Несамовитий Роланд (Orlando furioso)

Поема (1516-1532)

Лодовико Аріосто (Lodovico Ariosto) 1474-1533

Італійська література

М. Л. Гаспаров

Це незвичайна поема - поема-продовження. Вона починається майже з півслова, підхоплюючи чужий сюжет. Початок її написав поет Маттео Боярдо - ні багато ні мало шістдесят дев'ять пісень під заголовком «Закоханий Роланд». сім своїх, а під кінець подумував про те, щоб продовжувати й далі. Героїв у ній не злічити, у кожного свої пригоди, сюжетні нитки сплітаються в справжню павутиння, і Аріосто з особливим задоволенням обриває кожне оповідання в самий напружений момент, щоб сказати: а тепер подивимося, що робить такий-то ...

Головний герой поеми, Роланд, знайомий європейському читачу вже чотириста або п'ятсот років. За цей час оповіді про нього сильно змінилися.

По-перше, іншим став фон. У «Пісні про Роланда» подією була невелика війна в Піренеях між Карлом Великим і його іспанським сусідом - у Боярдо і Аріосто це всесвітня війна між християнським і мусульманським світом, де на Карла Великого йде імператор Африки Аграмант, а з ним королі й іспанський, і татарський, і черкеський, і незліченні інші, а в мільйонному їх війську - два герої, яких світ не бачив: величезний і дикий Родомонт і благородний рицарственний Руджьер, про якому ще буде мова. До моменту початку поеми Аріосто бусурмени долають, і натовп їх стоїть вже під самим Парижем.

По-друге, іншим став герой. У «Пісні про Роланда» він - лицар як лицар, тільки найсильніший, чесний і доблесний. У Боярдо і Аріосто він додатково до цього, з одного боку, велетень нечуваної сили, здатний голими руками бика розірвати навпіл, а з іншого боку, жагучий закоханий, здатний від любові втратити розум в буквальному сенсі слова, - тому поема і називається «Шалений Роланд», Предмет його любові - Анджелика, принцеса з катаючи (Китаю), прекрасна і легковажна, закрутила голову всьому лицарства на білому світі; у Боярдо через неї палала війна по всій Азії, у Аріосто вона тільки що бігла з полону Карла Великого, і Роланд від цього прийшов у такий розпач, що кинув государя і друзів в обложеному Парижі та поїхав по світу шукати Анджелика.

По-третє, іншими стали супутники героя. Головні серед них - два його двоюрідних брати: удалой Астольф, добрий і легковажний авантюрист, і благородний Рінальдо, вірний паладин Карла, втілення всіх лицарських доблестей. Рінальдо теж закоханий і теж у Анджеліко, але любов його - нещаслива. Є в Арденнської лісі на півночі Франції два чарівних джерела - ключ Любові і ключ Безлюбовья; хто поп'є з першого, відчує любов, хто з другого - відразу. І Рінальдо і Анджелика випили з того і з іншого, тільки не в лад: спершу Анджелика переслідувала своєю любов'ю Рінальдо, а він від неї втікав, потім Рінальдо став ганятися за Анджеліко, а вона рятувалася від нього. Але Карлові Великому він служить вірно, і Карл із Парижа посилає його за допомогою в сусідню Англію.

У цього Рінальдо є сестра Брадаманта - теж красуня, теж войовниця, і така, що коли вона в латах, то ніхто не подумає, начебто це жінка, а не чоловік. Закохана, звичайно, і вона, і ця любов у поемі - головна. Закохана вона в супостата, у того самого Руджьера, який кращий з сарацинський лицарів. Шлюб їх вирішений долею, тому що від нащадків Руджьера і Брадаманта піде знатний рід князів Есте, які будуть правити у Феррарі, на батьківщині Аріосто, і яким він присвятить свою поему. Руджьер і Брадаманта зустрілися колись у бою, довго рубалися, і дивувався силі і відвагу один одного, а коли втомилися, зупинилися і зняли шоломи, то покохали одне одного з першого погляду. Але на шляху до їх з'єднанню багато перешкод.

Руджьер - син від таємного шлюбу християнського лицаря з Сарацинську принцесою. Його виховує в Африці чарівник і чорнокнижник Атлант. Атлант знає, що його вихованець прийме хрещення, родить славних нащадків, але потім загине, і тому прагне нізащо не пускати свого улюбленця до християн. У нього в горах замок, повний примар: коли до замку під'їжджає лицар, Атлант показує йому привид його коханої, той кидається у ворота їй назустріч і надовго залишається в полоні, марно відшукуючи свою даму в порожніх покоях і переходах. Але у Брадаманта є чарівний перстень, і ці чари на неї не діють. Тоді Атлант саджає Руджьера на свого крилатого коня - гіппогріфа, і той забирає його на інший край світла, до іншої чарівниці-чернокніжніце - Альціне. Та зустрічає його у вигляді юної красуні, і Руджьер впадає в спокусу: довгі місяці він живе на її чудо-острові в розкоші і млості, насолоджуючись її любов'ю, і тільки втручання мудрої феї, дбає про майбутнє рід Есте, повертає його на шлях чесноти. Чари розпадаються, красуня Альціна з'являється в справжньому образі пороку, паршивому і потворне, і розкаявся Руджьер на тому ж гіппогріфе летить назад на захід. Даремно, тут знову його підстерігає люблячий Атлант і залучали у свій примарний замок. І полонений Руджьер бігає по його залах у пошуках Брадаманта, а поруч о бранко, о Брадаманта бігає по тим же залах в пошуках Руджьера, але один одного вони не бачать.

Поки Брадаманта і Атлант борються за долю Руджьера; поки Рінальдо пливе за допомогою в Англію і з Англії, а по дорозі рятує даму Гіневру, брехливо звинувачену в безчесті; поки Роланд нишпорить у пошуках Анджеліко, а по дорозі рятує даму Ізабеллу, схоплені розбійниками, і даму Олімпію, кинуту віроломним коханцем на безлюдному острові, а потім розп'яття на скелі в жертву морському чудовиську, - тим часом король Аграмант зі своїми полчищами оточує Париж і готується до нападу, а благочестивий імператор Карл волає про допомогу до Господа. І Господь наказує архангелу Михайлові: «Лети вниз, знайди Тиша і знайди Чвари: нехай Безмовність дасть Рінальдо з англійцями раптово гримнути з тилу на сарацинів і нехай Чвари нападе на сарацинський стан і посіє там ворожнечу і смуту, і вороги правої віри обессілеют! »Летить архістратиг, шукає, але не там їх знаходить, де шукав: чвари з Лінню, жадібністю і заздрістю - серед ченців у монастирях, а Безмовність - меж розбійників, зрадників і таємних убивць. А вже гримнув приступ, вже клекоче лайка кругом всіх стін, палахкотить полум'я, вже ввірвався в місто Родомонт і один трощить всіх, прорубуючи від воріт до воріт, ллється кров, летять у повітря руки, плечі, голови. Але Безмовність веде до Парижу Рінальдо із підмогою - і приступ відбитий, і лише ніч рятує сарацинів від поразки. А чвари, трохи пробився Родомонт з міста до своїм, шепоче йому слух, що люб'язна його дама Дораліса зрадила його з другого за силою сарацинським богатирем Мандрікардом - і Родомонт вмить кидає своїх і мчиться шукати кривдника, клянучи жіночий рід, мерзенний, підступний і віроломний.

Був в сарацинське стане юний воїн на ім'я Медор. Цар його упав у битві; і коли ніч опустилася на поле бою, вийшов Медор з товаришем, щоб під місяцем знайти його тіло серед трупів і поховати з честю. Їх помітили, кинулися в погоню, Медор поранений, товариш його вбито, і закінчитися б Медору кров'ю в хащі лісу, не стань неждана рятівниця. Це та, з якої почалася війна, - Анджелика, таємними стежками пробирається в свій дальній Катай. Сталося диво: пихаті, легковажна, які нехтують королями і кращими лицарями, вона пошкодувала Медора, полюбила його, забрала його в сільську хатину, і, поки не одужала його рана, вони жили там, люблячи один одного, як пастух з пастушки. І Медор, не вірячи своєму щастя, вирізував ножем на корі дерев їхні імена і слова подяки небу за їхню любов. Коли Медор зміцнів, вони продовжують свій шлях у Катай, зникаючи за обрієм поеми, - а напису, вирізані на деревах, залишаються. Саме вони й стали фатальними: ми в самій середині поеми - починається шаленство Роланда.

Роланд, в пошуках Анджелика об'їхавши пів-Європи, потрапляє в цю саму гай, читає на деревах ці самі письмена і бачить, що Анджелика покохала іншого. Спершу він не вірить своїм очам, потім думкам, потім німіє, потім ридає, потім хапається за меч, рубає дерева з письменами, рубає скелі по сторонах, - «і настало то саме шаленство, що не видано, і не взвідеть страшней ». Він отшвирівает зброя, зриває панцир, рве на собі плаття; голий, волохатий, біжить він по лісах, голими руками вириваючи дуби, втамовуючи голод сирої ведмежатини, зустрічних за ноги роздираючи навпіл, поодинці зламані цілі полки. Так - по Франції, так - по Іспанії, так - через протоку, так - по Африці, і жахливий слух про його долю долітає вже і до Карпова двору. А Карлові нелегко, хоч чвари та посіяла ворожнечу в сарацинське стане, хоч Родомонт і пересварився з Мандрікардом, і з іншим, і з третім богатирем, але бусурманська рать як і раніше під Парижем, а у нехрещених нові непереможні воїни. По-перше, це зреагувала невідомо звідки Руджьер - хоч він і любить Брадаманта, але сеньйор його -- африканський Аграмант, і він повинен служити свою васальну службу. По-друге ж, це богатирша Марфіза, гроза усього Сходу, ніколи не знімає панцира і що дала клятву побити трьох найсильніших у світі царів. Без Роланда християнам з ними не впоратися; як знайти його, як повернути йому розум?

Тут-то й є веселий шукач пригод Астольф, якому все дарма. Йому щастить: у нього чарівний спис, саме всіх збиває з сідла, у нього чарівний ріг, звертає в панічну втечу усякого зустрічного, і в нього навіть товста книга з азбучні покажчиком, як боротися з якими силами і чарами. Колись його занесло на край світу до спокусниці Альціне, і тоді його визволив Руджьер. Звідти він поскакав на батьківщину через всю Азію. По дорозі він переміг чудо-велетня, якого як не посічеш, він знову зростеться: Астольф відтяв йому голову і поскакав геть, Вищипуючи на ній волосок за волоском, а безголове тіло бігло, розмахуючи кулаками, слідом; коли вищіпнул він той волосся, в якому була Великанова життя, тіло впало і лиходій загинув. По дорозі він подружився з хвацьким Марфізою; побував на березі амазонок, де кожен сторонній повинен за один день і одну ніч десятьох побити на турнірі, а десятьох удоволіть в ліжку; визволив з їхнього полону славних християнських лицарів. По дорозі він потрапив навіть у Атлантів замок, але і той не вистояв проти його дивовижного рога: стіни розвіялися, Атлант загинув, бранці врятувалися, а Руджьер і Брадаманта (по-мнит?) Побачили нарешті один одного, кинулися в обійми, поклялися у вірності і роз'їхалися: вона - у замок до брата свого Рінальдо, а він - у сарацинський стан, дослужити свою службу Аграманту, а потім прийняти хрещення і одружитися з милою. Гіппогріфа ж, крилатого Атлантова коня, Астольф взяв собі і полетів над світом, поглядаючи вниз.

Цьому безтурботному дивакові і довелося врятувати Роланда, а для цього спершу потрапити в пекло і в рай. З-під хмар він бачить ефіопське царство, а в ньому царя, якого морять голодом, расхвативая їжу, хижі Гарпе - точь-в-точь як в древньому міфі про аргонавтів. Зі своїм чарівним рогом він проганяє гарпій геть, заганяє їх у темний пекло, а з нагоди вислуховує там розповідь однієї красуні, яка була немилосердна до своїх шанувальників і ось тепер мучиться в пеклі. Вдячний ефіопський цар показує Астольф високу гору над своїм царством: там земний рай, а в ньому сидить апостол Іоанн і, за словом Божого, чекає другого пришестя. Астольф злітає туди, апостол радісно його шанують, розповідає йому і про майбутніх долі, і про князів Есте, і про поетів, які їх прославлять, і про те, як інші кривдять поетів своєї скупістю, - «а мені це не байдуже, адже я сам письменник, написав Євангеліє й Одкровення ». Що ж до Роландова розуму, то він знаходиться на Місяці: там, як на Землі, є гори і доли, і в одному з долів -- все, що загублено на світі людьми, «від біди чи від давності, чи від дурості Чи ». Там марна слава монархів, там марні моління закоханих, лестощі підлесників, недовга милість князів, краса красунь і розум в'язнів. Розум - річ легка, ніби пара, і тому він замкнутий у судини, а на них написано, в якому чий. Там вони і знаходять судину з написом «Розум Роланда», і другий, трохи менше, - «Розум Астольф»; здивувався Астольф, вдихнув свій розум і відчув, що став розумний, а був не дуже. І, восславил благодійного апостола, не забувши взяти з собою розум Роланда, лицар верхи на гіппогріфе спрямовується назад на Землю.

А на Землі вже багато чого змінилося.

По-перше, лицарі, звільнені Астольф на його східних шляхах, доскакав вже до Парижа, приєдналися до Рінальдо, він з їхньою допомогою вдарив по сарацинами (грім до неба, кров потоками, голови - з плечей, руки, ноги, відрубані, - розсипом), відбив їх від Парижа, і перемога стала знову хилитися на християнську сторону. Правда, б'ється Рінальдо упівсили, тому що душею його володіє колишня нерозділене пристрасть по Анджелика. Він уже пускається шукати її - але тут починається алегорія. У Арденнської лісі на нього накидається чудовисько Ревнощі: тисяча очей, тисяча вух, зміїна паща, тіло кільцями. А на допомогу йому встає лицар Презирство: світлий шолом, вогненна палиця, а за спиною - ключ Безлюбовья, зцілювальний від нерозумних пристрастей. Рінальдо п'є, забуває любовне божевілля і

По-друге, Брадаманта, почувши, що її Руджьер б'ється серед сарацинів поруч з якоюсь войовниці на ім'я Марфіза, спалахує ревнощами і скаче битися і з ним і з нею. У темному лісі у невідомої могили починають рубатися Брадаманта і Марфіза, одна одної відважні, а Руджьер марно їх розбороняти. І тут раптом з могили лунає голос - голос мертвого чарівника Атланта: «Геть ревнощі! Руджьер і Марфіза, ви - брат і сестра, ваш батько - християнський лицар; поки живий був, я зберігав вас від Христової віри, але тепер, мабуть, кінець моїм працям ». Всі прояснюється, Руджьерова сестра і Руджьерова подруга укладають один одного в обійми, Марфіза приймає святе хрещення і закликає до того ж Руджьера, але той зволікає - за ним ще останню шану цареві Аргаманту. Той, втративши надію перемогти в битві, хоче вирішити результат війни двобоєм: сильний проти найсильнішого, Руджьер проти Рінальдо. Розчищено місце, принесені клятви, починається бій, Брадаманта серце розривається між братом і коханим, але тут, як колись в «Іліаді» і «Енеїді», чийсь удар порушує перемир'я, починається загальна побоїще, християни долають, і Аграмант з небагатьма своїми поплічниками рятується на кораблі, щоб плисти в свою заморську столицю - Бізерта, що біля Тунісу. Він не знає, що під Бізерта чекає його найстрашніший ворог.

Астольф, зльоти з райського гори, збирає військо і поспішає по суші і морю вдарити з тилу на Аграмантову Бізерта; з ним інші паладіни, врятовані Аграмантова полону, - а назустріч їм божевільний Роланд, дикий, голий - не підійдеш, не схопиш. Навалилися вп'ятьох, накинули аркан, розтягнули, зв'язали, знесли до моря, вимили, і підніс Астольф до його носі посудину з Роландовим розумом. Лише вдихнув він, прояснилися його очі й мови, і вже він колишній Роланд, і вже вільний від злобливої любові. Підпливають Карлові кораблі, християни йдуть приступом на Бізерта, місто здобуте - гори трупів і полум'я до небес. Аграмант з двома друзями рятуються по морю, Роланд з двома друзями їх переслідують; на маленькому Середземному острові відбувається останній потрійний двобій, Аграмант гине, Роланд - переможець, війні кінець.

Але поемі ще не кінець. Руджьер прийняв святе хрещення, він приходить до Карлову двору, він просить руки Брадаманта. Але старий батько Брадаманта проти: у Руджьера славне ім'я, але ні кола ні двора, і він краще видасть Брадаманта за принца Леона, спадкоємця Грецької імперії. У смертному горі Руджьер їде геть - помірятися силами з суперником. На Дунаї принц Леон воює з булгарами; Руджьер приходить на допомогу булгар, чинить знаки ратних подвигів, сам Леон милується невідомим героєм на полі бою. Греки хитрістю залучали Руджьера в полон, видають імператору, кидають у підземну в'язницю, - благородний Леон рятує його від вірної загибелі, віддає йому честь і таємно тримає при собі. «Я зобов'язаний тобі життям, - каже приголомшений Руджьер, - і віддам її за тебе в будь-яку мить ».

Це не порожні слова. Брадаманта оголошує, що вона вийде лише за того, хто подужає її в поєдинку. Леон сумний: проти Брадаманта він не вистоїть. І тоді він звертається до Руджьеру: «Поїдь зі мною, вийди до долини в моїх латах, победи для мене Брадаманта ». І Руджьер не видає себе, він говорить: «Так». На великому полі, перед особою Карла і всіх паладинів, довгий день триває шлюбний бій: Брадаманта рветься вразити ненависного нареченого, обсипає його тисячею ударів. Руджьер влучно відбиває всі до одного, але жодного не завдає сам, щоб навіть ненароком не поранити кохану. Глядачі дивуються, Карл оголошує гостя переможцем, Леон в таємному наметі обіймає Руджьера. «Я зобов'язаний тобі щастям, - говорить він, - і віддам тобі все що хочеш в будь-яку мить ».

А Руджьеру життя не миле: він віддає і коня і лати, а сам йде у чашу лісу вмирати від горя. Він і помер би, не втруться добра фея, що переймається майбутньому будинку Есте. Аеон знаходить Руджьера, Руджьер відкривається Аеону, благородство змагається з благородством, Леон зрікається Брадаманта, правда і любов тріумфують, Карл і його лицарі аплодують. Від булгар приходять посли: вони просять свого рятівника собі на царство, тепер навіть батько Брадаманта не скаже, ніби у Руджьера ні кола ні двора. Справляється весілля, свято, бенкети, турніри, шлюбний намет розшитий картинами на славу майбутніх Есте, але й це ще не розв'язка.

В останній день є той, про кого ми майже забули: Родомонт. За обітницею він рік і день не брав зброї в руки, а тепер прискакав кинути виклик колишньому соратнику своєму Руджьеру: «Ти зрадник свого короля, ти християнин, ти не вартий зватися лицарем ». Починається останній двобій. Кінний бій - держаки в щепья, щепья до хмар. Піший бій - кров крізь лати, мечі вщент, бійці стиснулось залізними руками, обидва завмерли, і ось Родомонт падає на землю, і кинджал Руджьера - В його забралом. І, як в «Енеїді», до пекельним берегів «відлітає з хулою його душа, настільки колись горда і гордовита ».

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://infolio.asf.ru/