Король Лір (King Lear)

Трагедія (1606, опубл. 1607)

Вільям Шекспір (Williame Shakespeare) 1564-1616

Англійська література

Е. С. Шипова

Місце дії - Британія. Час дії - XI ст. Могутній король Лір, відчувши наближення старості, вирішує перекласти тягар влади на плечі трьох дочок: Гонерільі, Регал і Корделії, поділивши між ними своє царство. Король хоче почути від дочок, як вони його люблять, «щоб при розділі могли ми нашу щедрість проявити ».

Першої виступає Гонерілья. Розсипаючи лестощі, вона каже, що любить батька, «як не любили діти/Дотепер ніколи своїх батьків ». Їй вторить солодкомовним Регана: «Не знаю радощів інших, крім/Моїй великої любові до вас, государю! »І хоча фальш цих слів ріже вухо, Лір слухає їм прихильно. Черга молодшої, улюбленої Корделії. Вона скромна і правдива і не вміє публічно клястися у почуттях. «Я вас люблю як борг велить,/Не більше і не менше». Лір не вірить вух: «Корделія, схаменись і виправити відповідь, щоб потім не шкодувати». Але Корделія не може краще виразити свої почуття: «Ви дали життя мені, добрий государ, / Ростили і любили. На знак подяки/Я тим же вам плачу ». Лір шаленіли: «Так молода і так черства душею? »-« Так молода, мілорд, і прямих їх », - відповідає Корделія.

У сліпої люті король віддає все царство сестрам Корделії, їй у придане залишаючи лише її прямоту. Собі він виділяє сто чоловік охорони і право жити по місяцю у кожної з дочок.

Граф Кент, друг і наближений короля, застерігає його від такого поспішного рішення, благає скасувати його: «Любов Корделії не менше їх Гримить лише те, що пусто зсередини ... »Але Лір вже закусив вудила Кент суперечить королю, називає його навіженим старим - значить, він повинен покинути королівство. Кент відповідає з гідністю і жалем: «Раз вдома немає вузди твоєї гордині,/То посилання тут, а воля на чужині ».

Один з претендентів на руку Корделії - герцог Бургундський - відмовляється від неї, що стала безприданниці. Другий претендент - король Франції - приголомшений поведінкою Ліра, а ще більше герцога Бургундського. Вся вина Корделії «в лякливо цнотливість почуттів, соромляться розголосу ». «Мрія і дорогоцінний скарб,/Будь королевою Франції прекрасної ... »- говорить він Корделії. Вони видаляються. На прощання Корделія звертається до сестер: «Я ваші властивості знаю,/Але, вас шкодуючи, не буду називати./Дивіться за батьком, Його з тривогою/довіряю вашій показною любові ».

Граф Глостер, служив Лірові багато років, засмучений і здивований тим, що Лір «раптово, під впливом хвилини »взяв настільки відповідальне рішення. Він і не підозрює, що навколо нього самого плете інтригу Едмунд, його незаконнонароджений син. Едмунд задумав очорнити свого брата Едгара в очах батька, щоб заволодіти його частиною спадщини. Він, підробивши почерк Едгара, пише листа, в якому нібито Едгар замишляє вбити батька, і підлаштовує все так, щоб батько прочитав цього листа. Едгара, у свою чергу, він запевняє, що батько замишляє проти нього щось недобре, Едгар припускає, що його хтось звів наклеп. Едмунд сам себе легко ранить, а представляє справу так, ніби він намагався затримати Едгара, замахувалася на батька. Едмунд задоволений - він спритно обплела двох чесних людей наклепом: «Батько повірив, і повірив брат./Так чесний він, що вище підозр. / Їх простодушністю легко грати ». Його підступи вдалися: граф Глостер, повіривши в винність Едгара, розпорядився знайти його і схопити. Едгар змушений тікати.

Перший місяць Лір живе у Гонерільі. Вона тільки й шукає привід показати батькові, що тепер господар. Дізнавшись, що Лір прибив її блазня, Гонерілья вирішує «приструнити» батька. «Сам віддав владу, а хоче керувати/Як і раніше! Ні, люди похилого віку - як діти, / І потрібно строгості урок ».

Лірові, заохочувані господинею, відверто грублять слуги Гонерільі. Коли король хоче поговорити про це з дочкою, вона ухиляється від зустрічі з батьком. Шут гірко висміює короля: «Ти підстригли свій розум з обох сторін/І нічого не залишив у всередині ».

Приходить Гонерілья, мова її груба і зухвала. Вона вимагає, щоб Лір розпустив половину свого почту, залишивши мале число людей, які не будуть «забуватися і буйствувала ». Лір убитий. Він думає, що його гнів подіє на дочку: «Ненаситні шуліка,/Ти брешеш! Охоронці мої/Випробуваний народ високих якостей ... »Герцог Альбанскій, чоловік Гонерільі, намагається заступитися за Ліра, не знаходячи в його поведінці того, що могло викликати таке принизливе рішення. Але ні гнів батька, ні заступництво чоловіка не чіпають жорстокосердя. Переодягнений Кент не покинув Ліра, він прийшов найматися до нього в служіння. Він вважає своїм обов'язком бути поруч з королем, який, це очевидно, в біді. Лір відправляє Кента з листом до Регане. Але одночасно Гонерілья шле до сестри свого гінця.

Лір ще сподівається - у нього є друга дочка. У неї він знайде розуміння, адже він дав їм всі - «і життя, і держава». Він велить сідлати коней і в серцях кидає Гонерілье: «Я розповім їй про тебе. Вона/Нігтями подряпати, вовчиця,/Обличчя тобі! Не думай, я поверну/Собі всю потужність,/Якою я позбувся,/Як ти уявила ... »

Перед замком Глостера, куди приїхала Регана з чоловіком, щоб вирішити суперечки з королем, зіткнулися два гінця: Кент - короля Ліра, і Освальд - Гонерільі. У Освальд Кент дізнається придворного Гонерільі, якого він оттузіл за неповагу Лірові. Освальд піднімає крик. На шум виходять Регана і її чоловік, герцог Корнуєльский. Вони наказують надіти на Кента колодки. Кент розгніваний приниженням Ліра: «Та коли б я навіть/Псом вашого батька, а не послом,/Не треба б зі мною так звертатися ». Граф Глостер безуспішно намагається заступитися за Кента.

Але Регане потрібно принизити батька, щоб знав, у кого нині владу. Адже вона з того ж тіста, що й сестра. Це добре розуміє Кент, він передбачає, що чекає Ліра у Реган: «Попав ти з дощу та під крапель ... »

Лір застає свого посла в колодках. Хто посмів! Адже це гірше вбивства. «Ваш зять і ваша дочка », - говорить Кент. Лір не хоче вірити, але розуміє, що це правда. «Мене задушить цей напад болю!/Туга моя, не муч мене, отхлинь!/Не підступав з такою силою до серця! »Шут коментує ситуацію:« Батько в лахмітті на дітей / Наводить сліпоту./Богач батько завжди миліше і на іншому рахунку ».

Лір хоче поговорити з донькою. Але вона втомилася з дороги, не може його прийняти. Лір кричить, обурюється, бушує, хоче зламати двері ...

Нарешті Регана і герцог корнуєльский виходять. Король намагається розповісти, як вигнала його Гонерілья, але Регана, не слухаючи, пропонує йому повернутися до сестри і попросити у неї вибачення. Не встиг Лір отямитися від нового приниження, як з'являється Гонерілья. Сестри навперебій вбиває батька своєю жорстокістю. Одна пропонує зменшити почет наполовину, інша - до двадцяти п'яти осіб, і, нарешті, обидві вирішують: жодного не потрібно.

Лір роздавлений: «Не посилайтеся на те, що потрібно. Злидні і ті/В нужді мають що-небудь у надлишку./Звівши до необхідності все життя,/І людина зрівняється з тваринам ...».

Його слова, здається, здатні з каменю вичавити сльози, але не з дочок короля ... І він починає усвідомлювати, як був несправедливий з Корделія.

Насувається буря. Виє вітер. Дочки кидають батька на свавілля стихій. Вони замикають ворота, залишаючи Ліра на вулиці, «... йому наука на майбутнє». Цих слів Реган Лір вже не чує.

Степ. Бушує буря. З неба спадають потоки води. Кент в степу в пошуках короля стикається з придворним з його свити. Він довіряється йому і розповідає, що між герцогами корнуєльский і Альбанскім «мир», що у Франції відомо про жорстоке поводження «зі старим нашим добрим королем». Кент просить придворного поспішити до Корделії і повідомити їй «про короля,/Про страшну фатальний біді його», а на знак того, що посланнику можна довіряти, він, Кент, дає своє кільце, яке дізнається Корделія.

Лір бреде з блазнем, долаючи вітер. Лір, не в силах впоратися з душевною мукою, звертається до стихій: «Вої, вихор, щосили! Пали блискавка! Лей злива!/Вихор, грім і злива, ви не дочки мені,/Я вас не докоряю у безсердечності./Я царств вам не дарував, не кликав дітьми, нічим не зобов'язав. Так нехай здійсниться/Вся ваша зла воля з мене ». На схилі років він позбувся своїх ілюзій, їхній крах пече йому серце.

Кент виходить назустріч Лірові. Він вмовляє Ліра сховатися в курені, де вже ховається бідний Том Едгар, прикинувшись божевільним. Том займає Ліра бесідою. Граф Глостер не може кинути свого старого повелителя в біді. Твердосердя сестер йому гидко. Він отримав звістку, що в країні чуже військо. Поки прийде допомога, треба вкрити Ліра. Він розповідає про свої плани Едмунду. І той вирішує ще раз скористатися довірливістю Глостера, щоб позбутися і від нього. Він донесе на нього герцога. «Старий пропав, я висунемо вперед./Він пожив - і досить, моя черга ». Глостер, не підозрюючи про зраду Едмунда, шукає Ліра. Він набрідає на курінь, де сховалися гнані. Він кличе Ліра на притулок, де є «Вогонь і їжа». Лір не хоче розлучатися з убогим філософом Томом. Том слід за ним на ферму при замку, де ховає їх батько. Глостер ненадовго йде у замок. Лір в пориві безумства влаштовує суд над дочками, пропонуючи Кент, блазневі і Едгару бути свідками, присяжними. Він вимагає, щоб Регане порізали груди, щоб подивитися, чи не кам'яне чи там серце ... Нарешті Ліра вдається укласти відпочивати. Повертається Глостер, він просить подорожніх швидше їхати в Дувр, так як він «змову проти короля підслухав».

Герцог Корнуєльский дізнається про висадку французьких військ. Він посилає з цією звісткою до герцогу Альбанскому Гонерілью з Едмундом. Освальд, шпигунами за Глостер, повідомляє, що той допоміг втекти королю і його прихильникам у Дувр. Герцог наказує схопити Глостера. Його схоплюють, пов'язують, знущаються над ним. Регана запитує графа, навіщо він короля відправив у Дувр, всупереч наказу. «Потім, щоб не бачити,/Як вирвеш ти у старого очі/кігтями хижачки, як ікло Кабанов/встромить твоя люта сестра/У помазанця тіло ». Але він впевнений, що побачить, «як грім спопелить таких дітей». При цих словах герцог Корнуел вириває в безпорадного старого очей. Слуга графа, не в силах виносити видовища знущання над старим, оголює меч і смертельно ранить герцога корнуєльский, а й сам отримує поранення. Слуга хоче трохи втішити Глостера і закликає його іншим оком глянути, як він отмщен. Герцог корнуєльский перед смертю в припадку злості вириває друге око. Глостер закликає сина Едмунда до помсти і дізнається, що це він зрадив батька. Він розуміє, що Едгар був оклеветан. Осліпленого, вбитого горем Глостера виштовхують на вулицю. Регана проводжає його словами: «Женіть в шию!/Носом хай знайде дорогу в Дувр ».

Глостера проводжає старий слуга. Граф просить залишити його, щоб не накликати на себе гнів. На питання, як же він знайде дорогу, Глостер з гіркотою відповідає: «Немає в мене шляху,/І очей не треба мені. Я оступатися,/коли був зряч. Бідний мій Едгар, нещасна мішень/сліпого гніву/батька обманутого ... »Едгар це чує. Він викликається стати поводирем сліпого. Глостер просить відвести його на скелі «великий, звислий круто над безодню», щоб звести рахунки з життям.

До палацу герцога Альбанского повертається Гонерілья з Едмундом, вона здивована, що «Миротворець-чоловік» її не зустрів. Освальд розповідає про дивну реакції герцога на його розповідь про висадку військ, зраді Глостера: «Що неприємно, то його смішить,/Що радувати мало б, то засмучує ». Гонерілья, назвавши чоловіка «боягузом і нікчемою »відсилає Едмунда назад до Корнуелу - керувала військами. Прощаючись, вони клянуться один одному в любові.

Герцог Альбанскій, дізнавшись, як нелюдяно надійшли сестри зі своїм царственим батьком, зустрічає Гонерілью з презирством: «Не стоїш пилу ти,/Якої Недарма тебе обсипав вітер ... Всі корінь знає свій, а якщо ні,/То гине, як суха гілка без соків ». Але та, що приховує «лик звірячий під жіночим обличчям», глуха до словами чоловіка: «Досить! Жалюгідний дурниця! »Герцог Альбанскій продовжує волати до її совісті: «Що зробили, що накоїли ви,/Не дочки, а сущі тигриці. / Батька в роках, якого стопи/Ведмідь б стад лизати благоговійно,/До божевілля довели!/Каліцтво сатани/Ніщо перед злісною жінки потворністю ... »Його перериває гонець, який повідомляє про смерть Корнуела від руки слуги, що став на захист Глостера. Герцог вражений новим звірством сестер і Корнуела. Він клянеться віддячити Глостера за вірність Лірові. Гонерілья ж стурбована: сестра - вдова, і з нею Едмунд залишився. Це загрожує її власним планам.

Едгар веде батька. Граф, думаючи, що перед ним край скелі, кидається і падає на тому ж місці. Приходить в себе. Едгар переконує його, що той стрибнув з кручі і дивом залишився живий. Глостер відтепер підкоряється долі, поки вона сама не скаже: «Іди». З'являється Освальд, йому доручено прибрати старого Глостера. Едгар бореться з ним, вбиває, а в кишені «льстец плазування злісною пані» знаходить лист Гонерільі Едмунду, в якому вона пропонує вбити чоловіка, щоб самому зайняти його місце.

У лісі вони зустрічають Ліра, вигадливо зібраного польовими квітами. Його залишив розум. Мова його - суміш «нісенітниці і сенсу». З'явився придворний кличе Ліра, але Лір тікає.

Корделія, дізнавшись про нещастя батька, жорстокосердя сестер, поспішає до нього на допомогу. Французька табір. Лір в ліжку. Лікарі завантажили його у рятівний сон. Корделія молить богів «Що впала в дитинство батька» повернути розум. Ліра у сні знову одягають у царський облачення. І ось він пробуджується. Бачить плаче Корделія. Він встає перед нею на коліна і каже: «Не будь зі мною строга./Прости./Забудь. Я старий і безрассуден ».

Едмунд і Регана - На чолі британського війська. Регана випитував у Едмунда, чи немає у нього любовний зв'язок з сестрою. Він клянеться в любові Регане, Входять з барабанним боєм герцог Альбанскій і Гонерілья. Гонерілья, бачачи сестру-суперницю поруч із Едмундом, вирішує отруїти її. Герцог пропонує скликати раду для того, щоб скласти план наступу. Його знаходить переодягнений Едгар і вручає йому знайдене у Освальда лист Гонерільі. І просить його: у разі перемоги «нехай глашатай До вас викличе мене трубою ». Герцог читає лист і дізнається про зраду.

Французи переможені. Едмунд, що вирвався вперед зі своїм військом, бере в полон короля Ліра і Корделія. Лір щасливий, що знову знайшов Корделія. Відтепер вони нерозлучні. Едмунд велить відвести їх до в'язниці. Ліра не страшить ув'язнення: «Ми в кам'яній в'язниці переживемо/Всі псевдовчення, всіх великих світу,/Всі зміни їх, приплив їх і відлив Як птахи в клітці будемо співати. Ти станеш під моє благословення,/Я на коліна стану перед тобою, благаючи прощення ».

Едмунд віддає таємний наказ убити їх обох.

Входить герцог Альбанскій з військом, він вимагає видати йому короля і Корделія, щоб розпорядитися їхньою долею «у згоді з честю та розумом». Едмунд відповідає герцогу, що Лір і Корделія взяті в полон і відправлені до в'язниці, але видати їх відмовляється. Герцог Альбанскій, перервавши непристойну лайку сестер з-за Едмунда, звинувачує всіх трьох у державній зраді. Він показує Гонерілье її лист Едмунду і оголошує, що, якщо ніхто не з'явиться на поклик труби, він сам битиметься з Едмундом. На третій поклик труби виходить на поєдинок Едгар. Герцог просить його відкрити своє ім'я, але він каже, що доки воно «забруднено наклепом ». Брати б'ються. Едгар смертельно ранить Едмунда і відкриває йому, хто месник. Едмунд розуміє: "Колесо долі звершив/Свій оборот. Я тут і переможений ». Едгар розповідає герцогу Альбанскому про те, що розділяв поневіряння з батьком. Але перед цим поєдинком йому відкрився і просив благословити. Під час його розповіді приходить придворний і доповідає, що Гонерілья закололи, перед цим отруївши сестру. Едмунд, вмираючи, повідомляє про своє таємному наказі і просить всіх поквапитися. Але пізно, злодійство сталося. Входить Лір, несучи мертву Корделія. Стільки горя він виніс, а з втратою Корделії не може змиритися. «Мою бідолаху задушили!/Ні, не дихає!/Коневі, собаці, щура можна жити,/Але не тобі. Тебе навіки не стало ... »Лір вмирає. Едгар намагається звати короля. Кент зупиняє його: «Не муч. Залиш у спокої духа його./Хай він відходить./Ким треба бути, щоб підіймав знову/Його на дибу життя для мук? »

«Який тугою душа не б'ючись,/Бути стійким змушують часи »- заключним акордом звучать слова герцога Альбанского.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://infolio.asf.ru/