Школа червоних командирів

Волков В. А.

Московське вище військове командне училище - передісторія і 90 славних років

що відбулася в 1917 р. Жовтнева революція потрясла Росію, зруйнувала владну вертикаль. Стара армія була розпущена, підготовка командних кадрів для неї припинено. Почалося створення Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), а потім -- Робітничо-Селянського Червоного Флоту (РСЧФ) та Робітничо-Селянського Червоного Повітряного Флоту (РККВФ). Декрет про створення Червоної Армії і установі при Наркоматі у військових справах Всеросійської колегії з організації та формування РСЧА був підписаний Головою Ради Народних Комісарів (РНК) В.І. Леніним 15 (28) січня 1918 р. Проте підготовка командних кадрів для воєнізованих загонів робітників і селян почалася ще до підписання цього декрету.

Датою створення першого радянського військового навчального закладу стало 8 (21) грудня 1917 р., коли наказом командувача Московським військовим округом Н.І. Муралова була сформована 1-а Московська революційна кулеметна школа, призначена для підготовки командирів-інструкторів кулеметного справи -- передового загону збройних сил молодої радянської республіки.

Розмістили школу в Крутицький казармах (з 1922 р. - Алешінскіе казарми), розташованих у Южнопортовом районі Москви, біля Крутицького подвір'я. У період з початку Першої світової війни до 1917 р. в них розміщувалася 6-а школа з підготовки прапорщиків піхоти.

Сформована до початку війни система військової освіти не могла забезпечити швидкої підготовки молодших офіцерів замість тих, що вибувають з ладу під час бойових дій. У зв'язку з цим у вересні 1914 р. Головне управління Генерального штабу випустило "Положення про прискорену підготовки офіцерів у воєнний час", згідно з яким були утворені нові військові навчальні заклади у великих містах, при фронтах, окремих арміях і запасних бригадах. Основним завданням цих шкіл була короткострокова - 3-4 місяці - підготовка прапорщиків з числа студентів, юнкерів, цивільних чиновників, осіб з вищою або середньою освітою, а також солдатів та унтер-офіцерів. Учні цих вузів найчастіше симпатизували більшовикам і розділяли їх соціально-політичні погляди. Під час Жовтневої революції особовий склад 6-й Московської школи з підготовки прапорщиків піхоти, бажаючи уникнути кровопролиття, зайняв нейтральну позицію.

Після революції 6-а школа прапорщиків була скасована, а її інвентар, господарська частина і зброя перейшли в розпорядження 1-й Московській революційної кулеметною школи. Деякі адміністративні службовці колишньої школи прапорщиків - ад'ютант, касир, завідувач господарством, лікар і капельмейстер - стали працювати в новому навчальному закладі, що дозволило відкрити в школі санітарну частину і налагодити роботу адміністративно-господарської служби.

Матеріальна база формується первістка радянської системи військової освіти в чималому мірою була створена за рахунок бібліотеки, тиру, класного устаткування та іншого майна Олександрівського та Олексіївського військових училищ. Командування Московського військового округу виділив школі кілька автобронемашін, а завод АМО - 17 автомашин, 3 мотоцикли і кілька тонн бензину. З різних революційних підрозділів у розпорядження курсантів надійшло необхідне кількість кулеметів, карабінів, гранат, артилерійських снарядів та іншого військового спорядження.

Незабаром особовий склад школи був повністю укомплектований і сформовано дві навчальні роти по 75 осіб кожна. Курсантами школи стали кращі бійці московського гарнізону і кулеметна команда Московського ВРК. Вже 22 грудня 1917 (4 січня 1918 р.) особовий склад школи приступив до регулярних занять.

Очолив новий військовий навчальний заклад колишній солдат 192-го запасного піхотного полку, пройшов навчання в 6-й військовій школі з підготовки прапорщиків піхоти, Г.М. Орешкин. Наставниками курсантів стали випускники та викладачі Олексіївського, Миколаївського і Павловського військових училищ, а також 1, 2 і 3-го Московських кадетських корпусів імператорської Росії: Н.Н. Кудрявцев, П.А. Дергачов, С.Я. Ремер, Д.С. Мужанов, І.М. Нікітін та ін Серед них були такі відомі офіцери, як випускник Миколаївського військового училища генерал-майор Т.А. Тер-Осіпянц і директор 1-го Московського кадетського корпусу В.Н. Халтуріна.

Але найбільш досвідченими педагогами в перші, найскладніші роки існування молодої навчального закладу стали колишні юнкери Олександрівського військового училища: штатні викладачі Д.Г. Гришин, М.А. Сахаров, Н.А. Чіннов, викладачі топографії В.В. Левандовський, Б.Н. Перський, А.А. Циммерман, російської мови -- І.М. Дегтярівська, природознавства - Т.В. Полянський, тактики - К.І. Романов.

Однак незабаром виявилася брак досвідчених фахівців з стрілецької підготовки -- основному навчального предмету школи. У зв'язку з цим було вирішено звернутися за сприянням до відомого теоретикові і практику стрілецької справи колишньому генерал-лейтенанту старої армії Н.М. Філатову, до революції служив начальником Оранієнбаумського офіцерською стрілецької школи. Досвідчений спеціаліст погодився допомогти і очолив навчальну частину школи. Разом з ним з Оранієнбаумі прибули кілька професійних інструкторів стрілецької справи. Під керівництвом Філатова викладачі склали навчальні плани та програми з основних предметів, розгорнули діяльну роботу з виготовлення наочних посібників. Налагодивши навчальний процес у 1-й Московській кулеметною школі, восени 1918 м. Філатов приступив до організації Вищої стрілецької школи командного складу РККА (курси "Постріл") і став її першим начальником.

Таким чином, саме юнкери та офіцери старої армії стали сполучною ланкою, з'єднав дві епохи в історії вітчизняного військового освіти -- дореволюційну, імператорську і нову, радянську. Завдяки їм курсанти школи кулеметників не тільки набували необхідні військові навички, а й стали спадкоємцями кращих традицій, багатовікового досвіду і бойового духу російського воїнства.

25 Березень 1918 відбувся перший випуск командирів - фахівців з кулеметному справі. 40 найбільш підготовлених курсантів здавали іспити на знання російської мови, стройового статуту, повчань зі стрільби, а також на знання матеріальної частини - кулеметів систем "Максим", "Кольт", "Шварцлозе", "Льюіс". Витримати ці іспити і отримати звання інструктора-керівника кулеметного справи в Червоній Армії вдалося лише 27 курсантам, які для проходження подальшої служби були направлені в який формується з Гжатськ соціалістичний полку і в розпорядження Тамбовського губернського військкомату. На випускному вечорі були присутні представники Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК), штабу Московського військового округу (МВО), Мосради, Червоної гвардії Рогожско-Симоновського району. Ця традиція - урочисто вітати випускників - збереглася до наших днів.

В той же рік була закладена ще одна традиція - участь курсантів у парадах, присвячених державним святам. Напередодні першотравневого свята курсантам вручили перший прапор школи, на лицьовій стороні якого на темно-червоному тлі було зроблено напис "Пролетарі всіх країн, єднайтеся "і зображені плуг і молот на тлі сяючого червоного сонця, а на звороті - "Перша Московська Революційна Кулеметна школа "з цифрою 1 в червоному трикутнику і зображеннями кулеметів різних систем. Під цим прапором випускники, курсанти та командири школи взяли участь у демонстрації на Червоній площі і в параді частин Червоної Армії на Ходинському (Жовтневому) поле.

Слідом за 1-й Московській революційної кулеметною школою 23 січня (5 лютого) 1918 р. наказом командувача МВО Н.І. Муралова за № 89 була створена 2-а Московська революційна кулеметна школа РККА. Відтак виникла ще кілька аналогічних навчальних закладів, які готували не тільки командирів-кулеметників, але і червоних командирів для піхотних, артилерійських і кавалерійських частин Червоної Армії. До кінець 1918 р. в УРСР діяли вже 63 командні школи, в яких осягали військову справу 13 тисяч курсантів. Для керівництва розширюється системою радянського військової освіти в лютому 1918 р. було створено Головне управління військово-навчальних закладів (Гувуз).

Зароджена система військових навчальних закладів стала не лише кузнею офіцерських кадрів, але й однією з основних опор нової державної влади. Так, саме 1-а Московська революційна кулеметна школа вважалася найбільш надійною військової частиною Москви. Їй було довірено охорона особливо важливих об'єктів столиці, таких як Рогожско-Симоновський порохові склади. Курсанти залучалися і для забезпечення безпеки IV Надзвичайного та інших з'їздів Рад.

Першим бойовим випробуванням для особового складу школи стала участь у придушенні лівоесерівського заколоту в липні 1918 р. У ході цієї операції курсанти змогли скористатися отриманими під час навчання знаннями і навичками. Штаб заколотників знаходився недалеко від Кремля у Великому Трьохсвятительському провулку. Будинок стояв на пагорбі, був добре укріплений, з його вікон в провулки грізно дивилися стволи кулеметів, в саду розташовувалися артилерійські знаряддя. Щоб підібратися до особняка, необхідно було відвернути увагу противника. Група курсантів на бронемашині прорвалася в сусідній будинок і відкрила вогонь з кулеметів по штабу заколотників, прикриваючи товаришів, що встановлюють кулемети і тридюймові знаряддя. Відволікаючий вогонь дозволив почати атаку. Як тільки есери стали відступати з особняка до Рогожской заставі, загони курсантів змогли оточити їх і взяти в полон.

7 Липень 1918 наказом № 126 Головного комісара всіх військово-навчальних закладів Республіки І.Л. Дзевялтовского 1-а і 2-а Московські кулеметні школи, розташовані в Крутицький казармах, були об'єднані в 1-е Московські Радянські кулеметні курси командного складу РККА. Тоді ж розквартированої в Лефортово 3-я Московська кулеметна школа була перетворена в 2-е Московські Радянські кулеметні курси.

Восени 1918 1-е і 2-е Московські кулеметні курси приступили до несення вартової служби з охорони Кремля. Це стало вищою формою довіри радянської влади курсантам-кулеметників. З того моменту як в березні 1918 р. уряд переїхало з Петрограда до Москви, Кремль охороняв 9-й Латвійська стрілецький полк. Як згадував П.Д. Мальков у своїх "Записках коменданта Кремля", 18 Вересень 1918 було прийнято рішення направити латиських стрільців на фронт, замінивши їх курсантами 1-х Московських Радянських кулеметних курсів. Вже в кінці того ж місяця курсанти приступили до несення вартової служби.

Перший курсантський варта очолив С.В. Іскржіцкій. До революції він був керівником кулеметного справи в Оранієнбаумського офіцерською стрілецької школі, у квітні 1918 р. поступив на роботу в 3-ю Московську кулеметну школу, потім був завідувачем стройовим навчанням на 2-х Московських Радянських кулеметних курсах. У липні 1918 м. Іскржіцкій став начальником стройового відділу, а пізніше - заступником начальника 1-х Московських Радянських кулеметних курсів. З 16 серпня по 20 Грудень 1920 він обіймав посаду начальника курсів. Іскржіцкій був прекрасним викладачем, умів не примусити, а захопити слухачів, навчити їх усіх тонкощів стрілецької справи. Його авторитет підтримували і особисті спортивні досягнення: він був відмінним стрільцем-спортсменом.

Спочатку, щоб заступити на варту, курсантам доводилося пішо долати відстань від Крутицький казарм до Кремля. 4 січня 1919 наказом Всеросійського Головного штабу і за наказом Комісара вузів РРФСР за № 397/10 1-е і 2-е Московські Радянські кулеметні курси були об'єднані в 1-е Московські Радянські кулеметні курси з підготовки командного складу РККА. Відтепер місцем їх розташування став Кремль. Курсантів, чисельність яких до той час досягла 1000 чоловік, розділили на 40 класних відділень і розмістили в казармах, що знаходилися на місці сучасного Палацу з'їздів. Начальником реорганізованого військового навчального закладу був призначений Л.Г. Александров, в минулому полковник, учасник Першої світової війни. Колишній начальник курсів у Оранієнбаумського офіцерською стрілецької школі і соратник Н.М. Філатова, Александров був чудовим організатором, висококваліфікованим фахівцем в галузі військових наук, завжди дбав про слухачів школи, намагаючись налагодити не тільки навчальний процес, а й побут вихованців училища.

Умови життя курсантів були нелегкими. Крім напруженого навчання та стройової підготовки вони несли вартову службу в будь-яку погоду - і в спеку, і в морози. Крім того, вихованці та викладачі брали участь в реконструкції Кремля. Казарми були тісними, харчування - мізерним. Курсанти своїми силами, в перервах між заняттями та вартової службою облаштовували приміщення Арсеналу під потреби школи. Начальник училища Александров, комендант Кремля Мальков і навіть голова ВЦВК Ленін особисто обходили казарми, бувало, заходили в їдальню і пробували курсантський обід. Тільки з часом і значною мірою завдяки їхнім зусиллям була налагоджена повсякденно-побутове життя курсантів.

З початку 1919 року на курсах проводилися заходи з упорядкування навчального процесу. Спочатку не було навчальних програм і посібників, курсантам доводилося користуватися підручниками, виданими ще для юнкерських училищ. У основу нової програми були покладені предмети, що вивчаються в дореволюційних військових закладах: тактика, топографія, фортифікація, артилерія, військова адміністрація, вогняна справу, російська мова, математика, природознавство. Крім стройової і стрілецької підготовки вивчалися статути і матеріальна частина кулеметів. 18 годин на тиждень виділявся на обов'язкову у той час політграмоту. Для малоосвічених курсантів організували підготовчі відділення. Вступники на 1-е Московські Радянські кулеметні курси з підготовки командного складу РККА складали іспит з російської мови та арифметики. Влітку 1920 р. наказом Голови Реввійськради Республіки (РВСР) тривалість навчання на командних курсах була збільшена до одного року.

Випускники курсів зараховувалися до війська на посади начальників кулеметних команд, командирів взводів і рот. Йшла громадянська війна, і багато хто з них показали себе умілими і відданими радянської влади командирами. У боях на найбільш небезпечних ділянках фронту були задіяні бригади, полки і загони, сформовані з кремлівських курсантів. Вони боролися проти військ А.В. Колчака, М.М. Юденича, білокозаків П.М. Краснова під Царицином. Восени 1919 біла Добровольча армія А.І. Денікіна, наступаючи на Москву, взяла Орел. У цей критичний момент червоне командування рушив назустріч ворогові всі свої сили, в тому числі і останній резерв - кремлівських кулеметників. Протестував проти цього лише комендант Кремля, які боялися, що центр більшовицької влади залишиться без охорони. Про свої тривоги він поспішив повідомити Леніну, на що той цілком резонно відповів: "Якщо Денікін підійде до Москви, не допоможе і гарна охорона Кремля, нею Республіку не врятуєш. Треба відправити курсантів на фронт зараз, коли там вирішується доля революції ". Залишивши навчання, на фронт пішла велика частина слухачів 1-х Московських Радянських кулеметних курсів.

Потім у складі 11-ї армії Південно-Східного фронту курсанти брали участь у боях під Царицином, Астраханню, брали Ставрополь, встановлювали радянську владу в Азербайджані, Вірменії та Грузії. У боях під горіхові і Синельниковим вони віч-на - особі зійшлися з офіцерськими частинами Дроздовський дивізії - однієї з кращих в Білої Армії, але не здригнулися і в жорстоких боях змогли здобути перемогу. У 1920 р. в Кремлі було встановлено обеліск з написом: "Слава командирам і курсантам, полеглим в боях в боротьбі проти контрреволюції під горіхові і Синельниковим. 23/VIII - 1920 рік ".

Білогвардійські офіцери, що зіткнулися в бою з виучкою і мужністю випускників 1-х Московських Радянських кулеметних курсів, називали їх "ленінські юнкери". Це прозвання прижилося в стінах школи в зміненому вигляді - "ленінські курсанти" - І незабаром трансформувалося в "кремлівські курсанти". Так з гордістю називають себе і сьогодні вихованці Московського вищого військового командного училища - спадкоємці колишніх 1-х кулеметних курсів.

В тому ж 1920 кремлевци билися в районі м. Олександрівську (Запоріжжя), на Перекопі і чонгарським укріплених по?? іціях, з боєм прориваючись до Криму. Сформовані з курсантів частини знаходилися там на постійній дислокації до 1922 Випускники курсів служили в частинах прикордонної охорони Криму, Закавказзя (Батумі), Азербайджану, билися з басмачами в Середній Азії, в 1921 р. діяли проти загонів Махна.

Яскравою сторінкою в бойовій літопису кремлевцев став штурм повсталого проти більшовицької влади Кронштадта. При атаці цієї морської фортеці були сформовані дві бойові групи - Північна і Південна. Командуючим операцією був призначений М.Н. Тухачевський. Загін курсантів увійшов до складу Північної групи, якою командував помічник начальника 6-х Петроградський кулеметних курсів Е.С. Казанський. Перша спроба штурмувати Кронштадт, здійснена 8 березня 1921, провалилася. Лише загін курсантів зміг зайняти один з фортів, але підтримки не отримав і змушений був відійти. Другий штурм Кронштадта був зроблений в ніч на 17 березня. Знову відзначилися кремлівські курсанти, в числі перших увірвалися в бунтівну фортеця і зайняли декілька фортів. Натиск курсантів змусив повстанців почати відхід по льоду Фінської затоки до Фінляндії. Пліч-о-пліч з курсантами бився і майбутній кремлевец, а пізніше - головний маршал бронетанкових військ П.А. Ротмістрів. Повернувшись після взяття Кронштадта курсантів зустріли як героїв, влаштувавши на їх честь парад, який брав Тухачевський.

В лютому 1922 р. під початком іншого відомого воєначальника В.К. Блюхера кремлівські курсанти брали участь у кровопролитних боях за Волочаївки, що завершилися розгромом білих військ на Далекому Сході.

Тоді ж на іншому кінці країни краскомів-кулеметники брали участь в боях з фінськими війська, що вторглися на територію Карелії. Кавалерійські та артилерійські частини в північному сніжному краю не могли надати ефективної допомоги піхотним підрозділам. Вогняна прикриття б'ються військам Червоної Армії могли забезпечити лише кулеметники, командний склад яких в основному формувався з колишніх кремлевцев. До 17 лютого 1922 ворог був розбитий і поспішно покинув захоплену територію.

Битви Громадянської війни лише на час переривали, але не зупиняли навчальний процес. Один випуск слідував за іншим. Серед закінчили 1-е кулеметні курси були і три героїчні жінки, які стали командирами Червоної Армії. А.І. Новикова по закінчення навчання билася в диверсійному загоні Камо (С. А. Тер-Петросяна), працювала в бакинському підпілля, служила на бронепоїзді М.Г. Єфремова. Е.М. Глазер після закінчення кулеметних курсів служила командиром взводу, політруком роти. Ще одна випускниця училища, Е.Я. Барська, працюючи секретарем Чорноморського окружного комітету комсомолу, під час наступу Врангеля очолила кулеметну команду ЧОП (Частин особливого призначення).

В початку 1921 р. Рада Праці та Оборони ухвалив рішення вдосконалити підготовку командного складу для Червоної Армії. Документ, що містив це вказівку, підписав Ленін, який вимагав "ряд короткострокових командних курсів перетворити на нормальні школи з достатніми строками навчання для того, щоб дати доблесної Червоної Армії цілком підготовлених керівників ". Слідом за цим вийшла відповідна постанова Президії ВЦВК.

Згідно цим рішенням 1-е Московські Радянські кулеметні курси з підготовки командного складу РККА були реорганізовані в 1-у Радянську Об'єднану військову школу РККА. За особливі заслуги у справі захисту Радянської республіки і за зразкову охорону Кремля наказом голови РВС Л.Д. Троцького за № 416 від 7 лютого 1921 навчального закладу було присвоєно ім'я ВЦВК РРФСР. Школа була переведена на трирічний термін навчання, і основний її завданням стала підготовка командирів для всіх родів сухопутних військ. До неї влилися курсанти Детскосельской артилерійської школи, 2-х Петергофський радянських курсів командного складу, Сімферопольських курсів.

В школі було відкрито чотири відділення, що охопили всі головні області сухопутного військової справи тих років. Найбільше з них, піхотний-кулеметне, нараховувало 1500 осіб - у півтора рази більше, ніж на трьох інших: кавалерійському, артилерійському, інженерному і зв'язку.

З реорганізацією школи була змінена і розширена програма навчання. Основні дисципліни тепер відповідали організаційним відділенням школи: стрілецька (рушниця, автомат, кулемет) і гренадерської справа (ручні гранати), знаряддя супроводу, інженерна справа і зв'язок. Курсанти вивчали системи організації і матеріальну частину інших родів військ: авіаційну техніку, броньові машини і поїзди, інші технічні засоби. Особлива увага приділялася вивченню прийомів розвідки і маскування. Традиційно важливим для підготовки кремлевцев вважалися польова та стройова підготовка, караульна служба. В училищі уважно стежили за розвитком технічного прогресу в галузі озброєння, появою зразків нової зброї, особливо масового ураження, якими були в той час хімічні токсини, і вивчали способи протидії їм на заняттях з газової боротьбі.

Для більш наочного вивчення артилерії, інженерної справи, фізики, хімії та інших дисциплін у школі були створені добре обладнані кабінети, що згодом стали справжніми дослідними лабораторіями.

Перший випуск 1-й Радянської Об'єднаної військової школи - 308 червоних командирів, що навчалися за новими програмами, - був здійснений 16 вересня 1923 Урочисті збори, на якому випускників привітав вождь Компартії Німеччини Ернст Тельман, проходило у Великому театрі.

В 1921 курсанти Об'єднаної школи ім. ВЦВК вперше взяли участь у загальновійськових маневрах. У 1922 р. кремлевци виїхали у літні табори на Жовтневому (Ходинському) поле, де на практиці закріплювали навички володіння зброєю і технікою, відпрацьовували тактичні завдання в польових умовах. У Надалі виїзди в літні навчальні табори (в район Срібного Бора, потім до озера Сенеж) стали грати все більш важливу роль підготовки майбутніх червоних командирів. У 1925 р. школа ім. ВЦВК в порядку експерименту організувала першу рухливий табір. Поставлені тактичні завдання курсантам тепер доводилося вирішувати оперативно, прямо на марші, в обстановці, максимально наближеній до бойовий.

В пам'ять про заслуги курсантів-кремлевцев в роки Громадянської війни ВЦВК Рад вручив школі Особлива Знамя Революції, найпочеснішу в той час нагороду. Досить сказати, що крім Об'єднаної школи ім. ВЦВК такий прапор отримали Перша Кінна армія, полк імені В.І. Чапаєва, крейсер "Аврора", Луганський робітничий полк і Військова академія імені Фрунзе.

Рідкісні години відпочинку, відволікаючись від навчання та вартової служби, курсанти охоче проводили в клубі ім. Я.М. Свердлова, відкритому в 1919 р. Клуб, розташований в Малому Миколаївському палаці в Кремлі, був осередком культурно-масової роботи. У його стінах перед курсантами виступали політичні лідери, знамениті воєначальники і видатні дипломати, читали лекції вчені. У концертах для вихованців училища та їх гостей брали участь артисти Великого і Художнього театрів. Клуб відвідували Максим Горький і А.С. Серафимович.

В клубі працювали секція образотворчого мистецтва, літературна, музична, театральна, соціально-економічна, а також виробничі секції. Керували ними режисери Ю.В. Таріч і А.В. Биков, композитори Д.С. Васильєв-Буглаї і С.А. Чернецький, артисти Малого театру А.А. Яблочкіна і М.С. Нароков. Під їх керівництвом курсанти ставили одноактні п'єси. У 1920-і рр.. велику популярність придбав оркестр школи ім. ВЦВК.

При клубі працював і сектор фізичної культури, який складався з військово-наукового та військово-спортивного відділів. Багато в чому завдяки цьому викладачі та курсанти кремлівської школи змогли досягти великих спортивних перемог. На всеармійські і окружних змаганнях вони нерідко займали перші місця. Особливо вражаючими були успіхи стрільців, на всесоюзних змаганнях 1926 зі стрільби з нагана, гвинтівки й кулемета завоювали всі головні призи. І надалі атлети і стрілки школи імені ВЦВК на всіх спортивних змаганнях демонстрували високий професіоналізм і майстерність.

Курсанти продовжували нести службу по охороні Кремля - резиденції Ради Народних Комісарів (РНК), уряду РРФСР. Одним з найважливіших внутрішніх постів в Кремлі вважався пост № 27, який виставляється у квартири голови РНК В.І. Леніна. На цей варта призначали лише кращих курсантів, і вони пишалися наданим їм довірою.

В лютому 1922 В.І. Ленін був обраний почесним курсантом, а 15 вересня 1923 - Почесним червоним командиром школи імені ВЦВК. Почесними курсантами стали і інші люди, тісно пов'язані з організацією та роботою школи: М.І. Калінін, М.В. Фрунзе, Н.І. Подвойський, А.С. Єнукідзе, С.С. Каменєв, К.Є. Ворошилов, Р.А. Петерсон, Л.А. Шацкін, Р.А. Землячка, П.Я. Волков, Д.А. Петровський, Г.В. Чичерін, І.Е. Якір, а також троє робітників заводу ім. Володимира Ілліча: Н.Я. Іванов, Д.І. Рогачов і Г.І. Тітов.

Після закінчення Громадянської війни Рада Праці та Оборони гранично чітко сформулював для системи військової освіти головну мету: докорінне поліпшення підготовки командирів Червоної Армії. Особлива роль у реалізації цієї мети відводилося Об'єднаної школі ім. ВЦВК. У січні 1923 р. її відвідав Головнокомандувач збройними силами Республіки С.С. Каменєв. Він виступив перед керівництвом і курсантами школи з доповіддю про стан військової справи в різних країнах, завдання, що стоять перед червоними командирами.

Після смерті Леніна 21 січня 1924 саме курсанти школи ім. ВЦВК несли варту біля труни покійного в Будинку Союзів. 27 січня почесна варта з кращих курсантів супроводжував труну з тілом Леніна від Будинку Союзів до тимчасового дерев'яного Мавзолею, поставленому на Красній площі. Під час церемонії прощання знаряддя першим батареї артдивізіону школи, встановлені поруч із дзвіницею Івана Великого, дали траурний салют. До 1935 кремлівські курсанти несли почесну варту на посту № 1 біля Мавзолею Леніна.

В ці роки школа ім. ВЦВК перетворилася на своєрідний дослідний центр, де не просто вивчався досвід громадянської війни, але йшов напружений пошук нових способів і форм ведення бойових дій, що відповідали новим умовам і можливостей збройних сил Країни Рад. Результати цієї роботи були втілені у бойових статутах і настановах піхоти 1927 р. У школі розроблялися програми та методи викладання, готувалися нові навчальні посібники для всіх військових навчальних закладів країни.

Досягнення школи ім. ВЦВК активно запозичувалися - в училищі регулярно приїжджали викладачі і командири з різних радянських військових шкіл. З повним на те підставою Об'єднана школа ВЦВК вважалася головною кузнею командних кадрів Червоної Армії. У 1933 р. роботу школи перевірила Головна інспекція Червоної Армії і високо оцінила рівень підготовки курсантів.

В жовтні 1935 р. школу перевели з території Кремля в Лефортовський казарми на Красноказарменную вулицю, а вартову службу Кремля передали батальйону особливих призначення. Це рішення керівництва країни було пов'язано з необхідністю зосередити зусилля кращою курсантів військової школи на навчальному процесі, доручивши охорону урядових установ професіоналам.

В Того ж року в Збройних силах СРСР була введена нова система звань, відповідно до якої випускникам школи стали присвоювати звання лейтенант.

Під другій половині 30-х років школу двічі перейменовували: 16 березня 1937 р. - в Московське військове училище імені ВЦВК, а 16 грудня 1938 р. - до Московського піхотне училище ім. Верховної Ради Української РСР. Тоді ж училище було нагороджено орденом Червоного Прапора.

Для збройних сил країни 1937-1938 рр.. стали важким періодом - на командний склад обрушилися масові репресії. За підозрою у змові проти Сталіна були розстріляні маршал М.Н. Тухачевський, командувач 1 рангу І.Е. Якір, командарм 1 рангу І.П. Уборевич, командарм 2 рангу А.І. Корк та інші видатні воєначальники, багато з яких не раз бували в школі ім. ВЦВК, виступали перед її командирами і курсантами. Арешти визначних воєначальників, іменами яких ще зовсім недавно пишалася країна, ускладнювали обстановку в школі і активно обговорювалися в середовищі викладачів і курсантів. Проте підготовка командних кадрів продовжувалася: на якості навчання репресії, що торкнулися і начальників школи Б.С. Горбачова та Н.Г. Єгорова, не позначилися.

В 1936 союз правих партій і організацій в Іспанії підняв військовий заколот, який очолив генерал Франко. Його підтримали фашистські Німеччина та Італія, прагнули придбати нового союзника і перевірити в бойових умовах свою військову техніку. Керівництво Радянського Союзу підтримало супротивників заколоту -- іспанських республіканців, направивши в цю країну зброю, новітні танки і літаки, військових радників. Серед них були й вихованці училища ім. ВЦВК. Один з них, П.М. Арман (Тилтинь), 29 жовтня 1936 очолив танкову атаку на позиції заколотників, знищивши 3 ворожих танки, 12 гармат, 43 кулемети, велика кількість офіцерів і солдатів противника. За цей бій Полю Арману перший з танкістів було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У боях на іспанській землі брав участь і колишній кремлівський курсант капітан А.І. Родимцев. Він бився з франкістами під Мадридом, на річці харама і у міста Гвадалахара, під Брунете і Теруель і відрізнявся високою точністю стрільби з кулемета будь-який системи. У небі Іспанії в складі інтернаціональних бомбардувальних ескадрилій воював і кремлевец Г.І. Тхор - один з перших радянських добровольців, який прибув на фронт у вересні 1936 р. Вже в жовтні він взяв участь в обороні Мадрида, а всього менше ніж за рік зробив на своєму бомбардувальнику понад 100 бойових вильотів.

Ще одне вогнище війни виникло на Далекому Сході. У цьому регіоні надійним союзником СРСР була Монгольська народна республіка (МНР), а головним супротивником -- Японія, захопленням Манчжурії (Північно-Східного Китаю) в 1931 р. почала переділ світу.

Перше зіткнення радянських військ з японцями відбулося в липні-серпні 1938 р. у районі сопок Безіменна і Заозерна біля озера Хасан (в 130 км на південний захід від Владивостока). У боях з ворогом взяли участь і молоді лейтенанти - випускники училища ім. ВЦВК. 48 з них, які відзначилися на полі бою, отримали бойові ордену. Особливо слід виділити подвиг лейтенанта М.А. Звонарьова, який шість разів піднімав свою роту в атаку на ворожі позиції і тільки після другого поранення погодився передати командування. Однак на шляху до санчастину він помітив проникли в тил ворожих солдатів. Звонарев вступив з ними в бій, був ще раз поранений, але зупинив просування противника.

В боях на озері Хасан японці зазнали поразки, але обстановка на кордоні залишалася напруженою. Менше ніж через рік, 28 травня 1939 р., японський загін чисельністю 2,5 тисячі солдатів перейшов кордон Монголії, відтіснив монгольських прикордонників і захопив частину території на схід від річки Халхін-Гол. Дії японських піхотинців були підтримані артилерією, бронемашинами і авіацією. До місцем прориву виступили частини 57-го особливого корпусу РККА, що знаходився в МНР за договором від 12 березня 1936 Радянським і монгольським військам вдалося відкинути супротивника за лінію кордону. У липні японці кілька разів атакували позиції бійців Червоної Армії, але знову відходили, несучи втрати.

Конфлікт на річці Халхін-Гол торкнувся і курсантів Московського піхотного училища ім. Верховної Ради Української РСР. У серпні 1939 р. наказом Наркома оборони весь випуск був направлений для боротьби з японськими загарбниками на монгольських кордонах. Майже відразу ж молоді лейтенанти, прийнявши під своє командування стрілецькі взводи і роти, пішли в бій - 20 серпня почався переможний наступ радянських військ. Серед особливо відзначилися були лейтенанти Вежновец, Петров, Щербак, Буканов, Османов і багато інших, які підтвердили високий рівень училища, готував грамотних і досвідчених командирів.

що відбувалися поблизу радянських кордонів конфлікти завершилися, але обстановка в світі продовжувала загострюватися. На світанку 1 вересня 1939 з вторгненням німецько-фашистських військ у Польщу почалася Друга світова війна. У перші ж дні вересня Англія, Франція і країни Британської співдружності оголосили війну Німеччині, однак дієвої допомоги Польщі надати не змогли. Німецькі війська швидко наближалися до населених українцями та білорусами воєводства, які були зайняті білополяками під час радянсько-поль?? кой війни 1920 р. Тепер керівництво СРСР вирішило скористатися сприятливою ситуацією і повернути втрачені території.

17 Вересень 1939 Червона Армія перетнула кордони розгромленого німцями Польської держави. Швидко просуваючись на захід, радянські війська Українського і Білоруського фронтів на кінець вересня увійшли в зіткнення з передовими частинами німецької армії. У районі Львова між загонами вермахту і Червоної Армії відбулося бойове зіткнення. Але Німеччина ще не була готова до війні з Радянським Союзом, війська якого щойно продемонстрували свою чинності в боях з японцями. Тому Гітлер припинив військові дії на сході, готуючись почати їх на заході. 28 вересня 1939 в Москві між Німеччиною і СРСР було підписано Договір про дружбу і кордон, що дозволило радянському керівництву зосередитися на зміцненні своїх північно-західних рубежів.

12 Жовтень 1939 керівництво СРСР запропонувало уряду Фінляндії укласти пакт про взаємодопомогу - його метою було розміщення на фінській території радянських військових баз. Ця пропозиція була рішуче відкинуто. Послідував за цим відмова фінського уряду відвести свої війська на 20-25 км від Карельського перешийка послужив приводом для односторонньої денонсацію радянською стороною договору про ненапад від 1932 Вранці 30 листопада війська Ленінградського військового округу отримали наказ перейти кордон і розгромити фінські війська. Так почалася радянсько-фінська, або Зимова війна. На початку грудня радянські війська вийшли до лінії Маннергейма - систему прикордонних укріплень, створеної фінами на Карельському перешийку за допомогою німецьких фахівців. Почалися важкі бої, через низку прорахунків головного командування коштували життя десяткам тисяч червоноармійців. Тільки після двомісячної ретельної додаткової підготовки війська Північно-Західного фронту під командуванням командарма 1 рангу С.К. Тимошенко зломили запеклий опір фінської армії і вийшли на підступи до Виборг. Значну роль у розгромі противника зіграв маневр радянських військ, обійшли ворожі позиції по льоду. У цій операції відзначився випускник Об'єднаної військової школи імені ВЦВК П.А. Ротмістр, який командування доручив очолити переправу танків через Фінська затока.

12 Березень 1940 між СРСР і Фінляндією був підписаний мирний договір, за яким кордон на Карельському перешийку відступила від Ленінграда на 120-130 км, до СРСР відійшли кілька островів у Фінській затоці, фінська частина півостровів Середній та Рибачий в Баренцевому морі, а півострів Ханко передавався радянської стороні в оренду строком на 30 років.

Чимало випускників училища ім. ВЦВК знаходилися в частинах, які штурмували лінію Маннергейма, що воювали з фінами в Північній Карелії, на Кольському півострові. Крім того, в діючу армію був направлений і весь черговий випуск училища. Молоді командири були на висоті. Лейтенанти Шанінскій, Коваленко, Кислиця, Пахомов, Москвалев, Сахаров, Тарасов, старший політрук Блохін, м