Зенітний ракетний комплекс 9К33 "Оса"

Розробка автономного самохідного військового зенітного ракетного комплексу "Оса" (9К33) почалася в згідно з Постановою РМ СРСР від 27 жовтня 1960 Вперше ставилася задача розробки автономного комплексу з розміщенням на одному самохідному плаваючому шасі (бойовій машині) як всіх бойових засобів, включаючи радіолокаційні станції та пускову установку з ракетами, так і засобів зв'язку, навігації та топопрівязкі, контролю, а також джерел електроживлення. Новими були і вимоги з виявлення повітряних цілей у русі та поразки їх вогнем з коротких зупинок. Вага зур не мав перевищувати 60-65 кг, що дозволяло б двом військовослужбовцям здійснювати вручну операції з заряджання пускової установки.

Основним призначенням комплексу було прикриття від низько цілей сил і засобів мотострілкових дивізій. Одночасно Постановою задавалася розробка корабельного ЗРК "Оса-М" з використанням ракети і частини радіоелектронних засобів комплексу "Оса".

Головним розробником ЗРК в цілому і бойової машини 9АЗЗ комплексу 9КЗЗ було визначено НДІ-20 ГКРЕ. Головним конструктором комплексу і машини був призначений М. М. Косічкін. Розробку ракети доручили КБ заводу № 82 Мосгорсовнархоза на чолі з О. В. Потопаловим.

На формування концепції побудови ЗРК "Оса" певний вплив мала інформація про проведення в США робіт зі створення автономного самохідного ЗРК "Маулер" з розміщенням всіх його коштів на шасі широко впроваджується в ті роки гусеничного багатоцільового бронетранспортери (БТР) М-113. Відзначимо, що, в кінцевому рахунку, американцям не вдалося створити цей комплекс.

Розробка комплексу "Оса" і в СРСР йшла дуже не просто. Неодноразово зривалися терміни відпрацювання вузлів ракети, шасі і всього комплексу. У результаті до 1962 року роботи фактично так і не вийшли зі стадії експериментальної лабораторної відпрацювання основних систем. Ця невдача була зумовлена надмірним оптимізмом в оцінці перспектив розвитку вітчизняних твердих палив та елементної бази бортової апаратури системи управління. На стадії розробки тактико-технічних вимог комплекс носив найменування "Еліпсоїд"

Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 7 вересня 1964 р., завод № 82 (Тушинский Машинобудівний завод) був звільнений від робіт по ракеті 9МЗЗ з підключенням замість нього ОКБ-2 ГКАТ під чолі з Грушина, встановлювався і новий термін початку випробувань - II кв. 1965 Коректувалися вимоги до ракети. Допустиме значення стартовою маси було подвоєно і доведено до реально досяжного рівня - 110-115 кг. Наказувалося забезпечити поразку цілей з ЕПР МІГ-19, що летять зі швидкістю 500 м/с на дальності 8-10 км при висоті польоту від 50-100 м до 5 км, а тією ж самою метою дозвукових швидкостях - на дальності до 10-13 км і висотах до 6-7 км.

Розпорядженням РМ СРСР було встановлено і новий строк пред'явлення ЗРК на спільні випробування - II кв. 1970 Головним конструктором "Оси" був призначений директор НІЕМІ МРП (колишнього НДІ-20 ГКРЕ) В. П. Єфремов, його заступником - І.М. Дрізе. Рішенням Комісії Президії РМ СРСР з військово-промисловим питань розробку плаваючого корпусного колісного шасі 937 (пізніше - 5937 або "Основа") для ЗРК "Оса" доручили Брянському автомобільного заводу Мінавтопрому.

У березні-червні 1970 р. на Ембенском полігоні успішно пройшли заводські випробування ЗРК, а з липня 1970 р. по Лютий 1971 - спільні випробування під керівництвом держкомісії на чолі з М. М. Савельєвим. Комплекс був прийнятий на озброєння Постановою ЦК КПРС і СМ СРСР від 4 жовтня 1971 Одночасно ЗРК "Оса-М" надійшов на озброєння кораблів ВМФ.

В даний час виробництво комплексу завершено. ЗРК 9К33 "Оса" поставлявся до Анголи, Алжир, Грецію, Індію, Ірак, Йорданію, Лівію, Польщу, Сирію, Югославію. Комплекс знаходиться на озброєнні 19 країн світу.

На заході комплекс отримав позначення SA-8 "Gecko".

Склад

9K33 ЗРК "Оса" складався з:

бойової машини 9А33Б з засобами розвідки, наведення і пуску, з чотирма зенітними керованими ракетами 9М33,

транспортно-заряджаючий машини 9Т217Б з вісьмома зур,

засобів контролю та технічного обслуговування, змонтованих на автомобілях.

Бойова машина 9А33Б розміщувалася на тривісної шасі БАЗ-5937, обладнаному водометом для руху на плаву, з потужним ходовим дизельним двигуном, засобами навігації, топопрівязкі, життєзабезпечення, зв'язку та електроживлення комплексу (від газотурбінного агрегату і від генератора відбору потужності ходового двигуна). Забезпечувалася авіатранспортабельность літаком Іл-76 та перевезення по залізниці дорозі в межах габариту 02-Т.

Розміщена на бойовий машині 9А33Б за транспортно-пусковими контейнерами РЛС виявлення цілей представляла собою когерентно-імпульсну РЛС кругового огляду сантиметрового діапазону з стабілізованої в горизонтальній площині антеною, що дозволяло проводити пошук і виявлення цілей при русі комплексу. РЛС здійснювала кругової пошук обертанням антени зі швидкістю 33 об./хв, а по куту місця - пререброской променя в одне з трьох положень при кожному обороті антени. При імпульсної потужності випромінювання 250 кВт, чутливості приймача порядку 10е-13 Вт, ширині променя по азимуту 1 °, по куту місця - від 4 ° у двох нижніх положення променя і до 19 ° у верхньому положенні (загальний сектор огляду по куту місця складав 27 °) станція виявляла винищувач на дальності 40 км при висоті польоту 5000 м (27 км - на висоті 50 м). Станція була добре захищена від активних і пасивних перешкод.

Встановлена на бойовий машині РЛС супроводу мети сантиметрового діапазону хвиль при імпульсної потужності випромінювання 200 кВт, чутливості приймача 2