Король-Олень. Гоцци Карло

КОРОЛЬ-ОЛЕНЬ Трагікомічна казка (1762) ДІЯ I Як-то в місто Сепендіпп прийшов великий маг і чарівник Дурандарте. Король цього міста, Дерамо, прийняв гостя з небувалою розкішшю і люб'язністю, за що вдячний чарівник відкрив йому два дивовижні магічні таємниці.

Як не сильний, був Дурандарте, за вироком бога фей Демогоргона йому довелося звернутися до Папуги, і вірний слуга Чіголотті відніс його до розташованого неподалік від Се-пендіппа Рончіслапскій ліс. Однак у належний момент Дурандарте обіцяв з'явитися, щоб покарати зраду, спричинене одним з його чудових подарунків.

Король Дерамо не одружений. Свого часу він розмовляв у потайному кабінеті з двома тисячами семистам сорока вісьмома принцесами і благородними дівчатами, але жодну з них не побажав бачити своєю королевою. Тепер хитрий перший міністр Тарталья наспівав йому, що, мовляв, народ незадоволений відсутністю спадкоємця престолу, можливі хвилювання ... Король погодився влаштувати нове випробування, до якого цього разу були допущені дівчата всіх станів.

Тарталья задоволений, що Дерамо послухав його доводів, бо він розраховує, що стане королевою його дочка Кларіче.

За жеребом їй випало першими йти у таємний кабінет, але Кларіче аж ніяк не рада і просить батька позбавити її випробування - вона любить Леандро, сина другого міністра Панталоне, і, крім того, їй не хочеться перебігати дорогу своїй кращій подрузі, сестрі Леандро Анджело, без розуму закоханої в короля. Тарталья, погрожуючи дочки отрутою, все-таки змушує її піти у таємний кабінет. Сказ його викликано не тільки непокірністю Кларіче, а й звісткою про любов до Дерамо Анджели - сам міністр давно вже горить бажанням дістати дівчину собі в дружини.

Анджела теж не хоче проходить випробування в потайному кабінеті, але у неї на те свої причини. Вона впевнена, що король відкине її і її любов, а такої ганьби і приниження їй не пережити.

Батько, Панталоне, і радий би позбавити Анджелу від тяжкої для неї процедури, але це, на жаль, не в його силах.

Ще одну претендентку на руку і серце являє собою сестра дворецького Смеральдіна. Ця особа не вражає красою і тонкістю обходження, зате цілком впевнена в успіху - Справді, ну хто зможе встояти проти її розкішного вбрання у східному смак і прочитаних до місця віршів Тассо і Аріосто? Багато хто намагався зрозуміти, в чому ж сенс випробування, але марно, бо ніхто, крім Дерамо, не знав про захованому в кабінеті чудовий подарунок мага Дурандарте - чарівному статуї, безпомилково викривали брехню і лицемірство жінок.

Звернені до Дерамо мови Кларіче статуя визнає щирим до тих пір, поки у відповідь на питання короля, не віддано чи вже її серце комусь іншому, вона не відповідає "ні".

Тут воно починає будувати гримаси, і Дерамо розуміє, що дівчина бреше.

Коли до кабінету входить Смеральдіна, вже перший її слова змушують статую корчитися від сміху. Самовпевнена особа `навіть гупає свідомість від нібито переповнюють її почуттів; її виносять.

Яке ж виявляється подив короля, коли протягом всієї його довгої бесіди з Анджело статуя не здригнулося жодним м'язом. Зворушений щирістю її слів про любов до нього, Дерамо скликає придворних і урочисто оголошує Анджелу своєю нареченою, а потім, щоб уникнути спокус, власноруч розбиває статуя.

Панталоне сповнений вдячності до повелителя за надану честь його дочки. Тарталья ж, хоч і будує задоволену міну, відчуває в серці пекельну лють і відчуває, що готовий на будь-які злодіяння.

ДІЯ II Тарталья на чому світ стоїть лає Кларіче за те, що вона відкрила королю свою любов до Леандро і тим самим не дозволила батькові стати королівським тестем і одночасно зруйнувала його, Тарталья, мрії про одруження на Анджело. Але все ж таки хитрий міністр сподівається, що ще не все для нього втрачено, і тому у відповідь на прохання Анджели і Леандро благословити їх союз умовляє молодих людей злегка почекати.

Ледве вийшовши з храму, де він поєднувався шлюбом з Анджело, Дерамо влаштовує веселу королівську полювання в Рончіслапском лісі. І ось вони виявляються у відокремленому місці удвох з Тарталья, який задумав недобре: убити короля, захопити місто і силою взяти в дружини Анджелу. Лише випадковість заважає йому вистрілити Дерамо в спину.

Будучи людиною проникливим, Дерамо зауважує, що в душі його міністра твориться щось недобре, і прямо запитує Тарталья, ніж той незадоволений. У відповідь хитрий царедворець приймається нарікати, що, незважаючи на тридцять років вірної служби, король не вважає його гідним повного своєї довіри, приміром хоча б - не повідав про чудесні, дари Дурандарте.

добросердечний Дерамо, бажаючи втішити Tap-талью, розповідає йому про другу з подарунків мага -- пекельному закляттям. Той, хто прочитає це закляття над тілом мертвого звіра або людини, помирає, а дух його переселиться в мертве тіло; ті ж чарівні слова дозволяють людині повернутися в колишню свою оболонку. На словах Тарталья шалено вдячний королю, а насправді в душі його вже дозрів диявольський план.

Коли Дерамо з Тарталья трапляється убити двох оленів, міністр умовляє короля продемонструвати дію закляття. Дерамо вимовляє його, переселяється в тіло оленя і тікає в ліс. Тарталья повторює закляття над неживим тілом короля - і ось він вже не перший міністр, а монарх.

Власний труп Тарталья обезголовлювали і закидає в кущі, а за Королем-Оленем споряджає погоню.

Зустрітий їм старий селянин, на своє нещастя, не бачив ніякого оленя, за що отримує від зухвалого Тарту-льі кулю і вмирає на місці.

Придворні вражені зміною, що сталася з їх благородним паном, його злостивістю і грубістю речей, але звичайно ж не можуть запідозрити підміни.

До сліз вражена зміною в дружині і Анджела.

Труффальдіно тим часом знаходить в лісі обезголовлене тіло Тарталья і приносить до палацу звістка про вбивство першого міністра. Тарталья використовує випадок дати волю своєму шаленого вподоби і велить кинути до в'язниці всіх, хто брав участь у полюванні.

У лісі Труффальдіно попався не тільки труп Тарталья, але і промовець Папуга. Маг Дуран-дарте - а це був саме він, сам злетів у руки Ловчая - порадив йому віднести себе до палацу до королеви, та, мовляв, щедро нагородить Труффальдіно за таку рідкісну птицю.

Дерамо, пішовши від погоні, натикається на тіло вбитого Тарталья старого і вирішує, що йому вже краще жити в людській подобі, ніж в тілі оленя. Він виголошує прокляття, і звертається до старого селянина.

ДІЯ III Труффальдіно приносить Папуги королеві, але, всупереч очікуванням мисливського, Анджела не відвалювався йому за птицю купу золота. На серці в Анджели сум'яття і туга, тому вона просить Труффальдіно вийти, а коли той починає стояти на своєму, навіть-що так не схоже на неї - погрожує викинути його з балкона. Поки вони лаються, з'являється стражник та на виконання наказу Тарталья вистачає Труффальдіно і тягне до в'язниці.

Дерамо в образі старого все-таки проникає до свого палацу і, знайшовши момент, заговорює з Анджело. Та спочатку приходить в жах, потім відчуває збентеження - адже, як не потворний старий, розмовляє він голосом чоловіка. Дерамо намагається переконати Анджелу в тому, що це і справді він. У промовах старого королева поступово розпізнає високі думки і почуття, такі властиві короля; остаточно її сумніви розвіюються, коли Дерамо нагадує про ранкове любу розмову між ними. Тепер, коли Анджела визнала в потворних старого короля, вони разом придумують, як повернути Дерамо його колишнє обличчя і покарати підлого першого міністра.

Деякий час через зустрівши Тарталья, Анджела вдає, що вона ось-ось готова змінити своє прохолодне ставлення і відповісти взаємністю - для цього не вистачає малого.

Тарталья готовий виконати все, що тільки попросить: наказує випустити з в'язниці невинно заточених туди Панталоне і Брігеллу, благословляє шлюб Кларіче і Леандро ... Третю ж прохання Анджели - показати дію заклинання Дурандарте і вселитися в мертвого оленя - Тарталья обіцяє тільки після того, як королева ощасливить його своїми ласками. Це не входить в плани Анджели з Дерамо; дівчина пручається, Тарталья силою тягне її в задні покої.

Не в силах винести такого видовища, Дерамо виходить з укриття і кидається на Тарталья. Той піднімає на короля меч і раптом чує гул землетрусу - це маг Дурандарте скидає пташине пір'я і постає у своєму теперішньому вигляді.

дотиком жезла чарівник повертає Дерамо його колишній вигляд, а Тарталья, викажи підлість і зраду, перетворює на потворне, рогате чудовисько. У люті і розпачі Тарталья благає, щоб його застрелили на місці, але з волі Дурандарте йому належить померти не від кулі, а від сорому та ганьби.

Не відразу проходить заціпеніння, що вразив всіх, хто бачив чудеса Дурандарте. Але тепер, коли зрада покаране і справедливість восторжествувала, пора починати приготування до веселого весільному бенкеті.

***

Брігелла -- персонаж італійської комедії дель арте, маска перший комічного слуги (Дзанні); одягнений в селянську білу полотняну куртку і довгі білі панталони, за пояс заткнуть кинджал, на обличчі темна волохата маска з стирчить в різні боки бородою. Як правило, він виступає разом з другим слугою (у Гоцци це Труффальдіно), складаючи з ним контрастну пару. Виходець із Бергамо, Б. говорить на грубуватому діалекті, поєднуючи простакуватість з гумором і дотепністю.

За традицією він, на відміну від другого Дзанні, хитрий, меткий, повинен вміти інтригувати, висміювати, водити за ніс. Виступає то в ролі непотрібного слуги, що кидає своїх господарів, як тільки ті потрапляють в біду і вже немає чим поживитися за їхній рахунок ( "Ворон"), то в ролі виконавчого капітана гвардії, який, дотримуючись наказу, віддає тільки що знайдену сестру на поживу гідрі, при цьому розмірковуючи в псевдофілософском дусі про тлінність життя, героїзм і розсудливості ( "Синє Чудовисько ").

Панталоне -- персонаж італійської комедії дель арте, маска перший старого з карикатурно довгою бородою, в чорному костюмі венеціанського купця. Ця маска у Гоцци зазнала найбільш значних змін. Традиційно П. - сварлива, влюбливий хтиві старий, який зберігає звички юнака. Він викликає сміх, зображуючи зрілу особу, яка мала б служити прикладом для інших, але веде себе, як хлопчисько.

П. скупий, розважливий і підозрілий, не пропускає нагоди похвалитися розумом і досвідченістю, і разом з тим він наївно довірливий і намагається здаватися молодим.

Гоцци перетворює П. в доброго, поважного венеціанця (у головного суперника Гоцци Гольдоні характер П. робить подібну еволюцію). У казках "Король-Олень", "Счастлівиеніщіе", "Дзеім, цар джинів "П. виступає в амплуа благородного батька, який виховав свою дочку в дусі жертовності і щирості і оберігає її від смутку і спокус. У фьябе "Жінка-Змія" П. - наставник царя Тіфліса Фаррускада, він по-старечому картає свого "синка" за необдуману одруження на феї, не боячись відвертими міркуваннями викликати невдоволення, і знижує пишномовні виливу царя кілька грубуватими коментарями.

Третя різновид амплуа П. - тип невдалого міністра, який потай не згоден з поведінкою царствених осіб, проте не наважується вголос висловлювати несхвалення. В "Турандот" він засуджує жорстокість примхливої тіранкі і щиро радіє успіхам Калафа, відгадати її загадки.

Тарталья -- персонаж італійської комедії дель арте, неаполітанська різновид Доктора, друга старого, карикатурного болонського вченого, одягненого в чорну мантію і в масці, що закривала пів-обличчя. Амплуа Т. схоже з Панталоне, він має ті ж вадами і недоліками, але Т. більш статичний. Він має міркувати без кінця, з приводу будь-якої мізерної репліки разражаясь градом безглуздих висловів та великовагових філософствувань, приправлених безліччю латинських цитат. Комічного ефекту сприяв порок заїкання (по-італійськи tartagliare -- заїкатися). Недоладність його промов вигравала і від того, що Т. говорив на болонському діалекті, малозрозумілу в інших провінціях; до того ж він часто впадав в пишномовний, пихатий стиль. Гоцци, як і у випадку з Панталоне, значно змінює і розширює амплуа Т. Особливо нетипова його роль у казці "Король-Олень", в якій Т. стає трагічним героєм і говорить віршами, як персонажі верхнього плану. Він - перший міністр короля Дерамо, шалено закоханий в прекрасну дочка другого міністра Панталоне Анджелу. Дерамо вирішує вибрати собі дружину; володіючи даром чарівника Дурандарте, він може розпізнавати нещирість жіночих зізнань. Т. мріє видати за короля свою дочка Кларіче, закохану в сина Панталоне Леандро, і жорстокими погрозами змушує її піддатися випробуванню, влаштований Дерамо. Останній, однак, зупиняє свій вибір на щиро любить його Анджело, і приголомшений Т., з'їдає "люттю, заздрістю, честолюбством і любов'ю", починає виношувати план помсти. Йому вдається вивідати таємницю другу дару Дурандарте -- чарівного слова вірша, за допомогою якого можна вселятися у мертве тіло іншої істоти. Дочекавшись, поки Дерамо, щоб показати силу закляття, перетворюється на Оленя, Т. приймає зовнішність короля і переслідує Анджелу, перелякану що відбулася з коханим зміною. У новому обличчі порок заїкання зіграв з Т. злий жарт. Втручання Дурандарте повертає королю і віроломний міністру їх первісний вигляд, і Т. в безсилій люті і в муках каяття вмирає. Єдиний раз у своїй драматургії Гоцци перетворив Т. в трагічного лиходія, зовсім далекого тому грубуватому комізм, який звично асоціюється з цією маскою. В інших випадках Т. виступає або в амплуа, близькому ролі Панталоне, тобто добродушного, простакуватого старого ( "Турандот", "Жінка-Змія"), або, щоб відтінити щирість і безкорисливість Панталоне і додати комізм цій парі, Гоцци робить Т. більш товстошкірим і прагматичним ( "Ворон", "Синє Чудовисько "). У двох казках Т. підноситься до ролі особи королівської крові: в "Зеленій пташці" він - король вигаданого міста Монте-ротонда, в фьябе "Любов до трьох апельсинів" - принц, син короля треф.

Труффальдіно -- персонаж італійської комедії дель арте, маска другого комічного слуги (Дзанні).

Він одягнений у костюм з клаптиків, на голові - шапка з заячі хвостиком, на обличчі чорна волосяна маска. На відміну від хитрого і швидкого першого слуги, Т. дурний і неповороткий, він - personaggio da far ridere, персонаж, що викликає сміх. Його жарти переривають патетичний діалог, твереза практичність і тривіальність протиставляються романтичної таємничості і патетізму головного дії, породжують шарж і пародію. Йому завжди повною мірою властивий грубуватий комізм. У казці "Дзеім, цар джинів" Т. грає роль жалісливого наглядача за Дугме, рабинею Дзе-лики і її невпізнанною сестрою. Дзеліка, всупереч власній природі, за вказівкою Дзеіма всіляко катує Дугме, перевіряючи її відданість. Т. обурюється на незрозумілу йому покірність рабині і жаліє її. Однак, отримавши наказ від Дзелікі будь-що домогтися зради Дугме в обмін на щедрі дари, Т. розмірковує про те, "дозволено бути жорстоким з-за подарунків ", і приходить до висновку, що дозволено. Роздуми Т. завжди витримані в наївно-простувато тоні, супроводжуються буффонних витівками і комічними рухами тіла. В "Синьому Чудовисько" Т. під впливом чар забуває свою кохану Смеральдіну і переймається пристрастю до порочної дружині царя Фанфура Гулінді. Їх діалоги пародіюють сцени з патетичних трагедій. У "Зеленої пташці" Гоцци перетворює Т. в персонажа побутової комедії, виділяючи окремі риси його характеру: ненажера, поганий слуга, нахабний лицемір, він проганяє з дому двох дітей-підкидьків, яких виховувала його дружина Смеральдіна, заявивши їм, що не може більше їх утримувати, а його бідність (який помилково перебільшена) не допускає героїзму.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl