Прощай, зброю. Ернест Хемінгуей

Прощавай, зброє! Роман (1929) Дія відбувається в! 915-1918 рр.. на італо-австрійському фронті.

Американець Фредерік Генрі - лейтенант санітарних військ італійської армії (італійською -- тому що США ще не вступили у війну, а Генрі пішов добровольцем). Перед наступом у містечку на плавні, де стоять санітарні частини, - затишшя, офіцери проводять час хто як вміє - п'ють, грають в більярд, ходять в публічний будинок і вганяють у фарбу полкового священика, обговорюючи при ньому різні інтимні речі.

У розташований по сусідству англійська госпіталь приїжджає молода медсестра Кетрін Барклі, у якої у Франції загинув наречений. Вона шкодує, що не вийшла за нього заміж раніше, не подарувала йому хоч трохи щастя.

За військам проноситься слух, що треба чекати швидкого наступу. Треба терміново розбити перев'язувальний пункт для поранених. Австрійські частини знаходяться близько від італійців - на іншій. боці річки. Генрі скрашує напруга очікування залицянням за Кетрін, хоча його бентежать деякі дивацтва її поведінки. Спочатку після спроби її поцілувати він отримує ляпас, потім дівчина сама цілує його, схвильовано питаючи, чи завжди він буде добрий до неї. Генрі не виключає, що вона трохи божевільна, але дівчина дуже гарна, і зустрічатися з ній краще, ніж проводити вечори в офіцерському публічному домі. На чергове побачення Генрі приходить грунтовно п'яним і до того ж сильно запізнюється -- втім, побачення не відбудеться: Кетрін не зовсім здорова. Несподівано лейтенант почуває себе незвично самотнім, на душі у нього моторошно і сумно.

Наступного день стає відомо, що вночі у верхів'ях річки буде атака, туди повинні виїхати санітарні машини. Проїжджаючи повз госпіталю, Генрі на хвилину вискакує побачитися з Кетрін, та дає йому медальйон із зображенням святого Антонія - на щастя.

Приїхавши на місце, він розташовується з шоферами в бліндажі; молоді хлопці-італійці дружно лають війну - якщо б за дезертирство не переслідували рідних, нікого б з них тут не було. Немає нічого гірше війни. Програти її - і то краще.

А що буде? Австрійці дійдуть до Італії, втомляться і повернуться додому - кожному хочеться на батьківщину. Війна потрібна тільки тим, хто на ній наживається.

Починається атака. У бліндаж, де знаходиться лейтенант з водіями, потрапляє бомба. Поранений Генрі намагається допомогти помираючому поруч шофера. Ті, хто вцілів, доставляють його до пункту першої допомоги. Там, як ніде, видно брудна сторона війни - кров, стогін, розкидані тіла. Генрі готують до відправки в центральний госпіталь - у Мілан. Перед від'їздом його відвідує священик, він співчуває Генрі не стільки тому, що того поранили, скільки тому, що тому важко любити.

Людини, Бога ... І все-таки священик вірить, що коли-небудь Генрі навчиться любити - душа у нього ще не вбита - і тоді буде щасливий. До речі, його знайому медсестру -- здається, Барклі? - Теж переводять у міланський госпіталь.

У Мілані Генрі переносить складну операцію на коліні. Несподівано для себе він з великим нетерпінням чекає приїзду Кетрін і, як тільки вона входить у палату, переживає дивне відкриття: він любить її і не може без неї жити. Коли Генрі вдається пересуватися на милицях, вони з Кетрін починають їздити в парк на прогулянку або обідають в затишному ресторанчику по сусідству, п'ють сухе біле вино, а потім повертаються до госпіталю, і там, сидячи на балконі, Генрі чекає, коли Кетрін закінчить роботу і прийде до нього на всю ніч і її чудові довге волосся накриють його золотим водоспадом.

Вони вважають себе чоловіком і дружиною, ведучи відлік подружнього життя з дня появи Кетрін в міланському госпіталі. Генрі хоче, щоб вони одружилися насправді, але Кетрін заперечує: тоді їй доведеться поїхати - як тільки вони почнуть залагоджувати формальності, за нею стануть стежити і їх розлучать. Її не турбує, що їх відносини ніяк офіційно не узаконені, девушку більше хвилює неясне передчуття, їй здається, що може статися щось жахливе.

Положення на фронті важкий.

Обидві сторони вже видихалися, і, як сказав Генрі один англійський майор, та армія, яка останньої зрозуміє, що видохлась, виграє війну. Після декількох місяців лікування Генрі наказано повернутися в частину. Прощаючись з Кетрін, він бачить, що та щось недоговорює, і ледве домагається від неї правди: вона вже три місяці вагітна.

У частині все йде як і раніше, тільки деяких вже немає в живих. Хтось підхопив сифіліс, хтось запив, а священик так само залишається об'єктом для жартів. Австрійці наступають.

Генрі тепер з рота верне від таких слів, як "слава", "доблесть", "подвиг" або "святиня", - вони звучать просто непристойно поряд з конкретними назвами сіл, річок, номерами доріг та іменами вбитих. Санітарні машини раз у раз потрапляють на дорогах у затори; до колон машин прибиваються відступали під натиском австрійців біженці, вони везуть у візках жалюгідний домашній скарб, а під днищами возів біжать собаки. Машина, в якій їде Генрі, постійно угрузає в бруді і нарешті застряє зовсім. Генрі і його підручні йдуть далі пішки, їх неодноразово обстрілюють. Врешті-решт їх зупиняє італійська польова жандармерія, беручи за переодягнених німців, особливо підозрілий здається Генрі з його американським акцентом. Його збираються розстріляти, але він з розгону стрибає в річку і довго пливе під водою. Набравши повітрю, пірнає знову і тікає від погоні.

Генрі розуміє, що з нього вистачить цієї війни, - наче річка змила з нього почуття обов'язку. Він покінчив з війною, каже собі Генрі. Він створений не для того, щоб воювати, а щоб їсти, пити і спати з Кетрін. Більше він не має наміру з нею розставатися. Він уклав сепаратний мир - особисто для нього війна скінчилася. І все-таки йому важко звільнитися від відчуття, яке буває і ми, хлопці, які втекли з уроків, але не можуть перестати думати про те, що ж зараз відбувається в школі.

Діставшись нарешті до Кетрін, Генрі ніби повернувся додому - так добре йому біля цієї жінки. Раніше в нього так не було: він знав багатьох, але завжди залишався самотнім. Ніч з Кетрін нічим не відрізняється від дня - з нею завжди чудово. Але від війни залишилася оскома, і в голову лізуть різні невеселі думки на кшталт того, що цей світ ламає кожного. А хто не хоче ламатися, вбивають. Вбивають самих добрих, і самих ніжних, і самих хоробрих - без розбору.

Генрі знає: якщо його побачать на вулиці без форми і дізнаються, то розстріляють. Бармен з готелі, де вони живуть, попереджає: вранці Генрі прийдуть заарештовувати -- хтось доніс на нього. Бармен знаходить для них човен і показує напрям, куди треба плисти, щоб потрапити до Швейцарії.

План спрацьовує, і всю осінь вони живуть в Монтре в дерев'яному будиночку серед сосен, на схилі гори. Війна здається їм дуже далекої, але з газет вони знають, що бої ще йдуть.

Наближається термін пологів Кетрін, з нею не все гаразд. Майже весь час Генрі і Кетрін проводять удвох - у них немає потреби в спілкуванні, ця війна наче винесла їх на безлюдний острів. Але ось вихід у світ, до людей стає необхідний: у Кетрін починаються сутички. Їй роблять кесарів розтин. Проте вже пізно -- змучений дитина народжується мертвим, вмирає і сама Кетрін. Ось так, думає спустошений Генрі, все `звичайно закінчуються цим - смертю. Тебе кидають у життя і кажуть тобі правила, і в перший же раз, коли застануть зненацька, вбивають. Нікому не дано сховатися ні від життя, ні від смерті.

***

Фредерік Генрі - Головна дійова особа роману, лейтенант. Хемінгуей досліджує генезис надломленої покоління, простежуючи процес становлення його життєвих цінностей. Лейтмотив такого становлення, що протікає в координатах гордої замкнутості в собі і навмисної відчуженості від всякого роду життєвої суєти (ця відчуженість майстерно аранжовані неповторною хемінгуеєвський стилістикою підкреслено безстороннього, чужого видимої емоційності розповіді), - категоричне неприйняття героєм Хемінгуея фальші і лицемірства в чому б то не було. Старайся - мабуть, не без причин - не згадувати про своєї заокеанської рідні американець Г., колись відправився на війну добровольцем і службовець в-чині лейтенанта в санітарному загоні італійської армії, яка, схоже, назавжди загрузла в млявому протистоянні австрійцям на півночі країни, аж ніяк не Мізантроп і не цинік, хоча часом і не проти прикинутися таким. Просто, багато чого побачивши за три фронтових року, він так само зневірився в офіціозної риториці рапортів і звітів, як і в сентиментальної нудотності затертих формул, у які прийнято наділяти інтимні почуття і устремління. Педантично дотримується правила завжди бути чесним з оточуючими і ніколи не брехати самому собі ( "Я знав багатьох жінок, але завжди залишався самотнім, буваючи з ними, а це - найгірше самотність "), знає толк в хорошій випивки, кухні та рибної ловлі, Г. одно щирий у спілкуванні з військовим лікарем Рінальді, до лиха терплячим полковим священиком, простими італійськими солдатами - шоферами санітарної автоколони і навіть ... коханої - Медсестрою-англійкою Кетрін Бар-клі.

Такий же, втім, як він сам, жертвою двох самообманом - засліплення міражність любов'ю (вона втратила обранця на фронті, так і не встигнувши скуштувати щастя плотського союзу) і міражність патріотизмом. Однак саме любов - до того ж щаслива, розділена, взаємна - стане ахіллесовою п'ятою хемінгуеевс-кого "лицаря без страху і докору ", до пори мислячої себе невразливим в шкаралупі свого уявного егоцентризму. Подарувавши Г. та його обраниці кілька місяців "несправедливої" любовного щастя посеред охоплені полум'ям Першої світової війни Європи, романіст залишить героя самотнім. Кетрін помре при пологах, загине і зачата в прифронтовій смузі дитина - дитя не освяченого церквою шлюбу двох неймовірно мужніх людей, які насмілилися творити життя в епіцентрі розтяглася на роки жахливої гекатомба.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://http://lib.rin.ru