Скупий лицар . Маленькі трагедії . Пушкін А.С.

Сцени з ченстоновой трагікомедії: The Covetous Knight

Сцена перша

У башті.

Альбер і Іван

Альбер будь-що-будь хоче потрапити на лицарський турнір. Розглянувши шолом, бачить, що він пробитий, зіпсований, його неможливо одягнути. Альтер сердиться на графа Делоржа, попсувавши шолом. Іван заспокоює хазяїна, гідно помститися кривдникам - граф ледве піднявся через сут-ки. Альбер ж журиться: "... Його нагрудник цілий венеціанський ...// А груди своя: гроша йому не варто ...// Навіщо з нього не зняв я шолома тут же!// А зняв б я, коли б не було соромно// Мне дам і герцога. Проклятий граф! "Альберу легше би втратити голову, ніж шолом, у нього немає грошей на новий, немає пристойного сукні. Він нарікає на бідність, принижує його гідність. Причиною його люті і сміливості на поєдинку була скупість. До того ж кінь закульгала, але немає можливості купити нового, і лихвар більше не дає в борг. Альбер сам розмовляє з жидом Соломоном, який замість позики прийшов отримувати старий борг. Соломонові потрібен заклад, тому що слово лицаря цінно, поки він живий, а як його уб'ють, хто на слово повірить лихварю? Альбер не хоче чекати спадщина роки, гроші йому потрібні зараз. Жид пропонує юнакові отруту, щоб отруїти батька і прискорити отримання спадщини. Альбер оскаженілий цією пропозицією Соломона, готовий його вбити. Жид в страху лопоче: "Я. .. я жартував. Я гроші вам приніс ". Альбер жене лихваря, але потім посилає слугу за грошима, даючи розписку. Альбер вирішується відкрити герцогу своє жалюгідний стан з тим, щоб пан вплинув на батька Альбера, змусивши містити лицаря "не як миша,// народжену в підпілля".

Сцена друга

Підвал.

Барон

Як студент останнього курсу чекає побачення З якою-небудь розпусниця лукавою Іль дурой, їм обдуреною, так я Весь день хвилини чекав, коли зійду У підвал мій таємний, до вірних скринь. Щасливий день! можу сьогодні я У шостій скриню (в скриню ще неповний) Жменя золоту накопиченого всипати.

Так я, по жмені бідній приносячи .., Він мій пагорб - і з висоти його Можу дивитися на все, що мені підвладне. Що не підвладне мені? як якийсь демон Отселе правити світом я можу; Лише захочу - споруджена палати; У чудові мої сади збіжаться німфи жваво натовпом; І музи дань свою мені принесуть, І вільний геній мені поневолити, І доброчесність і безсонних праця Смиренно будуть чекати моєї нагороди.

Мені все слухняно, я ж - нічого; Я вище всіх бажань; я спокійний; Я знаю міць мою: з мене досить Цього сознанья ...

(Дивиться на своє золото)

Здається, не багато,

А скількох людських турбот,

обманів, сліз, благання й прокльони

Воно великоваговий представник!

Тут є дублон старовинний ... ось він. Нині

Вдова мені віддала його, але перш за

З трьома дітьми півдня перед вікном

Вона стояла на колінах виття.

Йшов дощ, і коли перестав, і знову пішов,

Прітворщіца не рухалися, я міг би

Її прогнати, але щось мені шептало,

Що чоловіків борг вона мені принесла

І не захоче завтра бути у в'язниці.

А цей? цей мені приніс Тібо -

Де було взяти йому, лінивого, шахраї?

Вкрав, звичайно, або, може бути,

Там на великій дорозі, вночі, в гаю ...

Так! якби всі сльози, кров і піт,

пролиті за все, що тут зберігається,

З надр земних всі виступили раптом,

То був би знову потоп - я захлинувся б

У моїх підвалах вірних. Але пора.

(Хоче відчинити скриню.)

Я кожного разу, коли хочу скриню Мій відімкнути, впадаю в жар і трепет.

Я відчуваю, що повинні відчувати Вони, втикаючи в жертву ніж: приємно І страшно разом. Варона хоче влаштувати "бенкет". Він запалює свічки і відчиняє всі скрині. Я царство! .. Який чарівний блиск! Слухняна мені, сильна моя держава; У ній щастя, в ній честь моя і слава! Я царство ... але хто услід за мною Зачне, владу над нею? Мій спадкоємець! Божевільний, марнотрат молодий, Розпусників розгульних співрозмовник! Ледве помру, він, він! зійде сюди Під ці мирні, німі склепіння З натовпом ласкателей, придворних жадібних. Украв ключі у трупа мого, Він скрині зі сміхом відімкне. І потечуть скарби мої У атласні діравие кишені. Він розіб'є і святі речі, Він бруд оливою царським напоїть - Він розтратив ... А за яким правом? Мені хіба дарма це все дісталося, Або жартома, як гравцеві, який Гримить кістьми та купи загрібає? Хто знає, скільки гірких стриманість, приборкати пристрастей, важких дум, денних турбот, ночей безсонних мені Все це коштувало? Чи скаже син, Що серце в мене обросла мохом, Що я не знав бажань, що мене І совість ніколи не гризла, совість, пазуристі звір, щось скребуть серце, совість, ..

Але серце мені тіснить Якесь невідоме почуття ... Нас запевняють медики: лестощі люди, У вбивстві знаходять приємність. Коли я ключ в замок вкладеш, те ж

Ні, вистраждав спершу собі багатство, А там подивимося, чи стане нещасний Те марнувати, що кров'ю набув. О, коли б міг від поглядів недостойних Я приховати підвал! о, якби з могили Прийти я міг, сторожовий тінню Сидіти на скрині і від живих Скарби мої зберігати, як нині! ..

Сцена третя

У палаці.

Альбер, герцог

Альбер просить у герцога заступництва, той обіцяє вплинути на барона. При їх розмові з герцогом барон зводить наклеп на сина, нібито який хотів отруїти його. Альбер не витримує обмови батька і викликає його на дуель, барон приймає виклик. Герцог цитается їх розняти. Старий падає і вмирає, згадуючи лише про ключі від скринь. Герцог вражений: "Жахливий вік, жахливі серця!"

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.litra.ru/