Цар Едіп. Софокл

Цар Едіп. Трагедія (429-425 до н.е.)

Це трагедія про рок і свободу: не в тому свобода людини, щоб робити те, що він хоче, а в тому, щоб брати на себе відповідальність навіть за те, чого не хотів.

У місті Фіви правил цар Лаій і цариця Іокаста. Від Дельфійського оракула цар Лаій отримав страшне пророкування: "Якщо ти народиш сина, то загинеш від його руки ". Тому, коли у нього народився син, він забрав його від матері, віддав пастухові і звелів віднести на гірські пасовища Кіферона, а там кинути на поживу хижим звірам.

Пастуху стало жалко немовляти. На Кіфероне він зустрів пастуха зі стадом з сусіднього царства - Коринфського і віддав немовляти йому, не сказавши, хто це такий. Той відніс немовляти до свого царя. У коринфського царя не було дітей, він усиновив немовляти і виховав як свого спадкоємця. Назвали хлопчика Едіп.

Едіп виріс сильним і розумним.

Він вважав себе сином коринфського царя, але до нього стали доходити чутки, ніби він годованець. Він пішов до дельфійського оракула запитати, чий він син; Оракул відповів: "Чиє б ти не був, тобі судилося вбити рідного батька і одружитися на рідній матері ". Едіп був шокований. Він вирішив не повертатися в Корінф і пішов світ за очі. На роздоріжжі він зустрів воза, на ній їхав старий з гордою поставою, навколо - Кілька слуг. Едіп не вчасно посторонився, старий зверху вдарив його Стрекаль, Едіп у відповідь ударив його палицею, старий впав мертвий, почалася бійка, слуги були перебиті, тільки один втік.

Такі дорожні випадки були не рідкістю; Едіп пішов далі.

Він дійшов до міста Фіви.

Там було сум'яття: на скелі перед містом оселилося чудовисько Сфінкс, жінка з левиним тілом, вона ставила перехожим загадки, і хто не міг відгадати, тих растерзивала. Цар Лаій поїхав шукати допомоги у оракула, але в дорозі був кимось убитий. Едіпові Сфінкс загадала загадку: "Хто ходить вранці на чотирьох, вдень на двох, а ввечері на трьох? "Едіп відповів:" Це людина: немовля на рачки, дорослий на своїх двох і старий з палицею ". Переможена вірним відповіддю, Сфінкс кинулася зі скелі в прірву; Фіви були звільнені.

Народ, радіючи, оголосив мудрого Едіпа царем, і дав у дружини Лаіеву вдову Іокаста, а в помічники -- брата Іокаста, Креонта.

Минуло багато років, і раптом на Фіви обрушилося кара божа: від морової хвороби гинули люди, падав худобу, сохли хліба. Народ звертається до Едіпові: "Ти мудрий, ти врятував нас одного разу, спаси і тепер ". Цієї благанням починається дія трагедії Софокла: народ стоїть перед палацом, до нього виходить Едіп. "Я вже послав Креонта спитати поради у оракула, і ось він уже поспішає назад з звісткою ". Оракул сказав: "Це божа кара - за вбивство Лаія; знайдіть/покарайте вбивцю! "-" А чому його не шукали досі? "-" Все думали про Сфінкс, а не про нього ". -" Добре, тепер про це подумаю я ". Хор співає молитву богам: відверніть ваш гнів від Фів, пощадіть гинуть! Едіп оголошує свій царський указ: знайти вбивцю Лаія, відлучити його від вогню і води, від благання і жертв, вигнати його на чужину, і хай упаде на нього прокляття богів! Він не знає, що цим проклинає самого себе, але зараз йому про це скажуть. У Фівахжівет сліпий старець, віщун Тіресій: не вкаже він, хто вбивця? "Не примушуй мене говорити, - просить Тіресій, - не до добра це буде! "Едіп гнівається: "Чи не сам ти замішаний у цьому вбивстві?" Тіресій спалахує: "Ні, коли так: вбивця - ти, себе і страти!" - "Чи не Креонт чи рветься до влади, вже не він тебе намовив? "-" Не Креонт я служу і не тобі, а вещему богові, я сліпий, ти зряч, але не бачиш, в якому живеш гріх, і хто твої батько і мати ".

- "Що це значить? "-" розгадував сам: ти на це майстер ". І Тіресій йде.

Хор співає перелякану пісню: хто злодій? Хто вбивця? Невже Едіп? Ні, не можна цього повірити! Входить схвильований Креонт: невже Едіп підозрює його у зраді? "Так", - говорить Едіп. "Навіщо мені твоє царство? Цар - невільник власної влади; краще бути царським помічником, як я ". Вони обсипають один одного жорстокими докорами. На їхні голоси з палацу виходить цариця Іокаста - сестра Креонта, дружина Едіпа. "Він хоче вигнати мене брехливими пророцтвами", - говорить їй Едіп. "Не вір, - відповідає Іокаста, - всі пророцтва брехливі: ось Лаію було передбачене загинути від сина, але син наш немовлям загинув на Кіфероне, а Лаія убив на роздоріжжі невідомий мандрівник ".-" На роздоріжжі? Де? Коли? Який був Лаій з себе? "-" По дорозі в Дельфи, незадовго до твого до нас приходу, а виглядом він сивий, прям і, мабуть, на тебе схожий ". -" Про жах! І в мене була така зустріч, не я, чи був той подорожній? Чи залишився свідок? "-" Так, один врятувався; це старий пастух, за ним вже надіслано ". Едіп у хвилюванні; хор співає стривожену пісню: "ненадійний людське велич; боги, рятуйте нас від гордині! "І тут в дії відбувається поворот. На сцені з'являється несподіваний осіб: вісник з сусіднього Корінфа. Помер коринфський цар, і коринтяни звуть Едіпа прийняти царство.

Едіп затьмарюється: "Так, брехливі всі пророцтва! Було мені передбачене вбити батька, але ось - він помер своєю смертю. Але ще мені було передбачене одружитися на матері; і поки жива цариця-мати, немає мені шляху до Коринту "." Якщо тільки це тебе утримує, - говорить вісник, - заспокойся: ти їм не рідний син, а приймальний, я сам приніс їм тебе немовлям з Кіферона, а мені тебе там віддав якийсь пастух "." Дружина! - Звертається Едіп до Іокаста. - Чи не той це пастух, який був при Лаіе? Швидше! Чий я син на самом деле, я хочу це знати! "Іокаста вже все зрозуміла." Не дознавайся, - молить вона, - тобі ж буде гірше! "Едіп її не чує, вона йде до палацу, ми її вже не бачимо. Хор співає пісню: можливо, Едіп - син якого-небудь бога або німфи, народжений на Кіфероне і підкинутий людям? Але ж бувало! Але ні. Приводять старого пастуха. "От той, кого ти мені передав в дитинстві ", - каже йому коринфський вісник. "Ось той, хто на моїх очах убив Лаія", - думає пастух.

Він чинить опір, він не хоче говорити, але Едіп невблаганний. "Чий був дитина? "- запитує він." Царя Лаія, - відповідає пастух. - І якщо це справді ти, то на горі ти народився, і на горі ми врятували тебе! "Тепер нарешті все зрозумів і Едіп. "Прокляття моє народження, проклятий мій гріх, проклятий мій шлюб! "- вигукує він і кидається до палацу. Хор знову співає: "Ненадійний людське велич! Нема в світі щасливих! Був Едіп мудрий; був Едіп цар, а хто він тепер? Батьковбивця і кровосмесітель! "З палацу вибігає вісник.

За мимовільний гріх - добровільна кара: цариця Іокаста, мати і дружина Едіпа, повісилася, а Едіп у відчаї, обхопивши її труп, зірвав з неї золоту застібку і встромив голку собі в око, щоб не бачили вони жахливих його справ. Палац розчиняється, хор бачить Едіпа з закривавленим обличчям. "Як ти наважився? .." - "Доля вирішила! "-" Хто тебе навчив? .. "-" Я сам собі суддя! " Убивці Лаія - вигнання, осквернителів матері - осліплення; "про Кіферон, про смертне роздоріжжі, про двубрачное ложе! ". Вірний Креонт, забувши образу, просить Едіпа залишитися в палаці: "Лише ближній має право бачити борошна ближніх". Едіп благає відпустити його у вигнання і прощається з дітьми: "Я вас не бачу, але про вас плачу ... "Хор співає останні слова трагедії:" Про співгромадяни фі-ванци! Ось дивіться: ось Едіп!/Он, загадок дозвільну, він могутній цар,/Той, на чия доля, бувало, кожен із заздрістю дивився! ../Отже, кожен повинен пам'ятати про останній нашому дні,/І назвати щасливим можна людину лише того,/Хто до самої до смерті не зазнав у житті бід ".

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl