Золотий горщик. Гофман Е.Т.А.

ЗОЛОТИЙ ГОРЩИК Повість-казка (1814) У свято Вознесіння, о третій годині пополудні, у Черних воріт у Дрездені студент Ансельм по одвічному своєму невдачі перекидає величезний кошик з яблуками - і чує від старої торговки страшні прокляття, і загрози: "Потрапиш під скло, під скло!" Розплатившись за свою помилка худим гаманцем, Ансельм, замість того щоб випити пива і кави з лікером, як інші добрі городяни, йде на берег Ельби оплакувати злу долю - Всю молодість, все що звалилися надії, всі бутерброди, що впали маслом вниз ... З гілок бузини, під якою він сидить, лунають дивні звуки, ніби дзвін кришталевих дзвіночків. Піднявши голову, Ансельм бачить трьох чарівних золотисто-зелених змійок, обвівшіх гілки, і наймиліша з них з ніжністю дивиться на нього великими синіми очима. І ці очі, і шелест листя, і сонце, що заходить - все говорить Ансельм про вічну любов. Бачення розсіюється так само раптово, як воно виникло. Ансельм в тузі обнімає стовбур бузини, лякаючи і видом своїм, і дикими речами які гуляють у парку городян. На щастя, неподалік виявляються його добрі знайомі: реєстратор Геербранд і конректор Паульман з дочками, що запрошують Ансельма прокататися з ними на човні по річці і завершити святковий вечір вечерею в будинку Паульмана.

Молодий людина, по загальній думці, явно не в собі, і виною всьому його бідність і нещаслива. Геербранд пропонує йому за пристойні гроші найнятися писарем до архіваріуса Ліндгорсту - у Ансельма талант каліграфа і художника, і як раз такої людини шукає архіваріус для копіювання манускриптів зі своєї бібліотеки.

На жаль, і незвичайна обстановка в будинку архіваріуса, і його дивовижний сад, де квіти схожі на птахів і комах, - як квіти, нарешті, і сам архіваріус, що є Ансельм то у вигляді злого піжони в сірому плащі, то в обличчі величного сивобородого царя, - все це ще глибше занурює Ансельма в світ його мрій. Дверний молоток прикидається старою, чиї яблука він розсипав у Черних воріт, знову вимовляє зловісні слова: "Бути тобі вже в склі, в кришталі !.."; шнурок дзвінка перетворюється на змію, що обвиває бідолаху до хрускіт кісток. Щовечора він ходить до куща бузини, обіймає його й плаче: "Ах, я люблю тебе, змійка, і загину від смутку, якщо ти не повернешся! "День проходить за днем, а Ансельм все ніяк не приступить до роботі. Архіваріус, якому він відкриває свою таємницю, нітрохи не здивований. Ці змійки, повідомляє архіваріус Ансельм, мої дочки, а сам я - не смертний людина, але дух Саламандра, скинутий за непослух моїм повелителем Фосфором, князем країни Атлантиди. Той, хто одружується на одній з дочок Саламандра-Ліндгорста, отримає в придане Золотий горщик. З горщика в хвилину заручення проросте вогненна лілея, юнак зрозуміє її мову, спіткає все, що відкрито безтілесним духам, і зі своєю коханою стане жити в Атлантиді. Повернеться туди і той, що нарешті прощення Саламандра.

Сміливіше за роботу! Платою за неї будуть не тільки червінці, а й можливість щоденно бачити синьооку змійку серпентини! ... Давно не бачила Ансельма дочка конрек-тора Паульмана Вероніка, з якою вони колись мало не щовечора музикували, мучиться сумнівами: чи не забув він її? Чи не охолов чи до неї зовсім? Але ж вона вже малювала у мріях щасливе подружжя! Ансельм, дивись, розбагатіє, стане надвірним радником, а вона - надвірної радницею! Почувши від подруг, що в Дрездені живе стара ворожка фрау Рауерін, Вероніка звертається до тієї за порадою. "Залиш Ансельма, - чує дівчина від відунів. - Він поганий чоловік.

Він потоптав моїх діток, мої наливні яблучка. Він зв'язався з моїм ворогом, злим старим. Він закоханий в його дочку, зелену змійку. Він ніколи не буде надвірним радником ". У сльозах слухає Вероніка ворожку і раптом впізнає в ній свою няньку Лізу. Добра нянька втішає вихованку: "Постараюся допомогти тобі зцілити Ансельма від ворожих чарів, а тобі - потрапити до надвірні радниці ".

Холодної, непогожої вночі ворожка веде Вероніку в поле, де розводить вогонь під котлом, в що летять з мішка старої квіти, метали, трави і звірята, а слідом за ними - локон з голови Вероніки і її колечко. Дівчина невідривно дивиться в киплячу вариво - і звідти є їй обличчя Ансельма. В ту ж мить над її головою лунає громове: "Гей, ви, сволочи! Геть, мерщій!" - Стара з виттям падає на землю, Вероніка позбавляється відчуттів. Прийшовши в себе вдома, на своїй канапі, вона виявляє в кишені наскрізь мокрого плаща срібне люстерко-то, яке було минулої ночі відлите ворожкою. З дзеркальця, як недавно з киплячого котла, дивиться на дівчину її коханий. "Ах, - скаржиться він, - Чому вам завгодно часом звиватися, як змійка! .. "Між тим робота у Ансельма в будинку архіваріуса, не ладівшаяся спочатку, все більше йде на лад. Йому легко вдається не тільки копіювати самі вигадливі манускрипти, але і розуміти їх сенс. У нагороду архіваріус влаштовує студенту побачення з серпентини.

"Ти володієш, як тепер висловлюються, "наївною поетичною душею, - чує Ансельм від доньки чарівника. - Ти гідний і моєї любові, і вічного блаженства в Атлантиді! "Поцілунок обпікає губи Ансельма. Але дивно, в усі наступні дні він думає про Вероніці. Серпентини - його мрія, а Вероніка - саме живе, реальне, що було коли-небудь його очам! Замість того щоб іти до архіваріуса, він відправляється в гості до Пауль-ману, де проводить весь день.

Вероніка - сама веселість, весь її вигляд випромінює любов до нього. Невинний поцілунок украй протвережує Ансельма. Як на гріх, є Геербранд з усім, що потрібно для приготування пуншу. З першим ковтком старанність та чуда останніх тижнів знову повстають перед Ансельмом. Він марить вголос про серпентини. Слідом за ним несподівано і господар Геербранд приймається крики: "Хай живе Саламандр! Хай згине стара! "Вероніка переконує їх, що стара Ліза неодмінно здолає чарівника, а сестриця її в сльозах вибігає з кімнати. Божевільний будинок, та й годі !..

На ранок Паульман і Геербранд довго дивуються своєму буяння. Що стосується Ансельма, то він, прийшовши до архіваріуса, був жорстоко покараний за легкодуха зречення від любові. Чарівник заточив студента в одну з тих скляних банок, що стоять на столі в його кабінеті. По сусідству в інших банках - ще три школяра і два писаря, також що працювали на архіваріуса. Вони паплюжать Ансельма ( "Божевільний уявляє, ніби сидить в склянці, а сам стоїть на мосту й дивиться на своє відображення в річці! ") і заодно і недоумкуватому старого, обсипали їх золотом за те, що вони малюють для нього каракулі.

Від їх глузувань Ансельма відволікає бачення смертного бою чарівника зі старою, з якого Саламандр виходить переможцем. У мить урочистості перед Ансельмом є Серпентини, сповіщаючи йому про дароване прощення. Скло лопається - він падає в обійми синьоокий змійки ...

В день іменин Вероніки в будинок Паульмана приходить новоспечений надвірний радник Геербранд, пропонуючи дівчині руку.і серце. Недовго думаючи, вона погоджується: хоч частково так збулося пророкування старої ворожки! Ансельм - судячи з того, що з Дрездена він зник безслідно, - знайшов вічне блаженство в Атлантиді. Ця підозра підтверджує отримане автором листа архіваріуса Ліндгорста з роздільною здатністю зрадити публічному розголосу таємницю його чудесного існування в світі духів і з запрошенням завершити повість про Золотому горщику в тій самій блакитний пальмової залі його будинку, де трудився достославний студент Ансельм.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl