Фьяметта (La Fiammetta)

Джованні Боккаччо (Giovanni Boccacio) 1313-1375

Повість (1343, опубл. 1472). Італійська література.

Н. Б. Виноградова

Це історія кохання, розказана героїнею на ім'я Фьяметта, звернена в першу чергу до закоханим жінкам, у яких молода дама шукає співчуття і розуміння.

Прекрасна Фьяметта, краса якої полонила всіх, проводила в безперервному святі життя; люблячий чоловік, багатство, шану і повагу - все це дарувала їй доля. Одного разу, напередодні великого торжества, Фьяметте приснився страшний сон, ніби вона гуляє в погожий сонячний день по лузі, плете вінки, і раптом отруйна змія жалить її під ліву груди; тут же меркне світло, лунає грім - і настає пробудження. З жахом наша героїня хапається за вкушене місце, але, знайшовши його неушкодженим, заспокоюється. Цього дня в храмі під час святкової служби Фьяметта вперше по-справжньому закохується, і її обранець ПАНФІЛО відповідає взаємністю на її раптово спалахнуло почуття. Настає пора блаженства і насолоди. «Скоро весь світ став мені ніщо, здавалося, що головою я досягаю неба », - зізнається Фьяметта. Ідилію порушує несподіване звістка, отримане від батька ПАНФІЛО. Вдови старець просить сина приїхати до нього у Флоренцію і стати опорою і розрадою в кінці життя, тому що всі брати ПАНФІЛО померли і нещасний батько залишився один. Фьяметта, невтішна у своєму горі, намагається утримати коханого, звертаючись до його жалю: «Невже, віддавши перевагу жалість до старого батька законної жаль мене, ти будеш причиною моєї смерті? »Але юнак не хоче накликати на себе жорстокі закиди і безчестя, тому він відправляється в дорогу, обіцяючи повернутися місяця через три-чотири. При прощанні Фьяметта позбавляється відчуттів, і її, напівживу від горя, намагається втішити служниця своєю розповіддю про те, як ПАНФІЛО ридав і зі сльозами цілував обличчя пані і благав допомогти своїй коханій.

Фьяметта, сама вірна з закоханих жінок, чекає повернення улюбленого з покірним вірою, але разом з тим в її серце закрадається ревнощі. Відомо, що Флоренція славиться чарівними жінками, які вміють заманювати у свої тенета. Що, якщо ПАНФІЛО вже попався в них? Фьяметта, страждаючи, жене від себе ці думки. Кожного ранку вона піднімається на вишку будинку і звідти спостерігає за сонцем, і чим воно вище, тим ближче здається їй термін повернення ПАНФІЛО. Фьяметта постійно подумки розмовляє з коханим, перечитує його листи, перебирає належні йому речі, а іноді кличе служницю і розмовляє з нею про нього. На зміну денним розрадою приходять нічні. Хто б повірив, що любов може навчити астрології? За зміною положення місяця Фьяметта визначено могла сказати, яка частина ночі минула, і незрозуміло, що було легше: спостерігати, як тече час, або, будучи зайнята іншою справою, побачити, що воно вже пройшло. Коли наблизився термін обіцяного ПАНФІЛО повернення, закохана вирішила, що їй варто трохи повеселитися, щоб повернулася кілька стерта скорботою краса. Приготовлені розкішні вбрання і дорогоцінні прикраси - так лицар до майбутньої битві готує потрібні йому зброю.

Але коханого всі немає. Фьяметта придумує виправдання: можливо, батько сильно просив його залишитися якомога довше. Чи щось трапилося в дорозі. Але найбільше Фьяметту терзала ревнощі. «Жодне мирське явище не вічно. Нове завжди більше подобається, ніж бачене, і завжди людина сильніше бажає того, чого не має, ніж того, чим володіє ». Так в надії і в розпачі пройшов місяць. Одного разу, під час зустрічі з черницями, Фьяметта познайомилася з флорентійським купцем. Одна з черниць, молода, красива, шляхетного походження, запитала купця, чи не знає він ПАНФІЛО. Отримавши позитивну відповідь, вона стала розпитувати докладніше, і тут Фьяметта дізналася, що ПАНФІЛО одружився. Причому черниця при цьому звістці почервоніла, опустила очі, і видно було, що вона ледве стримує сльози. Вражена Фьяметта все ж таки не втрачає надії, вона хоче вірити, що це батько змусив одружитися ПАНФІЛО, але він продовжує любити її одну. Але дивитися на небо їй більше не хочеться, тому що вона вже не впевнена в повернення коханого. У пориві гніву спалені листи і зіпсовані багато його речі. Колись прекрасне обличчя Фьяметти зблідло, дивна краса померкла, і це наводить смуток на весь будинок, дає привід до різного спрямування.

Чоловік, з тривогою спостерігав за змінами, що відбуваються з Фьяметтой, пропонує їй поїздку на води, зцілюють від усіляких недуг. Крім того, ті місця славляться веселим проведенням часу і вишуканим товариством. Фьяметта готова виконати волю чоловіка, і вони вирушають в дорогу. Але порятунку від любовної лихоманки не існує, тим більше що саме в цих місцях Фьяметта не раз бувала з ПАНФІЛО, тому що нахлинули спогади лише жевріють у рану. Фьяметта бере участь у різноманітних розвагах, з удаваною розчуленням спостерігає за закоханими парами, але це є лише джерелом нових мук. Доктора та чоловік, бачачи її блідість, визнали недуга неісцелімим і рекомендували їй повернутися в місто, що вона і зробила.

Нашої героїні трапляється сидіти в колі жінок, які ведуть розмови про кохання, і, жадібно прислухаючись до цих розповідей, вона розуміє, що не було і немає такого полум'яної, настільки скритної, настільки сумною кохання, як у неї. Вона звертається до Долі з благаннями і проханнями допомогти їй, захистити від ударів: «Жорстока, зглянься по обличчі моїм, дивися, я до того дійшла, що стала притчею во язицех там, де колись славили мою красу ».

Пройшов рік з того часу, як ПАНФІЛО покинув Фьяметту. Несподівано з Флоренції повертається слуга Фьяметти, який розповідає, що одружився зовсім не ПАНФІЛО, а його батько, ПАНФІЛО ж закохався в одну з флорентійських красунь. Фьяметта, будучи не в силах перенести зраду, намагається покінчити з собою. До щастя, стара годувальниця вгадує намір своєї вихованки і вчасно зупиняє її при спробі кинутися з вежі. Від безвихідного горя Фьяметта важко захворює. Чоловікові пояснюють, що розпач дружини викликано смертю улюбленого брата.

В якийсь момент з'являється проблиск надії: годувальниця повідомляє, що зустріла на набережній флорентійського юнака, який ніби-то знає ПАНФІЛО і запевняє, що той має ось-ось повернутися. Надія воскрешає Фьяметту, але радість марна. Незабаром з'ясовується, що відомості помилкові, годувальниця помилилася. Фьяметта впадає в колишню тугу. Часом вона намагається знайти розраду в зіставленні своїх любовних мук з муками знаменитих ревнівіц старовини, як Федра, Гекуба, Клеопатра, Іокаста та інші, але знаходить, що її муки в сто разів гірше.

Список літератури

Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література давніх епох, середньовіччя та Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. - 848 с.