Неповторна «Катюша»

Традиційно напередодні всенародного Дня Перемоги наша газета публікує матеріали про найбільш значущих вітчизняних зразках зброї та бойової техніки, які зробили вагомий внесок у розгром ворога. Сьогоднішній наша розповідь не зовсім звичайний. Про легендарної «катюші» - бойовій машині реактивної артилерії - здається, відомо все. Про створення та застосування БМ-13 написані книги, зняті фільми. Тим не менше в тіні залишився такий цікавий питання: Чому німецьким збройним конструкторам так і не вдалося відтворити подібне за потужністю та ефективності суперзброєю?

Зброя Перемоги

Якби гітлерівські оракули уважніше вдивлялися в знаки долі, то, напевно, 14 липня 1941 стало б для них знаковим днем. Саме тоді в районі залізничного вузла Орша і переправи через річку Оршіца радянськими військами вперше були застосовані бойові машини БМ-13, які отримали в армійському середовищі ласкаве назву «Катюша». Результат двох залпів по скупчення сил противника став приголомшливим для ворога. Втрати німців потрапили під графу «неприпустимі».

Ось витяги з директиви військам гітлерівського вищого військового командування: «Росіяни мають автоматичну багатостовбурні вогнеметні гармату ... Постріл проводиться електрикою ... Під час пострілу утворюється дим ... »Очевидна безпорадність формулювань свідчила про повну необізнаність німецького генералітету щодо влаштування і технічних характеристик нового радянської зброї -- реактивного міномета.

Яскравим прикладом ефективності гвардійських мінометних частин, а їх основу складали «катюші», можуть служити рядки зі спогадів маршала Жукова: «Реактивні снаряди своїми діями виробляли суцільне спустошення. Я дивився райони, за якими вівся обстріл, і побачив повне знищення оборонних споруд ...»

Німці розробили спеціальний план захоплення нового радянської зброї і боєприпасів до нього. Пізньої осені 1941 року їм вдалося це зробити. «Полонений» міномет був дійсно «Багатоствольних» і вистрілював 16 реактивних хв. Його вогнева міць у кілька разів перевершувала за ефективністю міномет, що стояв на озброєнні фашистської армії. Гітлерівським командуванням було прийнято рішення про створення рівноцінного зброї.

Німці не відразу зрозуміли, що захоплений ними радянський міномет - це справді унікальне явище, що відкриває нову сторінку у розвитку артилерії, еру реактивних систем залпового вогню (РСЗВ).

Треба віддати належне його творцям - вченим, інженерам, технік і робочим московського Реактивного науково-дослідного інституту (РНИИ) і суміжних підприємств: В. Аборенкову, В. Артемьева, В. Безсонову, В. Галковської, І. Гвай, І. Клейменова, А. Костикова, Г. Лангемак, В. Лужина, А. Тихомирову, Л. Шварцу, Д. Шитову.

Головною відмінністю БМ-13 від аналогічного німецького озброєння була надзвичайно смілива і несподівана концепція: мінометники могли щодо неточними реактивними мінами надійно вражати всі цілі заданого квадрата. Це досягалося саме завдяки залповому характеру вогню, тому що кожна точка обстрілює місцевості обов'язково потрапляла в зону ураження якого-небудь із снарядів. Німецькі конструктори, усвідомивши блискуче «ноу-хау» радянських інженерів, вирішили відтворити якщо і не у вигляді копії, то з використанням головних технічних ідей.

Копіювати «катюшу» як бойову машину було в принципі можливо. Непереборні труднощі почалися при спробі сконструювати, відпрацювати і налагодити масове виробництво аналогічних реактивних снарядів. Виявилося, що німецькі пороху не можуть згорати в камері двигуна реактивного снаряда настільки ж стабільно і стійко, як радянські. Спроектовані німцями аналоги радянських боєприпасів поводилися непередбачувано: або мляво сходили з напрямних, щоб тут же впасти на землю, або з шаленою швидкістю починали політ і вибухали в повітрі від надмірного підвищення тиску всередині камери. Справно долітали до мети лічені одиниці.

Справа виявилася в тому, що для ефективних нітрогліцериновими порохів, які застосовувалися в снарядах «катюші», наші хіміки домоглися розкиду значень так званої теплоти вибухової перетворення не вище 40 умовних одиниць, а чим менше величина розкиду, тим стабільніше горить порох. Аналогічні ж німецькі пороху мали розкид цього параметра навіть в одній партії вище за 100 одиниць. Це й призводило до нестабільної роботі двигунів реактивних снарядів.

Німці не знали, що боєприпаси для «катюші» були плодом більш ніж десятирічної діяльності РНИИ і декількох великих радянських дослідних колективів, куди увійшли кращі радянські порохових заводів видатні радянські хіміки А. Бакаєв, Д. Гальперин, В. Карькіна, Г. Коновалова, Б. Пашков, А. Споріус, Б. Фомін, Ф. Хрітінін і багато інші. Вони не тільки розробили складні рецептури ракетних порохів, а й відшукали прості та ефективні способи їх масового, безперервного і дешевого виробництва.

У той час, коли на світських заводах за готовими кресленнями небувалими темпами розгортався і буквально щоденно нарощувалося виробництво гвардійських мінометів і реактивних снарядів до них, німцям тільки ще належало вести дослідні і проектні роботи по РСЗВ. Але на це історія їм часу вже не відпустила.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://luzhin.wyksa.ru/