Непрошена повість

Нидзе 1253 -?

Роман (початок XIV ст.). Японська література.

Автор переказів Е. М. Дьяконова

Як тільки зникла туманна імла святкового новорічного ранку, придворні дами, що служили в палаці Томікодзі, з'явилися в залі прийомів, змагаючись один з одним в блиску нарядів. Того ранку на мені було семишарового нижнє шати -- колір змінювався від блідо-рожевого до темно-червоного: зверху плаття пурпурного кольору, а ще одне світло-зелене і червона накидка з рукавами. Верхнє плаття було заткане візерунком з гілками квітучої сливи над огорожею в китайському дусі. Обряд підношення святкової чарки імператора виконував мій батько, старший державний радник. Коли я повернулася до себе, то побачила лист, до нього були включені вісім тонких нижніх шат, накидки, верхні сукні різних забарвлень. До рукаву одного з них був приколоти аркуш паперу з віршами: «Якщо нам не дано,/як птахам, пліч-о-пліч ширяє,/крила з'єднати, -/хай хоча б наряд журавлиний/про любов нагадає часом! »

Але я завернула шовку назад і послала з віршем: «Ах, чи личить мені/в золототканого сукні рядитися,/довіряючись кохання?/Як би після в сльозах горючих / Не довелося омити ті одягу ».

Государ повідомив, що має намір відвідати нашу садибу в зв'язку зі зміною місця, так наказували астрологи щоб уникнути нещастя. У моїй спальні поставили розкішні ширми, кадив пахощі, народила мене в біле плаття і пурпур роздвоєну спідницю-хакама. Батько навчав мене, що я повинна бути м'якою, поступливою і коритися государю у всьому. Але я не розуміла, про що всі його настанови, і заснула міцним сном близько жаровні з вугіллям, відчуваючи тільки неясне невдоволення. Коли я серед ночі раптом прокинулася, то побачила біля себе государя, він говорив, що полю-бив мене ще дитиною і довгі роки приховував свої почуття, але ось прийшла пора. Я страшенно зніяковіла і нічого не могла відповідати. Коли ж засмучений государ відбув, то мені стало здаватися, що це не государ, а якийсь новий, невідомий мені людина, з якою не можна розмовляти просто, як раніше. І мені стало шкода себе до сліз. Тут принесли листа від государя, а я навіть не змогла відповісти, до того ж приспіло послання від нього, Юкіно Акебоно, Сніжного Світанку: «О, коли до іншого/схилитися ти серцем, то знай:/в тузі невтішної/я, мабуть, скоро загину,/мов дим на вітрі розтануть ... »

На Наступного дня государ знову завітав, і хоча я не в силах була йому відповідати, все відбулося з його волі, і з гіркотою дивилася я на ясний місяць. Ніч роз'яснилися, вдарив світанкові дзвін. Государ присягнув мені, що наша зв'язок не урветься ніколи. Місяць хилилася на захід, хмари простяглися на східному схилі неба, і государ був прекрасний у зеленій сукні і світло-сірої накидці. «Ось він який, союз чоловіків і жінок», - подумала я. Згадалися мені рядки з «Повісті про принца Гендзі»: «Через любові государя промокли від сліз рукава ...» Місяць зовсім побілів, а я стояла, знесилена від сліз, проводжаючи государя, і він раптово підхопив мене на руки і посадив у карету. Так він відвіз мене до палацу Томікодзі. Государ проводив зі мною ніч у ніч, але мені було дивно, чому в душі моїй живе образ того, хто написав мені: «О, коли до іншого/схилитися ти серцем, то знай ... »

Коли ж я повернулася додому, то чомусь стала з нетерпінням чекати послань від государя. Але в палаці заробили злі язики, государиня ставилася до мене всі гірше й гірше.

Скоро настала осінь, і у государині народилася донька-принцеса. Захворів і помер батько государя, з його смертю, здавалося, хмари закрили небо, народ поринув у скорботу, яскраве вбрання змінилися траурними одягом, а тіло покійного імператора перевезли в храм для спалення. Замовкли всі голоси в столиці, здавалося, квіти сливи розквітнуть чорним кольором. Незабаром термін заупокійних молебствованій скінчився, і всі повернулися до столиці, настала п'ятий місяць, коли рукави завжди вологі від весняних дощів. Я відчула, що в скруті, і батько мій, гірко оплакувало смерть государя і хтів піти за ним, дізнавшись про це, зважився не вмирати. Хоча государ був зі мною ласкавий, я не знала, скільки часу буде його любов. Батькові ж ставало все гірше й гірше, на смертному одрі він сумував про мою долю, що буде з сирітка, коли покине її государ, і покарав мені в цьому випадку постригтися у черниці. Скоро тіло батька перетворилося в безплотний дим. Настала осінь. Прокидаючись серед довгої осінньої ночі, я прислухалася до смутному постукування дерев'яних праників, сумувала за покійному батькові. Государ на 57-й день з дня його смерті прислав мені кришталеві чотки, прив'язані до квітки шафрану, виготовленого із золота і срібла, а до нього був прикріплений аркуш паперу з віршами: «В осінню пору/завжди випадає роса,/рукав зволожуючи, -/але сьогодні багато ряснішим/розсип росяні на одязі ... »

Я відповіла, що дякую і що, звичайно, батько на тому світі радіє государевої ласці.

Мене відвідував друг сім'ї Акебоно, Обкладинка Рассвет, з ним можна було розмовляти про що завгодно, іноді досиджував до ранку. Він став нашіптувати мені про любов, та так ніжно і пристрасно, що я не встояла, і тільки боялася, щоб государ не побачив нашу зустріч у сні. Вранці ми обмінялися віршами. Жила я в ту пору в будинку годувальниці, досить бесцеремонною особи, та ще й її чоловік і сини цілий день шуміли і галасували до пізньої ночі. Так що коли з'являвся Акебоно, мені було соромно за гучні крики і гуркіт рисової ступки. Але не було і не буде для мене дорожче спогадів, ніж про ці, по суті, болісних зустрічах. Любов наша ставала все сильніше, і мені не хотілося повертатися до палацу до государя. Але государ наполіг, і на початку одинадцятого місяця довелося мені переїхати до палацу, де мені все перестало подобатися. І тоді я потай перебралася в убогу обитель Дайго до черниці-настоятельці. Бідно і скромно жили ми, як наприкінці дванадцятого місяця вночі завітав государ. Він виглядав вишукано і чудово в темному одязі на білому снігу при збитковий місяця. Государ відбув, а на моєму рукаві залишилися сльози печалі. На світанку він надіслав мені листа: «Прощання з тобою наповнила мою душу досі незвідані зачаруванням печалі ... »В обителі темно, замерзла падаюча з жолоба вода, варто глибока тиша, лише далеко стук дроворуба.

Несподівано - Стук у двері, глядь - а це Акебоно, Обкладинка Рассвет. Сніг валив, хоронячи все навколо під собою, моторошно завивав вітер. Акебоно роздавав подарунки, і день пройшов як суцільне свято. Коли він поїхав, біль розлуки була нестерпною. Під другий місяці я відчула наближення пологів. Государ був у той час вельми заклопотаний справами трону, але він все ж таки наказав монастирю Добра і Миру молитися про благополучному дозвіл від тягаря. Пологи пройшли добре, народився немовля-принц, але я мучилась думками про батька і своєму коханим Акебоно. Той знову відвідав мене при світлі сумної зимової місяця. Мені здавалося, що кричать нічні птахи, а то були вже пташки світанкові, стало ясно, виходити від мене було небезпечно, і ми провели день удвох, і тут принесли ласкаве лист від государя. Виявилося, що я знову зазнала від Акебоно. Лякаючись людських поглядів, я покинула палац і зачинилися у себе і позначилася важко хворий. Государ слав гінців, але я відмовлявся, що хвороба заразна. Дитина народився потай, тільки Акебоно і дві служниці були зі мною. Акебоно сам відрізав мечем пуповину. Я подивилася на дівчинку: очі, волоски, і тільки тоді зрозуміла, що таке материнська любов. Але дитя моє забрали від мене назавжди. І так сталося, що втратила я маленького принца, що жив у будинку мого дядька, він зник, як росинка з листа трави. Я оплакувала батька і хлопчика-принца, оплакувала дочка, журилася, що Акебоно залишав мене вранці, ревнувала государя до інших жінок - таким було моє життя в ту пору. Я мріяла про гірській глушині, про мандрівки: «О, якби мені/там, у Йосіно, в пустелі гірської, / Притулок знайти -/щоб в ньому відпочивати часом/від турбот і горя світу! .. »

Государ захоплювався різними жінками, то принцесою, то однією молодою художницею, і захоплення його були швидкоплинні, але все одно завдавали мені болю. Мені виповнилося вісімнадцять років, багато знатних сановники посилали мені ніжні послання, один настоятель храму запалився до мене шаленою пристрастю, але вона була мені противна. Він обсипав мене листами і вельми майстерними віршами, влаштовує побачення - одне побачення навіть сталося перед вівтарем Будди, - і у свій час я було піддалася, але потім написала йому: «Що ж, якщо одного разу/зміняться почуття мої!/Ти бачиш, як блякне/любов, зникають безслідно,/подібно до роси на світанку? .. »

Я захворіла, і мені здавалося, що це він своїми прокльонами наслав на мене хвороба.

Якось раз государ програв старшому братові змагання у стрільбі з лука і в покарання повинен був представити братові всіх придворних дам, прислужувати при дворі. Нас переодягли хлопчиками в витончене убрання і повели грати в м'яч в Помаранчевої саду. М'ячі були червоні, обплетені срібною та золотою ниткою. Потім пані розігрували сценки з «Повісті про принца Гендзі». Я вже було зовсім вирішила відректися від світу, але зауважила, що знову зазнала. Тоді я зникла в обителі Дайго, і ніхто не міг знайти мене - ні государ, ні Акебоно. Життя в світу я б постив, жалю про минуле томили душу. Понуро і похмуро текла моя життя, хоча государ розшукав мене і примусив повернутися до палацу. Акебоно, який був моїм першим справжнім коханням, поступово віддалився від мене. Я розмірковувала про те, що мене чекає, адже життя подібне недовговічною росі.

Настоятель, який так само несамовито любив мене, помер, надіславши передсмертні вірші: «Згадуючи тебе,/я йду з життя з надією,/що хоч дим від багаття,/на якому згорю безслідно,/потягнеться до твого дому. - І приписав; - Але, димом вознісся в порожнечу, я буду як і раніше, липнуть до тебе ». Навіть государ прислав мені співчуття: «Адже він так любив тебе ...» Я ж зачинилися в храмі. Государ віддалився від мене серцем, государиня на дух не переносила мене, Акебоно розлюбив, довелося покинути палац, де я провела багато років. Мені було не шкода розлучатися з суєтним світом, і я поселилася в храмі Алея і стала черницею. Мене кликали до палацу, але я розуміла, що душевна скорботу всюди повна була зі мною. І я вирушила в далеку мандрівку по храмах і печерах пустельників і опинилася в місті Камакура, де правив сегун. Всім хороша була прекрасна столиця сьогуна, але мені здавалося, що бракує їй поезiї та витонченості. Так я жила на самоті, коли дізналася, що помер государ. У очах у мене потемніло, і я кинулася назад, у стару столицю, щоб хоч невпізнанною побувати на похороні. Коли я побачила димок його похоронного багаття, всі померкло у моєму житті. Воістину неможливо змінити те, що визначено людині законом карми.

Примітка переписувача: «У цьому місці рукопис відрізана, і що написано далі -- невідомо ».

Список літератури

Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література давніх епох, середньовіччя та Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту 'http://infolio.asf.ru