Велике Зерцало - Жанр рекісі моногатарі

Історичне оповідання (XI чи XII ст.)

Невідомий автор

Японська література

Автор переказів Е. М. Дьяконова

Побував я недавно в храмі хмарного Ліси, де відбувалася церемонія пояснень сутри Квітки Закону, і зустрів там двох дивовижних старших, вони були старші за роками, ніж звичайні люди. Одному було сто дев'яносто років, іншому - сто вісімдесят. У храмі товпилося безліч народу, ченці та миряни, слуги і служиві, важливі пани і простий люд. Але наставник -- тлумач сутр не з'являвся, і всі терпляче чекали. Тут слово за слово, і старці почали згадувати минуле - адже вони пережили тринадцять імператорських правлінь і бачили, і пам'ятали всіх придворних і імператорів. Всі присутні підійшли ближче, щоб теж послухати розповіді про старовину. Коли ще почуєш таке! Старцям, а звали їх Ецугі і Сігекі, дуже хотілося згадувати про те, що відбувалося в старовину, вони говорили, що в давнину люди, якщо їм хотілося говорити, а не можна було, викопували яму і в неї розповідали свої секрети.

Як забавно було дивитися на старця Ецугі, коли він розкривав жовтий віяло з десятьма планками з чорного дерева хурми і важливо посміхався. Він зібрався розповісти присутнім про щасливу долю його світлості пана Мітінагі з могутнього роду Фудзівара, перевершив всіх в світі. Справа ця важка, велика, і тому доведеться йому по порядку розповісти про багатьох імператора та імператриці, міністрів і вищі сановники. І тоді проясниться хід речей у світі. А говорити Ецугі буде тільки про те, що сам чув і бачив.

Зраділи що зібралися в храмі, підійшли ще ближче до старцям. А Ецугі віщав: «З самого створення світу один за одним до нинішнього правління змінилося, крім семи поколінь богів, шістдесят вісім поколінь імператорів. Перший був імператор Лзімму, але про ті далекі часи ніхто не пам'ятає. Я ж сам свідок того часу, коли в перший день третього місяця третього року Кадзі, на рік молодшого брата вогню і коня зійшов на престол імператор Монтоку і правил світом вісім років. Його матінці, імператриці Годзьо, були присвячені чудові вірші славетного поета Арівара Наріхіра. Як прекрасна і витончена було життя в старовину! Не те що зараз ».

Сігекі сказав: «Ти підніс дзеркало, і в ньому відбилися численні долі людей знатних і знаменитих. У нас таке відчуття, наче ранкове сонце яскраво освітило нас, що стоять перед мороком довгих років. Я тепер як дзеркало в скриньці для гребенів, що лежить кинуте в жіночих покоях. У ньому важко що-небудь розгледіти. Коли ми стоїмо проти вас, подібно відполірованому дзеркала, то прозріває минуле і майбутнє, долі, характери і форми ».

Ецугі склав так: «Я - старе дзеркало,/І прозрівають в мені/Імператори, їхні нащадки -/чергою -/Не схований жоден ».

Ецугі розповідав: «Лівий міністр Моротада був п'ятим сином благородного Тадахіри. У нього була дочка невимовної краси. Коли вона збиралася до палацу і сідала в коляску, то волосся її тяглися через весь двір до головного стовпа в залі прийомів, а якщо під волосся підкласти білу папір, то ні шматочка не буде видно. Куточки її очей були трохи опущені, що було дуже витончено. Якось імператор дізнався, що ця юна особа знає напам'ять знамениту антологію «Зібрання старих і нових пісень Японії», і вирішив випробувати її. Він сховав книгу і напам'ять прочитав початкові рядки Передмови, «Пісні Ямато ...», і вона легко продовжила і потім читала вірші з усіх розділів, і ніяких розбіжностей з текстом не було. Почувши про це, благородний пан її батько, лівий міністр Моротада, убрався в парадні одягу, вимив руки і наказав всюди читати сутри і сам молився за неї. А імператор полюбив дочку Моротади надзвичайною любов'ю, особисто вчив її грати на цитрі, але потім, кажуть, любов його зовсім пройшла. Вона ж народила сина, всім син був хороший і собою прекрасний, але скорботи за голову. Так що син великого правителя і онук славного чоловіка лівого міністра Моротади виявився недоумкуватим - це справді дивно! »

Ецугі розповідав: «Коли імператор-чернець Сандзе був ще живий, то все було добре, але коли він помер, то для опального принца все змінилося і стало не так, як бувало. Придворні не були до нього і не віддавалися разом з ним на розваги, ніхто не служив йому. Не було нікого, хто розділив би з ним годинник нудьги, і він міг тільки неуважно віддаватися спогадами про кращі часи. Придворні стали полохливі і, боячись гніву нового імператора, обходили стороною покої принца. І челядники в будинку визнали, що служити йому важко, і найнижчі слуги відомства палацового порядку вважали за сором прибирати в його покоях, і тому трава густо розрослася в його саду, а намет застаріло. Рідкісні придворні, що іноді відвідували його, радили йому самому відректися від спадщини і скласти з себе сан, перш ніж його змусять зробити це. І коли посланий могутнього Мітінагі з роду Фудзівара з'явився до принца, той повідомив йому, що вирішив постригтися у ченці: «Мені не дано знати термін мого перебування в сані принца і свою долю у цьому світі. Після складення з себе сан, я утоли своє серце і стану подвижником на шляху Будди, піду в паломництво і буду перебувати в мирі і спокої ».

Мітінага, боячись, що принц може передумати, з'явився до нього в супроводі своїх синів і численної блискучою почту, з скороходами і верховими передовими. Вихід його був численний і галасливий, і, мабуть бути, на серці у принца, хоча він і вирішив, було неспокійно. Пан Мітінага розумів його почуття і сам прислужував йому за столом, подавав страви, своїми руками витирав столик. Втративши ж свій високий сан, колишній принц тяжко оплакував втрату і незабаром помер ».

Ецугі розповідав: «Один старший радник був від природи вправний у виготовленні речей. Государ тоді був ще зовсім юний роками, і зволив він якось повеліти своїм придворним принести йому нових іграшок. І всі кинулися шукати різні дива - золоті та срібні, лакові і різьблені - і принесли малолітній імператору цілу гору найкрасивіших іграшок. Старший радник ж змайстрував дзига, і причепив до нього пурпурного кольору шнури, і закрутив перед імператором, і той став бігати за дзигою колами і веселитися. І стала ця іграшка його постійної забавою, а на гору дорогих диковинок він і не глянув, А ще придворні робили віяла із золотої і срібною папери з блискітками, а планки - з ароматного дерева з різними вичурамі, писали на невимовно красивою папері рідкісні вірші. Старший радник ж узяв для віяла просту жовтувату папір з водяним знаком і, «стримуючи кисть », дивовижно написав« трав'яним листом »кілька поетичних слів. І всі прийшли в захоплення, а государ вклав цей віяло в свою ручну шкатулку і часто їм милувався ».

Ецугі розповідав: «Одного разу давним-давно государ відправився в подорож верхи і взяв з собою юного пажа з роду Фудзівара, государ зволив забавлятися грою на цитрі, а грали на ній за допомогою особливих кігтів, що надягають на пальці. Так от імператор ці кігті десь в дорозі зволив зронити, і як не шукали їх, знайти не могли. А у подорожі інші кігті було не дістати, і тоді государ наказав пажу залишатися в тому місці і кігті неодмінно знайти. А сам повернув коня і поїхав до палацу. Бідний паж поклав багато праці, щоб ті пазурі знайти, але їх ніде не було. Назад ж ні з чим було не можна, і дав хлопчик обітницю Будді, що на тому місці, де виявляться кігті, він збудує цей храм. Як таке бажання могло зародитися в такому юному серці? Видно, все це було зумовлене: і те, що імператор зронив кігті, і те, що накаже пажу шукати їх. Така історія храму Горакудзі. Його задумав побудувати зовсім юний хлопець, що, звичайно, дивно ».

Ецугі розповідав: «Від дочки принца народилися два хлопчика, як дві стрункі деревця, собою прекрасні і розумні, виросли і стали молодшими воєначальниками при дворі, панами, «зриває квіти». Одного разу в рік старшого брата Дерева і Собаки вибухнуло жорстоке пошесть, і старший брат помер вранці, а молодший - увечері. Можна тільки уявити собі, які були почуття матері, у якої протягом дня померли двоє дітей. Молодший брат довгі роки ревно виконував закони Будди і, вмираючи, сказав своїй матері: «Коли я помер, не робіть з моїм тілом нічого, що личить в таких випадках, просто почитайте з мене сутру Квітки Закону, і я неодмінно повернуся ». Це заповіт мати його не те що забула, але оскільки була не в собі після смерті двох, то хтось інший з домашніх повертав узголів'я на захід та інше, що слід було, і тому він не зміг повернутися. Пізніше він привидівся уві сні своєї матері і звернувся до неї з віршами, бо він був чудовий віршотворець: «Обіцяла мені міцно,/Але як же могла ти забути,/Що я скоро повернуся/З берегів Річки/перетину ».

І як же вона пошкодувала про це! Молодший син був рідкісної краси, і в майбутніх поколіннях навряд чи з'явиться хто-небудь його переважаючий. Він завжди був трохи недбалий в одязі, але набагато елегантний всіх тих, хто намагався зі всіх сил. Він не звертав уваги на людей, а тільки бурмотів під ніс сутру Квітки Закону, але з яким неперевершеним витонченістю перебирав він кришталеві чотки! Старший брат був теж гарний, але набагато грубіше молодшого. Одного разу вже після смерті вони з'явилися у сні одному вченому ченця, і той став розпитувати їх про долю в обителі смерті і розповідати, як матінка журиться про молодшого брата, а той відповів, лагідно посміхаючись: «Те, що ми називаємо дощами,/Це лотоси, що розсипалися килимом./Чому ж/Від сліз вологі рукава/У моєму домі рідному? »

Придворні пам'ятали, як одного разу під час снігопаду молодший брат відвідав лівого міністра і зламав в його саду гілку сливи, обтяжену снігом, він струснув її, і сніг повільно осипався пластівцями на його плаття, а оскільки оборот його сукні була блідо-жовтою, а рукави, коли він зривав гілку, вивернув навиворіт, то сніг заплямував їх, і весь він в снігу так сяяв красою, що деякі навіть розплакалися. Це було виконано настільки сумного чарівності!

Ецугі розповідав: «Один імператор був одержимий злим духом і часто перебував у поганому настрої і інколи міг зовсім забути себе і постати в смішному вигляді перед підданими, але він умів складати чудові пісні, люди передавали їх з уст в уста, і ніхто не міг зрівнятися з ним у поезії. Він оточував себе тільки вишуканими речами, я удостоївся споглядати його тушечніцу, яку він пожертвував на читання сутр, коли захворів Шостий принц: на березі моря була зображена гора Хору, довгорукого і довгоногі істоти, і все вироблені з незвичайним мистецтвом. Великолепие його начиння не піддається опису. Його взуття виносили показувати народу. Він дуже майстерно писав картини, умів з неповторним мистецтвом малювати тушшю котяться колеса екіпажу, а одного разу зобразив звичаї, прийняті в багатьох будинках і в простолюдинів, та так, що всі замилувалися ».

Не було кінця історіям Ецугі, інший старець Сігекі вторив йому, і інші люди, служиві, ченці, слуги, теж згадували подробиці і додавали, що знали, про життя чудових людей Японії. І старці не переставали повторювати: «Як щасливо ми зустрілися. Ми відкрили мішок, що роками залишався закритим, і розірвали всі діри, і всі історії вирвалися назовні і стали надбанням чоловіків і жінок. Був такий випадок. Одного разу чоловік святого життя, який бажав присвятити себе служінню Будді, але коливатися, прибув до столицю і побачив, як міністр є до двору в блискучому вбранні, як біжать попереду нього слуги та охоронці, а навколо простують піддані, і подумав, що, мабуть, це перша людина в столиці. Але коли міністр постав перед Мітінага з роду Фудзівара, людиною непересічної волі і розуму, могутнім і непохитним, святий чоловік зрозумів, що саме він перевершує всіх. Але ось з'явилася процесія і виголосили прибуття імператора, і по тому, як його чекали і приймали і як вносили священний паланкін, як йому надавали повага, святий чоловік зрозумів, що перша людина в столиці та в Японії - це мікадо. Але коли імператор, зійшовши на землю, став на коліна перед ликом Будди в залі Аміда і сотворив молитву, святий сказав: «Так, немає нікого, хто був би вище Будди, віра моя тепер безмірно зміцнилася ».

Список літератури

Усі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Зарубіжна література давніх епох, середньовіччя і Відродження: енциклопедичне видання./Ред. и сост. В. І. Новиков - М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. - 848 с.