрії.
Але основною силою, на яку він спирався, були північні сусіди Парфії --
кочові племена хлопця (або дахи - назва великого племінного союзу, у який
входили і хлопці).
Відкладення
Бактрії і Парфії від Селевкідів відносять до середини III ст. до х.е., але захоплення
влади Аршаком стався дещо пізніше, ймовірно в 238 р. до х.е. Перші
десятиліття існування Парфянського царства були заповнені напруженою
боротьбою за розширення володінь і відбиттям спроб Селевкідів повернути собі
влада над бунтівною областю. У 228 р. до х.е., коли на парфянському престолі
перебував уже брат Аршака I Тірідат I, тільки допомога кочових середньоазіатських
племен врятувала парфянського царя від поразки під час походу на Парфію Селевка
II. У 209 р. до х.е. син Тірідат I був змушений, поступившись частину володінь,
укласти мир з селевкідскім царем Антіохом III, що зробив переможний похід
на схід.
До
цього часу під владою Аршакідов вже перебували багата Прикаспійська
область Гірканію і частково Мідія. Але остаточне перетворення Аршакідов з
скромних володарів порівняно невеликій області в могутніх володарів
світової держави - "Великої Парфії" - відбулося лише за мітрідате I
(171-138 рр.. До х.е.). До кінця його царювання володіння Аршакідов простиралися
від гір Гіндукуш до Євфрату, включаючи (крім власне Парфії та Гірканію) на
сході області, відвойовані у Греко-Бактрії, а на заході - більшість
областей Ірану й Месопотамію. Селевкіди безуспішно намагалися протистояти
напору Аршакідов: Мітрідат I взяв у полон і поселив у Гірканію Деметрія II
Нікатор, а син і наступник Мітрідата I Фраат II (138-128-27 рр.. До х.е.)
зміцнив завоювання парфян, завдавши у 129 р. до х.е. поразку Антіох VII.
Парфянська експансія на захід тимчасово припинилася, коли державі Аршакідов
зі сходу стала загрожувати нахлинула зі степів Центральної Азії хвиля кочових
племен (в китайських дінастійних хроніках це племінне об'єднання, до складу
якого входило й плем'я їж, носило назву "юечжі"; античні
автори називали їх тохари). У боротьбі з цими племенами знайшли свою смерть і
Фраат II, і правив після нього Артабан I (128-27 - ок. 123 рр.. До х.е.).
Подальше просування цих племен удалося зупинити тільки Мітрідату II (бл.
123 - бл. 88 р.. до х.е.). Зміцнивши межі свого царства, Мітрідат II зумів
"приєднати до Парфянського царства багато країн". Особливо активною
була його зовнішня політика в Закавказзя (зокрема, у Вірменії).
В
92 р. до х.е. Мітрідат II, надіславши посольство до Сулле, відкрив абсолютно нову
сторінку у зовнішній політиці парфянської держави - контакт з Римом. У подальшому
відносини між двома державами мали далеко не мирний характер. Парфія
виявилася головною силою, яка заважала проникненню Риму на Схід. Боротьба,
для якої перебувало чимало приводів, йшла з перемінним успіхом протягом трьох
століть: закутих в ланцюзі парфян розглядали на ошатних вулицях Риму під час
чергового тріумфу, а тисячі римських легіонерів зазнали тяготи полону в глибині
Парфянської держави.
Найбільшу
яскраву перемогу парфянами в цій боротьбі приніс 53 до х.е., коли в битві при
Карра (Харран у Верхній Месопотамії) римське військо зазнало нищівної
поразка (тільки убитими римляни втратили 20 тис.).
В
52-50 рр.. до х.е. парфянами була окупована вся Сирія, в 40 р. до х.е.
парфянської кінноту бачили біля стін Єрусалиму. У 39 і 38 років. до х.е. успіх був на
боці римлян, але у 36 р. до х.е. знову повною невдачею закінчився великий
похід римського війська проти парфян. На цей раз римлян очолював Марк
Антоній. Це сталося вже за царювання Фраата IV (38-37-3-2 рр.. До х.е.),
використав перемогу для встановлення тривалих мирних відносин з Римом. У
20 р. до х.е. Фраат IV зробив важливий дипломатичний крок, який справив
величезне враження в Римі, - повернув полонених і штандарти римських легіонів,
захоплені після перемог над арміями Красса і Антонія. Після цього великих
зіткнень між Римом і Парфією не було більше ста років.
Але
в 115 р. х.е., вже при імператорі Траяні, Вірменія і Месопотамія були оголошені
римськими провінціями. У 116 р. х.е. створюється нова римська провінція --
"Ассирія", а війська Траяна вступають в Селевкію і в парфянської столицю
Ктесифоні, де захоплюють "золотий трон" Аршакідов. Тільки смерть
Траяна (117 р.) поправила справи парфян. Однак у 164 р. х.е. (при імператорі
Марке Аврелії) римляни знову вторглися в Месопотамію, спалили Селевкію і
зруйнували царський палац в Ктесифоні. У 198-199 рр.. армія імператора Септимія
Півночі завдала нове нищівної поразки парфянами і захопила в Ктесифоні
царські скарбниці і 100 тис. полонених. Перемога останнього парфянського царя,
Артабан V (213-227), над римлянами в 218 р. повернула Аршакідам Месопотамію,
але їх трон вже трясли в цей час під ударами внутрішнього ворога --
возвисившись в провінції Парс династії Сасанідів, які мали не тільки
поставити останню крапку в історії Аршакідов, але й продовжити їх боротьбу з
Римом.
Список літератури
1.
Історія Сходу; Видавнича фірма "Східна література" РАН,
Москва, 1997
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.world-history.ru/
