Річард III (Richard III)

Історична хроніка (1592)

Англійська література

В. А. Сагалова

Коли народився Річард, вирував ураган, трощили дерева. Віщуючи лихоліття, кричала сова і плакав пугач, вили пси, зловісно каркав ворон і цокотіли сороки. У важких пологах з'явився на світ безформний грудка, від якого в жаху відсахнулася власна мати. Немовля було горбатий, Кривобок, з ногами різної довжини. Зате з зубами - щоб гризти, та душити людей, як злобно скажуть йому згодом. Він ріс з клеймом урода, терплячи приниження і глузування. В обличчя йому кидали слова «богомерзкій» і «огидний», а від його виду починали гавкати собаки. Син Плантагенета, при старших братів він фактично був позбавлений надій на престол і приречений задовольнятися роллю знатного блазня. Однак він виявився наділений могутньою волею, честолюбством, талантом політика та зміїним підступністю. Йому довелося жити в епоху кривавих війн, міжусобних чвар, коли йшла нещадна боротьба за трон між Йорками і Ланкастер, і в цій стихії віроломства, зради і витонченої жорстокості він швидко опанував усіма тонкощами придворних інтриг. З активною участю Річарда його старший брат Едуард став королем Едуардом IV, отримавши перемогу над Ланкастер, Для досягнення цієї мети Річард, герцог Глостер, убив разом з братами сподвижника Ланкастерів вельможу Уоріка, вбив спадкоємця престолу принца Едуарда і потім у Тауері особисто заколов полоненого короля Генріха VI, холоднокровно помітивши над його трупом: «Спершу тобі, потім іншим черга./Нехай низький я, але вгору мій шлях веде ». Король Едуард, який вигукував наприкінці попереднього хроніки: «Грими, труба! Прощавайте, всі негаразди!/Щасливі нас очікують роки! »- І не підозрював, які диявольські задуми стануться в душі його рідного брата.

Дія починається через три місяці після коронації Едуарда. Річард презирливо говорить про те, що суворі дні боротьби змінилися ледарством, розпустою і нудьгою. Він називає свій «мирний» століття немічний, пишним і балакучим і заявляє, що проклинає ледачі забави. Всю міць своєї натури він вирішує звернути на неухильне просування до одноосібної влади. «Зважився стати я негідником ...» Перші кроки до цього вже зроблено, За допомогою наклепів Річард домагається того, що король перестає довіряти братові Георгу, герцогу Кларенсу, і відправляє його в в'язницю - як би для його ж безпеки. Зустрівши Кларенса, якого під вартою ведуть в Тауер, Річард лицемірно співчуває йому, а сам в душі радіє. Від лорда-камергера Хестінгса він дізнається іншу радісну для нього звістку: король хворий і лікарі серйозно побоюються за його життя. Позначилася тяга до Едуарда згубним розвагам, що виснажують «царське тіло». Отже, усунення обох братів стає реальністю.

Річард тим часом приступає до майже неймовірної задачі: він мріє одружитися з Анною Уорік - дочки Уоріка та вдові принца Едуарда, яких він сам же вбив. Він зустрічає Анну, коли та в глибокому траурі супроводжує труну короля Генріха VI, і негайно починає пряма розмова з нею. Ця бесіда вражаюча як приклад стрімкого завоювання жіночого серця єдиною зброєю - словом. У початку, розмови Анна ненавидить і проклинає Глостера, обзиває його чаклуном, негідником і катом, плює йому в обличчя у відповідь на скрадливі мови. Річард терпить всі її образи, іменує Анну ангелом і святий і висуває на своє виправдання єдиний аргумент: він зробив всі вбивства тільки з любові до неї. Те лестощами, то дотепними викрути він парирує всі її закиди. Вона каже, що навіть звірі випробовують жалість. Річард погоджується, що йому невідома жалість, - отже, він не звір. Вона звинувачує його у вбивстві чоловіка, який був «ласкавий, чистий і милосердний », Річард зауважує, що в такому випадку йому пристойний бути на небесах. У результаті він незаперечно доводить Анні, що причина загибелі чоловіка - її власна краса. Нарешті, він оголює груди і вимагає, щоб Ганна вбила його, якщо не бажає пробачити. Анна роняє меч, поступово лагідніє, слухає Річарда вже без колишнього здригання і наостанок приймає від нього кільце, даючи тим самим надію на їхній шлюб ...

Коли Анна видаляється, збуджений Річард не може отямитися від легкості здобутої над нею перемоги: «Як! Я, який вбив чоловіка і батька,/Я нею оволодів на годину горшей злоби .../Проти мене був бог, і суд, і совість,/І не було друзів, щоб мені допомогти./Один лише диявол так Удаваний вигляд .../І все ж вона моя ... Ха-ха! »І він в черговий раз переконується у своїй безмежній здатності впливати на людей і підкоряти їх своїй волі.

Далі Річард, не здригнувшись, здійснює свій план вбивства ув'язненого в Тауер Кларенса: таємно наймає двох головорізів і підсилає їх до в'язниці. Простак-вельможам Бекінгем, Стенлі, Хестінгсу і іншим він при цьому вселяє, що арешт Кларенса -- підступи королеви Єлизавети та її рідні, з якими сам ненавидить. Лише перед смертю Кларенс дізнається від вбивці, що винуватець його загибелі - Глостер.

Хворий король Едуард в передчутті швидкої смерті збирає придворних і просить представників двох ворогуючих таборів - оточення короля і оточення королеви - укласти мир і покластися в подальшій терпимості один до одного. Пери обмінюються обіцянками і один одному руки. Не вистачає лише Глостера. Але ось з'являється і він сам. Дізнавшись про перемир'я, Річард палко запевняє, що ненавидить ворожнечу, що в Англії у нього ворогів не більше, ніж у новонародженого немовляти, що він просить вибачення у всіх благородних лордів, якщо когось ненароком образив, і тому подібне. Радісна Єлизавета звертається до короля з проханням на честь урочистого дня негайно звільнити Кларенса. Річард сухо заперечує їй: повернути Кларенса не можна, бо «Все знають - благородний герцог помер!». Настає хвилина загального потрясіння. Король допитується, хто віддав наказ про умертвіння брата, однак ніхто не може йому відповісти. Едуард гірко журиться про те, що трапилося і з працею добирається до спальні. Річард тихо звертає увагу Бекінгема, як зблідли рідні королеви, натякаючи, що в те, що сталося винні саме вони.

Не перенісши удару, король незабаром вмирає. Королева Єлизавета, мати короля герцогиня Йоркська, діти Кларенса - всі вони гірко плачуть за двох померлих. Річард приєднується до них з скорботними словами співчуття. Тепер за законом трон повинен наслідувати одинадцятирічний Едуард, син Єлизавети і покійного короля. Вельможі посилають за ним в Ледлі свиту.

У цій ситуації рідні королеви - дядько і зведені брати спадкоємця - представляють для Річарда загрозу. І він віддає наказ перехопити їх по дорозі за принцом і взяти під варту в Памфретском замку. Гонець повідомляє цю звістку королеві, яка починає кидатися у смертельному страху за дітей. Герцогиня Йоркська проклинає дні смути, коли переможці, здолавши ворогів, негайно вступають в бій один з одним, «на брата брат і кров на рідну кров ...».

Придворні зустрічаються з маленьким принцом Уельським. Той поводиться з зворушливим гідністю справжнього монарха. Його засмучує, що він поки не бачить Єлизавету, дядька по материнській лінії і свого восьмирічного брата Йорка. Річард пояснює хлопчику, що рідні його матері брехливі й таять у серце отруту. Глостер, своєму опікуну, принц повністю довіряє і, зітхнувши, приймає його слова. Він запитує дядька, де буде жити до коронації. Річард відповідає, що «радив б »тимчасово пожити в Тауері, поки принц не обере собі інше приємне житло. Хлопчик здригається, але потім покірно погоджується з волею дядька. Приходить маленький Йорк - насмішкуватий і проникливий, який докучає Річарду уїдливими жартами. Нарешті обох хлопчиків супроводжують в Тауер.

Річард, Бекінгем і їх третій спільник Кетсбі вже таємно домовилися звести на престол Глостера. Треба ще заручитися підтримкою лорда Хестінгса. До нього підсилає Кетсбі. Розбудивши Хестінгса серед ночі, той повідомляє, що їхні спільні вороги -- родичі королеви - нині будуть страчені. Це призводить лорда у захват. Однак ідея коронування Річарда в обхід маленького Едуарда викликає у Хестінгса обурення: «... щоб за Річарда подав я голос,/спадкоємця прямого обездоліл, / - Ні, богом я клянусь, скоріше помру! »Недалекоглядний вельможа впевнений в власної безпеки, а між тим Річард підготував смерть будь-кому, хто посміє перешкодити йому на шляху до корони.

У Памфрете здійснюється страту родичів королеви. А в Тауері в цей час засідає державна рада, зобов'язаний призначити день коронації. Сам Річард з'являється на раді із запізненням. Він вже знає, що Хестінгс відмовився брати участь у змові, і швидко розпоряджається взяти його під варту і відрубати йому голову. Він заявляє навіть, що не сяде обідати, поки йому не принесуть голову зрадника. У пізньому прозріння Хестінгс проклинає «кривавого Річарда» і покірно йде на плаху.

Після його відходу Річард починає плакати, нарікаючи через людський невірності, повідомляє членам ради, що Хестінгс був самим потайливим і лукавим зрадником, що він був змушений зважитися на таку круту міру в інтересах Англії. Брехливий Бекінгем з готовністю вторить цим словам.

Тепер належить остаточно підготувати громадську думку, ніж знову займається Бекінгем. За вказівкою Глостера він поширює чутки, що принци - незаконні діти Едуарда, що сам його шлюб з Єлизаветою теж незаконний, підводить різні інші підстави для воцаріння на англійському престолі Річарда. Натовп городян залишається глухою до цих речей, проте мер Лондона та інші вельможі погоджуються на те, що слід просити Річарда стати королем.

Настає вищий момент торжества: делегація знатних городян приходить до тирана, щоб благати його про милість прийняти корону. Цей епізод отрежіссірован Річардом з диявольським мистецтвом. Він обставляє справу так, що прохачі знаходять його не де-небудь, а в монастирі, де він в оточенні святих отців заглиблений у молитви. Дізнавшись про делегації, він не відразу виходить до неї, а, з'явившись у товаристві двох єпископів, розігрує роль простодушного і далекого від земної суєти людини, яка боїться «ярма влади» більше всього на світі і мріє лише про спокій. Його святенницькі мови чудові в своєму витонченому лицемірстві. Він довго чинить опір, змушуючи прийшли говорити про те, як він добрий, лагідний серцем і необхідний для щастя Англії. Коли ж, нарешті, що зневірилися зломити його небажання стати королем городяни видаляються, він ніби знехотя просить їх повернутися. «Хай буде мені щитом Насилье ваше/від брудної наклепів і від безчестя », - завбачливо попереджає він.

догідливий Бекінгем поспішає привітати нового короля Англії - Річарда III.

І після досягнення заповітної мети кривава ланцюг не може бути розірвана. Навпаки, за страшною логікою речей Річарду потрібні нові жертви для зміцнення становища -- бо він сам усвідомлює, наскільки воно хитким і незаконно: «Мій трон - на тендітному кришталі ». Він звільняється від Анни Уорік, яка недовгий час була з ним у шлюбі - нещасливе і обтяжливо. Недарма сам Річард зауважив якось, що йому невідомо притаманне всім смертним почуття любові. Тепер він віддає розпорядження замкнути дружину і розпустити слух про її хворобу. Сам він має намір, ізведя Анну, одружитися з донькою покійного короля Едуарда, свого брата. Однак раніше йому треба зробити ще одне зло - саме жахливе.

Річард випробовує Бекінгема, нагадуючи йому, що живий ще в Тауері маленький Едуард. Але навіть цей вельможний лакей холоне від страшного натяку. Тоді король розшукує жадібного придворного Тіррела, якому доручає вбити обох принців. Той наймає двох кровожерливих стерво, які проникають щодо пропуску Річарда в Тауер і душать сонних дітей, а пізніше самі плачуть від скоєного.

Річард з похмурим задоволенням приймає звістку про смерть принців. Але вона не приносить йому бажаного спокою. Під владою кривавого тирана починаються хвилювання в країні. З боку Франції виступає з флотом могутній Річмонд, суперник Річарда у боротьбі за право володіти престолом. Річард оскаженілий, повний люті і готовності дати бій всім ворогам. Тим часом самі надійні його прихильники вже або страчені -- як Хестінгс, або потрапили в опалу - як Бекінгем, або таємно змінили йому - як жахнувшись від його страшної суті Стенлі ...

Останній, п'ятий акт починається з черговою страти - на цей раз Бекінгема. Нещасний визнає, що вірив Річарду як ніхто, і за це тепер жорстоко покараний.

Подальші сцени розгортаються безпосередньо на полі битв. Тут розташувалися протистоять полки - Річмонда і Річарда, Ватажки проводять ніч у своїх шатрах. Вони одночасно засипають - і уві сні їм по черзі є духи страчених тираном людей. Едуард, Кларенс, Генріх VI, Анна Уорік, маленькі принци, рідні королеви, Хестінгс і Бекінгем - кожен з них перед вирішальним боєм звертає до Ричарда своє прокляття, закінчуючи його однаковим грізним рефреном: «Меч випустив, отча і помреш!» І ті ж самі духи безвинно страчених бажають Річмонд впевненості і перемоги.

Річмонд прокидається, повний сил і бадьорості. Його суперник прокидається в холодному поту, охоплений - здається, вперше в житті - муками совісті, на адресу якої вибухає злісними прокльонами. «У совісті моєї сто мов,/всі різні розповідають казки,/але кожен негідником мене кличе ... »кривоприсяжників, тиран, що втратив рахунок вбивств, він не готовий до каяття. Він і любить і ненавидить сам себе, але гординя, переконаність у власній перевазі над усіма пересилює інші емоції. В останніх епізодах Річард виявляє себе як воїн, а не боягуз. На зорі він виходить до війська і звертається до них з блискучою, повної злого сарказму промовою. Він нагадує, що боротися потрібно буде «зі стадом шахраїв, втікачів, бродяг,/с бретонський сволотою і жалюгідною гниллю ...». Закликає до рішучості: «Та не збентежать порожні сни наш дух:/адже совість - слово, створене боягузом,/щоб сильних налякати і остерегти./Кулак нам - совість, / і закон нам - меч./зімкніть, сміливо на ворога вперед,/не в рай, так в пекло наш тісний лад увійде ». Вперше він відверто говорить про те, що варто зважати тільки з силою, а не з моральними поняттями або до закону. І в цьому вищому цинізмі він, можливо, найбільш страшний і разом з тим привабливий.

Результат бою вирішує поведінка Стенлі, який в останній момент переходить зі своїми полками на бік Річмонда. У цьому важкому, кровопролитному битві сам король показує чудеса хоробрості. Коли під ним вбивають коня і Кетсбі пропонує врятуватися втечею, Річард без коливань відмовляється. «Раб, своє життя поставив я і буду стояти, поки закінчиться гра ». Його остання репліка повна, бойового азарту: «Коня, коня! Вінець мій за коня! »

У поєдинку з Річмондом він гине. Річмонд стає новим королем Англії. З його царювання починається правління династії Тюдорів. Війна Білої і Червоної Троянди, терзала країну тридцять років, закінчена.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://infolio.asf.ru/