Повість про дім Тайра (Хейке моногатарі)

Невідомий автор XIII ст.

Жанр розповіді про ратні справи

Автор переказів Е. М. Дьяконова

Багато було в світі князів, всесильних і жорстоких, але всіх перевершив нащадок старовинного роду князь Кіеморі Тайра, правитель-чернець з садиби Рокухара, - про його діяння, про його правлінні чутка йде така, що воістину не описати словами. Шість поколінь будинку Тайра виконували посаду правителів у різних землях, однак високої честі бути до двору ніхто з них не удостоївся. Батько Кіеморі Тайра Тадаморі прославився тим, що спорудив храм довголіття, в який помістив тисячу і одне статуя Будди, а цей храм настільки припав до душі всім, що государ на радощах дарував Тадаморі право бути до двору. Тільки зібрався було Тадаморі представитися государю, як придворні заздрісники вирішили напасти на непроханого гостя. Тадаморі ж, дізнавшись про це, взяв до палацу свій меч, що наводили жах на супостатів, хоча в палаці слід було бути беззбройним. Коли всі запрошені зібралися, він повільно витягнув меч, приклав до щоки і застиг нерухомо - у світлі світильників лезо горіло, як лід, і вигляд у Тадаморі був такий грізний, що ніхто не насмілився напасти на нього. Але скарги посипалися на нього, всі придворні висловлювали государю своє обурення, і він вже було намірився закрити для Тайра ворота палацу, але тут Тадаморі вийняв свій меч і шанобливо передав государю: в чорних лакованих піхвах лежав дерев'яний меч, обклеєний срібною фольгою. Государ розсміявся і похвалив За далекоглядність і хитромудрість. Тадаморі відрізнявся і на шляху поезії.

Син Тадаморі, Кіеморі, славно воював для государя і покарав заколотників, він отримав придворні посади і нарешті чин головного міністра і право в'їжджати в кареті, запряженій волом, в заборонний імператорський місто. Закон свідчив, що головний міністр - наставник імператора, приклад всьому державі, він править країною. Кажуть, відбулося все це завдяки уподобанням бога Кумано. Кіеморі їхав якось морем на прощу, і раптом величезний морський судак стрибнув сам в його човен. Один чернець сказав, що це знамення бога Кумано і слід приготувати і з'їсти цю рибу, що й було зроблено, з тих пір щастя в усьому усміхалося Кіеморі. Він здобув небачену влада, а все тому, що правитель-інок Кіеморі Тайра зібрав триста юнаків і взяв до себе на службу. Їм підрізали волосся в гурток, зробили зачіску «кабуро» і одягли у червоні куртки. День і ніч вони ходили по вулицях і вишукували в місті крамолу, як тільки що побачать або почують, що хтось паплюжить будинок Тайра, відразу з криком кабуро кидаються на людину і тягнуть до садиби Рокухара. Скрізь ходили кабуро без попиту, перед ними навіть коні самі звертали з дороги.

Весь рід Тайра щасливий. Здавалося, що ті, хто не належить до роду Тайра, не гідні того, щоб називатися людьми. Доньки Кіеморі теж процвітали, один - дружина імператора, інша - дружина регента, вихователька немовляти-імператора. Скільки в них було маєтків, земель, яскравих нарядів, слуг і челядинців! З шістдесяти шести японських провінцій володіли вони тридцятьма. Садиба Тайра - Рокухара по розкоші і пишності перевершувала будь-який імператорський двір. Золото, яшма, атлас, дорогоцінні камені, шляхетні коні, розцяцьковані екіпажі, завжди жваво і багатолюдно.

В день повноліття імператора Такакура, коли він завітав на свято в будинок своїх августійших батьків, трапилося кілька дивних подій: у розпал молінь з гори Чоловіків злетіли три голуби і в гілках помаранчевого дерева затіяли бійку і заклювали один одного до смерті. «Наближається смута», - сказали знаючі люди. А ще у величезну криптомерія, в дуплі якої був влаштований вівтар, вдарила блискавка, і спалахнула пожежа. А все тому, що все в світі відбувалося на розсуд будинку Тайра, і боги стали проти цього. Проти Тайра повстали ченці священної гори Хией, так як Тайра завдавали їм незаслужені образи. Колись імператор говорив: «Три речі мені непідвладні -- води річки Камо, гральні кості і ченці гори Хієй ». Монахи зібрали безліч ченців, послушників і служок з синтоїстських храмів і кинулися до імператорського палацу. Їм назустріч вислали два війська - Тайра і Есіфуса Мінамото. Мінамото повів себе мудро і зумів усовістити бунтуючих ченців, він був славетним воїном і прекрасним віршотворцем. Тоді ченці кинулися на військо Тайра, і багато хто загинув під їх святотатственнимі стрілами. Стогін і лемент піднімалися до самого неба, покидавши ковчеги, ченці побігли назад.

Настоятеля монастиря гори Хией, поважного святого людини, вигнали зі столиці далеко, в край Ідзу. Оракул гори сповістив вустами одного хлопця, що він залишить ці місця, якщо станеться так зле справу: ніхто за всю історію не смів зазіхнути на настоятеля гори Хієй. Тоді ченці кинулися до столиці і силою відбили настоятеля. Правитель-інок Кіеморі Тайра розлютився, і багатьох схопили і погубили за його наказом, слуг государевих, знатних сановників, Але цього йому здалося мало, він надів кафтан з чорної парчі, облягаючий чорний панцир, взяв у руки прославлену алебарду. Ся алебарда дісталася йому незвичайним шляхом. Як-то заночував він у храмі, і приснилося йому, що богиня вручила йому коротку алебарду. Але то був не сон: прокинувшись, він побачив, що поряд з ним лежить алебарда. З цією алебардою вирушив він до сина свого, розумному Сігеморі, і сказав, що змову влаштував государ, а тому слід ув'язнити його у віддаленій садибі. Але Сігеморі відповідав, що, видно, приходить кінець його, Кіеморі, щасливої долі, раз намірився він сіяти смуту в країні Японії, забувши про заповіти Будди і про П'ять сталість - людинолюбство, борг, ритуали, мудрість і вірність. Закликав його змінити обладунки на належну йому рясу монаха. Сігеморі боявся порушити свій обов'язок по відношенню до монарха і синів борг і тому просив батька відрубати йому голову. І відступив Кіеморі, а государ сказав, що Сігеморі не в перший раз являє велич душі. Але багато сановники були заслані на заслання на острів Демонів і в інші жахливі місця. Інші можновладні князі стали обурюватися всевладдям і жорстокістю Тайра. Всі чини і посади при дворі отримували тільки сановники з цього роду, а іншим сановникам, воїнам був тільки один шлях - у ченці, а їх челядинців, слуг і домочадців чекала незавидна участь. Загинули багато вірні слуги государя, гнів невідступно мучив його душу. Похмурий був государ. А правитель-інок Кіеморі з підозрою ставився до государя. І ось повинна була звільнитися від тягаря дочка Кіеморі, дружина імператора Такакура, але тяжко захворіла, і пологи були важкими. Все в палаці в страху молилися, Кіеморі відпустив на волю засланих і приносив прохання, але нічого не допомагало, дочка тільки слабшала. Тоді на допомогу прийшов государ Го-Сіракава, він став вимовляти заклинання перед завісою, за яким лежала імператриця, і відразу ж муки її скінчилися і народився хлопчик-принц. І перебував у розпачі правитель-інок Кіеморі зрадів, хоча поява принца на світ супроводжували погані ознаки.

У п'ятий місяць на столицю налетів страшний смерч. Змітаючи все на своєму шляху, смерч перекидав важкі ворота, балки, поперечини, стовпи упереміш крутилися в повітрі. Государ зрозумів, що це лихо сталося неспроста, і наказав ченцям запитати оракула, і той сповістив: «Країні загрожує небезпека, захіреет вчення Будди, прийде в занепад владу государів, і настане нескінченна кровопролитна смута ».

Сігеморі відправився на прощу, почувши похмуре пророкування, і по дорозі в'їхав на коні в річку, і білі шати його від води потемніли і стали ніби жалобні. Незабаром він захворів і, прийнявши чернечий сан, помер, оплакуємо усіма близькими. Багато сумували про його ранньої загибелі: «Наша маленька Японія дуже тісне вмістилище для такого високого духу», А ще говорили, що він єдиний міг пом'якшити жорстокість Кіеморі Тайра і тільки завдяки йому країна перебувала у спокої. Які ж почнуться смути? Що буде? Перед смертю Сігеморі, побачивши віщий сон про загибель будинку Тайра, передав траурний меч своєму братові Кореморі і покарав одягти його на похоронах Кіеморі, тому що передбачав загибель свого роду.

Після смерті Сігеморі Кіеморі, перебуваючи в гніві, задумав ще більше зміцнити свою і так безмежну владу. Він разом позбавив посади шляхетних вельмож держави, звелів їм залишатися у своїх садибах всі, а іншим відправитися на заслання. Один з них, колишній головний міністр, вправний музикант і любитель витонченого, був засланий в далекий край Тоса, але він вирішив, що для людини витонченого не все одно, де милуватися місяцем, і не дуже турбувався. Сільські жителі, хоча і слухали його гру і спів, не могли оцінити їх досконалість, але його слухав бог місцевого храму, і коли він заграв «Ароматний вітерець», в повітрі попливло пахощі, а коли заспівав гімн «Молю тебе, прости мені гріх ...», то стіни храму здригнулися.

Зрештою, і государ Го-Сіракава був відправлений до посилання, що повалило його сина імператора Такакуру у велике горе. Тоді і його усунули з трону і звели на престол онука Кіеморі, малолітнього принца. Так Кіеморі став дідом імператора, його садиба стала ще більш розкішним, а його самураї разоделісь ще в більш пишні сукні.

У цей час у столиці тихо і непомітно жив другий за старшинством син государя Го-Сіракава - Мотіхіто, він був прекрасним каліграфом і володів багатьма даруваннями і гідний був зайняти престол. Він складав вірші, грав на флейті, і життя його проходила в смутному самоті. До нього навідався Ерімаса Мінамото, важливий царедворець, що прийняв духовний сан, і став умовляти його підняти повстання, повалити дім Тайра і зайняти престол, а до нього приєднається безліч васалів і прихильників Мінамото. До того ж один провісник прочитав на чолі Мотіхіто, що судилося йому воссесть на престол. Тоді звернувся принц Мотіхіто з відозвою до прихильників Мінамото об'єднатися, але Кіеморі провідав про це, і принцу довелося терміново бігти зі столиці в жіночому платті до монахів обителі Міідера. Ченці не знали, що робити: дуже сильні були Тайра, двадцять років по всій країні покірно гнуться перед ними трави і дерева, а зірка Мінамото тим часом згасла. Вони вирішили зібрати всі сили і вдарити по садибі Рокухара, але спочатку зміцнили свою обитель, побудували частоколи, звели стіни, викопали рови. Воїнів в Рокухара було більше десятка тисяч, а ченців не більше тисячі. Ченці Святої гори відмовилися слідувати за принцом. Тоді принц з тисячею своїх соратників відправився в місто Нару, а воїни Тайра пустилися навздогін. На мосту через річку, що обламався під вагою вершників, розгорілася перша битва між Тайра і Мінамото. Безліч воїнів Тайра загинуло у хвилях річки, але і люди Мінамото тонули у бурхливих весняних хвилях, і піші, і вершники. У різнокольорових панцирах - червоних, червоних, світло-зелених - вони то занурювалися, то спливали, то знову зникали під водою, наче червоні кленові листя, коли дихання осінньої бурі зриває їх і несе до річки, Загинули в битві і принц, і Ерімаса Мінамото, побиті стрілами могутніх воїнів Тайра. До того ж Тайра вирішили провчити ченців обителі Міідера і жорстоко розправилися з ними, а обитель спалили. Люди говорили, що злодіяння Тайра досягли межі, вважали, що вельмож, царедворців, ченців він заслав, занапастив. Та ще переніс столицю на нове місце, що принесло людям незліченні страждання, адже стара столиця була чудо як хороша. Але сперечатися з Кіеморі було нікому: адже новому государеві було всього три року. Стара столиця вже покинута, в ній все прийшло в запустіння, поросло травою, заглохло, а в новій життя ще не влаштоване ... Почали будувати новий палац, і жителі кинулися на нові місця в Фукухару, що славиться красою місячних ночей.

У новому палаці Кіеморі снилися погані сни: він бачив гори черепів під вікнами палацу, та ще, як на зло, зникла безслідно коротка алебарда, подарована йому богинею, видно, наближається до кінця велич Тайра. Тим часом почав збирати сили перебував на засланні Йорітомо Мінамото. Прихильники Мінамото говорили про те, що в будинку Тайра один лише покійний Сігеморі був духом твердий, благородний і розумом великий. Зараз же у них не знайдеться нікого, хто гідний був би керувати країною. Не можна гаяти часу даремно, потрібно підняти заколот проти Тайра. Недарма сказано: «Відкидаючи дари Небес, накличеш на себе їх гнів ». Йорітомо Мінамото все зволікав і коливався: боявся страшної долі у випадку поразки. Але опальний государ Го-Сіракава підтримав його починання найвищим указом, яким велів йому почати битву з Тайра. Йорітомо помістив указ в парчеву футляр, повісив на шию і не розлучався з ним навіть у битвах.

У новій столиці Фукухара Тайра, воювали з Мінамото. Кавалери прощалися з дамами, сожалевшімі про їх від'їзді, парочки обмінювалися витонченими віршами. Полководцю Тайра - Кореморі, сина Сігеморі, виповнилося двадцять три роки. Пензель живописця безсила передати красу його вигляду і пишність збруї! Кінь у нього був сірий в яблуках. Він їхав в лакованому чорному сідлі - по чорному лаку золоті блискітки. За ним військо Тайра - шоломи, панцирі, луки і стріли, мечі, сідла і кінська збруя - все іскрилося і блищало. То було справді чудове видовище. Воїни, залишаючи столицю, давали три обітниці: забути свій дім, забути про дружину і дітей, забути про власного життя.

За Йорітомо стояло кілька сотень тисяч воїнів з Восьми Східних Земель. Жителі рівнини річки Фудзі в страху втекли, залишивши свої житла. Потривожені птахи відлетіли з насиджених місць. Воїни Мінамото видали трикратне бойовий клич, так що здригнулися земля і небо. І воїни Тайра бігли в страху, так що в їх стане не залишилося жодної людини.

Йорітомо сказав: «У цій перемозі немає моєї заслуги, це великий бодхісатва Хатіман послав нам цю перемогу ».

Кіеморі Тайра був розлючений, коли Кореморі повернувся в нову столицю. Вирішено було не повертатися на нове місце, тому що Фукухара НЕ принесла щастя Тайра. Тепер все в божевільній поспіху заселяли старі, порушеннях будинку. Тайра, хоч і боявся монахів Святої гори, намірився спалити старі монастирі священного міста Нара, розсадники заколоту. Розгромлені були святі храми, золоті статуї Будди повалені в пил. Надовго занурилися в скорбота душі людські! Безліч ченців прийняв смерть від вогню.

Не вщухала військова смута в східних землях, загинули монастирі та храми в старій столиці, помер колишній імператор Такакура, разом з димом похоронного багаття вознісся до Неба, як весняний туман. Імператор мав особливу пристрасть до багряним осіннім листям і цілими днями готовий був милуватися прекрасним видовищем. Це був мудрий правитель, що з'явився в наше згубна час. Але, на жаль, так уже влаштований світ людський. Тим часом з'явився нащадок будинку Мінамото - юний Есіката. Намірився він покласти край пануванню Тайра. Незабаром з-за злодіянь Тайра весь схід і північ відокремилися від нього. Тайра наказав усім своїм сподвижникам виступити на упокорення сходу і півночі. Але тут правитель-інок Кіеморі Тайра тяжко захворів, страшний жар охопив його, коли його поливали водою, вона, сичачи, випаровувалася. Ті струмені, що не стосувалися тіла, палали вогнем, все заволік темний дим, полум'я, крутись, піднімався до неба. Дружина ледве могла наблизитися до Кіеморі, перемагаючи нестерпний жар, вихідний від нього. Нарешті він помер і пустився в останній шлях до Гори Смерті і до Ріки Трьох Доріг, в підземне царство, звідки немає повернення. Був Кіеморі могутній і владний, але і він відразу перетворився на порох.

Государ Го-Сіракава повернувся до столиці, стали відновлювати храми і монастирі міста Нара. У цей час Мінамото з посіпаками підступили з боями до столичного округу. Вирішено було послати їм навперейми війська Тайра. Їм вдалося розбити передові загони Мінамото, але ясно стало, що вічне щастя Тайра їм змінило. Серед ночі налетів жахливий вихор, ринув дощ, з-за хмар громовий пролунав голос: «поплічники лиходія Тайра, киньте зброю. Не буде вам перемоги! »Але воїни Тайра бунтувалися. А тим часом об'єдналися війська Йорітомо і Есінака, і стали Мінамото вдвічі сильніше. Але й до Тайра поспішили з усіх боків хмари самураїв, і набралося їх більше ста тисяч. Зустрілися війська Тайра і Мінамото не на широкій рівнині, але Мінамото, поступалися числом Тайра, хитрістю заманили їх у гори. Стали обличчям до обличчя обидва війська. Сонце стояло до заходу,і відтіснили Мінамото ворога до величезної прірви Курікара. Гримнули голоси сорока тисяч вершників, і гори дружно впали від їх крику. Тайра опинилися в пастці, сімдесят тисяч вершників впали в прірву, і всі загинули.

Але Тайра зуміли зібрати нове військо і, давши перепочинок людям і коням, стали бойовим табором в містечку Сінохара, що на півночі. Довго билися вони з військом Мінамото, багато воїнів з обох сторін полягло в битві, але нарешті Мінамото насилу взяли гору, і Тайра втекли з поля бою. Тільки один ставний витязь продовжував битися і після жорстокого бою з героями Мінамото поступився і був убитий. Виявилося, що то вірний старець Санеморі, святий життя людина, пофарбував голову в чорний колір і вийшов боротися за свого сюзерена. Шанобливо схилили голови перед шляхетним ворогом воїни Мінамото. Всього ж понад сто тисяч воїнів Тайра вийшло стрункими рядами зі столиці, і тільки двадцять тисяч повернулися назад.

Але Мінамото не дрімали, і скоро великим військом з'явилися до північного межі столиці. «Вони об'єдналися з ченцями і ось-ось завітають у столицю », - говорили перелякані мешканці садиби Рокухара. Хотілося їм сховатися куди-небудь, але в Японії вже не залишилося для них спокійного місця, не було де їм знайти мир і спокій. Виступив тоді Кореморі з садиби Рокухара назустріч ворогові, а саму садибу пустили з огнем, і не її одну: самі спалили, йдучи, більше двадцяти садиб своїх васалів з палацами і садами і більше п'яти тисяч жител простих людей. Плакала дружина Кореморі, його діти і слуги. Цунемаса, дворецький імператриці, прощаючись зі своїм учителем, настоятелем храму Добра і Миру, обмінявся з ним прощальними віршами. «Про гірська вишня!/Сумно цвітіння твоє -/трохи раніше, трохи пізніше/судилося з квітами розлучитися/всім деревах, старим і юним ... »

А відповідь була така: «Давно вже ночами/похідного одягу рукав/стелю в головах/і гадаю, в які дали/заведе дорога блукача ... »

Розлука завжди сумна, що ж відчувають люди, розлучаючись навіки? Як завжди, в дорозі узголів'я з трав наскрізь відсиріли від вологи, - хто скаже, то була роса чи сльози? Імператор залишив свої покої і відправився до моря, принци та принцеси сховалися в гірських храмах, Тайра вже бігли, а Мінамото ще не прийшли: столиця спорожніла. Тайра влаштувалися далеко на півдні, на острові, в місті Цукуси, там же знаходилася резиденція малолітнього імператора, онука Кіеморі, але і звідти довелося їм тікати, бо наздоганяли їх Мінамото. Бігли вони через кам'янисті відроги гір, по піщаній рівнині, і з поранених ніг червоні краплі падали на пісок. Син Сігеморі, кавалер з ніжною душею, місячної ночі довго втішався співом віршів, грою на флейті, а потім, вознісся моління Будді, кинувся в море.

Государ Го-Сіракава завітав Йорітомо титул сьогуна, великого полководця, завойовника варварів. Але в столиці влаштувався не він, а море. Дружина його ще довго чекала листів, дізнавшись ж правду, впала як мертвий. Князь Йорітомо в Камакуре, почувши цю звістку, шкодував про славного воїна, хоч і ворога.

А потім в столиці відбулося сходження на престол нового імператора, і вперше в історії без священних регалій - меча, зерцала і яшми. Тайра продовжували робити дрібні вилазки силами п'ятисот - тисячі воїнів. Але ці походи приносили лише розорення скарбниці і нещастя народу. Боги відкинули рід Тайра, сам государю від них відвернувся, покинув столицю, перетворилися вони в заволокою, які блукають по волі хвиль у морі. Але покінчити з ними не вдавалося, і Есицуне Мінамото вирішив не повертатися до столиці, поки не розгромить всіх Тайра остаточно і не вижене їх на острів Демонів, в Китай і до Індії. Він спорядив кораблі і при сильному попутному вітрі вирушив до острова, де зміцнилися Тайра і звідки вони здійснювали свої набіги. Всю ніч безперервно неслися вони по хвилях, не запалював вогнів. Прибувши до міста Тайра - Цукуси, вони напали на них в час відпливу, коли вода доходила лише до бабок коням, бігти по морю на кораблях було не можна - занадто низько стояла вода. Багато загинуло тоді самураїв Тайра. Показалася на море оздоблена тура, а в ній прекрасна дівчина в блискучому вбранні з віялом. Вона знаками показала, що треба потрапити в віяло міткою стрілою. Тура танцювала на хвилях далеко від берега, і в віяло потрапити було дуже важко. Один влучний стрілець, васал Мінамото, в'їхав на коні далеко в море, прицілився і, молячись богу Хатіману, випустив стрілу. Вона з гудінням пролетіла над морем, і звук її пролунав над усім затокою. Встромилася стріла в яскраво-червоний віяло із золотим обідком, і він, тремтячи, піднявся в повітря і впав в сині хвилі. З хвилюванням дивилися на це з далеких судів Тайра, а з суші - воїни Мінамото. Перемога дісталася Мінамото, а Тайра або загинули в битві, або кинулися в море, або попливли невідомо куди.

І знову дім Тайра зумів піднятися з руїн, зібрати війська і дати бій у затоці Данноура. У Мінамото було більше трьох тисяч кораблів, у Тайра - тисячі. Морські течії вирували в протоці, суду зносило плином, зверху від криків воїнів прокинулися боги, знизу мешканці глибин - дракони. Кораблі стикалися, і самураї, оголивши мечі, рвалися на ворогів, рубали наліво і направо. Здавалося, Тайра візьмуть верх, їх стріли летіли лавиною, вражаючи ворогів. Але воїни Мінамото перестрибнули на кораблі Тайра, керманичі і веслярі, вбиті, лежали на дні. На одному кораблі знаходився малолітній імператор, онук Кіеморі Тайра, отрок восьми років, прекрасний собою, сяйво його краси осявало все навколо. З ним - його мати, вдова покійного государя, вона приготувалася до смерті. Імператор склав разом чарівні маленькі долоньки, вклонився сходу, прочитав молитву. Він заливався слізьми, але його мати, щоб потішити, сказала йому: «Там, на дні, ми знайдемо іншу столицю». І поринула з ним у хвилі моря, обв'язавши навколо пояса, імператорський меч. Про скорботна, скорботна участь! Яскраво-червоні прапори пливли по червоним від крові хвилях, як кленові листи в осінніх річках, спорожніли суду носилися по морю. Багато самураїв потрапило в полон, загинуло, потонуло. Злощасна весна злощасного року, коли сам імператор занурився на дно морське. Священне зерцало, що дісталася імператорам від самої богині сонця Аматерасу, і дорогоцінна яшма повернулися до столиці, меч же потонув у море і загинув безповоротно. Став меч назавжди надбанням бога Дракона в бездонних морських глибинах.

Полонені Тайра прибули до столиці. Їх везли по вулицях у каретах, у білих жалобних шатах. Знатні сановники, славні воїни змінилися до невпізнання, вони сиділи опустивши голови, вдаючись до відчаю. Люди ще не забули, як вони процвітали, і нині, побачивши настільки жалюгідного стану тих, хто ще так недавно викликав у кожному страх і трепет, всі мимоволі думали: чи не під сні чи все це їм сниться? Не було жодної людини, хто не витирав б рукавом сльози, плакав навіть грубий серцем простий народ. Чимало людей у натовпі стояли з опущеною головою, закривши обличчя руками. Всього три роки тому ці люди, блискучі царедворці, їхали по вулицях у супроводі сотень слуг, сяяли пишними шатами, сяйво їхнього вбрання, здавалося, затьмарювало сонце!

Батько і син, обидва хоробрі самураї Тайра, їхали в цих каретах, їх відвезли до далекої садибу, на серці в обох лежала тягар. Вони мовчали, не торкалися до їжі, тільки лили сльози. Настала ніч, вони лягли поруч, і батько дбайливо прикрив сина широким рукавом свого каптана, Стражники, побачивши це, сказали: «Батьківська любов сильніше за все на світі, будь то простолюдин чи знатний вельможа ». І суворі воїни просльозилися. Йорітомо Мінамото отримав другу придворний ранг - велика честь, а священне зерцало було встановити в імператорський палац. Дім Тайра згинув, головні воєначальники були страчені, мирне життя вступала у свої права.

Але почалися пересуди в Камакуре: васали доповідали Йорітомо, що молодший брат його Есицуне прочит себе на його місце і собі приписує всю славу перемоги над Тайра. І тут сталося велике землетрус: зруйновані всі будівлі, і імператорський палац, і кумирню японських богів, і буддійські храми, садиби вельмож і хижі простолюдинів. Сам государ і васали завмирали від страху і молилися. Люди з серцем і з совістю говорили, що малолітній імператор покинув столицю і занурився в море, міністрів та вельмож на ганьбу возять по вулицях, а потім страчують, голови їх вивешани біля воріт в'язниці. З давніх часів і до наших днів грізний був гнів мертвих духів. Що тепер буде з нами?

Але Йорітомо зненавидів брата свого і слухав наклепи васалів, хоч і клявся Есицуне йому у вірності, і йому довелося бігти. Про скорботний наш світ, де розквіт змінюється в'яненням так само швидко, як вечір приходить на зміну ранку! А трапилися всі ці біди тільки через те, що правитель-інок Кіеморі Тайра всю Піднебесну серед чотирьох морів стискав у своїй правиці, вище себе - не боявся навіть самого государя, нижче себе - не дбав про народ, стратив, засилав, надходив свавільно, не соромився ні людей, ні білого світла. І на власні очі з'явилася тут істина: «За гріхи батьків - відплата дітям!»

Список літератури

Усі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Зарубіжна література давніх епох, середньовіччя і Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. - 848 с.