Записки в головах

Жанр дзуйхіцу (букв. «слідом за пензлем», XI ст.)

Сей Сьонагон 966-1017

Японська література

Автор переказів Е. М. Дьяконова

Цю книгу замет про все, що пройшло перед моїми очима і хвилювало моє серце, я написала в тиші й самоті мого будинку ...

Весною - Світанок.

Всі біліше краю гір, ось вони злегка освітилося світлом. Зворушені пурпуром хмари тонкими стрічками стеляться по небу.

Влітку - Ніч.

Слов ні, вона прекрасна в місячну пору, а й безмісячні морок радує очі, коли в повітрі носяться незліченні світлячки ...

Восени - Сутінки.

Призахідне сонце, кидаючи яскраві промені, наближається до зубцях гір. Ворони, по три, по чотири, по два, поспішають до своїх гнізд, - яке сумне чарівність! Сонце зайде, і все повно невимовної печалі: шум вітру, дзвін цикад ...

Зимою - Ранній ранок.

Свіжий сніг, нема чого й казати, прекрасний, білий іній теж, але чудово і морозний ранок без снігу. Похапцем запалюють вогонь, вносять палаючі вугілля - так і відчуваєш зиму! Прекрасна пора четвертої місяця під час святкування Камо. Парадні каптани знатніших сановників, вищих придворних розрізняються між собою лише за відтінку пурпура, більш темному і більше світлого. Нижні одягу - з білого шовку. Так і віє прохолодою, негусто листя на деревах молодо зеленіє. А ввечері набіжать легкі хмари, десь на віддалі ховається крик зозулі, такий невиразний, наче ввижається тобі ... Але як хвилює він серце! Молоді дівчата -- учасниці урочистої ходи - вже вимили і зачесали волосся, у будинку панує передсвяткова суєта - то зав'язки порвалися, то сандалі не ті. Матері, тітки, сестри - все парадно прибрані - супроводжують дівчат, кожна пристойно своєму рангу. Блискуча процесія!

Трапляється, що люди називають одне і те ж різними іменами. Слова несхожі, а сенс один. Мова ченця. Мова чоловіки. Мова жінки.

небагатослівний чудово.

Пані кішка, що служила при дворі, шанобливо іменувалася пані мебу, государиня особливо любила її. Одного разу мамка, приставлена до пані кішці, гримнула на неї, коли та дрімала на сонечку, і звеліла собаці Окінамаро вкусити її. Дурний пес кинувся на кішку, а та втік в покої імператора - і шусть до нього за пазуху. Імператор здивувався, звелів покарати недбайливих мамку, а пса побити і заслати на Собачий острів. Пса вигнали за ворота. Зовсім недавно, в третій день третього місяця, він гордовито прямував в процесії, голова прикрашена квітами персика, а на спині - гілка квітучої вишні. Опівдні почули ми жалібний вої собаки, то Окінамаро потихеньку повернувся із заслання. На нього накинулися і знову викинули. Опівночі якийсь пес, опухлий, побитий до невпізнання, виявився під верандою. Наближені государині ворожили і не могли зрозуміти, він чи не він. А бідний пес затремтів, так і сльози потекли з його очей. Отже, все-таки Окінамаро, Поклавши дзеркало, я вигукнула: «Окінамаро!» І пес радісно загавкав, государиня усміхнулась, і сам імператор завітав до нас, довідавшись, що сталося, і простив собачку. Як він заплакав, почувши слова серцевого участі! А це ж була проста собака. Те, що наводить смуток.

Собака, яка виє серед білого дня.

Зимова одяг кольору червоної сливи в пору третій або четвертій місяця.

Кімната для пологів, де померла дитина.

очікуєш всю ніч. Вже видніється світанок, як раптом тихий стук у двері. Серце твоє забилося сильніше, посилаєш людей до воріт дізнатися, хто прийшов, але виявляється, там не той, кого ти чекаєш, а людина, зовсім байдужий тобі.

Або ось ще.

В жвавий будинок ревнителя моди приносять вірш у старому смаку, без особливих красот, скомпонував в хвилину нудьги старим, безнадійно відстали від віку.

Довгі дощі в останній місяць року.

Те, над чим сміються.

що обвалився огорожа.

Людина, який уславився великим добряком.

Те, що докучає.

Гість, який без кінця просторікує, коли тобі ніколи. Якщо можеш з ним не рахуватися, спровадити його швидше без довгих церемоній. А якщо гість -- чоловік значний?

розтирати паличку туші, а до тушечніце прилип волосок. Або в туш потрапив камінчик і дряпає слух: скрип-скрип.

Те, що дорого як спогад. Засохлі листя мальви. Іграшкова начиння для ляльок.

В тужливий день, коли ллють дощі, несподівано знайдеш старий лист від того, хто був тобі доріг.

Те, що радує серце,

Серце радіє, коли пишеш на білому, чистою папері такою тонкою кистю, що здається, вона й сліду не залишить. Кручені м'які нитки прекрасного шовку. Ковток води посеред ночі, коли прокинешся від сну. Квіти на гілках дерев.

Прекрасні всього весняний колір червоних відтінків: від блідо-рожевого до густо-червоного. У темної зелені помаранчі сліпуче червоніють квіти. З чим порівняти їх красу на Наступного ранку після дощу. Помаранча нерозлучний з зозулею і тим особливо дорогий людям. Квітка груші дуже скромний, але в Китаї про нього складають вірші. Вдивімося - І насправді на кінцях його пелюсток лежить рожевий відблиск, такий легкий, що здається, очі тебе обдурюють.

Те, що витончено красиво.

Біла накидка, підбита білим, поверх блідо-бузкового сукні.

Яйця дикого гусака.

обсипаний снігом сливовий колір.

миловидний дитина, яка їсть суницю.

В пору сьомого місяця дмуть вихори, шумлять дощі. Майже весь час стоїть холодна погода, забудеш про літній віялі. Але дуже приємно буває подрімати вдень, накинувши на голову одяг на тонкій ватяною підкладці, ще зберігає слабкий запах поту.

Те, що у розладі одна з одною. Сніг на жалюгідною халупі.

Беззубая жінка кусає сливу і кривиться: кисло. Жінка з самих низів суспільства наділу на себе пурпурні шаровари. У наш час, втім, бачиш це на кожному кроці.

Чоловіка повинен супроводжувати ескорт. Найкращі чарівні красені нічого не варті моїх очах, якщо за ними не слід свита.

Дитина грав з саморобним цибулею і хлистиком. Він був просто чудо! Мені так хотілося зупинити екіпаж і обійняти його.

Залишаючи на світанку кохану, чоловік не повинен занадто піклуватися про своє вбрання. У хвилину розставання він, повний жалю, зволікає піднятися з любовного ложа. Дама квапить його піти: уже ясно, побачать! Але він був би щасливий, якби ранок ніколи не прийшло. Адже трапляється, що інший коханець вискакує вранці, як ужалений. На прощання кидає тільки: «Ну, я пішов!»

Трави.

Трава омодака - «зарозуміла».

Трава мікурі. Трава «циновка для п'явок». Мох, молоді паростки на проталинах. Плющ. Кислиця химерна на вигляд, її зображують на парчі.

Як шкода мені траву «сум'яття серця».

Теми віршів. Столиця. Повзуча лоза ... Трава мікурі. Лоша. Град.

Те, що народить тривогу.

Приїжджаєш Безмісячної вночі в незнайомий будинок. Вогонь у світильниках не запалюють, щоб особи жінок залишалися прихованими від сторонніх очей, і ти сідаєш поряд з невидимими людьми.

Була ясна, місячна ніч. Імператриця сиділа неподалік від веранди. Фрейліна потішали її грою на лютні. Пані сміялися і розмовляли. Але я, притулившись до одного з столів веранди, залишалася мовчазної.

«Чому ти мовчиш? - Запитала государиня. - Скажи хоч слово. Мені сумно ».

«Я лише споглядаю таємне серце осіннього місяця », - відповіла я.

«Так, саме це ти і мала сказати », - мовила государиня.

Я пишу для власного задоволення все, що несвідомо приходить мені в голову. Хіба можуть мої недбалі начерки витримати порівняння зі справжніми книжками, написаними за всіма правилами мистецтва? Та все ж знайшлися прихильні читачі, які говорили мені: «Це чудово!» Я була здивована.

Список літератури

Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література давніх епох, середньовіччя та Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997.