Думки про особистості та діяльності Петра I
Підготував С.В. Перевезенцев
«А Петро Великий, який один є ціла
всесвітня історія! »
А.С.
Пушкін.
З
листи до П.Я. Чаадаєву. 19 жовтня 1836
За
три століття, що минули з дня смерті імператора Петра I Олексійовича і в
вітчизняному суспільній свідомості, і в науковій літературі виникло безліч
різних думок і оцінок його особистості і діяльності. Оцінки ці, часто,
протилежні, причому так було спочатку і між собою сперечалися вже
сучасники Петра. Сподвижники імператора всіляко вихваляли його, вважали його
діяння великими (недарма ще за життя Петра Сенат підніс йому офіційний
титул «Великий»), бачили в ньому ідеал монарха. А противники петровських реформ
називали царя антихристом, явівшімся на Землю для знищення християнського
світу.
Багатоплановість
і суперечливість оцінок особистості та діяльності Петра I збереглися до цих
пор. Можна виділити три основні групи думок і оцінок:
А.
«Панегіристів» (панегірики Петру виникли ще за його життя)
Б.
«Викривачі» (викриття Петра також з'явилися за його життя)
В.
«Об'ектівісти» (що визнають заслуги в діяльності Петра, але що показують,
одночасно, багато недоліків його діянь).
Тим
не менше, особистість і діяльність Петра I постійно знаходиться в центрі
суспільної уваги. В одній з вітчизняних дореволюційних робіт, був
відзначений характерний науковий парадокс: з одного боку, «епоха Петра Великого
давно вже стала надбанням минулого », але, з іншого -« ми начебто все ще
стоїмо під чарівністю цього часу, як ніби все ще не пережили цієї тривожної,
гарячкової пори і не в силах поставитися до неї цілком об'єктивно ». Причини
такій ситуації бачилися в тому, що «великий імператор руба поставив питання,
які ми й досі остаточно не вирішили ... »(Е. Ф. Шмурло). Це відбилося
і на літературі, присвяченій Петровським перетворенням, що «швидше
нагадує судові мови в захист або в обвинувачення підсудного, ніж спокійний
аналіз наукової історичної критики ». А згідно кілька іронічним відкликання
В.О. Ключевського, «часто навіть вся філософія нашої історії зводилася до оцінки
петровської реформи: за допомогою деякого, як би сказати, вченого ракурсу
весь сенс російської історії стискався в одне питання про значення діяльності
Петра, про ставлення перетвореної ним нової Росії до древньої ».
1.
ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ОСОБИСТОСТІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПЕТРА I
А.
«Панегіристів»:
Петро
Великий - унікальна особистість в усій російській історії. Петро повністю зруйнував
склався століттями образ російського царя. Петро ввів безліч дивували
сучасників нововведень у придворний побут і повсякденне життя дворян. Він і сам
дивував сучасників своєю одягом, поведінкою, манерою спілкування.
В
відміну від усіх попередніх російських государів, він особисто брав участь у
всіх своїх починаннях. Це він перебував у пеклі боїв, не шкодуючи живота
свого. Це він брав блискучі перемоги над сильним ворогом. Це він
мандрував по бездоріжжю Росії, а також по столицях західноєвропейських
дворів, щоб звести країну в ранг європейських держав, це він, разом з
іншими кораблебудівникам, працював сокирою, оволодів досконало
кораблеводіння і артилерійським справою, фортифікації і містобудуванням.
Багатьом
сучасникам імпонувала простота царя, його невибагливість, вміння, напружуючи
волю, фізичні і моральні сили, долати перешкоди. Сучасників
вражало те, що цар, як простий бомбардир брав участь в облозі Азова, а по
час урочистої ходи у Москві з приводу взяття Азова, крокував в загальній
колоні з Протазанов на плечі. Його батько, Олексій Михайлович, ніколи не залишав
власні покої без супровідної його свити. А Петро Олексійович не гребував
їздити в двоколці без свити і охорони. Здивування викликав той факт, що в 1697
році Петро не очолив Велике посольство, а вирушив у закордонний вояж
одним з членів цього посольства, та ще й під чужим ім'ям - Петро Михайлов. Але
ще більш збентежило сучасників те, що закордоном цар, придбавши екіпіровку
простого тесляра, сам старанно працював над спорудженням корабля, навчився цього
майстерності і навіть отримав диплом кораблебудівника.
Не
лякаючись смерті, наражаючи власне життя Петро, виявляючи чудеса особистої
хоробрості нерідко перебував в самій гущі бою, а під час Полтавської битви
взагалі тільки його особистий приклад надихнув солдатів, коли він повів війська в
контратаку.
Цар
ігнорував давній звичай, згідно з яким фізична праця вважався
негожим для государя і для бояр. З повною самовіддачею і завзяттям він опановував
різноманітними ремеслами від плотничьей і ковальського ремесла до хірурга і
дантиста (він міг сам вирвати у кого-небудь хворий зуб!).
Петро,
на відміну від своїх попередників і найближчих наступників, не обмежував свої
обов'язки актом урочистого прийому іноземних дипломатів, а вступав з
ними в переговори, минаючи установи, що відали дипломатією.
Свідоцтва
іноземців:
Курфюрстіна
Софія Ганноверська: «... Він зізнався нам, що не дуже любить музику. Я його
запитала: чи любить він полювання? Він відповів, що батько його дуже любив, але що у
нього з юності справжня пристрасть до мореплавання і до феєрверків. Він нам сказав,
що сам працює над будівництвом кораблів, показав свої руки і змусив
поторкати мозолі, що утворилися на них від роботи ... Треба визнати, що це
незвичайна особистість ... Це государ водночас і дуже добрий, і дуже
злий, у нього характер - зовсім характер його країни. Якщо б він отримав
краще виховання, це був би чудовий чоловік, тому що в нього багато
гідності і нескінченно багато природного розуму ».
Італійська
співак Філіппо Балтарі: «Цар Петро Олексійович був високого зросту, швидше за
худорлявий, ніж повний, волосся у нього були густі, короткі, темно-каштанового
кольору, очі великі, чорні, з довгими віями, рот гарної форми, але
нижня губа трохи зіпсована; вираз обличчя прекрасне, з першого погляду
що вселяє повагу. При його великому зростанні ноги мені здалися тонкими, голова в
нього часто конвульсивно смикалася праворуч ».
Данська
посланець в Росії Юст Юль: «... Він негайно ж сів за стіл, запросив мене сісти
біля себе і зараз же почав розмовляти зі мною без тлумача, так як сам
говорив по-голландськи настільки чітко, що я без проблем міг його розуміти; з
свого боку він розумів, що я йому відповів ... Цар дуже високий на зріст, носить
власні короткі коричневі волосся і досить великі вуса, але вельми
проникливий і розумний ... Цар розважається гострінням і, подорожуючи, возить верстат за
собою. У цьому майстерності він не поступається майстерних токарю і навіть досяг того,
що вміє виточувати портрети і фігури ... ».
Нарвский
пастор Симон Дітріх Геркенс: «Звичайно його величність бачать у такій простій
одязі, що той, хто його не знає, ні за що б не визнав в ньому настільки великого
монарха ... Слід, крім того, визнати, що його величність побожний і від
природи добрий і милостивий. Кажуть також, ніби його величність бажав би
по-доброму реформувати і поліпшити російське віросповідання, як він вже для
людей, які переходять в російську віру, скасував в обряді хрещення занурення у воду,
перш за потрібне. Крім того, він дозволив не дотримуватися в своїй армії прийняті у
російських довгі та суворі пости, під час яких їм зовсім не можна їсти м'ясо ... »
Б.
«Викривач»:
Петро
I повністю зруйнував що йде з давніх-давен традицію в уявленнях про особистість
російського государя. Його показна простота, одяг, поведінка, манера спілкування
- Все це було запозиченим, чужим, що суперечить національним і релігійним
традицій Росії. Але все це робилося Петром абсолютно свідомо, він
прагнув до руйнування традицій, до знищення всього традиційно російської.
Його
особисте життя і поведінка не може викликати нічого, крім осуду. Петро
вперше узаконив моральну розбещеність при царському дворі. Саме він, ще в
юності заснувавши «Всепьянейшій собор», ввів в якості норми при царському дворі
нестримне пияцтво і публічні розгул. Петро відрізнявся розпустою, для нього
узи шлюбу нічого не значили, у нього було безліч коханок. Розпуста,
заохочуване царем, панувало і при імператорському дворі. Жахливо те, що Петро
навіть не приховував своїх низьких пристрастей, навпаки, всіляко демонстрував їх
публічно. Тим самим Петро руйнував в очах підданих образ православного
російського царя, що створювався століттями. А, значить, Петро власною поведінкою
дав початок процесу руйнації моральних основ російської державності.
При
Петре відбувається десакралізація як персони царя, так і ідеї влади і самої
державної влади. На відміну від попередників на російському престолі, Петро
не поставив перед Російською імперією яких би то не було духовних цілей.
Отже, стався розрив з попередньою духовної російською традицією, в
відповідно до якої Російське держава є, перш за все, держава
істинної православної віри. Пішли в минуле пишні церемоніальні церковні
ходи государя за участю багатьох церковних і світських чинів. А це означає,
що звернення царя до Бога перестали бути публічними молитвами православного
государя за свій православний народ. Цар Петро припинив виконувати один з
найважливіших для Росії державних ритуалів, що свідчить про
заступництво государя перед Богом за народ і держава, дане йому
Господом. Навіть підпорядкувавши Церква державі, Петро, по суті справи, відмовився від
сакральної, священною функції російської государевої влади.
Відмова
від виконання державою духовних завдань вів і до іншого розуміння відносин
держави з Церквою. У своєму прагненні все підпорядкувати державної
доцільності Петро I порушив ще одну давню російську традицію - повністю
підпорядкував собі Церква, перетворивши її в одну зі структур загального державного
апарату. Це відбулося в ході церковної реформи, яка проводилася протягом
всій першій чверті XVIII століття. Знищення самостійності Церкви
трагічним чином позначилося на всій подальшій російській історії.
І
недарма вже за життя Петра в народному думку поширюється переконання, що
цар Петро - це не цар, а антихрист. Або інше переконання - царя Петра
підмінили в дитинстві на «Нємчина». Руйнування моральних почав Російської державності
призвело до того, що вже в момент виникнення Російської імперії був закладений
її трагічний кінець.
Свідоцтва
сучасників, представників простого народу:
Лебідка,
духівник князя А.Д. Меншикова: «Петро - антихрист. Він сина свого не помилував,
бив його і царевич не просто помер. Знамо, що де пан його вбив ... »
Чернець,
колишній капітан Левін: «Останні часи прийшли ... Нині у нас не цар, а
антихрист - змушує нас, монахів, їсти м'ясо і з дружинами жити ... ».
Селянин
Старцев: «Який де це цар, він де антихрист, а не цар, царство своє залишив і
знаетца з німцями і живе все в Німецькій слободі, в середу і в п'яту їсть м'ясо.
Інова де антихриста не чекайте, той де він антихрист ».
Народне
думка: «Государя де царя Петра Олексійовича і государя царевича на Москві немає,
ізведени, перевели бояри та німці, а замість нього царює антихрист ».
Диякон
Чудова монастиря Іона Кіріловец говорив про підміненого Петрові: «Государ де не
цар і не царського покоління, а німецького ... Коли були у государині царівни
Наталі Кирилівни підряд дочки і тоді государ, цар Олексій Михайлович, на
неї, царицю, розгнівався ... І коли де приспів час їй народити дочко, і тоді вона,
государиня, убоясь його, государя, взяла в обмін з Німецької слободи немовляти
чоловічої статі, з Лефортово палацу ... »
Думка
якихось кріпосних селян: «Государ де не царського коліна, німецької породи, а
великого государя скралі німці у мамок, у малих летех, а замість ево підмінили
Інова. Німці лукаві, лик під лик підводять ».
Якийсь
селянин: «Государ всю свою землю випустошіл, залишилися де тільки душею так
тілом ... Государя на Москві немає. Сім років у полоні, а на царстві сидить Немчин. Ось
де тисячі з чотири стрільців порубав. Чи є б де він був государ, чи став б
так свою землю пустошать ».
В.
«ОБ'ЕКТІВІСТИ»:
Петро
I - складна, суперечлива особистість. У його натурі поєднувалися абсолютно
протилежні якості. Доброта, іноді доходила до нез'ясовного
всепрощення (так він ставився до своїх улюбленців, до тих, кому повністю довіряв,
наприклад, до А.Д. Меншикову) і жорстокість, що переходила в настільки ж незрозуміле
звірство (особисту участь у страти стрільців, особиста присутність при катування сина
царевича Олексія). Схильність до неспішного філософського осмислення
Насправді, любов до мудрості (наприклад, його бесіди з німецьким філософом
Лейбніцем) і активна діяльність, особисту участь у всіх починаннях,
квапливість і імпульсивність у прийнятті рішень. Прагнення до облаштування своєї
життя і життя народу за суворими, раціональним правилам, жорстка регламентація
найпотаємніших сторін життя людини (наприклад, обов'язкове відвідування
церкви, обов'язкові, чотири рази на рік, сповідь та причастя) і власне,
нерідко, аморальну поведінку. Сміливість і мужність, не раз проявлені в
боях, і періодичні напади страху. Безумовна особиста релігійність і
нелюбов, а то й ненависть до Церкви і до традицій православної віри. І,
нарешті, щире бажання перетворити Росію в велику європейську державу,
що має великий політичний вплив, що володіє розвиненими культурою і наукою,
потужною промисловістю і повне заперечення старих російських традицій, неприйняття
давньої Росії, яка загрузла, як вважав Петро, «в темряві невігластва», тобто
неприйняття реальної Росії.
Але
усі ці особисті, суперечливі якості Петро I зумів підкорити головної ідеї --
ідеї служіння Батьківщині й діяльного перетворення своєї Вітчизни у нових
історичних умовах. І в цьому його велич. Тому можна сказати, що в
особистості Петра поламав і відбилися ті об'єктивні потреби і ті
об'єктивні протиріччя, які існували в Росії в тодішніх
конкретно-історичних умовах.
Думки
істориків:
Н.М.
Карамзін: «З'явився Петро ... Він крізь бурю й хвилі рушив до своєї мети:
досяг - і все змінилося! Сію метою було не тільки нове велич Росії, але
і ... привласнення звичаїв європейських ... Потомство віддав старанну хвалу сему
безсмертному государю і особистим його достоїнств і славні подвигів. Він мав
великодушність, проніцаніе, непохитну волю, діяльність, невтомність рідкісну:
виправив, помножив військо, здобув блискучу перемогу над ворогом майстерним і
мужнім; завоював Лівонію, створили флот, заснував гавані, видав багато
закони мудрі, привів в кращий стан торгівлю, рудокопних, завів
мануфактури, училища, академію, нарешті поставив Росію на знамениту ступінь у
політичній системі Європи. ... Але ми, росіяни, маючи перед очима свою
історію, підтвердимо чи думка необізнаних іноземців і скажемо чи, що Петро є
творець нашої величі державної? Забудемо чи московських князів: Іоанна I,
Івана III, які, можна сказати, з нічого спорудили державу сильну, і, --
що не менш важливо, заснували тверде в ній правління самостійно? І, прославляючи
славне в цьому монарха, чи залишимо без зауваження шкідливу бік його блискучого
царювання? ..
Діди
наші, вже за царювання Михайла та сина його привласнюючи собі багато вигоди
іноземних звичаїв, все ще залишалися в тих думках, що правовірний росіянин
є досконалий громадянин у світі, а СВЯТА РУСЬ - перша держава. Нехай
назвуть то оманою, але як воно сприяло любові до батьківщини і
моральній силі оного! Тепер же, понад сто років перебуваючи в школі іноземців,
без зухвалості чи можемо похвалитися своїм громадянським гідністю? Колись
називали ми всіх інших європейців НЕВІРНИЙ, тепер називаємо братами; питаю:
кому б легше було підкорити Росію - невірним або братам? Тобто кому б вона,
за ймовірністю, долженствовала більше опиратися? При царі Михайлові або Феодорі
вельможа російський, зобов'язаний всім Батьківщині, чи міг би з веселим серцем
навіки залишити її, щоб в Парижі, в Лондоні, Відні спокійно читати в газетах про
наших державних небезпеки?
Ми
стали громадянами світу, але перестали бути, в деяких випадках, громадянами
Росії. Виною Петро. Він великий без сумніву, та ще міг би возвеличитися більше,
коли б знайшов спосіб просвітить розум росіян без шкоди для їхніх громадянських
чеснот. На жаль, цей государ, погано вихований, оточений людьми
молодими, пізнав і полюбив женевців Лефорта, який від бідності заїхав до Москви
і, вельми природно, знаходячи російські звичаї для нього дивними, говорив йому про
них з презирством, а все європейське підіймав до небес. Вільні суспільства
Німецької слободи, приємні для неприборканої молодості, довершили Лефортово
справу, і палкий монарх з розпаленілих уявою, побачивши Європу, захотів
зробити Росію - Голландію ... »
С.М.
Соловйов: «Петро не був зовсім славолюбцем-завойовником і в цьому з'явився повним
представником свого народу, не завойовницької за природою племені і по
умовами своєї історичного життя. Геній Петра висловився в ясному усвідомлення
положення свого народу, він усвідомив, що його обов'язок - вивести слабкий,
бідний, майже невідомий народ з цього сумного положення за допомогою
цивілізації. Складність справи перед ним у всій повноті після повернення
з-за кордону, коли він міг порівняти бачене на Заході з тим, що він знайшов у
Росії, яка зустріла його стрілецьким бунтом. Він зазнав страшне випробовування,
сумнів, але вийшов з нього, цілком увірували в моральні сили свого
Народу, і не забарився закликати його до великого подвигу, до пожертвам і
позбавленням всякого роду, показуючи сам приклад у всьому цьому. Чітко усвідомити, що
російський народ повинен пройти важку школу, Петро без сумнівів піддати його
пасивно, принизливого стану учня, але в той же час він встиг
врівноважити невигоди цього положення славою та величчю, перетворити його в
діяльну, встиг створити політичне значення Росії та засоби для його
підтримки. Петру чекало важке завдання: для освіти російських людей
необхідно було викликати іноземних наставників, керівників, які,
природно, прагнули підпорядкувати учнів своїм впливом, стати вище за них, але
це принижувало учнів, яких Петро хотів зробити якомога швидше майстрами;
Петро не піддався спокусі, не прийняв пропозиції вести справу успішно з людьми
вивченими, цілком приготованими, але іноземцями, хотів, щоб свої, російські,
проходили діяльну школу, хоча б це коштувало і великих втрат, супроводжувалося
великими незручностями ... З якої б точки зору ми не вивчали епоху
перетворення, ми повинні прийти в здивування перед моральними і фізичними
силами перетворювача, сфера діяльності якого була б так велика ».
2.
ОЦІНКА РЕФОРМ ПЕТРА I
А.
«Панегіристів»:
Особливість
реформ Петра Великого полягала у їхньому обширності, в охопленні своїм впливом всіх
сторін життя кожного підданого і держави в цілому: вони внесли нововведення в
економіку країни, у соціальну структуру суспільства, в зовнішню політику, в
культурне життя, в побут населення, в систему управління державою, в
будівництво збройних сил.
В
Внаслідок реформаторських починань Петра мало кому відома Московія
перетворилася на Російську імперію, впливову європейську державу. Становлення
Російської імперії супроводжувалося впровадженням принаймні трьох нововведень,
дозволили Росії зайняти належне місце серед європейських держав. Перш
за все, це створення військово-морського флоту, в результаті чого Росія
перетворилася на морську державу. Друге нововведення виражалося у створенні
регулярної армії, що мала єдиною системою комплектації, єдиними правилами
навчання та спорядження, однакової структурою, озброєнням і військовою формою.
Третє нововведення - організація регулярної дипломатичної служби, створення
постійних представництв в європейських країнах, і заохочення постійних
представництв європейських держав у Росії. Це означало придбання
Росією статусу європейської держави.
Думка
істориків:
М.П.
Погодін: «Так, Петро Великий зробив багато в Росії. Дивишся і не віриш,
вважаєш і недорахувалися. Ми не можемо відкрити своїх очей, не можемо зрушити
з місця, не можемо повернувся він ні в одну сторону без того, щоб він скрізь не
зустрівся з нами, вдома, на вулиці, у церкві, в училищі, в суді, в полку, на
гуляння - скрізь він, кожен день, кожну годину, на кожному кроці! Ми прокидаємося.
Який нині день? 1 січня 1841 - Петро Великий наказав вважати роки від
Різдва Христового, Петро Великий наказав вважати місяці від січня. Пора одягатися
- Наше плаття пошили за фасоном, даному Петром Першим, мундир на його формі.
Сукно виткані на фабриці, яку завів він, вовна настріжена з овець, яких
розвів він. Попадається на очі книга - Петро Великий ввів у вживання цей
шрифт і сам вирізав літери. Ви почнете читати її - цю мову при Петра Першого
зробився письмовим, літературним, витіснивши колишній, церковний. Приносяться
газети - Петро Великий їх почав. Вам потрібно спокутувати різні речі - всі вони, від
шовкового шийного хустки до шевської підошви будуть нагадувати вам про Петра
Великому: одні виписані їм, інші введені їм у вжиток, покращені,
привезені на його кораблі в його гавань, за його каналу, на його дорозі. За обідом
від солоних оселедців і картоплі, який вказав він сіяти, до виноградного вина,
їм розведеного - всі страви будуть говорити вам про Петра Великого.
Після
обіду ви їдете в гості - це асамблея Петра Великого. Зустрічаєте там дам,
допущених до чоловічій компанії на вимогу Петра Великого. Підемо в
університет - перший світське училище засноване Петром Великим. Ви отримуєте
чин - по Табелі про ранги Петра Великого. Чин доставляє вам дворянство - так
заснував Петро Великий. Мені треба подати скаргу - Петро Великий визначив її форму.
Приймуть її - перед зерцале Петра Великого. Розсудять - за Генеральною
регламенту. Ви надумаєте подорожувати - за прикладом Петра Великого, і ви будете
прийняті добре - Петро Великий помістив Росію до числа європейських держав і
почав вселяти до неї повагу та ін., та ін., тощо .».
Б.
«Викривач»:
Реформи
Петра I принесли безліч проблем Росії. Найбільшу вигоду від реформ
отримало дворянство. Більше того, завдяки політиці Петра в XVIII столітті
вперше за весь час існування Росії дворянство і в соціальному, і в
політичному, і в культурному відношеннях відокремилося від власного народу,
перетворилося на замкнутий стан, виховане в неросійських традиціях.
Крім
того, Петро, забезпечуючи, з одного боку, політичну підтримку дворянства, а
з іншого, вирішуючи проблему більшої самостійності держави в економічному
відношенні, здійснив остаточне закріпачення селянства. Сталося це в
1718-1724 рр.. в ході проведення податковий реформи. Мало того, що податкова
реформа посилила в 1,5-2 рази податковий гніт населення, так ще для того, щоб
контролювати надходження податків, в країні був встановлений жорсткий поліцейський
контроль - впроваджено систему паспортів та створена мережа контролю за пересуванням
населення. Людина, платящий тягло, опинявся мало не навічно прикріпленим
до свого місця проживання і без особливого дозволу не мав навіть права
переміщення.
Ще
одна проблема, породжена Петром і значно позначилася на російській
історії, - це створення потужної бюрократичної системи управління країною,
підпорядкованої єдино волі царя. Бюрократична система, створена на основі
принципу безумовного підпорядкування молодшого старшому, в значній мірі
пригнічувала ініціативу людей. Більш того, підпорядкована «манію царя», така система
породжувала відносини, коли, за словами одного з сучасників Петра, князя Д.М.
Голіцина, не «закони управляють персонами, а персона законами». Іншими словами
- Створювала умови для повного свавілля можновладців.
З
такої політичної системи випливає і фаворитизм, який у XVIII столітті
буквально вразив Росію. Вже при Петрові всесильні тимчасові грабували країну
як могли. У того ж А.Д. Меншикова, при всіх його військових і державних
заслуги, гріхів було не менше, а може, й більше, бо
державний і свою кишеню він плутав постійно, а його особистий бюджет одне
час перевищував бюджет всієї Російської держави! , Що виникла при Петрові система
державного управління визначила на довгі роки і засилля іноземців у
російському бюрократичному апараті.
Нарешті,
Петро I повністю підпорядкував державі Церква, перетворивши її на одне з
державних установ. На саму Російську Православну Церкву государ
дивився теж суто раціоналістично. Головним завданням було поставлено повне
підпорядкування Церкви світської влади царя і вилучення матеріальних цінностей Церкви,
таких необхідних для забезпечення численних петровськіх починань. Знищення
самостійності Церкви породило безліч духовних і соціальних проблем,
які вже дуже скоро відгукнулися в російській історії трагічними наслідками.
В.
«ОБ'ЕКТІВІСТИ»:
Перетворення
Петра I проходили в реальних історичних умовах. Єдиним освіченою
станом у той час було тільки дворянство, більше того, саме дворянство
складало єдину опору державної, в тому числі й царської влади,
основу армії. Тому, природно, що Петро, діючи в реальній історичній
обстановці, міг спиратися в першу чергу на дворянський стан. Але,
одночасно, він намагався зробити доступ в дворянський стан більш відкритим і
законним. Чому і була прийнята Табель про ранги, яка визначала систему
проходження державної служби: якщо виходець з нижчих станів доставляв
своєю службою користь державі, він міг підвищуватися в чинах і досягти
спочатку особистого, а потім і спадкового дворянства.
Створення
потужного державного апарату, бюрократії, теж було необхідно, бо
державна бюрократична система створювала додаткову опору для
самодержавної влади царя. Спираючись на державний апарат, що залежить
тільки від волі государя, відкритий для вихідців з різних станів, Петро I
отримував значну свободу щодо дворянства, переставав залежати тільки
від нього. Таким чином бюрократичний апарат державної влади
ставав другим, поряд з дворянством, опорою петровського самодержавства. А в
результаті цар отримував значну свободу дій, завдяки якій він міг
проводити власну волю під час реформ. А бюрократичний апарат був
виконавцем царської волі.
Якщо
говорити про посилення кріпосного права та експлуатації селянства в роки
правління селян, то, знову ж таки, це було неминуче. Росія перебуває в таких
природно-кліматичних умовах, які не дозволяють отримувати вільний
додатковий продукт для вирішення значних державних задач, для
забезпечення безпеки всередині країни, для оборони величезних кордонів. Тому в
Свого часу цілком закономірно виникла система примусового вилучення
додаткового продукту в основного виробника матеріальних благ - у
селянства. Ця система і була кріпосним правом. Інших систем забезпечення
матеріального існування держави в той історичний період просто не
існувало. Тому, природно, що Петро використав ті можливості,
які були у нього в розпорядженні, а саме - посилення кріпацтва
селянства.
Церква
в допетровськой час представляла найпотужнішого в Росії феодального власника. У
розпорядженні Церкви знаходилися величезні землі та інші матеріальні багатства.
Петро ставився до Церкви дуже раціонально, йому потрібні ресурси для
проведення своїх реформ - ці ресурси він знайшов, в тому числі, у володінні
Церкви. Тому наступ на Церкву багато в чому визначалося прагненням Петра
поставити на державну службу церковне майно та церковних людей
(недарма було заборонено постриг у ченці юнаків - вони повинні були служити в
армії, на флоті і т.д.). До того ж Церква, завжди користувалася певної
незалежністю від світської влади, була для Петра перешкодою в проведенні його
починань. Це теж послужило причиною проведення досить жорсткої політики у
ставлення Церкви, внаслідок чого Церква була офіційно підпорядкована особисто
імператору і перетворилася всього лише в один з державних інститутів,
поряд з іншими колегіями.
3.
Європеїзації Росії
А.
«Панегіристів»:
Ще
сучасник і сподвижник царя канцлер Г.І. Головкін стверджував, що тільки
завдяки Петру I його піддані «з темряви нікчемності та невідання вступили на
театр слави і приєдналися до освічених державам європейським ». У самому
справі, в ході петровських реформ в Росії вперше прийшло світську освіти і
світська культура. Вперше була створена світська наука (Академія наук),
отримав розвиток світське мистецтво. Таким чином, ті культурні досягнення
Європи, які до Петра заперечувалися або ж були доступні тільки далеко не всім,
тепер ставали надбанням якщо не всього народу, то значної його частини.
Геній Ломоносова і Золотий Вік російської культури (XIX століття) - це теж результат
петровських реформ по європеїзації Росії та свідоцтво незмінною доброти
цих реформ для Росії.
Б.
«Викривач»:
До
Петра I Росія розвивалася природним, органічним шляхом. Європеїзація Росії
принесла тяжкі плоди - почалося руйнування своєрідного, самостійного
російського світу, світу володіє своїми традиціями, своєю культурою, своїми
культурними і духовними цінностями. Цар Петро захотів вштовхнути Росію на шлях
Заходу, шлях хибний і небезпечний. Петро підпорядкував Росію впливу Заходу; всім
відоме наслідування Заходу доходила до шаленства. У результаті Росія пішла шляхом
сліпого копіювання та бездумного наслідування країнам Західної Європи в усьому:
мовою, моду, традиції, в культурі. Навіть нову систему управління державою
Петру розробили західноєвропейські радники. Такий шлях не потрібен і
безплідний.
Петро
I вніс в російське суспільство розлад між станами, якого раніше не
спостерігалося. Держава, на силу якого сперся Петро, початок насильно
перекроювати життя цілого суспільства на чужий, західний манер. Нові правила
побутового життя вводилися з страхітливим насильством. Наприклад, мало того, що бороди
були обкладені податком, так ще здійснювалося їх насильницьке обстрижена, а то
бороди і з корінням виривали, щоб волосся на обличчі більше не росли. Настільки ж
насильно вводилися і інші правила «нового життя».
Петро
I фактично розділив Росію на дві частини: з одного боку знаходилося правляча
стан зі своєю іноземній столицею Санкт-Петербургом, з іншого боку --
народ, з російською столицею, Москвою. При цьому чиновницьке населення Петербурга
абсолютно відірвалося від власного народу, більше того, стало розглядати
його лише як засіб для одержання матеріальних вигод, зовсім при цьому
зневажаючи російський народ. Зневага до Росії скоро стало як би приналежністю
освіченої людини, метою якого було наслідування Західній Європі.
Таким
чином, європеїзації стала для царя та чиновництва засобом додаткового
поневолення власного народу, була остаточно знищена хоч якась
свобода народу. Російський цар отримав значення деспота, а свободноподданний
народ - значення раба-невільника в своїй землі.
В.
«ОБ'ЕКТІВІСТИ»:
Європеїзація
країни була викликана об'єктивними потребами країни і почалася задовго до
Петра I. Ще його дід, цар Михайло Федорович, почав перетворення армії на
європейський манер (полки «нового ладу»). Цю ж тенденцію продовжив батько
Петра, цар Олексій Михайлович. Безліч європейських нововведення з'явилося в
культурі, в побуті.
І
все-таки європеїзація країни стала найважливішим підсумком петровськіх перетворень.
Під європеїзацією слід розуміти не тільки і не стільки обрізання борід і
укорочення національного сукні, а великий комплекс заходів, націлених на
підвищення культурного рівня населення, на його цивілізовану поведінку в
суспільстві, на впровадження сучасних форм промислового виробництва і т.д. Під
європеїзацією слід розуміти і поширення світської освіти
(Навігацкая школа, Морська академія, числових і гарнізонні школи та ін.)
Безсумнівно,
до європеїзації Росії відноситься і нова система державного управління,
розроблена на західноєвропейський манер (Сенат, колегії, міські
магістрати та ін.) До європеїзації Росії потрібно віднести і створення
мануфактурного виробництва, у результаті чого в промисловому відношенні Росія
при Петрові Великому досягла грандіозних успіхів: якщо наприкінці XVII ст. в Росії
було 10-12 мануфактур, то до ко?? цу петровського царювання їх налічувалося
близько сотні. Причому в різних сферах виробництва. А сама Росія перетворилася з
імпортера в експортера промислових товарів: заліза, міді, полотна та ін
Думка
істориків:
П.Я.
Чаадаєв (російський мислитель XIX ст.): «Петро Великий недооцінив свій народ, коли
захотів натягнути західний мундир на цю, по суті, космополітичну
цивілізацію, що є надбанням всіх. Але грубий наставник сильного дитини,
Петро Великий проте відкрив вихованцю високі долі, які обіцяли
йому стрімкий рух до Заходу. Чи не відкидайте переваг, здобутих
цим рухом; ціна заплачена вами за них, заповнена ... Залишайтеся
європейцями, продовжуючи бути росіянами! »
С.Ф.
Платонов: «У зовнішній політиці Петро суворо йшов за старими дорогами, боровся зі
старими ворогами, досяг небувалого успіху на Заході, але не скасував своїми
успіхами старих політичних завдань по відношенню до Польщі і до Туреччини. Він багато
зробив для досягнення заповітних помислів Московської Русі, але не доробив всього.
<...> У політиці внутрішньої Петро недалеко пішов від XVII століття.
Державний устрій залишилося колишнім: повнота верховної влади,
формульовані царем Олексієм в словах Діянь апостольських, отримала більше
просторове визначення при Петрові в Регламенті військовому, в указах, нарешті, в
філософських трактатах Феофана Прокоповича. Земське самоврядування, що не мало
політичного характеру і що мало характер становий до Петра, залишилося таким і
за Петра. Над органами станового управління, як і раніше, стояли установи
бюрократичні, і хоча зовнішні форми адміністрації були змінені, загальний тип її
залишався незмінним: як і до Петра, було змішання почав особистого з
колегіальним, бюрократичного з становим.
Діяльність
Петра не була і громадським переворотом. Державне положення станів і
їхні взаємні відносини не зазнали істотних змін. Приєднання
станів до державних повинностей залишилося у силі, змінився тільки
порядок виконання цих повинностей. Дворянство при Петрові не досягла ще права
володіння людьми як станової привілеї, а володіло селянською працею лише на
тій підставі, що потребувало забезпечення за свою службу. Селяни не
втратили прав цивільної особистості і не вважалися ще повними кріпаками.
Життя закріпачувала їх все більше, але ... почалося це ще до Петра, а закінчилося
вже після нього.
В
економічній політиці Петра, в її завдання та результати також не можна бачити
перевороту. Петро ясно визначив те завдання, до вирішення якої невірними кроками
йшли і до нього - завдання підняття продуктивних сил країни. Його програма
розвитку національної промисловості і торгівлі була знайома в XVII столітті
теоретично - Крижанич, практично - Ордіна-Нащокіну. Результати,
досягнуті Петром, не поставили народного господарства на нову основу.
Головним джерелом народного багатства і за Петра залишився землеробський
працю, і Росія, маючи після Петра понад 200 фабрик і заводів, була
