Підводна
човен "Святий Георгій"
Індекс Італійської фірмою "FIAT"
на суднобудівної верфі Сан-Джорджіо в м. Спеції будувалися невеликі
підводні човни, конструктором яких був Чезаре Лауренті. У період 1911-1917
рр.. фірма "FIAT" побудувала кілька типів таких підводних човнів,
що надійшли на озброєння Італії, Португалії, Бразилії, Іспанії. У січні 1914
р. перебував у Петербурзі директор фірми запропонував Морському міністерству Росії
придбати одну з будувалися на верфі Сан-Джорджіо підводних човнів.
Їх
відмінною особливістю було те, що вони мали подвійний корпус. Внутрішній
міцний корпус розміщувався в середній частині зовнішнього корпусу і обмежувався
двома перегородками "високого тиску", що витримують напір води на
глибині 20 метрів. У цьому внутрішньому корпусі розміщувалося все основне
обладнання човни, а під водою - весь екіпаж, крім двох
торпедістов, що знаходилися в носовому відсіку. Поза внутрішнього корпусу в краях
човни розміщувалися акумуляторні батареї, діфферентние цистерни і житловий відсік.
Умови населеність в житловому відсіку були важкими, на команду з 17 чоловік було
всього 4 постійних ліжка. Весь корпус ділився водонепроникними перегородками на
7 відсіків, з них 3 знаходилися у внутрішньому корпусі, що забезпечувало
непотоплюваність човна за затоплення одного відсіку в надводному положенні або на
глибині до 10 метрів.
Водяний баласт
розташовувався в межкорпусном просторі, що по висоті поділялося платформою
з загинув, що забезпечує стік води з верхньої порожнини при спливанні. З нижньої
порожнини межкорпусного простору, що знаходиться нижче вантажної ватерлінії,
забортної вода при спливанні відкачувалася або продувалася. У верхній частині
міцного корпуса розміщувалася проникна легка надбудова. Для поліпшення
мореплавства шпігати надбудови закривалися спеціальними заглушками за допомогою
тяг, Дехтяренко в дію з палуби. У надбудову прибиралися висувні
кормові і носові горизонтальні рулі.
Для забезпечення
аварійного спливання на човні було два відривних кіля по 6 т, а для підйому
човна на ній були 100-тонні рими. Випробування човнів цього типу показали
надмірну остійність в надводному положенні і недостатню схожість човнів
на хвилю. Перехід човни на ходу з надводного положення в підводне займає 6-7
хвилин. При будівлі човнів застосовувався метод натурного макетування середньої
частини міцного корпусу, що значно прискорювало роботи з монтажу пристроїв і
трубопроводів.
Для
ознайомлення з човном до Італії була направлена комісія під головуванням
начальника підводної частини Головного управління кораблебудування генерал-майора
Є.П. Єлісєєва. 22 травня 1914 був укладений контракт на придбання човни,
що передбачає перехід човна під італійським прапором у Севастополь, де
повинна бути проведена остаточне приймання човни та передача її Російському
флоту. 22 червня човен було спущено на воду і почалися добудовних роботи і
випробування. Однак, у зв'язку з початком 1-ї світової війною, італійський уряд,
посилаючись на вимогу Гаазької конвенції, заявило про неможливість продажу
підводного човна воюючою країні. 18 лютого 1915 цей човен увійшла до складу
італійського флоту під назвою "Argonauta". Після вступу Італії
у війну на боці Антанти для формування флотилії Північного Льодовитого
океану 25 жовтня 1916 був оформлений замовлення на придбання нового човна. У
Росії передбачалося назвати цю човен "Ф-1".
Командиром був
призначений старший лейтенант І.І. Ризничого, який разом з екіпажем у березні 1917
року прибув до м. Спеції. Підводної човні присвоїли найменування "Святий
Георгій ". 8 квітня 1917" Святий Георгій "спустили на воду,
7 травня було піднято російський прапор, гюйс та вимпел. Випробування човни та навчання
екіпажу тривали до початку червня. 13 червня човен у супроводі пароплава
перейшла до Генуї для остаточного приготування до переходу в Архангельськ.
Легендарний перехід підводного човна "Святий Георгій" розпочався 18 червня
1917 Перші дні походу ледь не виявилися трагічними. Підводний човен по
помилку атакував іспанська крейсер, але човен встигла зануритися під воду. За
Гібралтаром човен потрапила в сильний шторм. Хвилі захльостували рубочний люк,
помпи ледь встигали відкачувати надходить воду. Довелося зробити зупинку в
Лісабоні. Перехід до Плімута пройшов порівняно спокійно і 22 липня човен
відшвартувався в Плімуті. Стоянка тривала до 20 серпня.
У Північному морі
на траверзі мису Уред човен був атакована німецьким підводним човном, торпеда
пройшла по кормі. 4 вересня "Святий Георгій" досяг мису Нордкап, а 6
Вересень у супроводі англійської тральщика "Iceland" прибув до
Іоканьгу. Перечекавши сильний шторм, "Св. Георгій" 9 вересня
відшвартувався у Соборній пристані Архангельська. У спеціальному наказі морського
міністра особливо відзначалася складність "блискучого, виключного по
умовами плавання переходу ... понад 5000 миль ... досконалого підводним човном
малої водотоннажності через цілий ряд зон розташування ворожих підводних
човнів, мінних загороджень і т.п. ". Командир човни І. І. ризничого був
нагороджений орденом св. Володимира 4 ступеня з мечами і бантом, а судновий комітет
човни представив його до нагородження "Георгіївським хрестом".
Незабаром
з'ясувалася непристосованість човна до холодних північних вод. За
конструктивними особливостями човен не могла діяти при температурі нижче 0
градусів, тому що частина трубопроводів перебувала в надбудові вище ватерлінії, при
обмерзання заглушок шпігатов надбудови ставало неможливим занурення, під
внутрішніх приміщеннях відсутня не тільки система теплоізоляції, але і
дієва система опалення. Наприкінці жовтня човен поставили в док,
спеціальна комісія Морського генерального штабу одностайно визнала човен
недієздатною в місцевих умовах і запропонувала відправити її на Балтику або
Чорне море для використання в літній час. Весною 1918 р. човен почали
готувати для перекладу внутрішніми водними шляхами на Балтику. До серпня ремонт
човна був завершений, відремонтовано всі механізми, крім лівого дизеля. Захоплення
Архангельська інтервентами змінив всі плани. Щоб човен не дісталася в
як трофей і не була уведена в Англію, екіпаж відвів човен вгору по Північній
Двіні, привів її в непридатний стан і викинув на мілину. Взимку 1918-1919 рр..
човен знову ввели в дію. 28 березня 1919 командир човна лейтенант П.І.
Лазаревич пропонував човен або роззброїти, або використовувати для охорони
промислів. Однак, цю пропозицію прийнято не було і в листопаді 1919 р. човен
перевели до Мурманська, де вона залишалася до приходу частин Червоної Армії. 7 травня
1920 човен перейменували, присвоївши їй назву "Комунар", і
включили до складу Морських сил Північного флоту. Влітку човен перейшла в
Архангельськ, де пройшла докование, її довооружілі двома кулеметами.
В
серпні-вересні "Комунар" разом з плавбази "Соколіца"
двічі виходила в південну частину Білого моря. На зиму човен перейшла до Мурманська.
Влітку 1921 р. знову виник план перекладу човна на Балтику, але в серпні її
законсервували і здали на довгострокове зберігання в Архангельський військовий
порт. Обстеження, проведене в 1923 р., показало, що знаходилася на плаву
човен отримала ряд ушкоджень, частина механізмів пропала. 5 червня 1924 човен
списали, передали у фондову комісію для розбирання на метал. Однак, човна не
розрізали, вона потрапила в Епрон і ще кілька років використовувалася як
суднопідіймальних понтона.
Тактико-технічні
елементи
Довжина, м
45,1
Ширина, м
4,2
Осадка, м
3,2
Водотоннажність
надводна/підводне, т
260/313
Потужність двигунів
надводного/підводного ходу, к.с.
2х360/4х125
Швидкість надводного/підводного
ходу, вузл.
134/95
Дальність плавання
надводним/підводним ходом, миль
800 (14 вузл.); 1720 (9 вузл.)
/ 21 (7 вузл.)
Глибина занурення, м
45
Озброєння
47 мм гармата
1
Торпеди в орендованих зовнішніх
апаратах Уайтхеда
2
Запасні торпеди
2
Список
літератури
Для підготовки
даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.navy.ru/
