Жаби (Batrachoi)

Арістофан (Aristophanes) ок. 445-386 до н. е..

Комедія (405 до н. е..). Антична література. Греція.

М. Л. Гаспаров

Знаменитих складачів трагедій в Афінах було троє: старший - Есхіла, середній - Софокл і молодший - Евріпід. Есхіл був могутній і величавий, Софокл ясний і гармонійний, Евріпід напружений і парадоксальний. Один раз подивившись, афінські глядачі довго не могли забути, як його Федра крається пристрастю до пасинкові, а його Медея з хором ратує за права жінок. Люди похилого віку дивилися і лаялися, а молоді захоплювалися.

Есхіл помер давно, ще в середині століття, а Софокл і Евріпід померли півстоліття по тому, у 406 р., майже одночасно. Відразу пішли суперечки між любителями: хто з трьох був краще? І у відповідь на такі суперечки драматург Арістофан поставив про це комедію «Жаби».

«Жаби» - Це означає, що хор у комедії одягнений жабами та пісні свої починає квакають рядками: «Брекекекекс, коакс, коакс!/Брекекекекс, коакс, коакс!/Болотних вод діти ми,/затягнемо гімн, дружний хор,/Протяжний стогін, дзвінку нашу пісню! »

Але жаби ці - не прості: вони живуть і квакають не де-небудь, а в пекельної річці Ахеронт, через яку старий кудлатий човняр Харон перевозить небіжчиків на той світ. Чому в цій комедії знадобився той світ, Ахерон і жаби, на те є свої причини.

Театр в Афінах був під заступництвом Діоніса, бога вина і земної рослинності; зображувався Діоніс (принаймні, іноді) безбородим ніжним юнаків. Ось цей Діоніс, занепокоївся долею свого театру, подумав: «спущено-но я в потойбічне царство і виведу-ка назад на світ Евріпіда, щоб не зовсім спорожніла афінська сцена! »Але як потрапити на той світ? Діоніс розпитує про це Геракла - адже Геракл, богатир у левовій шкурі, спускався туди за страшним триголовим пекельним псом Кербер. «Легше легкого, - говорить Геракл, -- удав, отруїти або кинься зі стіни ». - «Дуже душно, надто несмачно, дуже круто;

покажи краще, як сам ти йшов ». - «Ось загробний човняр Харон перевезе тебе через сцену, а там сам знайдеш ». Але Діоніс не один, при ньому раб з поклажею; чи не можна переслати її з попутником? От саме йде похоронна процесія. «Гей, покойнічек, захопи з собою наш тючок! »Покойнічек охоче підводиться на ношах: «Дві драхми даси?» - «дрібниця!» - «Гей, могильники, несіть мене далі! »-« Ну скинь хоч полдрахми! »Покойник обурюється:« Щоб мені знову ожити! »Робити нема чого, Діоніс з Хароном гребуть посуху через сцену, а раб з поклажею біжить навколо. Діоніс гребти незвичний, крекче і лається, а хор жаб знущається над ним: «Брекекекекс, коакс, коакс!» Зустрічаються на іншому Наприкінці сцени, обмінюються загробним враженнями: «А ти бачив тутешніх грішників, і злодіїв, і лжесвідків, і хабарників? »-« Звичайно, бачив, і зараз бачу », - і актор показує на ряди глядачів. Глядачі регочуть.

Ось і палац підземного царя Аїда, біля воріт сидить Еак. У міфах це величавий суддя гріхів людських, а тут - крикливий раб-воротар. Діоніс накидає левову шкуру, стукає. «Хто там?» - «Геракл знову прийшов!» - «Ах, лиходій, ах, негідник, це ти в мене нещодавно відвів Кербера, милу мою собачку! Стривай же, ось я напущені на тебе всіх пекельних чудовиськ! »Еак йде, Діоніс в жаху; віддає рабу Гераклову шкуру, сам одягає його сукні. Підходять знову до воріт, а в них служниця підземної цариці: «Геракл, дорогий наш, господиня так вже про тебе пам'ятає, таке вже тобі приготувала частування, йди до нас! »Раб радехонек, але Діоніс його хапає за плащ, і вони, переругіваясь, переодягаються знову. Повертається Еак з пекельної вартою і зовсім зрозуміти не може, хто тут господар, хто тут раб. Вирішують: він буде їх стягують по черзі різками, - хто перший закричить, той, отже, не Бог, а раб. Б'є. «Ой-ой!» - «Ага!» - «Ні, це я подумав: коли ж війна скінчиться? »-« Ой-ой! »-« Ага! »-« Ні, це в мене скалка у п'яті ... Ой-ой! .. Ні, це мені вірші погані згадалися ... Ой-ой! .. Ні, це я Евріпіда процитував ». - «Не розібратися мені, хай бог Аїд сам розбирається». І Діоніс з рабом входять до палацу.

Виявляється, на тому світі теж є свої змагання поетів, і до цих пір вважався кращим Есхіл, а тепер у нього цю славу оскаржує новоумершій Евріпід. Зараз буде суд, а Діоніс буде суддею; зараз будуть поезію «ліктями міряти і гирями зважувати ». Правда, Есхіл незадоволений: «Моя поезія не померла зі мною, а Евріпідова померла і під рукою в нього ». Але його вгамовується: починається суд. Навколо тих, хто осуджує вже новий хор - квакають жаби залишилися далеко в Ахеронт. Новий хор - це душі праведників: в цю пору греки вважали, що ті, хто веде праведне життя і прийняв посвячення в таїнства Деметри, Персефони і Іакха, будуть на тому світі не бездушність, а блаженними. Іакх - це одне з імен самого Діоніса, тому такий хор тут цілком доречний.

Евріпід звинувачує Есхіла: «П'єси у тебе нудні: герой стоїть, а хор співає, герой скаже два-три слова, тут п'єсі і кінець. Слова у тебе старовинні, громіздкі, незрозумілі. А в мене все ясно, все як у житті, і люди, і думки, і слова ». Есхіл заперечує: «Поет повинен вчити добру і правді. Гомер тим і славиться, що показує всім приклади доблесті, а який приклад можуть подати твої розпусні героїні? Високим думкам личить і високий мову, а тонкі мови твоїх героїв можуть навчити громадян лише не слухатися начальників ».

Есхіл читає свої вірші - Евріпід чіпляється до кожного слова: «От у тебе Орест над могилою батька благає його «почути, послухати ...», але ж« почути »і« почути »- це повторення! »(« Дивак, - заспокоює його Діоніс, - Орест адже до мертвого звертається, а тут, скільки не повторюй, не докличешся! ») Евріпід читає свої вірші - Есхіл чіпляється до кожного рядка: «Все драми в тебе починаються родоводами: «Герой Пелоп, який був мені прадідом ...»,« Геракл, який ...», «Той Кадм, що ...»,« Той Зевс, який ...». Діоніс їх рознімати: нехай говорять по одному рядку, а він, Діоніс, з вагами в руках буде судити, в якій більше ваги. Евріпід вимовляє вірш незграбний і громіздкий: «О, коли б біг тура зупинила свій ...»; Есхіл - плавний і милозвучна: «Річковий потік, через луки ліющійся ... »Діоніс несподівано кричить:« У Есхіла важче! »-« Та чому? » - «Він своїм потоком підмочив вірші, ось вони і тягнуть більше».

Нарешті вірші відкладені убік. Діоніс запитує у поетів їх думку про політичні справах в Афінах і знову розводить руками: «Один відповів мудро, а інший -- мудрей ». Хто ж з двох краще, кого вивести з пекла? «Есхіла!» -- оголошує Діоніс. «А обіцяв мене!» - Обурюється Евріпід. «Не я - мій язик обіцяв », - відповідає Діоніс евріпідовскім ж віршем (з« Іполита »). «Винен і не соромитися? »-« Там немає провини, де ніхто не бачить », - відповідає Діоніс інший цитатою. «Треба мною над мертвим смієшся?» - «Хто знає, життя і смерть не одне ль й те саме? »- відповідає Діоніс третій цитатою, і Евріпід змовкає.

Діоніс з Есхілом збираються в дорогу, а підземний бог їх напучує: «Такому-то політику, і такому-то глитая, і такому-то стіхоплету скажи, що давно вже їм пора до мене ... »Хор проводжає Есхіла гімни, поету і Афінами: щоб їм скоріше отримати перемогу і позбутися і від таких-то політиків, і від таких-то глитаїв, і від таких-то стіхоплетов.

Список літератури

Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література давніх епох, середньовіччя та Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. - 848 с.