Братство по зброї

С. Асфатуллін

До 450-річчя добровільного входження Башкортостану до складу Росії

З добровільним приєднанням Башкирії до Російської держави в 1556-1557 роках військова служба башкирів стала постійною. Вона ділилася на внутрішню і зовнішню. Основною формою внутрішньої служби була охорона південно-східних кордонів країни. А з 1754 року всі башкири у віці від 20 до 50 років несли цілорічну кордону (прикордонну) службу на Уйской, Верхньоуральськ, Оренбурзької та Уральської дистанціях. Напередодні Вітчизняної війни 1812 Оренбурзька прикордонна укріплена лінія проходила від річки Тобол до Каспійського моря і складалася з 5 дистанцій: Зверіноголовская фортеця-Верхньоуральськ, Верхньоуральськ-Орська фортеця, Орська фортеця-Оренбург-Уральськ, Уральськ-Гур'єв містечко. Зв'язок між ними підтримували невеликі проміжні укріплення - редути, перед прикордонної лінією на відстані 2-7 верст один від одного розташовувалися укріплення для сторожових загонів - форпости. Кожна фортеця мала кілька застав.

Прикордонна служба башкирів тривала майже 300 років, до 1840-1850 років, коли з приєднанням Казахстану до Росії кордони імперії відсунулися далеко на південний схід від Башкирії. У 1798-1849 роках башкири і мішарі (Мещеряков) 1 щорічно виставляли на Оренбурзьку прикордонну лінію п'ять з половиною тисяч чоловік.

В 1798 році в зв'язку з введенням кантонів системи управління башкирів і мішар перевели на стан військово-козацького стану, а їх військові формування перетворили в Башкирії-мішарское іррегулярні військо, куди від 4-5 дворів по черзі виставлявся одна людина. Охорону Оренбурзької лінії військо несло за свій рахунок. Постачання воїнів зброєю, одягом, кіньми і їстівними припасами вироблялося в порядку «підмоги», яка виявлялася всім населенням (суспільну допомогу отримували також господарства відряджених на службу). Посадовий склад комплектувався з представників місцевих феодалів кантонами начальниками і затверджувався генерал-губернатором. Чини війська поділялися на дійсні, класні і зауряд-чини. Армійські (підпрапорщику, прапорщик, поручник, капітан, майор, підполковник, полковник, генерал-майор) і козачі (урядник, хорунжий, сотник, осавул, військовий старшина) дійсні та класні чини (від 14 до 12 класу) присвоювалися особисто царем і військовим міністром за особливі заслуги, зауряд-чини (зауряд-хорунжий, зауряд-сотник, зауряд-осавул) - генерал-губернатором. Башкирія-мішарское військо підпорядковувалося генерал-губернатору Оренбурзького краю.

Спорядження башкирів складалося з списи або списи, шаблі, бойового лука і сагайдака зі стрілами, обушка, пізніше - вогнепальної зброї. Вони повинні були мати два коні -- стройову і в'ючного. Носили зазвичай синього або білого кольору сукна каптан -- сікмен (парадні сікмени шилися з червоного сукна), широкі шаровари з червоними лампасами, білу загострену повстяну шапку і шкіряні чоботи.

Військо ділилося на тисячі (мен), сотні (йоз), п'ятдесятку (Ілле) і десятки (ун), у чолі яких стояли командири (башликтар); відрізнялося мобільністю і суворої дисципліною, його бойові властивості визначалися головною роллю кінноти.

Військову службу несли і тептярі (тіптерзер) - стан, відоме в Башкортостані з XVII століття (існувало тільки в Оренбурзькій губернії). За характером повинностей воно займало проміжне положення між військово-слуЖивими станами (башкири, мішарі, козаки) та державними селянами. У 1790-х роках тептярі були переведені в розряд військово-служилого населення. З 1790 вони формують і містять один, а з 1798-го - два тептярскіх полку, що діяли до 1845 року. У 1796-му начитувати 52 тисячі, у 1858-му - 140 тисяч тептяр (чоловічої статі). При проведенні перепису кінця XIX - початку XX століття більшість їх ідентифікували себе за етнічною ознакою (башкири, татари).

Військо використовувало кінь башкирську, яка походить від порід степового і лісового типів, сформувалися в умовах різко континентального клімату при цілорічному пасовищному зміст. Голова з прямим профілем і широким чолом, шия товста і коротка, загривок низька, спина широка, пряма. Розлучався у Уфімської і Оренбурзької, зустрічалася в Пермської, Казанської, Самарської губерніях і на поштових трактах Західного Сибіру. На башкирської трійці без відпочинку і годування можна було за 8 годин подолати 120-140 кілометрів.

Башкирська кінь поставлялася і російської армії. Військовими фахівцями цінувалися такі її якості, як сміливість і наполегливість, відмінне взаєморозуміння з вершником, а здатність тривалий час пересуватися галопом і жвавою риссю, що дозволяло кавалеристові ефективно вести прицільний вогонь і рубати шаблею, невибагливість, витривалість, висока працездатність і під сідлом, і під в'юків, і в упряжі. Забігаючи наперед, скажемо, що ці коні отримали високу оцінку під час Вітчизняної війни 1812 року. Французький генерал де Марбо в своїх мемуарах так відгукувався про башкирських кіннотникам: «Їх не ускладнювала ніяка дорога. Вони з'являлися всюди, немов рої ос »2. У 1846 році газета «Оренбурзькі губернські відомості »писала:« Мчить взвод башкирців на своїх степових конях, відомих своєю міцністю і швидкістю, в червоних суконних каптанах, обшитих позументами (парадна форма), з високими гострими шапками, озброєних списами, луками та сагайдаками зі стрілами; в числі їх різко позначаються витязі (батири), покриті понад каптанів кольчугами, в залізних шоломах. (...) Вони майстерно стріляли на великий простір в ціль і притому з такою силою, що стріла на відстані в 15 сажнів могла пронизати наскрізь не тільки людини, а й кінь ».

Одночасно з охороною оренбурзькій 2500 башкирських вояків «про дво-кінь на своєму кошти» служили і на південних дистанціях Сибірської прикордонної лінії.

До внутрішньої служби ставилися також етапна (по Сибірському і Златоустівській трактах), поліцейська (в Казані, Москві, Санкт-Петербурзі) і гарнізонна. Гарнізонної служби в російських містах башкири несли епізодично - наприклад, в 1768-1774 роках під час російсько-турецької війни, в 1772-1773-му - після придушення повстання польських конфедератів.

Зовнішня служба башкирів полягала в участі у війнах, які Росія вела з іншими державами. Ще в 1557-1558 роках під час Лівонської війни вони були в складі російських військ. Тоді ж велася війна з Кримом, в якій знову ж таки наголошується участь башкір3. У башкирською шежере (літописи) зазначено, що «Цар Іван Васильович закликав на допомогу башкирів »і вони« Азау (Азов. - С. А.) воювали »4.

В початку XVII століття проти польсько-шведських інтервентів разом з російськими билися і башкирські вершники, що входили в дружину нижегородського воєводи Андрія Семеновича Аляб'єва, яка на початку грудня 1608 завдала поразки загону тушінцев, що засіли в селі Ворсме5. Башкирська кіннота билася в складі ополчення Мініна і Пожарського, які визволяли Москву від поляків. У грамоті уфимському воєводі Федору Андрійовичу Аляб'єва від царя Олексія Михайловича говориться: «Башкири при колишніх государів і при батькові нашому, блаженні пам'яті Великому государя-царя і великого князя Михайла Федоровича всієї Росії і проти поляків, а в Московське розорення були під Москвою і до Московського розорення були в нашій службі під Новим Містом на Бронниця з боярином з князем Дмитром Тимофійовичем Трубецьким, а після того були вони на нашу службу в полку в боярина князя Дмитра Михайловича Пожарського »6.

Не башкири раз брали участь у далеких походах і війнах XVII-XVIII століть. У розрядних книгах 1629 читаємо: «Буває їм служба, як посилають всіх пониззя міст службових людей у велику повальну службу, а з тих башкирців емлют в тое пору на службу з 3-х дворів по людині »7. Як зазначається, найбільш діяльну участь башкирські кіннотники брали в шведському і азовському походах. (...) Під час Північної війни з усіх чотирьох дорог8 було зібрано, споряджений і відправлений тисячний отряд9.

Відомий вчений і державний діяч І. К. Кирилов, уважно вивчив історію башкирів, у тому числі й історію їхньої військової служби, в 1734 році писав, що вони «Завжди вірно служили не лише проти шведів і поляків, а й проти турків і кримців »10. «Башкирська кіннота являла собою досить значну військову силу, коли використовувалася в поєднанні з регулярними військами і особливо коли діяла у звичних умовах - в лісах, степах і горах, де, за свідченням сучасників, вона була майже невловима »11. Командував каральними загонами по боротьбі з повстанням башкирів в 1735 році генерал А. І. Румянцев доносив Кабінету, що «в літній час регулярним військам впоратися зі злодіями ніяк не можливо », а в 1736-м охарактеризував маневреність« злодійських » загонів ще виразніше: «За ними, як за вітром, нашим коням угнатца неможливо »12.

В середині XVIII століття масштаби військової служби башкирів суттєво зросли. У 1754 році з них був знятий ясак і замінений покупкою солі, яку вони до того брали безкоштовно в Ілецке13. Урядовий сенат у своєму указі від 16 березня 1754 року визначив, що башкири «без платежу ясаку єдино служивий будуть так, як і козаки »14. З тих пір башкирські кіннотники йшли на прикордонну службу не тільки в літній час, але вбиралися і взимку для охорони Сибірської прикордонної лініі15, а також більш широко залучалися до участі в далеких походах. У Семирічній напередодні війни, 11 квітня 1756 року, видано указ Сенату про посилці з Оренбурзької губернії двох тисяч озброєних двуконних башкирів і татар на Україну, звідки вони у складі російських військ повинні були відправитися до діючу армію16. 3 травня Сенат ухвалив «вбрані в Україну Мещеряков, башкирців і казанським татарам з їх старшинами під час перебування їх з виступу з будинків (...) в поході, також і в Україні або де і далі обретатца будуть, платню, провіант і протчее виробляти (...) рівне проти донських що перебувають у відрядження козаків »17. Оренбурзький губернатор І. І. Неплюєв наказав Уфімської провінційній канцелярії визначити командирами башкирських і мішарскіх загонів «з кожної дороги по одному старшині і по одному помічнику із старшин, а крім того потрібне число сотників і десятників »18. Крім того, 1 вересня 1756 був ще один сенатський указ: «Виборів лутче і доброконних (...) 500 чоловік башкирців і 500 ж людина Мещеряков, нині вивести як найшвидшого в Ліфляндію », причому« щоб оні башкирців і Мещеряков після отримання указу неотменно через 24 години зібрані до походу озброєні і кінні в усяку справність приведені і без наімалейшего умедленія з таким, що підлягає їм за колишніми указам постачанням вислані були »19. Ці башкирські і мішарскіе полки билися проти Пруссії під командуванням графа П. А. Румянцева і тоді ще підполковника О. В. Суворова.

«Башкирські кіннотники разом з російськими козаками і драгунами вступили в 1760 році в Берлін, але ні російські, ні башкири не кричали на всіх перехрестях про те, що вони били хвалена Прусське воїнство Фрідріха II, якому німецьке бюргерство облудно наклеювали ярлик «Великого» 20.

В 1772 башкирський корпус чисельністю три тисячі людей відправили до Польщі для боротьби з панського конфедератами, а в 1790-м більше двох тисяч башкирів були відряджені до Прибалтики, де воювали в складі Фінляндської армії під командуванням М. І. Кутузова 22.

10 Квітень 1798 уряд видав указ, який перетворив башкирів і мішар в військовий стан. Указом пропонувалося «зробити точне числення башкирців», здатних нести службу, «вважаючи по літах від 20 до 50 років», і розділити їх по кантонам23. Всі адміністративні особи кантонів і юртов (команд) також ставали військовими. З башкирів було сформовано іррегулярні військо, розділене спочатку на 11 кантонів, потім на 12, а згодом на 28. Відкривалися кузні і збройові майстерні. Кожне башкирська господарство мало у себе військове спорядження, необхідне для несення козацької служби. Кожен дорослий чоловік став воїном, готовим у будь-який день осідлати коня і виступити в похід. Правда, оснащеність башкирського козака залежала від його економічного положення: найбільш заможні мали пістолети і рушниці, ті ж, хто бідніші, обходилися шаблею, списом та луком зі стрілами.

Таким чином, починаючи з 1798 року, башкири, мішарі і частково тептярі несли козацьку службу, підкоряючись військовому відомству. З їх середовища з часом висунулися досвідчені командири, які одержували зауряд-чини іррегулярних військ.

Ще у 1790 році з тептяр був сформований пятісотенний кінно-козачий полк, а в 1798-го його розділили на два самостійних полка24. 1-й і 2-й тептярскіе полки існували протягом багатьох років і входили до складу регулярних козацьких військ. Носили ту ж форму, що і уральські, і оренбурзькі козаки, тобто малинові коміри і рукава, пір'яні султани, дворядні лампаси на шароварах; чепраки і подушки на сідлах були темно-сині з білою обкладкою. До початку Вітчизняної війни 1812 року башкири вже мали досвід військових дій проти французів. У грудні 1805 до наших західних рубежів на підкріплення скоючої закордонний похід російської армії вирушили сім тисяч башкирів, тисячі оренбурзьких і челябінських козаків та шість сотень калмиков25. З 10 травня 1807 років зо два башкирських полку разом з 1-м і 2-го Оренбурзького козачого полку під командуванням полковника В. А. Углицький билися у складі армії генерал-лейтенанта Л. Л. Беннігсена, а в корпусі отамана Платова з 4 червня того ж року знаходилися два інших башкирських полка27. За словами англійського офіцера Роберта Вільсона, що спостерігав за ходом кампанії на території Прусії і Польщі, в них брали участь півтори тисячі башкирів «зі сталевими шоломами та одягнені в Кольчуги ", які об'єдналися з армією Беннігсена під час відступу після Фрідландского битви. На жаль, Вільсон не вказав ні номера полків, ні прізвища їх командирів. Описуючи сутичку з французькою кіннотою, він відзначає «особисту хоробрість »башкирів, які, вплав форсувавши річку і стріляючи з« безшумного зброї »- луків,« з великим ефектом атакували загони ворога, захопивши полонених »28.

Подробиці наступних бойових дій башкирських полків ми знаходимо в записках П. Чуйкевича. Щоб перешкоджати переправі противника, генерал Платов вирішив затримати його на правій стороні річки Прегель і з цією метою розділив корпус на чотири частини. Отаманський, два башкирських і калмицький полки під командуванням князя Уракова склали четверту резервну частину. Опівдні 4 червня французи в багатьох місцях все-таки переправилися через річку по понтонах. Кавалерія дивізійного генерала Груші пішла вгору по березі з наміром атакувати лівий фланг козаків. У цей момент «Платов, поступаючись завзяттю кантони начальників башкирських команд, наказав князю Уракову напасти з ними на французів. Башкірцев чутливі були до цього призначення і виконали наказ з відмінною мужністю »29. Вони підпустили ворога на досить близьку відстань і випустили сотні стріл, а засадний команда вдарила списами у фланг ворога, який не міг встояти, «Будучи здивований і замішаний новиною зброї, з чим проти нього діяли» 30. Башкири гнали французьку кавалерію, "якої вони не давали пощади», до розташування її піхоти. Цей епізод згодом описав і історик А. И. Михайлівський-Данілевскій31. У середині XIX століття для Генерального штабу була складена зведення під назвою «Дії російських військ у кампанії 1806 і 1807 років », де високо оцінюються башкирські воіни32.

Генерал Платов, за участю башкирських полків прямуючи до Тільзіту, в ар'єргардних боях «Дорого продавав ворогові кожен свій крок». Незважаючи на чисельну перевагу, французька кавалерія «скрізь була відбита і прогнати з великим втратами »33. У рапорті головнокомандуючому М. І. Платов відзначав мужність і хоробрість башкирської кінноти і особливо виділив поручика Бурангула Куватова, сотників Карагузи Кадаргулова, Айчувака Узенбаева і прапорщика Кагармена Бурангулова.

Після підписання Тільзітського світу (1807) всі башкирські полки повернулися на батьківщину. Тим часом загроза нападу на Росію з боку наполеонівської Франції ставала все виразніше, і в квітні 1811 оренбурзький генерал-губернатор Г. С. Волконський отримав наступний наказ:

«Для посилення армії нашої легкими іррегулярні військами і щоб пріобучіть на майбутній час до служби калмик і башкирів, що мешкають в краю, управління вашому дорученої, ми визнали за потрібне нарядити три полки - один з ставропольських калмиків і два з башкирів, для чого по?? елеваем вам:

Полк Ставропольський скласти з 560 чоловік рядових при отамана їх і належному числі офіцерів і урядників, Башкирські ж два полки, назвавши по нумерують, повинні бути кожен з 500 чоловік, визначаючи на кожній 5-сотенною команді з них же командира і старшин, за прикладом інших іррегулярних військ.

Призначення збірних місць залежить від власного розгляду вашої - з тим одначе, щоб це відбувалося зі всіляку поспішністю. Як скоро оні полки зберуться, звеліти їм слідувати кожному осібно до Симбірська, забезпечити кожен маршрутом, а копії з них надіслати до військового міністра, повідомляючи його і про час, коли і звідки команда яка або полк у похід виступає, щоб військовий міністр міг зустріти їх завчасно приписами щодо подальшого їх призначення.

В кожен полк відрядити одного надійного і справного армійського або гарнізонного штаб-офіцера і забезпечити його інструкцією про дотримання в дорозі під всім належного порядку.

Ставропольський калмики повинні будуть мати справний зброю по положенню, а башкири - вживане за їх звичаєм.

Усім їм бути про дво-кінь.

платню мають отримувати всі рядові, кожен по 12 рублів на рік, і вказаний місячний провіант, нехай на одного коня фураж в натурі, а на іншу за оний грошима по довідковим цінами; офіцери ж і старшини - проти офіцерів гусарських полків з того часу, як вони за 100 верст від збірних місць знайдуться по саме повернення їх до домів.

При виступі всім - як офіцерам і старшинам, так і рядовим - на виправивши видати в залік полутретное платню: на що до вас і особлива сума доставляється.

На покупку в тих місцях, де казенних магазинів не буде, провіанту і фуражу відпустити в кожен полк начальникам по 2000 рублів, в яких вони звіт дати зобов'язані. Сума ж на те рівномірно до вас надсилається »35.

Наказ Волконський виконав у строк, сформувавши 2-1 і 2-й Башкирські полки.

В червні 1811 року 1-й Башкирська полк прибув до Симбірська, через який прямував до Серпухова. Після зимівлі в Курської губернії обидва полки рушили до Луцька, де 2 січня 1812 командувач другу армією генерал від інфантерії П. І. Багратіон влаштував їм смотр36. У березні 1812 вони були вже на західній кордоні Росії ...

Тут ми змушена зупинитися, бо участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року і у всіх подальших війнах нашої батьківщини - тема окремої великої дослідження.

Список літератури

1. Мішарі (Мещеряков) з'явилися на території Башкортостану в 1670-х рр.. У 1795 р. їх налічувалося 46,3 тис. чол., в 1926-му - 136 тис. чол. У 1930-х рр.. зараховані до татарського і башкирському етносів.

2. Башкортостан. Коротка енциклопедія. Уфа, 1996. С. 375.

3. Усманов Н. А. Приєднання Башкирії до російської держави. Уфа, 1960. С. 169.

4. Соколов Д. Н.. Досвід розбору однієї башкирської літопису// Праці Оренбурзької вченої архівної комісії. Вип. 4. 1898. С. 48, 60.

5. Акти історичні. Т. 2. N 113. С. 142.

6. Праці Наукового товариства з вивчення побуту, історії та культури башкирів при Наркомосі БАССР. Вип. 2. Стерлітамак, 1922. С. 22.

7. Книги розрядні. Т. 2. СПб., 1855. С. 192.

8. З кінця XVI ст. до 1798 р. в адміністративному відношенні Башкирія ділилася на чотири області, які називалися дорогами (Ногайська, Казанська, Сибірська і Осінського).

9. Демидова Н. Ф.. Управління Башкирією і повинності населення Уфімської провінції в першій чверті XVIII століття// Історичні записки. Т. 68. С. 229.

10. Добромисл А. І. Матеріали з історії Росії. Т. 1. Оренбург, 1900. С. 45.

11. Демидова Н. Ф. Указ. соч. С. 228.

12. Там же. С. 229.

13. ПСЗ. Т. 14. N 10198. С. 42-44; Матеріали з історії Башкирської АРСР. Т. IV.

Ч. 2. М., 1956. N 486. С. 426-429; Там же. N 487. С. 429-436.

14. ПСЗ. Т. 14. N 10198. С. 42.

15. Матеріали з історії Башкирської АРСР. Т. IV. Ч. 2. N 507. С. 502; N 509.

С. 504-505; N 511. С. 508; N 514. С. 510.

16. Там же. N 501. С. 491.

17. Там же. N 502. С. 492.

18. Там же. N 503. С. 493.

19Там ж. N 505. С. 497.

20. Мануільскій Д. Народ-герой, народ-воїн. М., 1964. С. 5.

21. Матеріали по історико-статистичному опису Оренбурзького козачого війська. Вип. 7. Оренбург, 1907. С. 358-359; Матвіевскій П. Е. Оренбурзький край в Вітчизняній війні 1812 року. Оренбург, 1962. С. 14-15.

22. ПСЗ. Т. 25. N 18477.

23. Там же. Т. 23. N 16856, 16974; т. 25. N 18580, 18701.

24. ОПІ Гим. Ф. 450, д. 708, л. 40; Матвіевскій П. Е. Указ. соч. С. 128-129.

25. Матеріали по історико-статистичному опису Оренбурзького козачого війська. Вип. 5. Оренбург, 1904. С. 151.

26. Асфандіяров А. З. Участь башкирів у війнах і походах Росії в період кантонів управління// З історії феодалізму і капіталізму в Башкирії. Уфа, 1971. С. 75-78.

27. Brief Remarks on the character and composition of the Russian Army and sketch of the Compaigns in Poland in the years 1806 and 1807. By sir Robert Wilson. London, 1810. Р. 40-41, 164-165.

28. Чуйкевич П. Подвиги козаків у Пруссії. СПб, 1810. С. 102-103.

29. Там же. С. 103.

30. Михайлівський-Данилевський А. І. Опис другої війни імп. Олександра з Наполеоном в 1806-1807 рр.. СПб, 1846. С. 343-344.

31. РГВІА. Ф. вуа, д. 3161, л. 66 об.

32. Чуйкевич П. Указ. соч. С. 113.

33. Там же. С. 117-119.

34. ПСЗ. Т. 31. N 24583. С. 608-609.

35. Калмики у Вітчизняній війні 1812 року. Еліста, 1964. С. 19-20.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.mj.rusk.ru/