Пам'ять преподобного Максима Грека
Святитель Феодосій Чернігівський
Преподобний
Максим, родом Грек, за своїм великим подвигам цілком належить святий Російської
Церкви, для якої він залишається світильником по своїх творів.
Отримавши
початкову освіту в вітчизні в м. Арте, де батько був знатним сановником,
Максим, по любові до наук, подорожував по Європі: у Парижі у знаменитого
Грека Івана Ласкар, потім у Флоренції та Венеції вивчав словесні науки,
історію, філософію, богослов'я; грунтовно дізнався мови латинська і стародавній
грецька, познайомився з мовами французькою та італійською. Після повернення до
отечество, вступив на Афон і тут в Ватопедський обителі прийняв чернецтво.
Коли
великий князь Василь Іванович, бажаючи розібрати в своїй бібліотеці збори
грецьких рукописів та інші бачити в перекладі, просив султана і Афонської
начальство надіслати до нього вченого грека, то на Максима вказали, як на
людини самого здатного виконати бажання великого князя. Максиму не
хотілося розлучитися з св. горою, і її мовчанкою, але, підкоряючись волі Афонських
старців, він в 1516 р. відправився в Росію; на шляху час випадкового перебування
в Перекопі вжив він на знайомство з російською мовою і на початку 1518
прибув до Москви. Тут він був прийнятий ласкаво і йому вказано жити в Чудове
монастирі, на рахунок великого князя. Скарби Грецької вченості, які побачив
Максим у бібліотеці Московської, привели його у захват; творів, не
переведених на Слов'янський мову, знайшлося багато. На перший раз йому доручили
перевести тлумачення на псалтир. На допомогу йому, мало знайомому із слов'янським
мовою, дані перекладачі з латинського Димитрій Герасимов і Власий і для
пісьмоводства інок Сергієвої лаври Силуан і Михайло Медоварцов. Через рік і 5
місяців переклад тямущою арфі зовсім було закінчено. Максима обсипали
милостями, і залишили для нових праць. З волі митрополита Варлаама і на його
зміст переведено їм (в 1519 р.) тлумачення на книгу Діянь апостольських.
Йому доручили ще переглянути Слов'янські Богослужбові книги. З волі великого
князя, Максим взявся за виправлення перекладу Тріоді, як і раніше при посібнику
перекладачів; потім переглядав він і інші церковно-службові книги. Грубо
були помилки, які знайшов багато досвідчений Максим у наших церковних книгах, і
розпалювати, як говорив він, Божественною ревнощами, очищав він кукіль обома
руками. За цих ревнощів різкі висловлював він відгуки про те, що бачив у книгах.
Але те, що він бачить, бачили небагато, і сліпа пристрасть до старовини брала
відгуки його за образу святині. Спочатку ремствування був таємний. Митрополит
Варлаам, у якого іспрашіваемо був дозвіл на важливі зміни в древніх
книгах, розумів преподобного Максима; великий князь відрізняв його своєю любов'ю.
І наклеп не сміла відкрито повставати на Максима. Радами його користувалися в
справах Церкви і держави, відрізняючи в ньому людини розумного й освіченого,
інока полум'яного в любові до істини та віри. Він був старанним заступиться за вельмож,
впадав у немилість князя, і князь уважний був до його прохань. Повний
ревнощів до св. вірі, він подав собору батьків рада вжити суворих заходів проти
жида Ісака. Митрополиту Варлааму радив він переглянути Слов'янське збори
церковних правил, і сам почав перекладати "Властареву синтагма"
законів, - з древньою Московської рукописи.
В
Наприкінці 1521 правдивий і розсудливий Варлаам залишив кафедру, і його місце
(в февр. 1522) зайняв Данило. Новий митрополит любив книги, але одні
Слов'янські; любив займатися справами віри, але не стільки, скільки видами
пристрастей. Блаженний Максим швидко зрозумів, що не може він з колишньої свободи і
спокоєм працювати для правди, з любов'ю до істини він звернувся до нових предметів
діяльності. Папа, знесилений на заході Лютером, сильно дбав про те,
щоб поширити свою владу на північному сході. Легат його Микола Шонберг
хитрував в Москві. Німець "до інших лукавство" приєднав і те, що
таємно пустив в хід (у 1520 р.) слово: "про з'єднання русів і латинян".
Максиму дістали твір Шонберга "про початок турків", написане з
видами папізму на захист астрологічної долі. Шонберг встиг спокусити
боярина Феодора Карпова, змушував та інших; особливо думки про фортуна,
поширені Шонберга, справляли враження на забобонний народ, і знайшли
захисника собі навіть в якомусь колишньому ігумені. Максим повстав проти лукавого
німця і написав проти нього до 15 творів, переслідуючи підступи його на всіх дорогах.
У той же час писав він проти мусульман та язичників. Ці праці ревнощів святої
на час оберігали Максима від злоби дратівної проти нього невігластва, так
як були не огидні і духу часу. Але між працями його не видно ні одного,
з якими виступив би він особисто для митрополита Даниїла. До 1523 закінчені їм
переклади тлумачень св. Златоуста на Євангелія Матвія та Івана, але це було
закінченням праць, розпочатих за митрополита Варлаама. Данила хотілося, щоб
Максим перевів церковну історію Феодоритом. Розважливий Максим уявляв,
що цей твір, за що містяться в ньому листів Арія і Несторія, може бути
шкідливо "для простоти". Данило прийняв таку відповідь Максима за
непослух непростиме і залишився в сильній досади. Він не тільки не
наближав до себе Максима, але, як видно за наслідками, був дуже незадоволений їм
за виправлення книг, що відбувалося при Варлаама. Великий князь продовжував бути
прихильним до Максима. Користуючись цією любов'ю, Максим вільно викривав пороки
в вельможах, в духівництво, в народі. Він писав, що непристойно, не корисно,
досить небезпечно ченцям володіти нерухомим майном. Остання сильно
ображало Данила і йому подібних.
В
1524 великий князь Василь задумав розлучитися з добродійне, але неплідною
дружиною своєю Соломон та вступити в новий шлюб з Оленою, - для того, щоб
мати спадкоємця. Митрополит Данило схвалював засіб для цілі. Але ті які не
хотіли догоджати людям більше, ніж Богу, вільно вказували великому князеві на
рішення Спасителя. Такий був старець Вассіан, нащадок князів Литовських і
родич Василя. Прямодушним Максим був тих же думок. Він запропонував
великому князю на папері твір, що починався засудженням плотоугодію.
"Того признавай істинним царем і самодержцем, писав Максим Василю, хто
управляє підданими по правді і закону, а німа тіла й пристрасті
намагається долати в собі ... Хто перемагається ними в образу глузду, той
людини ". Великий князь Василь і в інших випадках не любив протиріч
волі його. Тепер поклав він показати, що винні незгодні з його бажанням. І
ось тепер-то відімститься Максиму за те, що насмілився він судити і засуджувати
Українське! На початку лютого 1525 Максим кинутий був у кайданах до в'язниці
Симоновський обителі. Перш за все намагалися заплутати його у справу двох бояр винних,
відкривши, що вони мали зносини з Максимом. Максим не приховував, що вони бували у
нього для бесід, не приховував ні того, що говорили вони, ні того, що він їм
говорив; скаржачись на нововведення, вони говорили: "країна, яка змінює
свої звичаї, довго не стоїть ". Максим відповів на те:" країна, яка
переступає заповіді Божі, повинна чекати собі кари від Бога, а звичаї земні і
царські государі змінюють на розсуд потреби в тому для держави ". Не
встигнувши звинуватити Максима по цій справі, звернулися до справ церковних. - То в
палаці князя, то в покоях митрополита, обсипали Максима звинуваченнями в псуванні
книг, образливою для віри. В судно список вважали достатнім внести одну
провину Максима; у своїй Тріоді написав він про сидінні Сина з Отцем: "сідел
єси, сідев ". Максим щиро визнав це за помилку і в вибачення вказував
на своє тодішнє незнання російської мови. У судном списку не записали ні
свідомості в помилку, ні вибачення, а записали, що, за словами Максима, різниці
немає між "седе і сидів" - то і пізніше, що минув. Поспішали
виголосити вирок: Максим єретик, псує книги. Великий князь, зі свого
боку, оголосив Максима винним у тому, що ніби він і інший Святогірський
чернець Сава вели листування з нашими і порушували султана до війни проти великого
князя. Зрозуміло, що це така ж правда, як і те, що Максим єретик. Але
Максима схопили і вивезли з Москви так таємно, що в Москві довго не знали,
чи живий він. Сповідник правди в кайданах відправлений, був у Волоколамськ в'язниці;
тут, від диму і смороду, від кайданів і побоїв, часом приходив він у
омертвіння, але тут же з'явився йому ангел сказав: "терпи, старець! цими
муками позбудешся вічних мук ". Вассіан, Сава, Силуан, Медоварцов
були розіслані по монастирях, під варту. У стінах, Волоколамському в'язниці Максим
вугіллям написав канон Духу Утішителю, понині славимо церквою. Через шість
років (у 1531 р.), знову зажадали Максима до духовного суду до Москви. Це
тому, що в Москві найкращі люди стали говорити за Максима і проти Данила, а
сам Максим не визнавав себе ні в чому винним, коли в монастирі свідчили проти його
каятися. Треба було виправдати себе в жорстокості з Максимом. Маючи на увазі
таку мету, прибрали з книг Максима все, що можна було виставити проти нього;
тепер встигли і в тому, що навіть Медоварцев говорив проти Максима. Але і по
Судного списку помилки в поправках виявляються то помилками переписувачів, то помилками
незнання російської мови. Тепер допитували про переведення Метафрастова житія
Богоматері і намагалися викрити Максима в тому, що начебто помилки, допущені тут,
були перш защіщаеми Максимом. Але Максим відповідав, що Медоварцев говорить не по
совісті. Вказували в Тріоді на поправки славослів'я; "так було завгодно
митрополиту Варлааму ", відповів Максим. Виставили помилку в книзі правил,
переглянутої Максимом. Максим визнав її за помилку писаря. Знову говорили:
навіщо замість "седе" поправив "сідел єси"? І в колишньому вигляді
записали відповідь його. У Російських книгах написано: "і в Духа Святого
істинного ", а ти для чого загладить істинного? Максим відповідав, що сам він
НЕ закреслював; а Медоварцев сказав, що, за словами Максима, немає цього слова в
грецькою. Протодиякон Чушка, протопоп Афанасій і священик Василь у своєму
доносі писали, що Максим зневажив всі російські книжки, що, за його словами, в Росії
немає ні Євангелія, ні Апостола, ні на арфі, ні статутів. Але, очевидно, ці люди
говорять проти себе самих, виставляючи своє неуцтво і злість. Максим, за його
визнанням, говорив, що в Росії книги зіпсовані то на писарів, то перекладачами,
і тому треба поправляти і переводити їх. На закінчення, блаженний Максим три
рази мусить упасти перед собором, благаючи про помилування заради милості Божої, ради
немічний людських, - зі сльозами просив вибачити йому помилки, якщо якісь і
допущені ним у книгах. Максима залишили і після цього суду під забороною
церковним, але не малим полегшенням для нього було те, що послали його до Твері,
під нагляд добродушного єпископа Акакія. Акакій прийняв його милостиво і
поводився з ним привітно, - він навіть запрошував його до своєї трапези. Особливо
приємно було для Максима, що він тепер міг читати книги й писати. У 1532 році
написав він для себе самого "думки, якими інок скорботний, зачинених у
темниці, втішав і зміцнював себе в терпінні ".
За
смерті великого князя Василя (1534 р.), преподобний наважився дати публічне
виправдання в зведених на нього винах. В "сповіданні віри" він
запропонував своє вірування, цілком православне; потім показав, що єретичними
і нерозумними словами наповнені не ті книги, які їм виправлені, а ті, які
противники його вважали за святиню. "Бо свідок мені, писав він, Господь наш
Ісус Христос, Бог істинний; - багато в мене беззаконня, але не знаю я за собою
ніякої хули проти святої, християнської віри ". Про що називали його ворогом
Росії сказав він: "так не порахує їм Господь того в гріх тяжкий"!
У висновку ж благав відпустити його в Афон, представляючи і те, що суд про нього
належить патріарху. Але участь його не змінилася. Крамольні бояри,
управляти Росією в малолітство Івана, були зайняті тим, що душили друг
одного. Максим втратив навіть і поблажливості Акакія. З нагоди пожежі,
винищила (в 1537 р.) побудований Акакієм чудовий храм у Твері, Максим
висловив правду про Акакій та мешканців Твері, і Акакій сильно розгнівався на
Максима.
В
1538 померла Олена, а на початку 1539 Данило посланий в ув'язнення. Максим
за борг совісті вважав примирити з собою совість вигнанця. Дізнавшись, що Данило
живить колишнє неприхильність до нього, він ім'ям Отця Небесного просив залишити
ворожнечу і з глибоким смиренням говорив про свою невинності. Після того він писав до
новому митрополиту відповідь "про виправлення книг", і на ім'я бояр інший
відповідь "про виправлення Російських книг". Свобода духу і тепер була в ньому
колишня. "Бог свідок за мене негідного перед вами благовірними; пишу
вам не до лицемірства, ніби хотів лестити вам чи бажав отримати від вас
полегшення у скорботі тимчасової, яка лежить на мені вже 19 років ". Блаженний
митрополит Іоасаф втішив страждальця; за його благословення він міг тепер
долучатися святих Таїн і ходити до церкви. Це було в кінці 1541.
В
1545 східні патріархи просили царя Івана відпустити Максима в Афон.
Максим сам у листі благав про те ж. Але підозріла політика того часу не
мала звичаю виконувати подібні прохання. У 1551 Троїцький ігумен
Артемій і добродійні бояри прохали царя звільнити Максима з Тверського
ув'язнення, і Максим, мирно прийнятий в Москві, з честю вступив в Сергієвому
лавру. Страждалець був вже виснажений вагою в'язничому домі життя; але розум його був ясний.
На прохання свого учня Нілу, колишнього князя Курлятева, переклав він із
грецького псалтир. Преподобний досяг сімдесятирічної старості. Дух його,
очищений вогнем скорботи і страждань, став бачити тепер далеко. У 1553 році
цар Іоанн відвідав келію святого старця, слухав його настанови і оголосив йому про
намір своєму здійснити подорож у Кириллова обитель, в подяку за
зцілення від хвороби. Старець сказав: "обітницю твій цар, не згоден зі
здоровим міркуванням. Вдови і сироти убитих під Казанню ллють сльози, очікуючи
твоєї допомоги; збери їх під величний кров твій, і тоді всі святі будуть
радітиме і помоляться за тебе. Бог і святі чують нас не за місцем, а
по доброму постановою нашому ". Цар не хотів скасовувати свого наміру. І
святий старець просив вельможею сказати від нього царя: "якщо не послухаєш
мене, який радить тобі з волі Божої - пренебрежешь кров'ю забитого
поганими, то знай - син твій помре ". Цар не послухав, і пророцтво
святого виповнилося. У наступному році цар запрошував богомудрого старця на
собор проти Матвія Башкина. Святий старець відповів, що дряхлість його не
дозволяют йому бути в Москві. Цар у листі до Максима, пояснивши причину, по
якої запрошує він до Москви єпископів і кращих ченців, писав: "так
захотілося мені послати і за тобою, щоб ти був поборником православ'я, за прикладом
перший богоносних батьків, та пріімут і тебе небесні обителі, як стародавніх
ревнителів благочестя, імена яких відомі тобі. Отже, будь співробітником їх,
Додай даний тобі Богом талант, прийшли відгук на нинішнє беззаконня. Чути, що
ти ображаються і думаєш, що ми посилали для того, що ніби зараховуємо тебе
до общинникам Матвія. Ні, вірного не вважаємо ми з невірним. Залиш всяке
сумнів і по даному тобі таланту прийшли нам відповідь на це послання ".
Преподобний послав своє твір про шанування святих ікон.
В
1556, після п'ятидесятирічний праць і страждань, преподобний помер 21
січня.
В
1651 здійснилися одне за одним два чуда над могилою преподобного Максима.
Селянин недбало сів на могильному камені преподобного і раптово був скинутий з
нього, так що розслабитися всім тілом. Прийшовши до тями, приповз він до могили в каяття
і, коли відслужили панахиду, одужав. - Теж саме було з послушником;
останньому з'явився при тому уві сні преподобний і грізно викрив зухвалість його.
В
Наприкінці XVII століття, ім'я преподобного Максима писали в святцях. Святитель Платон
влаштував раку і каплицю над труною страждальця істини і правди.
З
численних творів великого страждальця істини особливо дорогоцінний для
православної церкви "відповідь про виправлення книг".
Довівши
прикладами, що в Слов'янські книги увійшли численні помилки, і деякі з них до
того змінили точний вигляд оригіналів, що виставляють словами своїми думки
єретичні, противні святій вірі, святий Максим каже: "що скажуть на
це ті, які так безпідставно зводять наклеп на мене, називаючи мене збоченця
священного писання і засуджуючи мене за виправдання своє? ПорчуЧи я книги, коли
правильно поправляю не священні писання, а те, що в них становить
несхвальну помилку, допущену через непорозуміння, через недогляд, через забудькуватість
древніх перекладачів, або, невігласи і недбалості переписувачів? Нехай
перестануть лихе ближнього, який працює для Божої слави і для користі
всякому розсудливо і правовірність брата свого ". Противники скажуть:
"ти справою своїм наносиш образу великим чудотворця, давно
прославилися в Руській землі? Вони з цими священними книгами догодили Богові і
по смерті прославлені чудами ". Не я буду відповідати їм, але нехай блаженний
Павло напоумить їх. Він каже: "одному дається Духом слово мудрости,
а другому слово знання тим же Духом, а іншому - віра тим же Духом, одному дар
зцілень тим же Духом, іншому чудові дії, а іншому пророцтва, іншому
розпізнавання духів; одному дар мов, іншому вияснення мов; все ж таки це
здійснює один і той же Дух, розділяючи владою кожному, як Він хоче "(1
Кор. XII, 7-11). Ясно, що не даються одному всі духовні дарування. І я
визнаю, що за хисту понад прославлені в землі Руській святі
чудотворці, і що Богоносні батьки, як були раніше, так і нині є, і я
поклоняюся їм, як істинним угодників Божих. Але вони не взяли понад ні дару
мов різних, ні різдва їх. Тому не повинна дивуватися, якщо при їх
велич пройшло повз їх розуміння виправлення описок, виправлених мною. Їм, за
їх Апостольському смирення, лагідності і святості життя, дані дари зцілень і
чудес; іншому ж, хоч і грішний він більше за всіх, дані знання та тлумачення
мов. І нема чому тут дивуватися. - Чужинець Їтро напоумив Мойсея про обрання
старійшин. Дивний Макарій, після молитви, чи не був остережений отроком пастухом
про те, як треба приймати їжу? Він ще вислухав і докором: або ти осел,
авво? Такі всі щирі угодники Божі. Вони зі смиренням шукають і з
вдячністю вислуховують кожного, хто говорить корисне ... Чесний
пресвітер, за Незлобін і чисте життя, удостоєний був благодаттю зріти стоїть і
службовцям йому Ангела, але чи не був він виправлений дияконом, які прийшли з
Костянтинограді? Кілька років не знатиме, помилявся він, повторюючи слова
Севіровой єресі при святих таємниці. Він питав Ангела, чому стільки років,
стоячи із ним, він мовчав про таке прогріхів? І почув відповідь: так Бог
поклав, що людину виправляє чоловік. Так колишнім за часів гонінь
найсвятішим архієреїв і мученикам ні малого не наносили образи чи ганьбу
колишні після них різні виправлення святого письма Старого Завіту,
відбувалися Сіммахом, Феодотіоном, Акілов і Лукіаном, пресвітером
Антіохійським, з яких кожен виправляв недосмотренное колишніми
перекладачами ".
В
іншому творі, показавши в одному Слов'янському творі забобонні думки,
блаженний вчитель говорить: "Чи не сказав я правду на самому початку, що
велике зло не знати богонатхненного писання і необачно брати всяке
писання? Якщо б дивні мудреці нашого останнього часу вміли правильно і
розсудливо випробовувати писання апостолів і євангелістів, то не брали б
так скоро всяке неосвічений і не свідчити писання ".
"Сказання
про те, що треба в точному вигляді зберігати сповідання православної віри ",
викриває змінювали щось у Символі Віри. Преподобний пише: "не говори,
що не велика різниця в мудрованіі, на яке насмілюєтесь. Ви піддаєте
себе анафемі, змінюючи богонатхненного слова - "з Марії", а не
"Марії", і "чаєм", а не "чаю", і життя "майбутня
віки ", а не" майбутнього віку ".
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/
