Приємні ночі (Le Piacevoli Notti)

Збірка новел (1550-1553)

Джованфранческо Страпарола да Караваджо (Giovanfrancesco Straparola da Caravaggio) ок. 1480 - після 1557

Італійська література

Д. А. Карельський

Єпископ невеликого міста Аоді після смерті родича, міланського герцога Франческо Сфорца, стає одним з претендентів на герцогський престол. Однак мінливості бурхливого часу і ненависть ворогів змушують його покинути Мілан і влаштуватися у своїй єпископської резиденції в Лоді; але й там, поблизу від Мілана, родичі-суперники не залишають єпископа у спокої. Тоді він разом з дочкою, молодої прекрасної вдовою Лукрецією Гонзага, відбуває до Венеції. Тут, на острові Мурано, батько з дочкою орендують чудове палаццо; в цьому палаццо навколо синьйори Лукреції незабаром збирається найвишуканіше суспільство: красиві, освічені, приємні у поводженні дівчата і ні в чому не поступаються їм кавалери.

У розпалі грандіозний венеціанський карнавал. Щоб зробити проведення часу ще приємнішим, прекрасна Лукреція пропонує наступне: нехай кожен вечір після танців п'ять дівчат, визначених жеребкуванням, розповідають гостям цікаві новели та казки, супроводжуючи їх хитромудрими загадками.

Дівчата, що оточували Лукрецію, виявилися на рідкість жвавими і здатними оповідачка, і тому змогли доставити слухачам превелике задоволення своїми історіями, рівною мірою захоплюючими і повчальними. Ось тільки деякі з них.

Жив колись в Генуї дворянин на ім'я Райнальдо Скала. Побачивши, що життя його хилиться до заходу, Райнальдо закликав єдиного свого сина Салардо й сказав, щоб назавжди зберегти в пам'яті три повчання і ніколи ні за що не відхилятися від них. Повчання ж були такі: хоч би яким сильну любов ні годував Салардо до дружини, він жодним чином не повинен відкривати їй жодної своєї таємниці; ні в якому разі не виховувати як свого сина і робити спадкоємцем стану дитини, народженого не від нього, ні в якому разі не віддавати себе у владу государя, єдинодержавним править країною.

Не минуло й року після смерті батька, як Салардо взяв у дружини Теодору, дочка одного з найперших генуезьких дворян. Як не любили подружжя один одного, Бог не благословив їх потомством, і тому вони вирішили виховати як власну дитину сина бідної вдови, на прізвище Постума. За після відомого часу Салардо покинув Генуї і поселився в Монферрато, де дуже швидко досяг успіху і став найближчим другом тутешнього маркіза. Серед радощів і розкоші придворного життя Салардо прийшов до висновку, що його батько на старості років просто вижив з розуму: адже, порушивши батьківські настанови, він не тільки нічого не втратив, але, навпаки, багато що придбав. Глузуючи над пам'яттю батька, безбожний син задумав порушити і третього повчання, а заодно і переконатися у відданості Теодори.

Салардо викрав улюбленого мисливського сокола маркіза, відніс його своєму другу Франсое і попросив заховати до пори. Повернувшись додому, він убив одного з власних соколів і звелів дружині приготувати його на вечерю; їй він сказав, що це убитий ним сокіл маркіза. Покорная Теодора виконала наказ чоловіка, проте за столом відмовилася доторкнутися до птиці, за що Салардо нагородив її хорошого ляпаса. На ранок, встав зранку вся в сльозах від понесених образи, Теодора поспішила до палацу і розповіла про маркіза лиходійстві чоловіка. Маркіз запалився гнівом і наказав негайно повісити Салардо, а майно його поділити на три частини: одну - вдові, друга - сина, а третє -- катові. Винахідливий Постума зголосився власноручно повісити батька, щоб усі майно залишилося в сім'ї; Теодора його кмітливість припала до душі. Салардо, який гірко і щиро розкаявся у своїй синівської непочтітельний, вже стояв на ешафоті з петлею на шиї, коли Франсое доставив маркіза незаперечний доказ невинуватості одного. Маркіз простив Салардо і звелів було замість нього повісити Постума, однак Салардо вмовив пана негідника відпустити на всі чотири сторони, а у відшкодування за майно, яким той хотів заволодіти, вручив ледь не стянувшуюся на його шиї зашморг. Про Постума ніхто більше нічого не чув, Теодора сховалася у монастирі і незабаром померла там, а Салардо повернувся до Генуї, де безтурботно прожив ще багато років, роздавши більшу частину свого стану на бажані Богу справи.

Інша історія сталася у Венеції. Жив в цьому славному місті торговець на ім'я Димитрій. Свою молоду дружину Полісену він містив у небаченою для їх стану розкоші, а все тому, що дуже любив її. Димитрій часто надовго виходив з дому у торгових справах, гарненьких ж і балувана жіночка в його відсутність стала плутатися з одним священиком. Хто знає, як довго тривали б їх каверзи, якщо б не Мануссо, кум і друг Димитрій. Будинок Мануссо стояв прямо навпроти будинку невдалого торговця, і в один прекрасний вечір він побачив, як священик крадькома прошмигнув у двері і як вони з господинею зайнялися тим, що і слова-то називати незручно.

Коли Димитрій повернувся до Венеції, Мануссо розповів йому про те, що знав. Димитрій сумнівається в правдивості слів одного, проте той підказав йому спосіб, як самому в усьому переконатися. І ось одного разу Димитрій сказав Полісене, що відбуває на Кіпр, а сам потай пробрався з гавані в будинок Мануссо. Попозже ввечері він вирядився убогого, вимазав особа брудом і постукав у двері власного будинку, благаючи не дати йому замерзнути в непогожу ніч. Жаліслива служниця пустила жебрака і відвела йому для ночівлі кімнату, сусідню зі спальнею поліси. Від сумнівів Димитрій не залишилося й сліду, і рано вранці він вислизнув з будинку, ніким не помічений.

Умившись і порадившись, він знову постукав у двері власного будинку, у відповідь на здивування дружини пояснивши, що, мовляв, погана погода змусила його повернутися з дороги. Полісі ледве встигла заховати священика в скриня з сукнями, де той і причаївся, тремтячи від страху. Димитрій послав служницю покликати до обіду братів Полісі, сам же нікуди з дому не виходив. Шурині з радістю відгукнулися на запрошення Димитрій. Після обіду господар став розписувати, в якій розкоші і достатку він містить їх сестру, а в доказ звелів Полісене показати братам всі свої незліченні коштовності та вбрання. Та, сама не своя, один за одним відкривала скрині, поки нарешті разом з сукнями на світ божий не був витягнутий священик. Брати Поліси хотіли було заколоти його, але Димитрій переконав їх у тому, що вбивати духовну особу, та до того ж коли вона в одній білизні, недобре. Дружину він звелів шурина забрати геть. По дорозі додому вони не дотримали праведного гніву. Прибили бідолаху на смерть.

Дізнавшись про смерть дружини, Димитрій подумав про служниці -- вона була красуня, добра і пухка. Вона стала його дружиною і обожненої володаркою нарядів і коштовностей покійної поліси.

Закінчивши історію про Дмитро та Полісене, Аріадна, як було домовлено, загадала загадку: «Три добрих одного як-то бенкетували/За стравами заставленим столом,/І от слуга приносить їм у фіналі / Трьох голубів на блюді дорогому./Всяк свого, не маючи витрат на слова,/прибрав, і все-таки залишилося два ».

Як таке могло бути? Це ще не сама хитромудра з тих загадок, що оповідачки пропонували присутніх, але і вона поставила їх у глухий кут. А розгадка така: просто одного з приятелів звали Всяк.

А от що трапилося якось на острові Капрі. На цьому острові неподалік від королівського палацу жила бідна вдова з сином по імені П'єтро, а на прізвисько Дурак. П'єтро був рибалкою, але рибалкою нікчемним, і тому вони з матір'ю вічно голодували. Одного разу Дурневі пощастило і він витяг з води великого тунця, який раптом почав благати людським голосом, мовляв, Відпусти мене, П'єтро, від живого мене тобі більше користі буде, ніж від смаженого. Зглянувся П'єтро і тут же був нагороджений - наловив стільки риби, скільки ніколи в житті не бачив. Коли він повертався додому з видобутком, королівська дочка, Лучана, за своїм звичаєм, стала зло кепкувати над ним. Не стерпів Дурень, побіг на берег, покликав тунця і велів зробити так, щоб Лучана завагітніла. Пройшов визначений термін, і дівчинка, якій ледь виповнилося дванадцять років, народила чарівного немовляти. Затіяли наслідок: в палац під страхом смерті зібрали всіх остров'ян чоловічої статі старше тринадцяти років. На загальний подив, немовля визнав батьком саме П'єтро Дурня.

Король не в силах був перенести такої ганьби. Він звелів посадити Лучани, П'єтро і немовляти в просмолених бочку і кинути в море. Дурень нітрохи не злякався і, сидячи в бочці, розповів Лучани про чарівний тунці і про те, звідки взявся немовля. Потім він покликав тунця і наказав слухатися Лучани як його самого. Вона ж першою справою повеліла тунця викинути бочку на берег. Вийшовши з бочки і озирнувшись навколо, Лучана побажала, щоб на березі був зведений у світі надзвичайно розкішний палац, а П'єтро з бруднулі і дурника перетворився на найкращого і мудрої людини на світі. Всі її бажання здійснилися в одну мить.

Король і королева тим часом не могли собі пробачити, що так жорстоко обійшлися з донькою та онуком, і, щоб полегшити душевні муки, вирушили в Єрусалим. По дорозі вони побачили прекрасний палац на острові і веліли корабельниками пристати до берега. Велика ж була їхня радість, коли вони знайшли живими-неушкодженими онука і дочка, яка розповіла їм всю трапитися з нею і П'єтро чудову історію. Всі вони потім жили довго і щасливо, а коли король помер, П'єтро став правити його королівством.

У Богемії, почала свою історію наступна оповідачка, жила бідна вдова. Вмираючи, вона залишила у спадок трьом синам лише діжу, дошку для оброблення хліба і кішку. Кішка дісталася наймолодшому -- Костянтино щасливчик. Зажурився Костянтино: який сенс від кішки, коли живіт до спини від голоду липне? Але тут кішка сказала, що про прожиток вона сама подбає. Кішка побігла в поле, зловила зайця і з видобутком вирушила в королівський палац. У палаці її провели до короля, якому вона піднесла зайця від імені свого пана Костянтино, найдобрішого, красивого і наймогутнішого людини на світі. З поваги до славного пану Костянтині король запросив гостю до столу, а та, наситившись сама, вправно потай набила повну суму стравами для господаря.

Потім кішка ще не раз ходила в палац з різними підношення, але незабаром їй це набридло, і вона попросила господаря повністю довіритися їй, пообіцявши, що за короткий час зробить його багатим. І ось в один прекрасного дня вона привела Костянтино на берег річки до самого королівського палацу, розділу догола, штовхнула в воду і закричала, що мессер Костянтино тоне. На крик прибігли придворні, Костянтино витягли з води, дали гарний одяг і повели до короля. Йому кішка повідала історію про те, як її пан прямував до палацу з багатими дарами, але розбійники, дізнавшись про це, пограбували і мало не вбили його. Король всіляко обласкав гостя і навіть видав за нього свою дочку Елізетту. Після весілля спорядили багатий караван з приданим і під надійною охороною відправили до будинку нареченого. Дома звичайно ж ніякого не було, але кішка все влаштувала і про все подбала. Вона побігла вперед і кого не зустрічала по дорозі, всім під страхом смерті наказувала відповідати, що все навколо належить месери Костянтина Щасливому. Досягши чудового замку і виявивши там нечисленний гарнізон, кішка сказала солдатам, що з хвилини на хвилину на них має напасти незліченну військо, і що життя вони можуть зберегти єдиним способом - назвати своїм паном месери Костянтина. Так вони й зробили. Молоді зручно розташувалися в замку, справжній власник якого, як невдовзі стало відомо, помер на чужині, не залишивши потомства. Коли ж помер батько Елізетти, Костянтино, як зять покійного, за праву зайняв богемський престол.

Багато ще казок та історій було розказано в палаці прекрасною Лукреції на острові Мурано за тринадцять карнавальних ночей. На кінець же тринадцятого ночі над Венецією рознісся дзвін, який сповіщав кінець карнавалу і початок Великого посту, закликаючи благочестивих християн залишити звеселяння ради молитви та покаяння.

Список літератури

Усі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Зарубіжна література давніх епох, середньовіччя і Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. - 848 с.