Пушкін: Будиночок в Коломиї

Починається твір ліричним відступом про переваги чи недоліки тієї чи іншої форми віршування. Заявивши, що йому "чотиристопний ямб набрид ", автор вирішує взятися за" октаву ". Поскаржившись, що нині більшість поетів гребують дієслівної римою, автор вирішує "відтепер в рими брати дієслова ". Таким чином, Пушкін нарочито принижує значення поетичної техніки, тим самим показуючи її підлегле значення по відношенню до висловлюваною думкам. Поезія, по Пушкіну, як життя, прекрасна в будь-яких своїх проявах - якщо вона гармонійна, якщо відображає буття, енергію і радість життя. Мені рими потрібні; все готовий зберегти я, Хоч весь словник; що склад, то й солдат - Усі придатні в лад: у нас же не парад. Сановний принцип поезії, а саме - відображення життя у всій її повноті, чітко висловлено поетом. Поетична техніка є лише засобом, що відображає життя, а не чимось застиглим і самоцінним: Трохи відпочинемо на цій точці. Що? перестати або пустити на пе? ... Зізнаюся вам, я в п'ятистопний рядку Люблю цезуру на другій стопі. Інакше вірш то в ямі, то на купині, І хоч тепер лежу на канапі, Усе здається мені, ніби в тряскою бігу За мерзлій ріллі мчу я на возі. Що за біда? Чи не все ж гуляти пішки За невському граніту иль на балі Лощіть паркет або скакати верхи У степу киргизької. Поплетусь-ка дале, Зі станції на станцію кроки, Як говорять про те оригіналі, Який, не годуючи, на рисаку Приїхав з Москви до Неве-річці. Переходячи безпосередньо до оповідання, оповідач повідомляє, що років вісім тому у Покрови у халупі жила з дочкою "одна вдова". Далі оповідач повідомляє, що в даний час халупи вже немає, що на її місці побудували триповерховий будинок, тобто пародіює характерний прийом сентіменталістов і романтиків - надавати всьому оповіданню відтінок меланхолійного спогади (тобто "історичний" антураж займає місце "місцевого колориту"). Оповідач розповідає про події як про давно пройшов і вже майже стертий з пам'яті людей: Дні три тому туди ходив я разом з одним знайомим перед вечерком. Лачужкі цієї немає вже там. На місці Її побудований триповерховий будинок. Я згадав про стареньку, про наречену, Бувало, тут сиділи під вікном, Про той час, коли я був молодший, Я думав: чи живі вони? - І що ж? Мені стало усно: на високий будинок Дивився я косо. Якщо в цю пору Пожежа його б охопив колом, То мою б озлобленому погляду Приємно було полум'я. Дивним сном Буває серце повно, і багато дурниці Приходить нам на думку, коли бредемо Одні або з товаришем вдвох. Однак останні рядки надають пародійне звучання всьому уривку: меланхолійні спогади просто оголошуються дозвільних нісенітницею та пустою балаканиною, хоча рас сказчік тут же обмовляється, заявляючи, що "хто балакучий, того чутка прославить" і що йому "доктором заборонена Смуток".

Потім оповідач повідомляє, що дочка бабусі мала "смак освічений", вміла грати на гітарі і співала: "Стогне сизий голубе", попутно оповідач нарікає на Смуток російських пісень: Фігурне иль буквально: всій сім'єю, Від візника до першого поета, Ми всі співаємо сумно. Сумний вої Пісня російська. Відома прикмета! Почавши за здоров'я, за упокій Зведемо як раз. Сумом зігріта Гармонія і наших муз, і дев. Але подобається їх жалібний наспів. Дівчину звали Параша, вона вела господарство, тобто "вміла мити й прасувати, шити і плести ", і стежила за Стряпуха, як та варить гречану кашу. Автор вміло відтворює романтіческісентіментальний антураж: Зимою віконниці закривалися рано, Але влітку до ночі розчинено Все було в будинку. Бліда Діана Дивилась довго дівчині у вікно. (Без цього жодного роману Не обійдеться; так заведено!) Бувало, мати давним-давно хропів, А дочка - на місяць ще дивилася. Дочка слухає нічні крики котів і сумує. "По неділях, літом і зимою" мати ходила з донькою на богослужіння. Туди ж ходить якась графиня в "красі гордовитої і суворою ". Оповідач порівнює її з парашею: Вона страждала, хоч була прекрасна І молода, хоч життя її текла В розкішній млості: хоч була підвладна Фортуна їй; хоч мода їй несла Свій кадило, - вона була нещаслива. Блаженнее стократ її була, Читач, нова знайома ваша, Проста, добра моя Параша. Коса зміей на гребені роговому, З-за вух зміею кучері руси, Косиночка хрест-навхрест иль вузлом, На тонкої шиї воскові намиста - Наряд простий, але перед її вікном Все ж їздили гвардійці чорновусі, І дівчина спокушати вміла їх Без допомоги нарядів дорогих. Раптово помирає Стряпуха, і вдова з дочкою починають шукати нову. Параша йде на пошуки, відсутній майже цілий день, потім повертається з якоюсь дівчиною і представляє її як Стряпуха. Мавра (ім'я куховарки) погоджується на мінімальну оплату. Незабаром з'ясовується, що нова Стряпуха погано готує і не вміє шити. У неділю мати з дочкою йдуть до обідні, Мавра залишається вдома. По дорозі вдову долають сумніви: чи не обікраде Чи їх часом нова Стряпуха. Вона повертається додому і бачить як куховарка голиться, "перед люстерком Параші чинно сидячи". "Куховарка", закриваючи особа, кидається навтьоки. Коли приходить Параша, мати їй розповідає про те, що сталося. Параша закраснелась чи ні, Сказати вам не вмію, але Маврушкі З тих пір як не було, - пропав і слід! Пішла, не взявши на сплату ні шеляга І не встигнувши наробити важливих бід. У червоній дівчата і у старенької Хто заступив Маврушу? Зізнаюся, Не відаю і закінчити поспішаю. - "Як, хіба все тут? Жартуєте!" -- "Їй-богу". - "Так ось куди октави нас вели, нащо ж таку підняли тривогу, скликали рать і з похваляннями йшли? Завидну ж ви обрали дорогу! Невже інших предметів не знайшли? Та чи немає хоч у вас моралі? " - "Ні ... або є: хвилиночку терпіння ... Ось вам мораль", на думку Здається, куховарка даром наймати небезпечно; Хто ж народився чоловіком, тому рядитися в спідницю дивно і даремно: Коли-небудь доведеться ж йому Голити бороду собі, що незгодне З природою дамської ... Більше нічого Чи не молодий з розповіді мого ". Таким чином, епічний розмах, що задається з самого початку настільки ретельним підбором образотворчих засобів, виявляється всього лише містифікацією, ще однією пародією на загальноприйняті стереотипи.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://ilib.ru/