Гаргантюа і Пантагрюель (Gargantua et Pantagruel)

Роман (кн. 1-4, 153З-1552; кн. 5, опубл. 1564; повне авторство кн. 5 спірним)

Франсуа Рабле (Francois Rabelais) 1494-1553

Французька література

О. Е. Грінберг

Повість про преужасной життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля, колись складена магістром Алькофрібасом Назье, здобувачів квінтесенції. Книга, повна пантагрюелізма

Звертаючись до достославний п'яницям та ДБ венерікам, автор запрошує їх розважатися і веселитися, читаючи його книгу, і просить не забути за нього випити.

Отця Гаргантюа звали Грангузье, цей велетень був великий жартівник, завжди пив до дна і любив закусити солоненьке. Він одружився на Гаргамелле, і вона, проносить дитини під утробі 11 місяців, объелась на святі Требухів і народила сина-богатиря, який вийшов у неї через ліве вухо. У цьому немає нічого дивного, якщо згадати, що Вакх вийшов з стегна Юпітера, а Кастор і Поллукс - з яйця, знесеного і висіженного Лєдою. Немовля одразу ж закричав: «лаку! Хлебтати! »-- на що Грангузье вигукнув: «Ну і здоровенна ж вона в тебе!» ( «Ке гран тю а!» ) - Маючи на увазі глотку, і всі вирішили, що раз це було перше слово батька при народженні сина, то його і треба назвати Гаргантюа. Дитині дали тяпнуть винця і за добрим християнським звичаєм охрестили. Дитина була дуже розумною і, коли йому йшов шостий рік, вже знав, що найкраща в світі подтірка - пухнастий гусеня. Хлопчика стали вчити грамоті. Його наставниками були Туба Олоферн, потім Дурень простак, а потім Понократ. Продовжувати освіта Гаргантюа відправився в Париж, де йому сподобалися дзвони собору Богоматері; він забрав їх до себе, щоб повісити на шию своїй кобилі, і його насилу вдалося вмовити повернути їх на місце. Понократ подбав про те, щоб Гаргантюа не втрачав часу дарма і займався з ним навіть тоді, коли Гаргантюа вмивався, ходив у відхоже місце і їв. Одного разу лернейською пекарі везли до міста коржі. Пастухи Гаргантюа попросили продати їм частину коржів, але пекарі не захотіли, тоді пастухи відібрали у них коржики силою. Пекарі поскаржилися своєму королеві Пікрохолу, і Пікрохолово воїнство напало на пастухів. Грангузье намагався залагодити справу миром, але безуспішно, тому він закликав на допомогу Гаргантюа. По дорозі додому Гаргантюа та його друзі зруйнували ворожий замок на березі річки Вед, і весь залишок шляху Гаргантюа вичесав з волосся ядра Пікрохолових гармат, які обороняли замок.

Коли Гаргантюа прибув до замку батька, в його честь був влаштований бенкет. Кухарі оближіть, обгризши і Обсосі показали своє мистецтво, і частування було таким смачним, що Гаргантюа разом з салатом ненароком проковтнув шістьох паломників - на щастя, вони застрягли у нього в роті, і він виколупав їх зубочисткою. Грангузье розповів про своїй війні з Пікрохолом і дуже хвалив брата Жана Зубодробітеля - ченця, який здобув перемогу при захисті монастирського виноградника. Брат Жан виявився веселим товаришів по чарці, і Гаргантюа з ним відразу подружився. Доблесні воїни спорядилися в похід. У лісі вони наткнулися на розвідку Пікрохола під командою графа Улепета. Брат Жан вщент розбив її і звільнив паломників, яких розвідники встигли взяти в полон. Брат Жан захопив воєначальника Пікрохолова війська Фанфарон, але Грангузье відпустив його, Повернувшись до Пікрохолу, фанфарон став схиляти короля до миру з Грангузье, якого вважав тепер самим порядним людиною на світі, і заколов шпагою Бедокура, який назвав його зрадником. За це Пікрохол звелів своїм стрільцям розірвати фанфарон на частини. Тоді Гаргантюа осадив Пікрохола в Ларош-Клермо і розбив його армію. Самому Пікрохолу вдалося бігти, і по дорозі стара чаклунка нагадала йому, що він знову стане королем, коли рак свисне. Кажуть, тепер він живе в Ліоні і всіх питає, чи не чути, щоб десь свиснув рак, - видно, все сподівається повернути своє королівство. Гаргантюа був милостивий з переможеними і щедро обдарував соратників. Для брата Жана він побудував Телемськоє абатство, не схоже ні на яке інше. Туди допускали і чоловіків і жінок - бажано молодих і красивих. Брат Жан скасував обітницю цнотливості, бідності та послуху і проголосив, що кожен має право одружитися, бути багатим і користуватися повною свободою. Статут телемітов складався з єдиного правила: роби що хочеш.

Пантагрюель, король діпсодов, показаний у його достеменно вигляді, з усіма його жахливими діяннями і подвигами, твір покійного магістра Алькофрібаса, здобувачів квінтесенції

У віці п'ятисот двадцяти чотирьох років Гаргантюа народила сина зі своєю дружиною Бадбек, дочкою короля утопії. Дитина була таким величезним, що його мати померла пологами. Він з'явився на світ у часи великої посухи, тому отримав ім'я Пантагрюель ( «Панта» грецькою означає «все», а «грюель» мовою агарян означає «Спрагло»). Гаргантюа дуже сумував про смерть дружини, але потім вирішив: «Треба трохи менше плакати і більше пити! »Він зайнявся вихованням сина, який був таким силачем, що ще лежачи в колисці розірвав ведмедя на частини. Коли хлопчик підріс, батько відправив його вчитися. По дорозі в Париж Пантагрюель зустрів лімузінца, який говорив на такій суміші вченого латині з французьким, що неможливо було зрозуміти ні слова. Втім, коли розлючений Пантагрюель схопив його за горло, лімузінец з переляку заволав на звичайному французькою мовою, і тоді Пантагрюель відпустив його. Прибувши до Парижа, Пантагрюель вирішив поповнити свою освіту і став читати книги з бібліотеки святого Віктора, такі, як «Клацання парафіяльними священиками один одного по носі», «Постійний альманах для подагріков і венеріков »і т. п. Якось Пантагрюель зустрів під час прогулянки рослого людини, побитого до синців. Пантагрюель поцікавився, які пригоди довели незнайомця до такого жалюгідного стану, але той на все питання відповідав на різних мовах, і Пантагрюель нічого не міг зрозуміти. Тільки коли незнайомець заговорив нарешті по-французьки, Пантагрюель зрозумів, що звуть його Панург і він прибув з Туреччини, де був у полоні. Пантагрюель запросив Панурга в гості і запропонував свою дружбу.

У цей час йшла тяганина між Ліжізадом і Пейвіно, справа була до того темне, що суд «так само вільно в ньому розбирався, як у давньоверхньонімецького мовою ». Було вирішено звернутися по допомогу до Пантагрюель, який прославився на публічних диспутах. Він першим ділом наказав знищити всі папери і змусив скаржників викласти суть справи усно. Вислухавши їхні безглузді промови, він виніс справедливий вирок: відповідач повинен «доставити сіна і клоччя на предмет затикання гортанних дір, перекручених устрицями, пропущеними через решето на колесах ». Всі були в захваті від його мудрого рішення, включаючи обидві тяжущіеся боку, що буває вкрай рідко. Панург розповів Пантагрюель, як він був у полоні в турків. Турки посадили його на рожен, нашпигованих салом, як кролика, і почали смажити, але поджаріватель заснув, і Панург, прихитрилися, кинув у нього головешку від багаття. Почалася пожежа, який спалив все місто, а Панург щасливо врятувався і навіть вберігся від собак, кидаючи їм шматки сала, якими був нашпигований.

Великий англійський учений Таумаст прибув до Парижа, щоб побачити Пантагрюеля і випробувати його вченість. Він запропонував вести диспут так, як це мав намір зробити в Римі Піко делла Мірандола, - мовчки, знаками. Пантагрюель погодився і всю ніч готувався до диспуту, читаючи Біду, Прокла, Гребля та інших авторів, але Панург, бачачи його хвилювання, запропонував замінити його на диспуті. Представившись учнем Пантагрюеля, Панург відповідав англійцю так лихо -- виймав з гульфіка то бичаче ребро, то апельсин, свистів, сопів, стукав зубами, виробляв руками різні вибрики, - що без проблем здолав Таумаста, який сказав, що слава Пантагрюеля недостатня, бо не відповідає і тисячної частці того, що є насправді. Отримавши звістку про те, що Гаргантюа забирати в країну фей, і про те, що, дізнавшись про це, діпсоди перейшли кордон і спустошили утопію, Пантагрюель терміново покинув Париж.

Разом з друзями він знищив шістсот шістдесят ворожих лицарів, затопив своєї сечею ворожий табір, а потім розгромив велетнів під проводом Вовкулака. У цій битві загинув наставник Пантагрюеля Епістемон, але Панург пришив йому голову на місце і оживив. Епістемон розповів, що був у пеклі, бачив чортів, розмовляв з Люцифером і гарненько подзакусіл. Він бачив там Семіраміди, яка ловила вошей у бродяг, тата Сикста, який лікував від поганої хвороби, і багатьох інших: всі, хто на цьому світі були важливими панами, ледь животіють і принизливе існування на тому, і навпаки. Епістемон жалкував, що Панург так швидко повернув його до життя, йому хотілося довше побути в пеклі. Пантагрюель вступив до столиці амавротов, одружив їх короля анархія на старої повії і зробив його продавцем зеленого соусу. Коли Пантагрюель зі своєю раттю ступив в землю діпсодскую, діпсоди зраділи і поспішили здатися. Одні лише альміроди затялися, і Пантагрюель приготувався до наступу, але тут пішов дощ, його воїни затремтіли від холоду, і Пантагрюель накрив своє військо мовою, щоб захистити від дощу. Оповідач цих правдивих історій сховався під великим лопухом, а звідти пройшов по мові і догодив Пантагрюель прямо в рот, де провів більше півроку, а коли вийшов, то розповів Пантагрюель, що весь цей час їв і пив те ж, що і він, «стягуючи мито з найбільш ласих шматків, що проходили через його глотку ».

Третя книга героїчних діянь і вислову доброго Пантагрюеля, твір метра Франсуа Рабле, доктора медицини

Підкоривши Діпсодію, Пантагрюель переселив туди колонію утопійців, щоб відродити, прикрасити і заселити цей край, а також прищепити діпсодам почуття обов'язку і звичку до послуху. Панургу він завітав замок Рагу, що давав як мінімум 6789106789 реалів щорічного доходу, а часто і більше, але Панург за два тижні розтратив всі свої доходи на три роки вперед, причому не на якісь дрібниці, а виключно на пиятики і гулянки. Він обіцяв Пантагрюель виплатити всі борги до грецьких календ (тобто ніколи), бо життя без боргів - не життя. Хто, як НЕ позикодавець, вдень і вночі молиться про здоров'я і довголіття боржника. Панург став думати про одруження і спитав поради у Пантагрюеля. Пантагрюель погодився з усіма його аргументами: і з тими, які за одруження, і з тими, які проти, тому що питання залишилося відкритим. Вони вирішили поворожити по Вергілію і, розкривши книгу навмання, прочитали, що там написано, але зовсім по-різному витлумачили цитату. Те ж сталося і тоді, коли Панург розповів свій сон. На думку Пантагрюеля, сон Панурга, як і Вергілій, обіцяв йому бути рогатою, битим і забрали здобич, Панург ж бачив у ньому пророкування щасливого сімейного життя. Панург звернувся до панзуйской сивіли, але і пророцтво сивіли вони зрозуміли по-різному. Старий поет Котанмордан, одружений на Сіфілітіі, написав вірш, повне протиріч: «Одружуйся, вступати не думай в шлюб. /  Не поспішай, але поспішай./Біжи стрімголов, сповільнить крок./Одружуйся чи ні »і т. д. Ні Епістемон, ні вчений муж Тріпп, ні брат Жан Зубодробітель не змогли вирішити охоплювали Панурга сумнівів, Пантагрюель закликав на раду богослова, лікаря, суддю і філософа. Богослов і лікар порадили Панургу одружитися, якщо йому цього хочеться, а з приводу рогів богослов сказав, що це вже як Богу буде завгодно, а лікар - що роги природне додаток до шлюбу. Філософ на питання, женитись Панургу чи ні, відповів: «І те і інше», а коли Панург його перепитав: «Ні те, ні інше». На всі питання він дав настільки ухильні відповіді, що врешті-решт Панург вигукнув: «Я відступати ... я зарікаюся ... я здаюся. Він невловимий ». Пантагрюель відправився за суддею Брідуа, а його друг Карпалім - за блазнем Трібуле. Брідуа в цей час знаходився під судом. Йому було пред'явлено звинувачення, що він виніс несправедливий вирок за допомогою гральних кісток. Брідуа, щедро усна свою промову латинськими цитатами, виправдовувався тим, що вже старий і погано бачить що випало кількість очок. Пантагрюель виголосив промову на його захист, і суд під головуванням Суєслови виправдав Брідуа. Загадкову фразу блазня Трібуле Пантагрюель і Панург, як водиться, зрозуміли по-різному, але Панург звернув увагу, що блазень сунув йому порожню пляшку, і запропонував зробити подорож до оракула Божественної Пляшки. Пантагрюель, Панург і їхні друзі спорядили флотилію, навантажили кораблі неабиякою кількістю чудо-трави пантагрюеліон і приготувалися до відплиття.

Книга четверта

Кораблі вийшли в море. На п'ятий день вони зустріли судно, що пливло з ліхтарів. На борту його були французи, і Панург посварився з купцем на прізвисько індича. Щоб провчити забіяку купця, Панург за три турських лівр купив у нього одного барана з отари на вибір; вибравши ватажка, Панург кинув його за борт. Всі барани стали стрибати в море слідом за ватажком, купець намагався перешкодити їм, і в результаті один з баранів потягнув його за собою у воду і купець потонув. У Прокурації - на землі прокурорів і ябедники - мандрівникам не запропонували ні їсти, ні пити. Жителі цієї країни здобували собі гроші на життя дивовижним способом: вони ображали якогось дворянина до тих пір, поки він не вийде з терпіння і НЕ поб'є їх, - тоді вони вимагали з нього купу грошей під страхом тюремного ув'язнення.

Брат Жан запитав, хто хоче отримати двадцять золотих екю за те, щоб його диявольськи побили. Від бажаючих відбою не було, і той, кому пощастило отримати прочухана від брата Жана, став предметом загальної заздрості. Після сильної бурі і відвідування острова макреонов кораблі Пантагрюеля пройшли повз острова жалюгідного, де царював Постник, й прибули на острів Дикий, населений заклятими ворогами Постника -- жирними ковбасами. Ковбаси, що прийняли Пантагрюеля і його друзів за воїнів Постника, влаштували їм засідку. Пантагрюель приготувався до бою і призначив командувати боєм Колбасореза і Сосісокромса. Епістемон зауважив, що імена полководців вселяють бадьорість і впевненість у перемозі. Брат Жан побудував величезну «Свиню» і сховав у неї ціле військо відважних кухарів, як у Троянського коня. Бій закінчився повною поразкою Ковбас і появою в небі їх божества -- величезного сірого кнура, скинули на землю двадцять сім з гаком бочок гірчиці, що є цілющим бальзамом для Ковбас.

Відвідавши острів Руах, жителі якого нічого не їли і не пили, крім вітру, Пантагрюель і його супутники висадилися на острові папефігов, поневолених папоманамі за те, що один з його мешканців показав фігу портрету Папи. У каплиці цього острова в купелі лежав чоловік, а три священики стояли навколо і заклинали бісів. Вони розповіли, що ця людина орач. Одного разу він зорав поле і засіяв його вики, але на полі прийшов чортеня і зажадав свою частку. Пахарь домовився поділити з ним урожай навпіл: чортеня - те, що під землею, а селянину -- те, що зверху. Коли прийшов час збирати урожай, орачеві дісталися колосся, а чортеня - солома. На наступний рік чортеня вибрав те, що зверху, але орач посіяв ріпу, і чортеня знову залишився з носом. Тоді чортеня вирішив дряпатися з орачем з умовою, що переможений втрачає свою частину поля. Але коли чортеня прийшов до орачеві, його дружина з плачем розповіла йому, як орач для тренування дряпнув її мізинцем і всю роздер. На доказ вона задрала спідницю і показала рану між ніг, так що чортеня вважав за краще забратися геть. Покинувши острів папефігов, мандрівники прибули на острів папоманов, жителі якого, дізнавшись, що вони бачили живого тата, взяли їх як дорогих гостей і довго розхвалювали їм видані татом Священні декреталії. Відпливши від острова папоманов, Пантагрюель і його супутники почули голоси, іржання коней і інші звуки, але, скільки вони не озиралися на всі боки, нікого не побачили. Лоцман пояснив їм, що на кордоні Льодовитого моря, де вони пливли, минулої зими відбулася битва. Слова і крики, брязкіт зброї та іржання коней замерзли в повітрі, а тепер, коли зима пройшла, відтанули і стало чути. Пантагрюель кидав на палубу жмені різнобарвних слів, серед яких виявилися навіть лайки. Незабаром Пантагрюелева флотилія прибула на острів, яким правив всемогутній мессер Гастерія. Мешканці острова, приносили в жертву своєму богові всяку харчі, починаючи від хліба і закінчуючи артишоками. Пантагрюель з'ясував, що не хто інший, як Гастерія, винайшов всі науки і мистецтва: землеробство - для того, щоб ростити зерно, військовемистецтво і зброя - щоб захищати зерно, медицину, астрологію і математику - щоб зберігати зерно. Коли мандрівники пропливли повз острови злодіїв і розбійників, Панург сховався в трюмі, де взяв пухнастого котяра Салоїда за чорта і обмарался від страху. Потім він стверджував, що нітрохи не злякався і що він такий молодець проти овець, яких світ не бачив.

Книга п'ята

Мандрівники припливли на острів Дзвінкий, куди їх пустили тільки після чотириденного посту, виявився жахливим, бо в перший день вони постили через пень-колоду, під другий - як-небудь, у третьому - щосили, а в четвертий - як попало. На острові жили тільки птахи: клірци, священци, інокци, епіскопци, кардінци і один палець. Вони співали, коли чули дзвін. Відвідавши острів залізних виробів і острів плутні, Пантагрюель і його супутники прибули на острів Застенок, населений потворними чудовиськами - Пухнастими котами, які жили хабарами, споживаючи їх у немереных кількостях: до них в гавань приходили цілі кораблі, навантажені хабарами. Вирвавшись з лап злих котів, мандрівники відвідали ще кілька островів і прибутку в гавань Матеотехнію, де їх проводили в палац Квінтесенція королеви, яка не їла нічого, крім деяких категорій, абстракцій, вторинних інтенцій, антитез і т. п. Прислужники її доїли козла і зливали молоко в решето, ловили мережами вітер, по одягу простягали ніжки і займалися іншими корисними справами. В кінці подорожі Пантагрюель і його друзі прибутку до ліхтарів і висадилися на острові, де знаходився оракул Пляшки. Ліхтар провів їх до храму, де їх провели до принцеси Бакбукія - придворної дамі Пляшки і верховної жриці при всіх її священнодійствах. Вхід у храм Пляшки нагадав автору оповідання розмальований льох в його рідному місті Шинон, де бував і Пантагрюель. У храмі вони побачили дивовижний фонтан з колонами і статуями. Струмує з нього волога здалася мандрівникам холодною джерельною водою, але після ситної закуски, принесеної для того, щоб прочистити гостям небо, напій показався кожному з них саме тим вином, яку він любив найбільше. Після цього Бакбукія запитала, хто хоче почути слово Божественної Пляшки. Дізнавшись, що це Панург, вона відвела його в круглу каплицю, де в алебастровим фонтані лежала наполовину занурена у воду Пляшка. Коли Панург упав на коліна і проспівав ритуальну пісню виноградарів, Бакбукія щось кинула у фонтан, від чого в пляшці почувся шум і пролунало слово: «Трінк». Бакбукія дістала книгу в срібному обрамленні, що опинилася пляшкою фалернським вина, і звеліла Панургу осушити її одним духом, бо слово «трінк» означало «пий». На прощання Бакбукія вручила Пантагрюель лист до Гаргантюа, і мандрівники відправилися в зворотний шлях.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://infolio.asf.ru/