Триста новел (Il
Trecentonovelle) (1390 - е )
Франко Саккетті (Franco Sacchetti) ок. 1330-1400.
Італійська література.
В. С. Кулагіна-Ярцева
В
передмові до своєї книжки автор зізнається, що написав її, дотримуючись «Приміром
чудової флорентійського поета, месери Джованні Боккаччо ». «Я, флорентієць
Франко Саккетгі, людина неосвічений і грубий, задався думкою написати
пропоновану вам книгу, зібравши в ній розповіді про всіх тих незвичайних
випадках, які, будь то в старовину або нині, мали місце, а також про деякі
таких, які я сам спостерігав і яким був свідком, і навіть про де-не-яких, в
яких брав участь сам ». У новелах діють як реально існуючі, так і
вигадані особи, часто це чергове втілення якого-небудь «бродячого
сюжету »або повчальна історія.
В
новелі четвертої мессер Барнабо, володар міланський, жорстока людина, але не
позбавлений почуття справедливості, розгнівався одного разу на абата, недостатньо
добре що містив доручених його піклуванню двох лягавих собак. Мессер Барнабо
зажадав сплати чотирьох тисяч флоринів, але, коли абат почав благати про помилування;
погодився простити йому борг за умови, що той відповість на чотири наступних
питання: чи далеко до неба; скільки води в морі; що робиться в пеклі і скільки
стоїть він сам, мессер Барнабо. Аббат, щоб виграти час, попросив відстрочки, і
мессер Барнабо, взявши з нього обіцянку повернутися, і звільнив його до наступного дня.
По дорозі абат зустрічає мельника, який, бачачи, як той засмучений, запитує,
в чому справа. Вислухавши розповідь абата, мельник вирішує допомогти йому, для чого
міняється з ним одягом, і, збриваючи бороду, є до месери Барнабо. Переодягнений
мельник стверджує, що до неба 36 миллионов 854 тысячи 72,5 милі і 22 кроку, а
на запитання, як він це доведе, рекомендує перевірити, і якщо він помилився, нехай
його повісять. Води в море 25 982 млн коній
[1]
, 7 бочок, 12 кухлів і 2 склянки, у
усякому разі, за його розрахунками. У пеклі ж, за твердженням мельника, «ріжуть,
четвертують, хапають гаками і вішають », зовсім як на землі. При цьому мельник
посилається на Данте і пропонує звернутися до нього для перевірки. Ціну месери
Барнабо мельник визначає в 29 динаріїв, а розгніваному мізерністю суми
Барнабо пояснює, що це на один срібляник менше, ніж оцінений був Ісус
Христос. Здогадавшись, що перед ним не абат, мессер Барнабо з'ясовує правду.
Вислухавши розповідь мельника, він велить йому і надалі залишатися абатом, а абата
призначає мірошником.
Герой
шостий новели, маркіз Альдобрандіні, володар Феррари, хоче мати
яку-небудь рідкісну птицю, щоб тримати її в клітці. З цим проханням він
звертається до якогось флорентійцю Бассо де ла Пенна, що містить у Феррарі
готель. Бассо де ла Пенна старий, невеликого росту, користується репутацією
людини неабиякого і великого жартівника. Бассо обіцяє маркіза виконати його
прохання. Повернувшись до готелю, він кличе тесляра і замовляє йому клітку,
велику і міцну, «щоб вона непридатна для осла», якщо Бассо раптом прийде в
голову посадити його туди. Як тільки клітина готова, Бассо входить в неї і велить
носильникові віднести себе до маркіза. Маркіз, побачивши Бассо в клітці, запитує,
що це повинно означати. Бассо відповідає, що, роздумуючи над проханням маркіза,
зрозумів, наскільки він сам рідкісна людина, і вирішив подарувати маркіза себе в
якість самої незвичайної птиці у світі. Маркіз велить слугам поставити клітку на
широкий підвіконня і качнуть її. Бассо вигукує: «Маркіз, я прийшов сюди співати,
а ви хочете, щоб я плакав ». Маркіз, протримавши Бассо цілий день на вікні,
ввечері відпускає його, і той повертається у свій готель. З того часу маркіз
переймається симпатією до Бассо, часто запрошує його до свого столу, нерідко
наказує йому співати в клітці і жартує з ним.
В
восьмий новелі діє Данте Аліг'єрі. Саме до нього звертається за порадою
якийсь досить вчений, але дуже худий і малорослих генуезец, який спеціально
приїхав для цього в Равенну, Прохання ж його полягає в наступному: він закоханий у
одну даму, яка жодного разу не удостоїла його навіть поглядом. Данте міг запропонувати
йому тільки один вихід: дочекатися, поки кохана їм дама завагітніє, так
як відомо, що в такому стані у жінок бувають різні примхи, і
можливо, у неї з'явиться схильність до свого боязкому і некрасиво прихильнику.
Генуезец був уражений, але зрозумів, що його питання не заслуговує іншої відповіді.
Данте і генуезец стають друзями. Генуезец людина розумна, але не філософ,
інакше, подумки глянувши на себе, міг би зрозуміти, «що красива жінка, навіть
сама Благопристойна, бажає, щоб той, кого вона любить, мав зовнішність
людини, а не кажана ».
В
вісімдесят четвертої новелі Саккетті зображує любовний трикутник: дружина
сьенского живописця Міно заводить собі коханця і приймає його будинку,
скориставшись відсутністю чоловіка. Несподівано повертається Міно, так як один
із родичів розповів йому про ганьбу, яким покриває його дружина.
Почувши
стук в двері, і побачив чоловіка, дружина ховає коханця в майстерні. Міно головним
чином розфарбовував розп'яття, переважно різьблені, тому невірна дружина
радить коханця лягти на одне з плоских розп'ять, розкинувши руки, і накриває
його полотном, щоб він у пітьмі був не відрізняється від інших різьблених розп'ять. Міно
безуспішно шукає коханця. Рано вранці він приходить до майстерні і, помітивши
висунулися з-під полотна два пальці ноги, здогадується, що саме там лежить
чоловік. Міно вибирає з інструментів, якими користується, вирізаючи розп'яття,
сокиру і наближається до коханця, щоб «відрубати у нього те головне, що
привело його до дому ». Молодий чоловік, зрозумівши наміри Міно, зіскакує із
свого місця і тікає, викрикуючи: «Не жартуй сокирою!» Жінці без зусиль вдається
переправити коханця одяг, а коли Міно хоче побити її, вона сама
розправляється з ним так, що йому доводиться розповідати сусідам, ніби на нього
впало розп'яття. Міно мириться з дружиною, а про себе думає: «Якщо дружина хоче
бути поганою, то всі люди на світі не зможуть зробити її доброю ».
В
новелі сто тридцять шостий між кількома флорентійськими художниками під
час трапези розгорається суперечка, хто кращий живописець після Джотто. Кожен з
художників називає якесь ім'я, але всі разом сходяться на тому, що
майстерність це «впало і падає з кожним днем». Їм заперечує маестро Альберто,
майстерно висікали з мармуру. Ніколи ще, каже Альберто, «людське
мистецтво не було на такій висоті, як сьогодні, особливо ж у живопису, а
ще більше у виготовленні зображень з живого людського тіла ». Співрозмовники
зустрічають мова Альберто сміхом, а він докладно пояснює, що має на увазі: «Я
вважаю, що найкращим майстром, який коли-небудь писав і створював, був наш
Господь Бог, але мені здається, що багато розгледіли в створених ним фігурах
великі недоліки і в даний час виправляють їх. Хто ж ці сучасні
художники, що займаються виправленням? Це флорентійські жінки », І далі
Альберто пояснює, що тільки жінки (ніякому художникові це не під силу)
можуть смагляву дівчину, подштукатурів там і тут, зробити «біліше лебедя». А якщо
жінка бліда і жовта, з допомогою фарби перетворити її на троянду. ( «Жоден
живописець, не виключаючи Джотто, не міг би накласти фарби краще їх ».) Жінки
можуть привести до ладу «ослячі щелепи», підняти за допомогою вати похилі
плечі, «флорентійські жінки - найкращі майстри пензля і різця із всіх коли-небудь
що існували на світі, бо абсолютно ясно видно, що вони доробляє те, чого
недоробив природа ». Коли Альберто звертається до присутніх, бажаючи дізнатися їх
думку, всі в один голос вигукують: «Хай живе мессер, який так добре
розсудив! »
В
новелі двісті шістнадцятої діє інший маестро Альберто, «родом з
Німеччини ». Одного разу цей гідний і святий чоловік, проходячи через
Ломбардні області, зупиняється в селищі на річці По, у якогось бідного
людини, який тримав готель. Увійшовши в будинок, щоб повечеряти і переночувати,
маестро Альберто бачить безліч мереж для лову риби і безліч дівчаток.
Розпитав господаря, Альберто дізнається, що це його дочки, а риболовлею він
здобуває собі їжу.
На
Наступного дня, перед тим як покинути готель, маестро Альберто майструє з
дерева рибу і віддає її господареві. Маестро Альберто велить прив'язувати її до мереж
на час лову, щоб улов був великим. І дійсно, вдячний господар
незабаром переконується, що подарунок маестро Альберто призводить до нього в мережі величезна
кількість риби. Він скоро стає багатою людиною. Але одного разу мотузочок
обривається, і вода забирає рибу вниз по річці. Господар безуспішно шукає дерев'яну
рибу, потім намагається ловити без неї, але улов виявляється нікчемним. Він вирішує
дістатися до Німеччини, знайти маестро Альберто і попросити його знову зробити
таку ж рибу. Опинившись у нього, господар готелю стає перед ним на
коліна і благає з жалю до нього і до його дочкам зробити іншу рибу, «щоб до
нього повернулася та милість, яку він дав на нього раніше ».
Але
маестро Альберто, дивлячись на нього з сумом, відповідає: «Сину мій, я добре зробив
б те, про що ти просиш мене, але я не можу цього зробити, бо повинен роз'яснити
тобі, що, коли я робив цю тобі мною потім рибу, небо і всі планети були
розташовані в той час так, щоб повідомити їй цю силу ... »А така хвилина, за
словами маестро Альберто, тепер може статися не раніше ніж через тридцять
шість тисяч років.
Господар
готелі заливається сльозами і шкодує, що не прив'язував рибу залізниці
дротом - тоді б вона не загубилася. Маестро Альберто втішає його: «Дорогий
мій син, заспокойся, бо ти не перший не зумів утримати щастя, яке
Бог послав тебе, таких людей було багато, і вони не тільки не зуміли
розпорядитися і скористатися тим коротким часом, яким скористався
ти, але не зуміли навіть зловити мить, коли вона їм представилася ».
Після
довгих розмов і утіх господар готелю повертається до своєї важкої
життя, але часто поглядає вниз за течією річки По в надії побачити
втрачену рибу.
«Так
надходить доля: вона часто здається веселою погляду того, хто вміє її зловити, і
часто той, хто вправно вміє її схопити, залишається в одній сорочці ». Інші хапають
її, але можуть утримати лише недовго, як наш господар готелю. І навряд чи комусь
вдається знову знайти щастя, якщо тільки він не може почекати тридцять шість
тисяч років, як сказав маестро Альберто. І це цілком узгоджується з тим, що вже
зазначено деякими філософами, а саме: «що через тридцять шість тисяч років
світло повернеться в той стан, в якому він знаходиться в даний час ».
[1]
Конья - старовинна
міра, що дорівнює - 500 бочкам
Список літератури
Всі
шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна
література давніх епох, середньовіччя та Відродження: енциклопедичне
видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT»,
1997
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту 'http://infolio.asf.ru
