Міністерство Освіти ПМР
Бендерський Політехнічний Технікум
Кафедра АСОІіУ
РЕФЕРАТ
з дисципліни: "Комп'ютерно телекомунікаційні Мережі" на тему : "Налаштування конфігурацій TCPIP вручну"
Виконав: уч-ся 3 курсу
36 До групи
Балтажі В.С.
Перевірив:
Ємельянова О.Ю.
м. Бендери
2002
Зміст:
1. Історія розвитку Мережі
2. Основні поняття про Мережі
3. Протокол управління передачею (TCP) і Межсетевой протокол (IP)
4. DHCP - що це таке (IP навігатор або "робоча конячка" сисадміна)?
5. Налаштування конфігурацій вручну і автоматична конфігурація
Історія розвитку Мережі
Передумови
Зародження передумов створення глобальної Мережі відбувалося у повномувідповідностей з глобальним філософським законом про перетворення кількіснихзміну в якісні. Як відомо в період з 1945-1960 рр.. в СРСР і
США проводилися роботи не тільки по створенню комп'ютерів, а й поінтерактивного взаємодії людини з машиною. В результаті з'явилисяперші інтерактивні пристрої та обчислювальні машини, що працюють врежимі поділу часу. Щоправда, кого-то при цьому щедро фінансували, ахтось був іноді працювати мало не в підпіллі. Нашим ученим доводилосядотримувати конспірацію, щоб їх не запідозрили в симпатій до "лженаукакібернетики ". Але ж саме так визначив нову науку радянський науковийсловник, виданий у середині XX століття! Бути може, відлуння тієї епохиможна зустріти у вітчизняному терміні ЕОМ, що, як відомо, означає
"електронно-обчислювальна машина" і, як можна припустити, цілком те самевираз "дерев'яно-письмовий стіл".
У 1957 р. у США, за вказівкою президента Дуайта Ейзенфаура, у складі
Відділу Оборони (DoD, Department of Defence) формується дваурядових органи: Національна аерокосмічна адміністрація NASA
(National Aeronautics and Space Administration), яка в уявлень непотребує, а також Агентство з Передовим Оборонним Досліджень (DAPRAабо Defence Advanced Research Projects Agency). Зроблено це було з метоюпросування військових технологій США на лідируючі позицій у світі.
Прогрес людства і військових технологій завжди йдуть разом, томувесь початковий етап розвитку народжується Мережі буде пов'язаний з військовимивідомством США. На початку 60-х років основні роботи DAPRA були присвяченірозробці методу з'єднань комп'ютерів один з одним. Агентство виділяєгрошові кошти для залучення до перспективних розробок університетіві корпорацій (Массачусетський технологічний інститут-MIT, некомерційнаорганізація, що займається стратегічними дослідженнями і розробками
-RAND Corporation).
У 1962 р. Дж. Ліклайдер (JCR Liclider) публікує роботу "Galactic
Network ", в якому передбачає можливість існування в майбутньомуглобальної комп'ютерної зв'язку між людьми, що мають миттєвий доступ допрограм і баз даних з будь-якої точки земної кулі. Як це недивно, його передбачення в повній мірі відображала сучасний пристрійвсесвітньої Мережі. Тоді ж, у серпні 1962 р., вийшла стаття Дж. Ліклайдера і
В. Сларка "Інтерактивна зв'язок людини з комп'ютером".
Очолив першу дослідницьку програму, розпочату DAPRA 4 жовтня
1962 Ліклайдер зумів захопити своєю концепцією групу науковців, середяких був і його наступник-дослідник з MIT Лоуренс Робертс (Lowrence
G. Roberts), а також Івана Сазерленд (Ivan Sutherland) і Боба Тейлора (Bob
Taylor).
У липні 1961 Леонард Клейнрок (Leonard Kleinrock) розробив і впершеопублікував статтю "Інформаційний потік у великих комутаційних мережах",де представив нову теорію передачі даних. Це була перша публікація потеорій комутацій пакетів. У 1964 р. нова концепція вийшла вже в книзі.
Тоді ж Л. Клейнрок переконав Л. Робертса в можливості комунікацій звикористанням пакетів і в перевагах своєї теорій перед найдавнішимпринципом комутацій каналів. Як відомо, при пакетної комутаційнеобхідні для передачі дані розбиваються на фрагменти, до кожного зяких приєднується заголовок (адреса), отримав повну інформацію продоставки пакета за призначенням. В результаті один канал зв'язку можевикористовуватися для одночасно передачі даних безлічі користувачів,тоді як при комутацій каналів, яка широко використовується в традиційнійтелефонного зв'язку, канал зв'язку виділяється виключно до послуг двохкористувачів, розташовані на його кінцях.
Напередодні
Для перевірки нової концепцій пакетної комутацій Л. Робертс і Т. Меріллще в 1965 р. з'єднали комп'ютер TX-2 в штаті Массачусетс (MIT,
Лабораторій Лінкольна) з комп'ютером Q-32 в System Development Corporation
(Санта-Моніка, Каліфорнія) за допомогою низькошвидкісних телефоннихкомутованих ліній (поки що без комутацій пакетів).
Таким чином, у 1965 р. у США була створена перша в історій маленька,але зовсім навіть нелокальних комп'ютерна мережа. Результатом експерименту сталорозуміння того, що комп'ютери можуть успішно працювати разом, виконуючипрограми і здійснюючи вибірку даних. Стало також зрозумілим і те, щотелефонна мережа з комутацією каналів абсолютно не придатна для побудовикомп'ютерної мережі. Зрозуміло, Л. Клейнрок ще раз переконався в необхідностіпакетної комутацій, і це було в той момент самим головним.
Наприкінці 1966 DARPA запросило Л. Робертса для реалізацій проектукомп'ютерної мережі ARPANET. Метою проекту було об'єднаннядослідних установ, проведення експериментів в областікомп'ютерної комунікацій, а також вивчення способів підтримки надійноїзв'язку в умовах ядерного нападу.
Отже, Л. Робертс почав працювати над розробкою концепційдецентралізованого (розподіленого) управління військовими і цивільнимиоб'єктами в період ведення воєн. Досить швидко з'явився план ARPANET. У
1967 р. на симпозіумі з Принципів Взаємодії (Operating Principles),організованої Асоціацією машинних обчислень (ACM, Association for
Computing Machinery), яка була заснована ще 1947 р. і є першимнауковим і освітнім комп'ютерним спільнотою, був представлений проектмережі з комутацією пакетів. І тоді ж, у 1967 р. перше видання проекту
ARPANET опубліковано Л. Робертсом.
У 1964 р. група співробітників RAND Corporation написала статтю по мережах зпакетної комутацією для надійних голосових комунікацій у військовихсистемах. Роботи, які проводилися в середині 60-х роках в MIT, RAND, і
NPL, були багато в чому паралельними, і ці організацій не мали інформації продіяльності один одного. Розмова Л. Робертса з співробітниками NPL увінчавсязапозиченням слова "пакет" і рішення збільшити пропоновану швидкістьпередачі по каналах проектованої мережі ARPANET з 2,4 Кб/с до 50 Кб/с.
Наприкінці 1969 р. в одну комп'ютерну мережу були включені чотиридослідних центру:
- University of California Los Angeles (UCLA);
- Stanford Research Institute (SRI);
- University of California at Santa Barbara (UCSB);
- University of Utah. < br> Народження
У жовтні 1969 р. було надіслано перший електронне сполучення мiж вузлами
UCLA (Каліфорнійський університет, Лос-Анджелес) і SRI (Дослідницький
Інститут Стенфорда). Кажуть, що на самому початку роботи ця мережа відразу ж
"зависла", але процес пішов.
Ось так чотири видалених комп'ютера були об'єднані в первіснуконфігурацію ARPANET. Так, власне і почалося становлення і зростання
Internet'а, якому вже, якщо можна вважати, 33 роки. Одночасно Р. Канрозробив загальну архітектуру мережі ARPANET, Л. Робертс розробив топологіюта економічні питання, Л. Клейнрок представив всі засоби вимірювань іаналізу мережі.
Так і завершився початковий етап становлення Інтернету.
Основні поняття про Мережі
Локальна мережа являє собою набір комп'ютерів, периферійнихпристроїв (принтерів і т. п.) і комутаційних пристроїв, з'єднанихкабелями.
Переважна частина комп'ютерів західного світу об'єднана в ту чи іншумережу. Досвід експлуатації мереж показує, що близько 80% всієї пересилаєтьсяпо мережі інформації замикається в рамках одного офісу. Тому особливуувагу розробників стали залучати так звані локальніобчислювальні мережі (LAN). Локальні обчислювальні мережі відрізняються відінших мереж тим, що вони звичайно обмежені помірною географічноїобластю (одна кімната, одна будівля, один район).
Існує два типи комп'ютерних мереж: однорангові мережі та мережі звиділеним сервером. Однорангові мережі не передбачають виділенняспеціальних комп'ютерів, що організують роботу мережі. Кожен користувач,підключенні до мережі, виділяє в мережу будь-які ресурси (дисковийпростір, принтери) і підключається до ресурсів, наданих в мережуіншими користувачами. Такі мережі прості в установці, налагодженні; вониістотно дешевше мереж з виділеним сервером. У свою чергу мережі звиділеним сервером, незважаючи на складність налаштування і відноснудорожнечу, дозволяють здійснювати централізоване управління.
І всі комп'ютерні мережі або практично застосовують (якщо так можнаназвати базові топологій) побудови локальної мережі:
Топологія «Шина»
Всі комп'ютери підключаються до одного кабелю. На його кінцях повинні бутирозташовані термінатори. За такою топології будуються 10 мегабітні мережі
10Base-2 і10Base-5. Як кабелю використовується Коаксіальні кабелі.
Рис.1. Топологія «Шина»
Пасивна топологія, будується на використанні одного спільного каналузв'язку та колективного використання його в режимі поділу часу.
Порушення загального кабелю або будь-якого з двох термінаторів приводить до виходуз ладу ділянки мережі між цими термінаторами (сегмент мережі). Відключеннябудь-якого з підключених пристроїв на роботу мережі ніякого впливу ненадає. Несправність каналу зв'язку виводить з ладу всю мережу Всікомп'ютери в мережі "слухають" несучу і не беруть участь у передачі даних міжсусідами. Пропускна здатність такої мережі знижується зі збільшеннямнавантаження або при збільшенні числа вузлів.
Для з'єднання шматків шини можуть використовуватися активні пристрої --повторювачі (repeater) із зовнішнім джерелом живлення.
Топологія "Зірка"
Кожен комп'ютер (і т.п.) підключений окремим дротом до окремогопорту пристрою, званого концентратором або повторювачем (репітер),або хабом (Hub).
Рис. 2. Топологія "Зірка"
Концентратори можуть бути як активні, так і пасивні. Якщо міжпристроєм і концентратором відбувається розрив з'єднання, то вся рештамережа продовжує працювати. Правда, якщо цим пристроєм був єдинийсервер, то робота буде дещо ускладнена. При виході з ладуконцентратора мережа перестане працювати.
Дана мережна топологія найбільш зручна при пошуку ушкоджень мережевихелементів: кабелю, мережевих адаптерів або роз'ємів. При додаванні новихпристроїв "зірка" також зручніше у порівнянні з топологією загальна шина.
Також можна взяти до уваги, що 100 і 1000 Мбітние мережі будуються затопології "Зірка".
Топологія "Кільце"
Активна топологія. Всі комп'ютери в мережі пов'язані по замкнутому колу.
Прокладка кабелів між робочими станціями може бути досить складноюі дорогої якщо вони розташовані не по кільцю, а, наприклад, в лінію. Уяк носія в мережі використовується вита пара або оптоволокно. Повідомленняциркулюють по колу. Робоча станція може передавати інформацію іншийробочої станції тільки після того, як отримає право на передачу (маркер),тому колізії виключені. Інформація передається по кільцю від однієїробочої станції до іншої, тому при виході з ладу одного комп'ютера,якщо не вживати спеціальних заходів вийде з ладу вся мережа.
Час передачі повідомлень зростає пропорційно до збільшення числавузлів у мережі. Обмежень на діаметр кільця не існує, тому що вінвизначається тільки відстанню між вузлами в мережі.
Крім наведених вище топологій мереж широко застосовуються т. н.гібридні топології: "зірка-шина", "зірка-кільце", "зірка-зірка".
Рис.3. Топологія "Кільце
Часто на одному комп'ютері використовуються мережеві програми різних фірм,працюють одночасно. Для забезпечення сумісності програм
Міжнародна організація по стандартизації (ISO - International Standards
Organization) розробила модель мережевої архітектури, що одержалапопулярність як OSI-модель. Модель Взаємодії Відкритих Систем (Open
Systems Interconnect) описує структуру мережевих рівнів. Не всірозробники програм в точності дотримуються цієї моделі, однак вона даєзасади розуміння способів взаємодії мережевих компонент. Отрималашироку популярність модель OSI містить сім дискретних рівнів, кожен зяких забезпечує виконання певної частини мережевих функцій приобмін даними між комп'ютерами мережі, це:
. Фізичний рівень;
. Канальний рівень;
. Мережевий рівень;
. Транспортний рівень;
. Сеансовий рівень;
. Представницький рівень;
. Прикладний рівень.
Рис. 4. Схема моделі OSI.
Протокол управління передачею (ТСР)
ЩО ТАКЕ TCP/IP?
TCP/IP - це установка протоколів, використовуваних для зв'язку комп'ютернихмереж і маршрутизації руху інформації між великою кількістюрізних комп'ютерів. "TCP" означає "Протокол контролю передачі", а "IP"означає "Протокол міжмережевого взаємодії". Протоколи стандартизованіописаними припустимими форматами, обробкою помилок, передачею повідомлень істандартами зв'язку. Комп'ютерні системи, що підкоряються протоколамзв'язку, таким як TCP/IP, можуть використовувати спільну мову. Це дозволяє їмпередавати повідомлення безпомилково до потрібних одержувачів, не дивлячись на великівідмінності в апаратурі та програмному забезпеченні різних машин. Багатовеликі мережі були виконані з цими протоколами, включаючи DARPA мережа.
Різноманітні університети, установи і комп'ютерні фірми зв'язані вглобальну мережу, яка випливає протоколам TCP/IP. Тисячі індивідуальнихмашин приєднані до мережі. Будь-яка машина мережі може взаємодіяти збудь-який інший. Авто у мережі називаються "hosts" (головні ЕОМ) або
"nodes" (вузлові ЕОМ). TCP/IP забезпечує базу для багатьох корисних засобів,включаючи електронну пошту, передачу файлів і дистанційну реєстрацію.
Електронна пошта призначена для передачі коротких текстових файлів.
Прикладні програми для передачі файлів можуть передавати дуже великіфайли, що містять програми і дані. Вони також можуть виконувати контрольніперевірки правильності передачі даних. Дистанційна реєстрація дозволяєкористувачам одного комп'ютера зареєструватися на віддаленій машині іпродовжувати інтерактивний сеанс зв'язку з цією машиною.
Протокол міжмережевої взаємодії (IP)
IP визначає незв'язану пакетну доставку. Ця доставка зв'язує однуабо більше пакетно-керовані мережі в глобальну мережу. Термін "незв'язану"означає, що одержує і посилає машини не зв'язані собоюбезпосереднім контуром. Тут індивідуальні пакети даних (дейтаграми)маршрутізіруются через різні машини глобальної мережі до локальної мережі -одержувачу і що одержує машині. Таким чином, повідомлення розбиваються накілька дейтаграм, що посилаються окремо. Зауважте, щонезв'язана пакетна доставка сама по собі ненадійна. Окремі дейтаграмиможуть бути отримані чи не отримані і з великою ймовірністю можуть бутиотримані не в тому порядку, в якому вони були послані. TCP збільшуєнадійність. Дейтаграмма складається з заголовка, інформації й області даних.
Заголовок використовується для маршрутизації і процесу дейтаграми.
Дейтаграмма може бути розбита на малі частини в залежності від фізичнихможливостей локальної мережі, по якій вона передається. (Коли шлюзпосилає дейтаграму до локальної мережі, яка не може матидейтаграму як єдиний пакет, вона повинна бути розбита на частини, якідосить малі для передачі по цій мережі). Заголовки фрагментівдейтаграми містять інформацію, необхідну для збору фрагментів узакінчену дейтаграму. Фрагменти необов'язково прибувають один по одному, вякому вони були послані; програмний модуль, що виконує IP протокол наодержує машині, має збирати фрагменти у вихідну дейтаграму. Якщоякі-небудь фрагменти загублені, повна дейтаграмма скидається.
Протокол контролю передачі (TCP)
Протокол контролю передачі даних (TCP) працює разом з IP длязабезпечення надійної доставки. Він пропонує засоби забезпеченнянадійності того, що різні дейтаграми, що складають повідомлення,збираються в правильному порядку на приймаючій машині і що деякіпропущені дейтаграми будуть послані знову, поки вони не будуть прийнятіправильно. Перша мета TCP-це забезпечення надійності, безпеки ісервісу віртуального контуру зв'язку між парами зв'язаних процесів нарівні ненадійних вну?? рісетевих пакетів, де можуть трапитися втрати,знищення, дублювання, чи затримка втрата упорядкованості пакетів.
Таким чином, забезпечення безпеки, наприклад, такий як обмеженнядоступу користувачів, до відповідних машинам, може бути виконаноза допомогою TCP. TCP стосується тільки загальної надійності. Є декількаміркувань щодо можливості одержання надійного сервісудейтаграм. Якщо дейтаграмма послана через локальну мережу до віддаленоїголовної машини, то проміжні мережі не гарантують доставку. Крім того,що посилає машина не може знати маршрут передачі дейтаграми. Надійністьшляху "джерело-приймач" забезпечується TCP на тлі ненадійності середовища. Церобить TCP добре пристосованої до широкої різноманітності програмбагатомашинних зв'язків. Надійність забезпечується за допомогою контрольноїсуми (коди виявлення помилок) послідовних чисел у заголовку TCP,прямого підтвердження одержання даних і повторної передачінепідтверджених даних.
ПОНЯТТЯ РІВНЯ ПРОТОКОЛУ.
Протоколи зв'язку програмного забезпечення поділені на різні рівні, денайнижчий рівень - це апаратний рівень, який фізично передаєдані, а найвищий рівень - це прикладна програма на головніймашині. Кожен рівень відрізняється своїм комплексом прав і жоден протоколне може включати всі завдання різних рівнів. Як обговорювалося раніше, IP --протокол міжмережевих зв'язків має справу з маршрутизацією дейтаграм, в тойчас як TCP - протокол контролю передачі, який має вищий рівень, ніж
IP, надає надійну передачу повідомлень, розділених на дейтаграми.
Прикладні програми, в свою чергу, покладаються на TCP при посилціінформації до машини-одержувачу. У прикладних програмах використовують TCP/IP,щоб забезпечити повну дуплексну віртуальну зв'язок між машинами.
Фактично, вся інформація поділена на дейтаграми, які потім можутьбути фрагментовані при подальшій передачі. Модулі програмногозабезпечення, що виконують IP, потім знову збирають окремі дейтаграми. Утой час як модулі, що виконують TCP, забезпечують, що різнідейтаграми знову зберуться в тому порядку, в якому вони були послані.
Існує кілька високорівневих спеціальних протоколів дляспецифічних програм, таких як telnet (TC) і ftp (TC) і протоколів длятаких функцій мережі, таких як управління шлюзами. У цьому посібнику,проте, є посилання на ці протоколи як на програми і сервіс.
DHCP: мистецтво управління IP-адресами
Поява протоколу Dynamic Host Configuration Protocol (DHCP) помітноспростило життя мережевих адміністраторів. Якщо раніше IP-адреси доводилосязадавати вручну (добре ще, якщо з центральної консолі), то тепер цяпроцедура здійснюється автоматично.
Протокол DHCP був запропонований у 1993 р., його розвитком займаєтьсяспеціальна робоча група (DHC WG), що входить до складу IETF. Найбільшповне сучасне опис DHCP міститься в документі RFC 2131 (березень 1997р.), який прийшов на зміну більш раннім редакціям RFC 1531 і 1541. УНині DHCP має статус попереднього стандарту.
DHCP з'явилася не на порожньому місці - різні схеми управління IP-адресамив мережевому середовищі пропонувалися і раніше. Однак ці схеми мають, по крайнейпринаймні, одна з двох недоліків - не допускають динамічного призначення IP -адрес або дозволяють передавати від сервера на станцію-клієнт лишеневелике число параметрів конфігурації.
При розробці протоколу DHCP переслідувалася мета усунути обидваобмеження. Був потрібен механізм, який дозволив би ліквідувати стадіюручного конфігурування комп'ютерів, підтримував багатосегментний мережі, невимагаючи наявності DHCP-сервера у кожній підмережі, не конфліктував зіснуючими мережними протоколами і комп'ютерами, що мають статичнуконфігурацію, був здатний взаємодіяти з ретранслює агентамипротоколу BOOTP і обслуговувати BOOTP-клієнтів, нарешті, допускав управлінняпередаються параметрами конфігурації. Що стосується більш вузьких завдань, то
DHCP повинен був забезпечувати унікальність мережевих адрес, використовуванихрізними комп'ютерами мережі в даний момент, збереження старої конфігураціїклієнтської станції після перезавантаження клієнта або сервера, автоматичнеприсвоєння параметрів конфігурації знову підключеним машин.
Як це працює
Коли на клієнтської машині виконується програма dhclient, що єклієнтом DHCP, вона починає трансляцію запитів наотримання настроювальної інформації. За замовчуванням ці запити робляться на 68порт UDP. Сервер відповідає на UDP 67, видаючиклієнту IP адреса та іншу необхідну інформацію, таку, як мережеву маску,маршрутизатор і сервери DNS. Вся ця інформація дається у формі "оренди"
DHCP і вірна лише певний час (що настроюється адміністраторомсервера DHCP). При такому підході застарілі IP адреси тих клієнтів, якібільше не підключені до мережі, можуть бути автоматично, використовуватисяповторно.
Клієнти DHCP можуть отримати від сервера дуже багато інформації. Докладнийсписок знаходиться на сторінці Довідника dhcp-options.
Принципи архітектури і формат повідомлень
Робота протоколу DHCP базується на класичній схемі клієнт-сервер. Уролі клієнтів виступають комп'ютери мережі, які прагнуть отримати IP-адреси втак звану оренду (lease), а DHCP-сервери виконують функціїдиспетчерів, які видають адреси, контролюють їх використання таповідомляють клієнтам необхідні параметри конфігурації. Сервер підтримує пулвільних адрес і, крім того, веде власну реєстраційну базуданих. Взаємодія DHCP-серверів зі станціями-клієнтами здійснюєтьсяшляхом обміну повідомленнями.
Рис. 1. Формат повідомлення DHCP (у дужках - розмір поля в байтах)
Протокол DHCP підтримує три механізми виділення адрес:автоматичний, динамічний і ручний. У першому випадку клієнт одержуєпостійна IP-адреса, в останньому DHCP використовується тільки для повідомленняклієнта про адресу, який адміністратор присвоїв йому вручну. Обидва ціваріанту не таять у собі чогось принципово нового, а ось динамічниймеханізм заслуговує детального розгляду.
Видача адреси в оренду проводиться за запитом клієнта. DHCP-сервер (абогрупа серверів) гарантує, що виділений адреса до закінчення терміну йогооренди не буде виданий іншій клієнта; при повторних зверненнях сервернамагається запропонувати клієнтові адреса, яким той користувався раніше. Зі свогобоку, клієнт може запросити пролонгацію терміну оренди адреси чи,навпаки, достроково відмовитися від нього. Протоколом передбачено такожвидача IP-адреси в необмежене користування. При гострій нестачі адрессервер може скоротити термін оренди адреси в порівнянні з замовленим вами.
Рис. 2. Послідовність подій при виділенні IP-адреси
Недоліки DHCP
Звільняючи мережевих адміністраторів від безлічі рутинних операцій, DHCPзалишає невирішеними ряд проблем, які рано чи пізно можуть виникнутив реальному мережному середовищі.
До недоліків цього протоколу, перш за все, слід віднести вкрайнизький рівень інформаційної безпеки, що обумовленобезпосереднім використанням протоколів UDP і IP. В даний час неіснує практично ніякого захисту від появи в мережінесанкціонованих DHCP-серверів, які здатні розсилати клієнтам помилковуабо потенційно небезпечну інформацію - некоректні або вже задіяні
IP-адреси, невірні відомості про маршрутизації і т.д. І навпаки, клієнти,запущені з поганими цілями, можуть отримувати конфігураційніматеріали, призначені для комп'ютерів мережі, і тим самимвідтягувати на себе значну частину ресурсів. Зрозуміло, щоможливості адміністративного обмеження доступу, про які йшлосявище, не здатні закрити цей пролом в системі інформаційної безпеки.
Налаштування конфігурацій вручну і автоматична конфігурація
Якщо локальна Мережа є частиною більш великої Мережі, де використовуєтьсяпротокол TCP/IP і передбачена спеціальна мережева служба - протоколдинамічного настроювання конфігурацій хост-системи (DHCP, Dynamic Host
Configuration Protocol), можна налаштувати параметри TCP/IP на автоматичнуконфігурацію. Для цього на вкладці параметрів TCP/IP встановлюєтьсяперемикач Enable DHCP. Він вказує серверу, що параметри TCP/IPслід отримати на центральному вузлі. В іншому випадку необхідно длякожної мережевої плати серверного комп'ютера, що використовує TCP/IP,самостійно встановити зазначені вище параметри.
Крім того, можна встановити TCP/IP пізніше, двічі клацнувши мишею позначку Network Protocol Panel, вибравши в списку протоколів TCP/IP (рис.1).
Рис.1
Якщо така інформація вже введена (або вводиться згодом), вона будеперевизначати установки DHCP. Якщо ж інформація була введена раніше, требавидалити вміст полів, щоб переглянути вікно Enable Automatic DHCP
Configuration. При наступному запуску робочої станціївона отримає всю потрібну інформацію від DHCP-сервера, як і в попередньомувипадку. Всі ці вікна конфігурації можна знайти під піктограмою Network в
Windows і Windows NT. Коли DHCP-сервіс встановлений і ініціалізованим першим насервер, а станція отримала від DHCP належну їй інформацію, всеуправління TCP/IP-мережею можна перекласти на сервер DHCP. Крім того, такізміни в проекті мережі, як виділення нових підмереж і WINS-сервіси,можуть пророблятися автоматично.
Завдяки DHCP і WINS, Windows NT Server дозволяє багато проблем,пов'язані з мережами TCP/IP. Труднощі обтяжливого адміністрування,необхідного для використання протоколу TCP/IP, і необхідність пристосуватийого до динамічної природі сьогоднішніх мереж успішно подолані.
Переміщенням користувачів, встановленням доступу по телефону іобмеженою кількістю IP-адрес можна керувати за допомогою Windows NT
Server, DHCP і WINS.
