Піти і не повернутися . Биков В.

Йшов сніг. Путніца брела по замерзлому болоту, все більше починаючи турбуватися. Надсилає її теж не розраховували на снігопад, несподівано почався години дві тому. Тепер за Зосько тягнувся виразний слід, але його незабаром приховає сніг. Гірше, що вона заблукала.

Очікуваної леснічевкі все не було видно, навколо тяглося сумне незнайоме болото. Запитати нема кого - до найближчого села кілометрів вісім. Зброї з собою не дали - воно могло провалити завдання, з тієї ж причини не дали їй і компаса. У неї був паспорт і німецький аусвайс, дуже пошарпаний, ймовірно, багато хто їм користувалися. Документ на ім'я Аделаїди Августевіч, Зосько дуже подобалося ім'я. А то - Зося Нарейко, хоча кожному - своє. Їй потрібно було перейти болото, перебратися через невелику річечку і вийти на Скідельський шлях - Там вже почнуться знайомі місця. Там будуть свої небезпеки, але тут виявилося страшніше: у неясних сутінках болото, здавалося, повниться чудовиськами. Підходячи ближче, Зоська бачила засніжену купину або корч, чому ще бути в цю пору на болоті. Однак з темрявою ріс і страх. Дівчина гнала від себе нав'язливі думки, в цей час слід боятися людей, а безлюдне болото, непогожий осінній вечір, і все.

Снігопад нібито порідшав, несподівано з-під ніг кинувся заєць, змусив дівчину завмерти від жаху. Озирнувшись, вона злякалася ще більше, тому що чітко побачила силует людини. Потім їй подумалось, що вона помилився. Зоська стрімко попрямував вперед, не дозволяючи собі озиратися. Болото скінчилося, десь попереду має бути річка. Треба пошукати брід або вузьке місце, щоб перебратися на інший берег. Зоська озирнулася - нікого не було видно. Тепер слід було подумати, як подолати річку, пошукати підходящу жердину і спробувати перейти по ній. Дівчина обійшла кілька дерев, пробуючи рукою міцність їх шорстких гілок, і, кинувши погляд у поле, побачила людину, що йде по її слідах. Сутінки заважали розглянути що йде, ясно було тільки, що йде впевнений чоловік, який знає свою мету. Зоська зрозуміла, що йде її теж бачить, їй залишався один шлях - за річку. Варто було квапитися, вона виламала під самий корінь невелике деревце і вирішила "Перебігти" за цією ненадійною опорі на інший берег, але тут же зісковзнула і впала в річку, провалившись по пояс. Зверху пролунав голос: "Зоська, чекай! Ти що, здуріла? "Вона завмерла, дізнавшись голос Антона - партизана з їхнього загону. Він допоміг дівчині вибратися з річки. Зоська здивувалася, звідки тут бути Голу-Біну, якого вона три дні тому почала називати Антоном.

Зоська пояснила, що дуже злякалася переслідування, тому й кинулася в річку. Антон наказав їй бігти за ним, щоб зігрітися. Дівчина відчувала, що ноги дерев'яніють, спідниця замерзла і став колом. Зоська намагалася розпитати Антона, яким чином він опинився поруч. Але він лише відповів: "Та нічого. Добре от - наспів. А то б ... "Вона не могла збагнути, чому він опинився за десятки кілометрів від табору, на завдання її посилали одну, про Голубине не було і мови. Тікати немає сил, але зупинятися не можна - замерзнеш. Зоська згадала, як вранці вони попрощалися з Антоном. Вона не могла сказати, куди йде, лише пообіцяла повернутися тижнів за два. Зоська хотіла сказати, що їй треба за річку, але спочатку, дійсно, потрібно було обсушитись, і вона з радістю вхопилася за цю співчутливо допомогу. Антон знав, десь недалеко село, там можна обсушитись. Він порадив переходити річку у леснічевкі. Зоська і збиралася, але через снігопад заблукала. Антон посміхнувся: ще не вийшла з зони і вже заплутано. "Як же ти там будеш, розвідниця?" Їй нічого було відповісти. Але не злякався його, Зоська не полізла б у річку, тут уже звинувачувати нікого. На бігу Антон озирнувся і зрозумів, що село залишилася осторонь. Голубина став невдоволено бурчати на Зосько, що через неї збилися з дороги, а їй хотілося крикнути, що якби не його, вона не злякалася і не полізла б в ту річку, але стрималася, вирішила, що як-небудь сама вибереться. Антон побачив стіжок і покликав дівчину. У сіні можна було обсушитись й переночувати в теплі. У перший копиці сіно злежався і не піддавалося їх змерзлі пальцях, але у другому був готовий лаз. Антон наказав Зосько забратися в стіг, зняти мокрий одяг і накритися його кожух (кожух). Поки дівчина стягала з себе мокрі чоботи, панчохи, спідницю, Антон зашпаровую лаз. Він весело пообіцяв, що скоро надишат і зможуть просушитися. Антон ліг, притулившись до звернувшись в кожушок Зосько. Вона запитала Антона, куди він іде? Голубина відповів, що їм майже по шляху. Зосько лякало близьке сусідство Антона, вона вперше опинилася в такій ситуації: з одного боку - він її рятівник, але що в нього на думці, вона не відала і вирішила триматися якомога суворіше. Антон пообіцяв, що незабаром Зоська зігріється. "Краще, ніж на печі в хаті". Без будь-якої з цим він раптом запитав, чи пам'ятає вона Заглядкі? Які там влаштовувалися вечірки. Кузнецов воювати і погуляти любив. "Молодий був, - відповіла Зоська. - А вже немає ні Кузнєцова, ні багатьох ".

- Хто знає, і нас скоро не буде, - обізвався Антон.

Зоська мерзлякувато зіщулилась від такої перспективи. Їй не хотілося вмирати. Не можна про це думати, ідучи на завдання. Антон погодився, думати про смерть доводиться - війна, а говорити не обов'язково. Звернувшись в кожушок, Зоська поступово зігрілася і стала дрімати.

Несподівано її розбудив голос Антона, згадав, як добре вона танцювала з ним, тоді і сподобалася. Він запитав, звідки Зоська родом. І вона відповіла, що з скидель, вона там жила з матір'ю. Антону знайомі ті місця. Восени він ходив у рейд з Кузнецовим. Голубина запитав, значить, Зоська поміряємось з матір'ю, але дівчина не знала, чи вдасться побачитися. Адже вона не в гості йде, а на завдання. Антон відповів, що в скидель в нього дружок живе. Зоська поцікавилася, хто такий? Голубина відповів, що навряд чи вона його знає, він нова людина, недавно оселився в тих краях. Зоська погодилася - вона ж перед війною жила в Новогрудку, вчилася в технікумі.

Антон, повернувшись на сіні, обійняв її за плечі. Зоська спробувала відсторонитися. Віддавши їй кожух, Антон став мерзнути, тому міцніше притиснув дівчину до себе, відговорили, що так тепліше. Зоська похвалилася, що вона сильна, знає прийоми рукопашного бою. Антон відповів, що краще б їй дали зброю, напевно не дозволили взяти, та документи надійні. Зоська заперечила, у неї пошарпаний аусвайс. Голубина відповів, що пошарпаним документів більше віри. Він зізнався, що у нього револьвер системи наган - найнадійніший документ. Зосько не сподобалося, що Антон йде зі зброєю, чи знають про це в партизанському штабі? Голубина відповів: "Я сам краще знаю, з чим йти". Він порадив дівчині триматися його, з ним не пропаде. Антон ласкаво зізнався, що після їх ранкової зустрічі не міг знайти собі місця, так злякався за Зосько. Їй було приємно, що Антон переживає і боїться за неї. Голубина спробував обійняти дівчину, але вона занадто рішуче відхилила його ласки. Антон посміхнувся: "Спати будемо", і нехай Зоська не боїться його, він пожартував. Зоська запитала, може бути, Антон далі піде один? "Поки підожду", - відповів Голубина. Вони майже посварилися, що Зосько зовсім не хотілося.

зарившись в сіно, Антон зробив вигляд, що заснув. Удвох під кожухом було б тепліше, але він відсунувся від дівчини, щоб не подумала, що заради цього біг за нею. Хоча він був чоловік, і вона чимало вабила його своєю юною жіночністю. Тепер Голубина і не пам'ятав, коли вперше серйозно звернув на неї увагу, може бути, в Заглядках, коли танцював з Зосько, або коли їх загін залишив обжитий табір і перебазувався на болото. Після довгого маршу всі зголодніли і продроглі, командир взводу виділив трьох обладнати загонових кухню. Двоє пішли за водою, а Антон взявся за пристрій вогнища -- топки, він із запалом взявся копати, угрелся, спітнів і вирішив зняти кожушок, тут і побачив Зосько, запитав: "Допомагати прийшла?" Вона відповіла, що такому працівникові допомога не потрібна, відсипала йому в долоню сушеного гороху і пішла геть. Тоді Антону подумалося: "Славна дівчина!"

Всю осінь були завдання, Антону було не до Зосько. Голубина за натурою був не з слабкими нервами, витримки у нього вистачало. Постійні бої і небезпека загартували його, не було випадку, щоб Антон злякався або розгубився. Хоча дехто в загоні схильний був звинувачувати його в загибелі командира. Але там Антон не був винен ні в чому. Навпаки, своєю винахідливістю він врятував чотирьох, перший вистрибнувши з горища і крикнув іншим: "Стрибайте!" Вони, задихаючись в диму і відстрілюючись від насідали поліцаїв, тільки-но пішли. Кузнєцов і ординарець рідко стріляли з підвалу, куди поліцаї кидали гранати. Напевно, командир був поранений і не міг вискочити, але що вони могли зробити, четверо, "проти трьох десятків знахабнілих бобиків? ". Голубина поважав і цінував Кузнєцова, йому до сліз було шкода розумного й сміливого командира. Вирушаючи у справах, в розвідку, на операції і гулянки, Кузнєцов завжди брав із собою шістьох партизан, в числі яких з літа став їздити і Голубина. Тепер від цієї шістки, здається, нікого не залишилося. Спочатку було нелегко. Загін збирався з різних людей - районного активу і НКВС, червоноармійців-оточенців, що втекли військовополонених і місцевих сміливців. Кузнєцов перевіряв людей в бою, де вони здобували зброю, показували своє вміння і кмітливість. При Кузнецова Голубина командував взводом, після загибелі командира Антона понизили до рядового. До осені люди пообтерлісь, почали воювати з толком - А тут безглузда смерть командира. "З вересня загін увійшов у свою темну смугу, біди так і посипалися на нього, один гірше інший ". Загинув командир і троє людей його групи, потім пішла і не повернулася диверсійна група Кубелкіна. Не встигли посумувати над кращими бійцями, як загін виступив громити німецький гарнізон на станції і потрапив під організований вогонь ворогів - зазнав великих втрат. Хлопці зажурилися, зв'язки з Москвою не було, ходили різні тривожні чутки про боях під Сталінградом. Одного разу Голубина почув розмову Ковша, колишнього міліціонера з Вілейки, з майором про Сталінград, розглядали карту зі шкільного підручника. Побачивши карту, Антон був вражений - Сталінград знаходився в самій глибині Росії. "З розуму зійти можна - як далеко зайшли німці! .. "Кілька днів Голубина ходив зовсім убитий, він розумів, що доля міста вирішена. Так навіщо вони тут, в цьому лісі? Що їм тут робити і що на них чекає в недалекому майбутньому? Правда, Сталінград все ще тримається, але скільки це може тривати? Все це дуже гнітило партизана ". А тут ще пропала група Кубелкіна. Голубина зрозумів, що Зоська послана на пошуки слідів групи. Дівчина весь час привітно посміхалася, здавалося, її не чіпають напасті. Хіба вона не здогадується, що її чекає? Коротка зустріч з Зосько перед її відходом на завдання перевернула все життя Антона.

Серед ночі Зоська прокинулася, згадала про те, що трапилося. Вона посміхнулася своїй удачі - зустрічі з тим самим, хто вже заронив в її душу іскорку інтересу до себе. Їй було приємно, що за неї хтось тривожиться і переживає, може, любить. Вона подумала, що Антон Голубина хороша людина: прийшов до неї на допомогу в саму потрібну хвилину.

Спочатку Зоська виконувала в загоні обов'язки доглядальниці при поранених, потім стала допомагати на кухні. Тепер її послуги знадобилися Дозорцеву, що готує з дівчини зв'язкову. Це небезпечніше, але й почесним, ніж на кухні. Вона вже другий раз йшла туди, звідки не завжди поверталися.

Зоська обережно вибралася з стіжка. Навкруги стояла тиша, трохи підморозило. Дівчина забігла за стіжок, а потім повернулася до лазу. Тут було тепло, але зранку треба йти. Антон, напевно, знайде спосіб переправитися. Зоська подумала, скільки йому може бути років? "Напевно, вже під тридцять, майже старий проти неї ". Незабаром угревшісь, вона знову міцно заснула. У сні їй було тривожно. Хтось рідна для неї людина була одночасно "ніби ангел і диявол ", він невловимий, і це особливо мучило Зосько. Потім вона побачила сон, ніби лізе по скелях, яких наяву ніколи не бачила, чітко відчуває за спиною безодню, марно шукає опору руках і ногах, хоче закричати, але немає голосу. Раптом зверху простягається ведмежа лапа з кігтями. Зоська лякається цієї лапи більше, ніж прірви, зривається вниз і здавлено кричить. Але за кілька секунд до загибелі прокидається в холодному поту. Сон спантеличує і лякає Зосько. Антона поряд вже немає - він стоїть зовні і кличе її на зарядку. Зоська квапливо вдягає напівсирі речі і вилазить з лазу. Антон спробував потрапити в неї сніжком, але Зоська легко ухилилася. Голубина запросив її вмитися снігом: "Хто першим снігом умиється, всю зиму простигати не буде! А ну! "Він підійшов і сам розтер її обличчя снігом. Дівчина невдоволено одсахнулась. Антон поцікавився, висохла чи її одяг. Зоська відповіла, що речі ще вологі. "Нічого, на морозі швидко висохнуть", - заспокоїв Антон. Він поступово дізнався, що Зосі треба переправлятися через Неман, для цього їй дали пароль. Девушка запропонувала Антону заховати наган у копиці, але він відмовився. Зброя ще може стати в нагоді. Зоська боїться, вона вірить у передчуття і прогноз віщого сну. Антону смішно, що комсомолка вірить таким дрібницях. "Куди ніч, туди й сон", -- і викинь дурниці з голови. Але Зоська згадала, як напередодні німецької облави їй приснився сон, ніби її наздоганяє німецька вівчарка, а вранці Кузнєцов ледве встиг відвести загін за болото. От і не вір "у всілякі забобони". Антон відповів, що життя набагато гірше снів, та ще командир загону попався непутящий - З колишніх цивільних. Ось Кузнєцов був хорошим командиром, умів людей берегти, а не просто виконувати накази центру. Антон впевнений, що з німцями воювати складно, в них сила і міць. Зоська була "маленькою людиною", але вона вірила в ідеали добра і справедливості, "які по-хамськи і враз розтоптали фашисти". Вона їх ненавиділа за вбивство безвинних людей. І сказала собі, що жити на одному світі з цим звіриною неможливо, що вона буде шкодити їм, як тільки зможе, якщо вони не порішать її раніше. Тому пішла в партизани і вже вісім місяців немає для неї іншого життя, крім лісової, повної небезпеки, голоду, холоду - окрім війни.

5

Розмовляючи, підійшли до річки. Антон почав шукати відповідне для переправи місце, зауважив бобра, діловито снують по річці. Злякати Антоном бобер сховався у свою хатку. Голубина побачив греблю, влаштовану бобрами. Тут можна було перебратися. Він перескочив на інший берег, а Зоська боялася недопригнуть. Тоді Голубина ступив у воду і зловив який стрибнув дівчину. Антон замочив ноги, тому сів перемотувати онучі, а потім впевнена пішов вперед, змушуючи Зосько ступати слід у слід. Несподівано зупинившись, так, що Зоська налетіла на нього, Антон зізнався, що знаходиться в самоволку. Девушка злякалася, як же він повернеться до загону? Антон відповів, що тепер пізно що-небудь міняти. Він не може її кинути, боїться за неї. Подивившись Зоськін аусвайс, Голубине забракував погано приклеєну фотографію. При першому ж перевірці Зосько заберуть з цією підробленої папером. Зоська не знала, що робити. Антон запропонував йти разом, він їй тягарем не буде. Дівчина підтвердила: "Ти тягарем не станеш, навпаки! "Антон запевнив, удвох йти надійніше. Зоська була у скруті: що робити. Звичайно, з ним легше і спокійніше. Але в загоні Антона чекають неприємності, вона ж не може прогнати його, та й не хоче. Він стільки встиг для неї зробити! Підбадьорившись, Зоська рушила за Голубові.

6

Антон впевнено йшов вперед, восени він уже ходив цим маршрутом. Зайшовши в ліс, почув голоси і пішов перевірити. Залишивши дівчину на узліссі, сам поринув в ліс. Людей він побачив одразу, обійшовши густий чагарник. На санях сиділа жінка, поруч стояв мужик, і лежала свежеспіленная сосна. Антон зрозумів: це сільські приїхали запастися дровами. Він підійшов і привітався, хлопець злякався, молодиця ж без страху роздивлялася Антона. Розговорившись, Голубине дізнався, що вони везуть сосну для заміни старого згнилі підрубуючи. Молодиця балакучі пояснила, що вони одружилися зовсім недавно, самі з Стеблевкі, вона кивнула в сторону: "Он тут недалечко". Антон запитав про суглинках, і йому вказали напрямок, Острівець теж в тій стороні. Голубина попросив хліба, і молодиця відрізала невеликий шмат сільського хліба і сала, але робила це незадоволено: самим мало. Антон вилаявся про себе: не попросиш - зроду не дадуть. Підійшов і третє, бородатий мужик, поцікавився, ким Антон є? "Просто человек ", - Відповів Голубина. Мужик сказав, що настали важкі часи: живуть у вічному страху. "Що ж не беретеся за зброю?" - Спитав Антон. Молодиця розсердилась, почала захищати чоловіка, не здатного образити мухи. Хлопець зніяковіло відмовлявся, що він, може, надумає піти у партизани. Молодиця Розкричалась. Антон пішов, йому ніколи було вислуховувати сімейну сварку. Голубина згадав, як до війни працював податковим агентом, багато їздив по району, у нього була маса знайомих. Коли почалася війна, попереднє життя зруйнувалася. Одного разу до нього в хату постукали шестеро озброєних людей. Серед них був його знайомий з НКВС. Вони і Зманія Антона в партизанський загін, розповівши про знайомих. Тепер Антон згадував про мирного життя, як про нездійсненне щастя. Війні не видно кінця. Може, його вб'ють, добре, якщо поховають по-людськи. Побачивши Зосько, він покликав дівчину.

Антон розділив з Зосько отримані від молодички хліб і сало і з насолодою з'їв свій шматок. Зоська весь час турбувалася за Голубина, вмовляла його повернутися, але він намірився проводити її за Німан.

Антон розповів, що зустрів селян, які приїхали за сосною для лагодження хати. Зоська розсердилася: таких багато, хто хоче відсидітися за чужими спинами, сподіваючись пережити війну. Вони вийшли до дороги, але вдень тут було небезпечно. Антон повернув у ліс і пішов уздовж узлісся. Невдовзі по дорозі проїхали німці, Зоська зраділа передбачливості Антона. Однак вони незабаром "упустили" Великий шлях, тому що звідти не чути шуму. Антон пішов повільніше, Зоська, сподіваючись на Голубина, не думала про дорогу, вона знову вся промокла. Ліс скінчився. По рельєфу місцевості відчувалося наближення річки. Зоська зраділа, що вийшли точно в належне місце. Кілька разів в дитинстві вона бачила Неман влітку, змілілий, не робить сильного враження. Тепер же вигляд річки перетворився повністю: вона пролунала від великої кількості води, 'стрімкий і потужний протягом крило в собі зловісну силу. По річці йшло суміш льоду. Здавалося, береги шанобливо розступилися, пропускаючи річку до моря. Пройшовши кілометрів зо два по березі, вони дісталися до умовної переправи, по яру стелився димок. Назустріч їм кинулася метушлива і злісна собачка. З яру вийшов Петряков, літній неголений мужик. Він заспокоїв собачку і запросив тих, хто прийшов до землянки. Зоська і Петряков обмінялися паролем і відкликанням і, нахилившись, влізли в крихітне приміщення, вирубане в овражьем схилі. Замість вікна у верхню частину дверей був вставлений осколок скла, стояв тапчан і добре розпечена піч. Петряков запросив увійшли ближче до печі, поки Бормотов-хін прижене човен. Він розповів, що вчора перевозили з того боку що повертаються розвідників: двоє живих, один - в рядно. Зосько був неприємний цю розмову. Так, йшла війна і людей вбивали сотнями, але згадка про вбитого розвідника боляче зачепило душу. Вона більше всього боялася отримати кулю в живіт, хоча бути пораненої в голову або в груди нітрохи не краще. Зоська Петрякова запитала, чому він кашляє, напевно, застудився? Мужик поморщився, йому вже більше нічого не допоможе - сухоти. Зоська змішалася, вона не знала, що в таких випадках кажуть, і чи варто втішати? Нарешті з'явився Бормотухін, на вигляд підліток. Він поскаржився на сильний вітер на річці, присунувся до печі. Зоська злякалася, як же вони зможуть перебратися через Німан в таку погоду? Трохи погревшісь, підліток покликав Зосько і Антона до переправи. На порозі дівчина озирнулася, побажавши Петрякова одужання. Антон першим увійшов до човна, допоміг Зосько. Дівчина сиділа на поперечини, обома руками вчепившись в мокрі борту човна. Суденце загрозливо кренитися, коли крижини вдарялися про борту, але на дно не йшло і навіть не черпало воду. Бормотухін впевнено орудував веслом, то гребе, то відштовхуючи великі крижини. На іншому березі Зоська ледь перевела дух, але Бормотухін заспокоїв: "Хіба тут страшно?" Він вказав безпечне направлення на "древа" (дерева), показав, де на зворотному шляху шукати човен. Подякувавши перевізника, Антон і Зоська рушили далі.

8

Неман залишився позаду. Швидко сутеніло, і знову пішов сніг, посилився вітер. Його пориви люто налітали, ніби намагалися зірвати одяг. Антон запитав, коли Зосько потрібно бути в скидель. Вона відповіла, що сьогодні вночі. Вони ніяк не встигали в термін: йти було ще шістнадцять кілометрів, що за такій погоді і без дороги - майже неможливо. Зоська рвалася в скидель, звичайно, там була її мати. Але не менше дівчата туди ж прагнув Антон. З певного часу в скидель оселився його старовинний дружок Жорка Копицкій. Але як він візьме Антона, люди змінюються, а тут війна. Свого часу Антон допоміг Копицкому влаштуватися в спецгрупу, що формується для перекидання в далекий тил до німців. А потім їх шляхи розійшлися.

У тому, що його нинішній шлях так вдало співпав із завданням Зосько, Антон схильний був бачити щасливий знак своєї військової долі. Його турбувала переправа через Німан, але вона пройшла гладко - Зоська змовчала. Голубина був упевнений, що справитися з цією розвідницею. "Ще ні одна дівка, на яку він кидав очей, не випручується від нього. Тепер Зоська стала йому необхідної до крайності, і Антон сподівався, якщо постарається, все задумане їм виповниться. Тільки б не підвів Копицкій ".

Зрозумівши, що до скидель сьогодні не дійти, Антон став думати про нічлігу. Вітер поступово змінював напрямок і тепер дув із заходу. Це обіцяло зміну погоди, помітно потеплішало, під ногами хлюпало. Весь день Антон мав намір поговорити з Зосько, щоб сказати їй про найголовніше, заради чого він опинився поряд з нею, але ніяк не міг вибрати підходящого моменту. Він знав цей район непогано: влітку тут вже бував і міг ще довго йти, а Зоська втомилася. Вони перебігли порожню дорогу і опинилися на оранці. Ледве пересуваючи ноги, Зоська йшла позаду. Вдалині замаячив хутір, але на ньому виявилися поліцаї, влаштували вечірку з гармошкою. Відійшовши від хутора, Антон йшов швидко, не пристосовуючись до кроку дівчата, - він знав, куди йде. . Забутий Богом хуторок зустрів їх тишею. Антон перебрався через огорожу і допоміг Зосько. Вони увійшли до темні сіни, а потім до хати, серед якої стояла труна, кілька жінок сиділи навколо нього. Антон сторопів, стягнув з голови мокру шапку. Одна з жінок встала, пірнувши безшумно в темряву, і зараз повернулася, подаючи їм хліб і картоплю в мундирі: "Ось, не обессудьте на лишенько ... Чи не обессудьте на лишенько ... "Антон і Зоська знову вийшли в ніч і вогкість. Здавалося, Антон розгубився, не знаючи, куди йти.

Довго, майже наосліп, йшли по голій рівнині поля. Зоська вся промокла, вона не могла забути картини цих жіночих похорону. Але якось треба було струсити з себе гнітючий настрій: "У неї важка, на кілька днів розписане завдання. Треба побувати в скидель, на двох хуторах, з'їздити в Гродно, може Можливо, вдасться побачити матусі. Ще треба багато чого встигнути в житті, навіщо думати про похорон? "Наздогнавши Антона, Зоська дізналася, що вони сильно відхилилися від маршруту і вийшли до річки Котра. Голубина сказав, що в скидель можуть потрапити лише до ранку, але Зосько треба пройти вночі, щоб її ніхто не впізнав. Антон зорієнтувався і пішов, забираючи праворуч. За чверть години вони підійшли до напівзруйнованій облад (приміщення для худоби), в кутку якої була відгороджена кубів зі збереженою грубкою, на якій колись розігрівали корм і воду для худоби, підігрівали приміщення. Антон розтопив піч. Потеплело, Голубине розвісив свій кожушок і куртку Зосько. Вона зняла мокрі чоботи і панчохи, сіла на вже висохлий кожушок Антона. Вони перекусили хлібом і картоплею. "За спомин душі тієї бабусі ", - невесело пожартував Антон. Він запитав Зосько, чи знає її мати, що дочка так близько? Дівчина відповіла, що мати, напевно, її поховала, - з са - мій весни не бачилися. Голубина заперечив,-люди могли бачити Зосько і передати матері. Антон ще раз повторив, що заради Зосько пішов на "самоволку", тому що полюбив. Їй ніхто ще не признавався в коханні, було страшнувато і приємно. "Знаєш, я теж, - тихо сказала вона. - Хороший ти ". Антон став її цілувати, Зоська намагалася ухилитися, але хлопець міцно тримав її у своїх обіймах '. "Її ж сила і воля пропали, пішовши все в страх і тепле блаженство його обіймів. Вона лише відчувала, що так не треба, що вони надходять погано, затуманеним свідомістю вона майже чітко розуміла, що гине, але в цій загибелі була якась радість, а головне, було свідомість, що гинула вона разом з ним ". Прокинулась вона раптом від тривожного поштовху зсередини і, боячись поворухнутися, розкрила очей. Уже настав світанок, пічка згасла, і в приміщенні похолодало. Зосько потрібно був час, щоб зібратися з думками. Відчувати каяття совісті було вже пізно, поміркувавши, вона втішилась єдиної в її положенні думкою: з кожною дівчиною це має коли-небудь трапитися. Може, якось інакше, гарніше, але тепер - війна. Їй йшов дев'ятнадцятий рік, "чого доброго, недовго постаріти в дівках чи, що ще гірше, загинути, ніколи не знаючи ні любові, ні чоловіка ". Про Антоне Зоська подумала: "він славний, видний з себе чоловік, сміливий і не охальнік, а в тому, що відбулося між ними, напевно, велика частка вини падає і на неї теж ". Їй здавалося, вона буде відчувати незручність перед Голубине, коли вони виберуться з темної волоки, Зоська зрозуміла, що з Антоном вона готова хоч на край світу, особливо тепер, після цієї дороги і цього ночівлі в облад.

З вулиці почувся голос, тиснули коня. Антон різко схопився, міркуючи, що відбувається. Він взув чоботи і вийшов за двері. Зоська квапливо натягала висохлі чоботи, кожну секунду чекаючи команди бігти. Незабаром Антон повернувся з наганом в руці. Він сказав, що це проїхали поліцаї. Зоська ніяк не могла зрозуміти зміни, що сталася з Антоном. Він сидів злий і пригнічений, безвольно опустивши руки.

10

Поки Зоська ходити в комори, Антон перебіг устат і через розчинені ворота побачив двоє саней, нешвидко тягли сідоків в чорних шинелях: поліцаїв. Переляк минув, поліцаї не звертали уваги на облад. До Антона долітали уривки фраз: "Сталінград", "дали", або, можливо, "взяли", напружившись, він почув "наступ" і подумав, що німці почали новий наступ на Волзі. Фактів у нього не було, але Антон вирішив поспішати: треба кінчати з "Партизанщиною", подбати про власну голові, поки вона ще на плечах, і "Впроваджуватися в нову, на німецький лад, життя ...", раз нічого не вийшло з радянської. Він повідомив Зосько, що німці взяли Сталінград, вона не повірила. Це звістка не збентежило її. Вона все так само збиралася виконувати завдання. Антон став пояснювати: ймовірно, незабаром кінець війні, якщо німці зміцнилися на Волзі. Поки Зоська бігала "до вітру", Антон розмірковував, як почати розмову і переконати її перейти до німців.

Несподівано з'явилася Зоська з побілілі особою: вона виявила вбитого Суровцев-підривника з їхнього загону, поруч ще було тіло партизана, Антон забув його прізвище, вони вбиті в спину - "поліцейська" робота.

У Антона відчуття, що він потрапив в пастку, як звідси вийти, в поле його побачать за п'ять кілометрів. Антон почав пояснювати Зосько, раз німці взяли Сталінград, значить, незабаром кінець війні, і нема чого чекати, поки їх у лісі не потравити собаками і не заморять голодом. "Так от, маля! У тебе в скидель мати, а там у мене, я говорив тобі, начальником поліції Копицкій, мій землячок з Борисова. Він повинен допомогти. Давай зупинимося у тебе. Будемо жити, як люди, як чоловік і дружина. Я ж полюбив тебе, Зоська ", - закінчив Антон. Вона подумала, що Голубина жартує, але він підтвердив, що говорить дуже серйозно. Зоська вважає це підлістю. Так, вона зовсім ще не жила, їй хочеться зберегти життя собі і матері. Але йти до фашистів - це гірше за смерть. "Тут треба втратити останню совість. Вони ж чума двадцятого століття ... З ними жити неможливо, вони ж звірі ". Антон заперечив, якщо з ними по-доброму ... Зоська проти. Антон почав сердитися. Він упевнений: німці - сволочі, але вони перемагають, "і ми змушені з ними рахуватися ". Зоська не вірить, що німці перемогли, ще не взята Москва, Урал, Сибір ... "Ми - люди. І ми ніколи їх не приймемо, навіть якщо вони і переможуть. Ти кажеш: немає вибору. Вибір є: або ми, або вони. Ось у чому наш вибір ". Антон здивувався, як дівчину "на-пропагували". Але Зоська заперечила, пропаганда тут ні до чого; у неї є очі і вуха, вона впевнена у своїй правоті, запропонувала забути цю неприємну для обох розмову. Антон відповів, що розмова-то забути можна, а суть залишається. Він-то думав, що Зоська його любить. Дівчина відповіла: "У тому-то й справа. Інакше була б інша розмова ". Вона знову стала відсилати Антона в загін, обіцяючи, повернувшись, мовчати про цю розмову.

Голубина відповів, вистачить, він чесно воював вісім місяців, більше не хоче і їй не дозволить. Він упевнений: з Зосько треба діяти рішуче, менше слухати її заперечення.

11

Решту дня вони промовчали, стоячи біля прітолкі воріт і не зводячи очей з пустинній дороги. Зоська сплакнула, її пригнічували близькість на трупи, і "ця безглуздість ", задумана Антоном. Їй хотілося жити, але спосіб порятунку, пропонований Антоном, їй зовсім не підходив. Зоська гарячково міркувала, що ж робити. Йти з Антоном далі не хотілося, та й не можна: вона провалить завдання, погубить людей, тому стала умовляти Антона повернутися в загін, але він не йшов, пильно стежачи, щоб вона не відставала. Зоська побачила хутір і вмовила Антона зайти туди, він відмовлявся - до Скид-ля залишалося кілометрів п'ять. Вони підійшли до хутора і, обійшовши його, опинилися перед хазяїном. Він сказав, що сторонніх в хаті немає. Антон попросився погрітися, господар запросив увійти. У хаті панував присмерк. Близько розтопленою печі поралася господиня, за столом хлопчина-підліток читав книгу. Антон сказав, що вони увійшли перепочити. Зоська розговорилася з хлопчиком про книгу, в якій не вистачало кілька сторінок в кінці. Зоська читала колись "Таємничий острів" і переказала Вацек відсутні сторінки. Господиня нагодувала Антона і Зосько, похвалилася, що син - відмінник, навіть показала грамоту. Зоська хотіла довше потягнути час, але Антон почав збиратися в дорогу. Дівчина категорично відмовлялася йти далі з Антоном, вона зрозуміла: чекає бій, але твердо вирішила не поступатися. Як тільки молоді люди почали сперечатися, господиня послати сина в іншу світлицю.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.litra.ru/