Уже до кінця IX століття Київська Русь об'єднувала половину всіх слов'янських князівств: Київське, Галицьке і Волинське, Полоцьке, Турово-Пінське, Смоленська, Новгородське, Ростово-Суздальське, Чернігівське, Переяславське, Сіверське, Муромо-Рязанське, Тмутараканське.

Важливим геополітичним чинником існування Київської Русі є постійна боротьба зі степовими кочівниками. Авари, хозари, потім печеніги, яких витіснили половці.

Іншим важливим фактором є те, що Дніпро був невід'ємною складовою частиною шляху "з Варяг в Греки". Саме цим шляхом надавала свій вплив Візантія, особливо значне після прийняття в 988г. Християнства.

Хронологія князювання

879 - 912 Олег Віщий

912 - 946 Ігор Старий

946 - 972 Святослав I, Велика княгиня Ольга

972 - 980 Ярополк Святославич

980 -1015 Володимир I Святославич Красне Сонечко

1015-1015 Святополк I Ярополкович Окаянний

1015-1017 Ярослав Володимирович Мудрий

1017-1019 Святополк I Ярополкович Окаянний

1019-1054 Ярослав Володимирович Мудрий

Різне географічне положення створювало нерівномірне обстановку всередині Київської Русі, кожне князівство розвивалося по-своєму. Великому Київському князю важко було керувати величезною країною і він виділяв своїм князям уділи в спадкове володіння. Між князями виникали чвари, характерні для лествічного порядку спадкування.

Така ситуація не сприяла зміцненню держави, вела до його розхитування і послаблення. Якщо Володимир Мономах вмів ще тримати Київську Русь в єдності, то вже за його сина Мстислава вона почала розпадатися.

1054-1068 Ізяслав Ярославович

1068-1069 Всеслав Брячіславовіч Полоцький

1069-1073 Ізяслав Ярославович

1073-1076 Святослав II Ярославич

1076-1076 Всеволод I Ярославич

1077-1078 Ізяслав Ярославович

1078-1093 Всеволод I Ярославич

1093-1113 Святополк II Ізяславич

1113-1125 Володимир II Всеволодович Мономах

1125-1132 Мстислав Володимирович

Після смерті Мстислава майже всі князівства вийшли з покори великому князю. Відділилися Новгород (1136-1137), Володимиро-Суздальське, Полоцьке, Смоленська, Сіверське, Чернігівське, Галицько-Волинського князівства. До середини XII століття Київська Русь, як держава, повністю розпалася. 15 князівств поступово перетворилися в маленькі суверенні держави. Влада Великого Київського князя Безповоротно пішла в минуле, хоча символічна величність престолу збереглася.

1132-1139 Ярополк Володимирович

1139-1139 В'ячеслав Володимирович

1139-1146 Всеволод II Ольгович

1146-1146 Ігор Ольгович

1146-1149 Ізяслав Мстиславич

1149-1150 Юрій Володимирович Долгорукий

1150-1150 В'ячеслав Володимирович

1150-1150 Ізяслав Мстиславич

1150-1150 Юрій Володимирович Долгорукий

1151-1154 Ізяслав Мстиславич

1154-1154 Ростислав Мстиславич

1155-1155 Ізяслав Давидович

1155-1157 Юрій Володимирович Долгорукий

1157-1159 Ізяслав Давидович

1159-1159 Ростислав Мстиславич

1159-1160 Ізяслав Давидович

1160-1168 Ростислав Мстиславич

1168-1169 Мстислав Ізяславич

Після смерті Ростислава на великокнязівський стіл пред'явив свої спадкові права Андрій Суздальський, який організував похід проти Мстислава. Київ піддався раззоренію.

Андрій віддав спустошений Київ молодшому братові Глібу Юрійовичу (Див. далі Київське князівство). Київ з того часу перестав бути стольним містом Русі і сидів у ньому князь не був тепер правителем Русі, що стало подією поворотним, від якого історія Русі прийняла новий хід (див. Русь Володимиро-Суздальська).

Не маючи міцних основ державного побуту Південна Русь після навали Орди підпала під владу князів литовських. Ця обставина не було згубно для народності південно-західних руських областей, тому що литовські завойовники взяли російську віру, російська мова, все залишалося по-старому, але згубно було для російського життя на південному заході з'єднання всіх литовсько-російських володінь з Польшею внаслідок сходження на польський престол литовського князя Ягайла. З цього часу Південна Русь мала набрати марну боротьбу з Польщею для збереження своєї народності, основою якої була віра.