Місце і роль Київської Русі у світовій історії

Київська Русь - одне з найбільших держав середньовічної Європи - склалося в IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де дуже рано зародилися нові соціальні явища, характерні для класового суспільства.

Сучасники - Арабські та візантійські автори - називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що склав це об'єднання, - русами. У зв'язку з тим, що центром цієї могутньої держави протягом декількох століть був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі.

Київська Русь відіграла видатну роль в історії слов'янських народів. Становлення феодальних відносин і завершення процесів формування єдиної Давньоруської держави позитивно позначилися на етнічному розвиткові східнослов'янських племен, які поступово складалися в єдину давньоруську народність.

В її основі лежали спільна територія, єдина мова, загальна культура, тісні економічні вязи. Протягом усього періоду існування Київської Русі давньоруська народність, яка була спільною етнічною основою трьох братніх східнослов'янських народів - російського, українського та білоруського, розвивалася шляхом подальшої консолідації.

Об'єднання всіх східнослов'янських племен у єдиній державі сприяло їх суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку, значно зміцнювало їх у боротьбі з спільним ворогом. Культурні цінності, створені генієм давньоруського народу, витримали випробування часом. Вони стали основою національних культур російського, українського та білоруського народів, а кращі з них увійшли до скарбниці світової культури.

Велике історичне значення мала Київська Русь і для багатьох неслов'янських народів. Передові досягнення Русі в області суспільного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням Литви, естів, карелів, села, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен південноруських степів. Частина цих народів етнічно і політично консолідувалася у складі Давньоруської держави.

На міжнародній арені Давньоруська держава займала одне з провідних місць. Воно підтримувало широкі економічні, політичні та культурні зв'язки з багатьма країнами Сходу і Заходу. Особливо тісними були контакти Русі з Польщею, Чехією, Болгарією, Вірменією, Грузією, Середньою Азією, країнами Західної Європи - Францією, Англією, Скандинавією, з Візантійською імперією та ін

Військова сила Київської Русі стала тим щитом, об який розбивалися численні орди кочових племен Степу, що просувалися до кордонів Візантії і нападники на країни Центральної Європи. Згідно з визнанням візантійського історика Микити Хоніат (кінець XII - початок XIII ст.), саме давньоруський народ врятував Візантію від навали половців.

Блискуча історія та культура Київської Русі здавна привертали увагу дослідників.

Існування Київської Русі охоплює період з IX ст. по 30-і роки XII ст. Політична форма цієї держави - ранньофеодальна монархія, територіальні межі - від Балтики до Чорного (Руського) моря і від Закарпаття до Волги. Східні слов'яни, як і деякі інші європейські народи, в своєму розвитку минули рабовласницьку стадію.

Первісною формою класового суспільства у них був феодалізм, становлення і розвиток якого нерозривно пов'язані з формуванням Давньоруської держави. У як пережиточних форм на етапі раннього феодалізму (IX - початок XII ст.) зберігалися і деякі елементи первіснообщинного ладу (сімейна громада), однак вони були підпорядковані інтересам розвитку феодального суспільства. Рабство на Русі існувало в рамках феодальної формації.

В IХ - ХII ст. в. склалося Давньоруська держава - Київська Русь як держава історично перехідного типу, як основний інститут політичної системи класового суспільства, що охороняє його економічні і соціальні структури. Основними ознаками цього процесу стали:

-- наявність особливої системи органів та установ, які здійснювали функції державної влади;

-- наявність права, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;

-- наявність певної території, на яку поширювалася юрисдикція даного держави.

Центральну владу представляв князь, іменований в XI ст. великим князем. Головна військова і фіскальної силою держави була дружина, яка мала внутрісословной демократією. З дружинного стану формувалася державна адміністрація. Старша дружина становила знатну боярську верхівку, найближчим оточення князя, княжу думу. З їх же числа призначалися воєводи, посадські, тисяцькі.

Основою майбутнього стану службових людей стали представники молодшої дружини. З їх складу висувалися тіуни (керуючі князівських вотчин), данниками і Митник і інші нижчі посадові особи. Таким чином, Давньоруська держава прагнуло забезпечити свої найважливіші функції, як зовнішньої безпеки, так і внутрішньої стабільності та громадського порядку, а також фіскальні та інші функції.

Давньоруське держава включала величезну на той час територію, перевищувала 1 млн. кв. км з населенням понад 4,5 млн. чоловік, і подавало значний вплив на долі світового історичного процесу. Давня Русь стала колискою трьох Місячних слов'янських народів - російського, українського та білоруського. Будучи поліетнічним державою, Київська Русь стала прикладом рівноправності всіх народів, про що говорив у своєму "Слові про закон і благодать" російська митрополит Іларіон (XI ст .).

Київська Русь - давньослов'янське держава стала великою подією в історії не тільки братніх слов'янських народів, але й зробило незаперечний вплив на розвиток світової культури. Саме Русь (прийнявши на себе основний удар і потріпав ворожі війська) врятувала європейські народи від розорення і поневолення. Причому, ціною своєї крові врятували Європу, слов'яни не змирилися з татаро - монгольською гнітом. Що характерно для слов'ян (незважаючи на гноблення загарбників) вони зберегли свою культуру, вільний дух і пам'ять про свою свободу.

Навіть під ярмом тривала боротьба слов'ян за свою свободу. З часом згадавши, що сила у єдності і оговтавшись від поразки слов'янські народи скинули з себе ненависне ярмо. У ті далекі часи, під тяжкими випробуваннями і формувався волелюбний дух слов'янський, історична гордість і всенародне мужність. Нам, як прямим спадкоємцям давньослов'янського держави не можна забувати уроків історії.

Народ може по праву пишатися своїм минулим, але не слід забувати - що сила в єдності ...

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.helpeducation.ru