1. Стародавні держави Шумеру та Аккада.
Долина річок Тигру та Євфрату, що називалася в давнину Месопотамія
(Межиріччя, Дворіччя), стала колискою держав, що належать
до числа найбільш давніх державних утворень.
До початку III тисячоліття до н.е. в Дворіччя складається велике
кількість дрібних самостійних держав (Еріду, Ур, Шуруппак, Ум-
ма, Лагаш, Кіш, Марі та ін), населення яких у III тисячолітті до
н.е. в Дворіччя було етнічно неоднорідним: що лежав на північ від Шу-
міра Аккад, а також середній перебіг Євфрату заселяли в цей час пле-
Імена, що відрізнялися і по зовнішньому вигляді, і по мові від шумерів. Однак
шумери і аккадійци на початку III тисячоліття до н.е. не відрізнялися один
ото друга за рівнем економічного розвитку: і в тих, і в інших скла-
дивалісь раннерабовладельческіе держави.
Основою землеробства було штучне зрошення (іригація),
коли за допомогою системи каналів, гребель та дамб вода рівномірно пода-
валась на поля. Тваринництво було також розвинене в Південному Дворіччя.
Реміснича техніка залишалася примітивною.
На чолі кожного з дрібних самостійних держав стояв пра-
ставники, який називався патесі (або енсі), а іноді лугаль.
Потреби раціонального використання зрошувальної системи, а
також зміцнення господарських зв'язків між окремими областями яви-
лись причиною виникнення тенденції до до політичного об'єднання
Шумеру. Окремі держави намагаються грати роль гегемонов, об'єднува-
няя навколо себе порівняно великі території. Спочатку в ролі
таких гегемонов виступають Кір і Уш, але патесі Лагаша Енатуму (XXV століття
до н.е.) вдалося завдати поразки своїм суперникам і поширити
свою владу мало не до меж Марі. Однак всі ці об'єднання
були неміцними і розпадалися незабаром після того, як виникали.
Користуючись смутами в Лагаші в XXIV столітті до н.е. патесі Умми Лу-
гальзаггісі поновив боротьбу проти Лагаша, розбив військо патеся Ла-
Гашана Урукачіни і приєднав Лагаш до своїх володінь. Після цієї побе-
ди Лугальзаггісі настільки посилився, що на деякий час підпорядкував
собі весь Шумер. Столицею свого нового держави він зробив древній
місто Урук.
На півночі Дворіччя в цей час посилилися правителі Аккада. Цент-
рального положення Аккада могло уявити великі вигоди правителю
Аккада, який зумів би оволодіти областю між містами Сіпаром і
Описом. Таким першим царем царства Аккада став близько 2369 до н.е.
Саргон (Шаррукін).
У цей час у Південному Дворіччя були в наявності всі передумови, необ-
дімие для подальшого об'єднання.
Саргон почав з об'єднання всього Аккада. Він став царем Кіша і
главою всіх аккадських міст, а потім зробив кілька переможних
походів на південь. Він переміг Лугальзаггісі, взяв Ур і Лагаш, дійшов до са-
мого моря і таким чином підпорядкував собі весь Шумер.
Царство Аккада особливо посилився в правління онука Саргона На-
рамсіна (XXIII століття до н.е.). При Нарамсіне під владу Аккада потрапляє
область Марі, а також гірські племена Загроса і міста Еламу. На півночі
війська Нарамсіна доходили до гір Вірменії.
Збільшення повинностей, присвоєння общинних земель, важкі заво-
евательние походи - все це породжувало невдоволення народних мас. На-
рамсін ще справлявся з повстаннями, але його наступникам не вдалося
утримати єдності царства "чотирьох країн світу"; внутрішньополітичні
труднощі збіглися із зовнішньою загрозою. Близько 2200 Аккад і Шумер
зазнали нападу народу Гутієв, які розтрощили царство Аккад,
розграбували його міста (особливо північні), обклали населення важкої
даниною. Міста шумерського півдня менше постраждали від набігу Гутієв і фак-
тічеськи зуміли зберегти незалежність. Ці шумерські міста очолив-
Чи боротьбу проти Гутієв, розбили їх і вигнали з країни. Деякий
згодом Шумер і Аккад знову були об'єднані - цього разу під ге-
гемоніей Ура.
Царі Ура, які об'єднали під своєю владою Південне Дворіччя, отримали
найменування III династії Ура. Найбільших успіхів серед політичних
них домігся Шульги.
Спадкоємці Шульги ледве стримували натиск сусідів. У 2007 році
еламіти розгромили шумерські міста і взяли в полон останнього царя III
династії Ура. Слідом за тим Аморе, зайнявши міста Аккада й Шумеру, осно-
вали там безліч самостійних династій. Засновником III династії
Ура був складений перший кодекс законів, в якому оформлялося розви-
нення приватної власності на землю.
2. Древнє Вавілонське царство.
Після падіння III династії Ура в Південному Дворіччя утвердилися амо-
реї.
Час існування древневавілонского царства (1894-1595 року до
н.е.) залишає чудову епоху в історії Дворіччя. Протягом цих
трьохсот років південна частина його досягла високого ступеня господарського
розвитку та політичного впливу. Вавилон, незначне містечко при
перший аморейского царях, під час вавілонської династії перетворився на
найбільший торговий, політичний і культурний центр.
Об'єднання Дворіччя під владою Вавилону відбувалося протягом
столітньої боротьби і завершилося тільки при знаменитому царя Хаммурапі.
Створене таким чином древневавілонское царство було централізованої
ної деспотією. Єдність і внутрішня міцність його були досягнуті
завдяки ряду нових умов.
По-перше, вавілонські царі спиралися на аморейского знати.
По-друге, носії колишньої роздробленості, місцеві шумерські і ак-
кадскіе патесі, були остаточно знищені аморейского і Еламська
завойовниками. По-третє, Аккад, зробився ще за Саргон основний
землеробської виробляє областю, незрівнянно менше постраждав від
вторгнень, ніж шумерська південь. Спустошений і безлюдних Шумер надав-
ся в повній залежності від Аккада в економічному відношенні.
Далі, вавілонські царі використовували досвід, накопичений царями III
династії Ура. Так, у зводі законів Хаммурапі повторюється майже без через
трансформаційних змін ряд статей законів Ліпітіштаря, в документах купівлі-продажу і в
боргових актах зберігаються шумерські терміни і формули.
Рабовласницька держава являла собою деспотію, безг-
ранічную влада царя, який керував країною через численних
чиновників і суддів.
При останніх двох царів перших вавілонської династії сталося
крах древневавілонского царства. На Вавілонію один за одним обру-
шилися чотири ворога: семіти з приморських областей Південного Шумеру, ела-
літяне з Загроса, хетти з півночі і потім племена конярів касситів,
що жили на північ від елалітян. Верх одержали приморські племена, захопивши-
рілі південну частину царства, і касситів, що осіли в центральній і північній
Вавілонії.
У Вавилоні утвердився касситської цар Гандаш, що заснував кассітс-
кую династію. Його наступники підпорядкували собі і південну частину Вавілонії.
Панування касситів тривало до 1165 до н.е.
Касситської епоха ділиться на два періоди. Протягом першого періоди-
так, приблизно до останньої чверті XV століття, країна оправлялася від жес-
токого розорення і господарського занепаду. З кінця VI століття починається
другий період, на протязі якого інтенсивно розвивалася господарська
життя.
У середині XIII століття до н.е. відбулося нищівної вторгнення
ассирійців в касситської царство. Незабаром після цього в Ассирії почалися
внутрішні смути, які дали можливість Вавилону повернути самостійно-
ність. Але в XII столітті країна знову була зруйнована Еламська вторже-
ням. У 1165 владу захопив один із сановників міста Ішна,
скинув касситської царя і заснував IV вавілонську династію. З
тих пір, аж до падіння асирійському держави, Вавилон переживає
тривалий період політичного занепаду.
3. Хетське держава.
Хетське держава склалося у східній області Малої Азії, в
басейні ріки Галіс, в області, яка пізніше отримала назву Кап-
ласий. Землеробство тут грало меншу роль, ніж скотарство. Сіль-
але розвинена була металургія.
На початку II тисячоліття до н.е. у східній частині Малої Азії сло-
жілся ряд племен, які вели між собою війни. Ці племена группи-
ровать навколо добре укріплених центрів, найбільшими з яких би-
Чи Куссар, Неса і Хаттусилісом. На перших порах гармонія належала прави-
телям Куссара, лише пізніше Хаттусилісом став столицею Хетського царства.
Хетське держава була рабовласницьким. На чолі Хетського
держави стояв "великий цар", який носив титул "Сонце". Царс-
кая влада була обмежена радою, який називався панк. До складу
панку входили царські родичі, свояки і воєначальники. Таким об-
разом, на перших порах у Хетському державі склався арістократічес-
кий лад, проте з часом, коли Хетське держава стала можу-
громадської військової державою, царська влада зміцніла і панк втратив
колишнє значення.
Хетське держава розпалася на ряд областей, в яких правили
намісники, що носили титул "царів". На кордонах Хетського царства рас-
покладався ряд країн, підлеглих хетами: їхні відносини з "великим ца-
рем "регулювалися спеціальними договорами.
З кінця XV століття до н.е. хетські царі проводять енергійну зовнішню
політику, прагнучи за допомогою військових і дипломатичних засобів роз-
вірить підвладну їм територію. У цей час політична гегемонія в
Передньої Азії належала курити, які в першій половині II тися-
челетія до н.е. утворили ряд невеликих держав у Північній Месопо-
таміі і Північній Сирії. У XV столітті хуррітскіе держави об'єдналися,
утворивши велику державу Мітанні, яка володіла великим політич-
ким впливом.
Іншою важливою політичною силою була в XV столітті Єгипетська держа-
ва. Однак наприкінці XV століття становище обох держав похитнулося. Іс-
користуючись цю обставину, рабовласницька знать Хетського царства
починає широку експансію. Хеттська царем в кінці XV століття був СУПП-
луліма, який виявив себе вмілим дипломатом. Не стільки силою зброї,
скільки за допомогою умілих переговорів, він зумів перетворити Мітанні в
залежну від Хессткого царства країну, підпорядкувати своєму впливу КГІ-
петскіе володіння в Сирії і Фінікії, а також намагався втрутитися у внут-
ренніе справи Єгипту, однак це підприємство не увінчалася успіхом.
Час правління Суппілуліми було періодом найвищого політично-
го підйому Хетського царства.
Розквіт Хетського царства не міг бути тривалим: заснованої при
Суппілуліме хеттськой державі не вистачало єдності. Вже найближчі Реєм-
ники Суппілуліми зіткнулися з новими зовнішньополітичними труднощами.
Хаттусіль III, онук Суппілуліми, проводить суто оборонну політи-
ку. Йому вдалося укласти мирний договір з Єгиптом. У кінці XIII століття
все більш посилюється натиск Ассирії та Аххіяви; грізне повстання ох-
ватіло західні області та призвела до їх відпадання. Близько 1200 року до
н.е. Хетське держава перестала існувати. Приблизно в той же
час союзний з хеттами місто Троя (на північному заході Малої Азії) був
взято ахейцями ( "Троянська війна").
4. Ассирія.
Ассирією називалася область в північному Дворіччя, розташоване по
середньої течії Тигра. У кінці III і в перші століття II тисячоліття в
Ассирії існувало рабовласницьке суспільство. Держава називаючи-
лось "громада Ашшур", на чолі його стояв правитель ішаккум. Політич-
кий лад цієї так званої "староассірійской епохи" носив перехід-
ний характер від раннього, ще зберіг общинні риси рабовладель-
чеського держави до рабовласницької деспотії. Ішаккум був ограни-
чен владою колективного верховного органу, який носив також назва
"громада Ашшаур". Влада ішаккума зросла тільки у зв'язку з початком ас-
сирійських завоювань.
У XVI столітті гегемонія в Передній Азії переходить до держави Мі-
Танні, яке підкорило собі і Асирію. У XV столітті Ассирія повернула се-
бе самостійність і почався період світанку асирійського царства,
"Середньоассирійський епоха". У XIV-XIII століттях з'явилася перша збірка
ассірійських законів, в якому зміцнилися всі практичні успіхи
приватного землеволодіння.
Спираючись на численне військо, ассірійський цар Салманасар I
начал (в XIII столітті) походи, що тривали і за його сина Тікульті-Ні-
нурте I. Царство Мітанні, ослаблене хетами, було остаточно разг-
ромлено, межі ассірійських володінь були розширені, був завойований Ва-
Вілонна. Це перше піднесення Ассирії виявилося нетривалим. Після
смерті Тікульті-Нінурти Ассирія на час занепадає.
З кінця XII століття Ассирії стали загрожувати арамеї і урартійци. У X
столітті арамейська натиск стад слабшати, і ассірійські царі змогли вже
самі перейти в наступ проти урартійцев і арамеїв. Це наступлю-
ня було завершено на початку IX століття до н.е. перемогами царя Ашшурнасір-
пала II (883-859 рр.. до н.е.), який заклав основу майбутньої ассі-
рійська військової держави.
В кінці IX століття Ассирія була ослаблена внутрішніми смутами і нас-
тупленіем урартійцев. Тільки з середини VIII століття ассірійці знову на-
чину експансію. Асирійські царі Тіглатпаласара III (745-727 рр.. До
н.е.) і Саргон II (722-705 рр. до н. е.) активно вели агресивну
політику. Були завойовані Сірія з Дамаском, Вавилон, нанесено тяжкий
поразки Урарту. Асархаддом в 671 році підкорив Єгипет своєї влади,
але через двадцять років Єгипет звільнився.
Це завоювання було останнім військовим успіхом Ассирії. Вже при
сина Асархаддона Ашшурбаніпяле (у середині XII століття) її могутність
швидко йде на спад, і вона гине, ослаблена внутрішньою кризою і
повстаннями підкорених народів. У 605 році Ассирія перейшла під владу
мідійських царів.
5. Урарту.
На початку I тисячоліття до н.е. в районі озера Ван на східній
околиці Малої Азії утворюється ряд невеликих держав: Хубушкіа, Мус-
Саїра та ін Одним з цих держав було Урарту, столиця якого -
Тушна. Боротьба цих царств проти Ассирії закінчилася освітою в
Наприкінці IX століття єдиного Урартського царства. Царі Урарту поступово рас-
ширяє територію свого царства на схід і південь, в Закавказзі.
Найбільшої могутності царство Урарту досягло в першій половині
XIII століття, під час царювання Аргишті I (781-760 рр.. До н.е.) і
Сардурі II (760-730 рр.. До н.е.). Аргишті здійснив численні по-
ходи на схід, воював з Ассирією, закріпився в Закавказзі.
Коли в другій половині XIII століття відбулося посилення Ассирії,
при Тіглатпаласара III, Урарту було завдано сильного удару. У 743 році
були розгромлені війська Сардурі II. Після смерті Сардурі почалися сму-
ти. Самий рішучий удар завдав ассірійський цар Саргон в 714 році до
н.е.
На початку VII століття стався руйнівний вторгнення скіфів. У VI
столітті держава Урарту було остаточно знищено мідянами.
6. Халдейське або Нововавилонського царство.
Вавилон, після трьохсотрічної залежності від Ассирії, знову ста-
ла самостійної з 626 року до н.е., коли там запанував халдейську
цар Набопаласара. Засноване їм царство проіснувало близько 90 років,
до 538 року до н.е., коли воно було завойоване персами.
