Генріх фон Офтердінген

Генріх ФОН ОФТЕРДІНГЕН Роман (опублікований в 1802) Твір складається з двох частин. Перша, завершена, називається "Очікування". Двадцятирічному Генріха, учневі капелана, сниться сон про те, що він блукає по темному лісі, виходить до горах і в печері знаходить непередаваною краси синя квітка. Блакитний квітка - Це символ німецької романтичної поезії, іншими словами - чистої поезії і досконалої життя. Йому не вдається додивитися свій сон до кінця, оскільки до нього в кімнату заходить мати і будить його.

Трохи пізніше Генріх залишає Тюрінгію, дім свого батька, і разом з матір'ю їде в Аугсбург, на її батьківщину.

Вони подорожують у супроводі купців, теж прямують до Південної Німеччини.

Генріх, якому визначено стати великим поетом, з трепетом прислухається до розповідями своїх подорожніх про поетів і про їх влади над душами всіх живих істот. Купці знайомлять його з двома легендами. В одній з них мовиться про те, як колись, в далекі часи, одному славетному поетові та співакові загрожувала загибель від руки жадібних до його скарбів власників корабля, на якому він плив по моря. Однак його пісні так потрясли морських тварин, що вони врятували йому життя і повернули відібрані у нього скарби. В іншій легенді мова йде про двір освіченого, які сприяють поезії короля і його дочки, яка одного разу покинула рідну домівку і цілий рік ховалася від батька, живучи в лісі з коханим людиною. Через рік її коханий своїми піснями і грою на лютні настільки оволодів серцем її батька, що той дарував їм обом прощення і прийняв в обійми їх і новонародженого - свого онука.

Через кілька днів подорожні зупиняються в замку старого воїна і стають свідками підготовки до нового хрестового походу. У його ж володіннях Генріх знайомиться з молодий, привезену зі Сходу полонянкою Зу-леймой. Вона тужить далеко від батьківщини і оплакує свою безрадісну долю.

Покинувши замок, Генріх зі своїми супутниками незабаром зупиняється в передгірській селі, де знайомиться зі старим рудокопів. Той розповідає їм про своє життя, про метали і мінералах, прихованих в надрах землі. Під його проводом вони відвідують в горах цілу галерею печер, де знаходять останки доісторичних тварин і знайомляться з відлюдником, який Після славної і насиченою військовими подвигами молодості віддалився від людей для відпочинку, пізнання внутрішнього життя своєї душі і вивчення історії. Отшельник показує їм свої книги. В одній з них Генріх виявляє печеру, самого себе, а поруч - відлюдника і старого, і все одягнені в незвичну одяг, а написи зроблено незрозумілою йому мовою.

Поступово він знаходить на інших сторінках опис східної жінки, своїх батьків і багатьох інших відомих йому людей.

Ознайомившись за час своєї подорожі по країні з деякими таємницями історії та надр землі, Генріх фон Офтердінген нарешті прибуває в Аугсбург, до свого діда -- старому Шва-Нінг.

У будинку у діда Генріх знайомиться з поетом Клінгсором, величавою людиною, зображення якого він вже бачив у книзі відлюдника, і його дочкою Матильдою.

Між молодими людьми з першого ж погляду спалахує любов, а незабаром вони стають нареченим і нареченою.

Клінгсор керує духовним становленням юного Генріха. Він розмовляє з ним про поезію, про його внутрішній світ і про найбільш доцільний і природному "користуванні" своїх душевних сил. Закликає його вдосконалювати розум, а також осягати закономірність що відбуваються у світі подій, проникати в "сутність" будь-якої справи, будь-якого явища, щоб душа в підсумку стала уважною і спокійною. Необхідно також, щоб душа була щирою, а щира душа подібна до світла, вона так само проникливо, могутня і непомітна, як світло.

Генріх Клінгсору розповідає про свою подорож, і вся його мова, її устрій і образність, свідчать про те, що молода людина народжена бути поетом.

На переконання Клінгсора, в поезії немає нічого незвичайного, вона є "основна властивість духу людського ".

Увечері у час бенкету Клінгсор на прохання Генріха розповідає гостям символічну казку про перемогу поезії над розсудливістю. Ця історія передбачає те, про що повинна піти мова у другій частині роману. У казці йдеться про королівство Арктур і про прекрасною Фрее, його дочки, про Ерос і його молочної сестрі Байці, а також про їх хресної матері Софії.

Друга частина роману (її Новаліс не встиг закінчити) називається "Звершення". Починається вона з того, що Генріх в образі мандрівника у стані відчаю, в яке він впав після смерті Матільди, блукає по горах. Перед ним внизу розстеляється Аугсбург, далеко блищить таємниче потік. Осторонь він наче бачить ченця, що стоїть на колінах перед дубом. Йому здається, що це старий придворний капелан.

Однак, підійшовши ближче, він усвідомлює, що перед нею всього лише скеля, над яким схилилося дерево. Раптом дерево починає тремтіти, камінь глухо гуде, а з-під землі доноситься радісний спів. Чути голос, який просить Генріха зіграти на лютні та заспівати пісню, він обіцяє, що тоді з'явиться дівчина, яку він повинен взяти з собою і не відпускати від себе. Генріх дізнається голос Матильди. У листі дерева перед ним виникає бачення його коханої, яка з усмішкою/ласкаво на нього дивиться. Коли бачення зникає, разом з ним з його серця йдуть всі страждання і турботи. Не залишається нічого, окрім тихого томління і смутку. Проходить біль втрати.

Генріх починає співати і не помічає, як до нього підходить дівчина і веде його з собою. Вона знайомить його із старим, якого звуть Сильвестр, він лікар, але Генріху здається, що перед ним старий рудокоп.

Виявляється, що давним-давно старого відвідав батько Генріха, в якому Сильвестр побачив задатки скульптора, і познайомив його з дорогоцінним спадщиною стародавнього світу. Однак його батько не послухався заклику своєї істинної природи. Раціональне ставлення до навколишньої дійсності пустило в ньому дуже глибоке коріння. Він став всього лише майстерним ремісником.

Старий бажає, щоб Генріх повернувся у своє рідне місто. Однак Генріх каже, що краще дізнається свою батьківщину, подорожуючи по різним. країнам, і взагалі, люди, багато подорожуючі, відрізняються від інших більш розвинутим розумом та іншими дивними властивостями і здібностями. Вони ведуть бесіду про добро і зло, про причини зла.

Новаліс НЕ встиг завершити цю другу частину, в якій хотів висловити суть поезії. Чи не встиг він і оформити свою думку про те, що все на світі: природа, історія, війна, повсякденне життя, - все перетворюється на поезію, оскільки вона і є дух, оживляють все, що існує в природі: У другій частині Генріху належало більш повно ознайомитися з навколишнім світом. Він повинен був потрапити до Італії, брати участь у військових діях, при дворі імператора зустрітися з сином Фрідріха II і стати його близьким другом, побувати в Греції, здійснити подорож на Схід, аж до Єрусалиму, потім повернутися в Тюрінгію і разом з Клінг-сором прийняти участь у знаменитого поета-. зації турнірі. Продовження роману повинно було перетворитися на міфологічне, сповнене символіки оповідання, в якому всі: тварини, рослини, і каміння - повинно було розмовляти і зазнавати чарівні перетворення. Матильди, вже після своєї смерті, у вигляді різних жінок треба часто зустрічати Генріха, який нарешті наяву мав зірвати "синя квітка", побачений одного разу уві сні.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl