Конрад Валленрод. Міцкевич Адам

Конрад Валленрод Історична повість Романтична поема (1828) У прозовому передмові до поеми автор зауважує, що описує ті давні часи, коли язичники-литовці билися з головним своїм ворогом - Тевтонським орденом, підкорили Пруссію.

1391 В Марієнбурга з'їжджаються лицарі, щоб обрати голову ордена. Частіше за інших вимовляють тут ім'я Валленрода - чужинця, подвигами своїми прославив орден по всій Європі. "Не тільки грізної військової відвагою він звеличив звання хрестоносця: але, зневажаючи життєві блага, він у християнській доблесті вознісся ". Лицар цей" своєї зброї і честі не продавав ворогуючим баронам. У монастирі, спокус не торкаючись, чужа світла, він проводить юність: йому чужі і дзвінкий сміх красунь, і пісень менестрелів сладкострунность ".

У людини цього, не старого роками, але похмурого, сивого і блідого, є єдиний друг - святий чернець Хальбан, його повсякчасний сповідник.

Іноді Конрад співає пісню на невідомому мовою, і в очах у лицаря стоять сльози, а дух летить у край спогадів. І немає в цій пісні ні веселощів, ні надії ...

А у вежі замку живе затворниця Млада. Років десять тому прийшла вона невідомо звідки в Марієнбурга і "в башту добровільно укласти. Тепер з високого віконця затворниця волає: "Конрад! Магістром ставши, твій обов'язок -- їх знищити! "Лицарі, чуючи ці слова чужою мовою, розуміють лише ім'я "Конрад". Це "неба вказівку", проголошує Хальбан, і Конрада обирають великим магістром.

Усі сподіваються, що Валленрод скоро підкорить Литву. Але він "звичай предків зухвало порушує ": закликає лицарів відмовитися від військової слави і багатства. "Так буде доброчесність нашою славою!" А біля стін замку вже нишпорять литвини. Конрад ж ночами ходить до башти і тихо розмовляє з усамітнюючись. Вона співає, як звернув її, красуню язичницю, лицар-християнин у свою віру і захопив в чужу країну.

Конрад страждає: навіщо нещасна пішла за ним?! Але вона, приголомшена зухвалим планом Конрада - "в німецькому замку таємно з'явитися і,/помстою вразивши їх стан німецька,/за прикрості народу розплатитися ", - хотіла бути поблизу від коханого. Валленрод дорікає затворницю: коли-то він, гірко плачу, розлучився з нею - і зі своїм щастям - "для кривавих задумів і бунтівних ". І ось тепер, коли він готовий нарешті помститися" ворогам заклятим ", її поява підірвало його сили. Хальбан обсипає Конрада докорами. Валленрод треба виступати в похід, а він не може покинути улюблену.

Конрад бенкетує з Вітольдом, який, борючись за владу в Литві, прийшов просити допомоги в ордену. Старий литвин співає пісню, соромом зрадників, переметнувся до німців. Засоромилися, Вітольд "плащем закрився і в чорне роздуми занурився ". Старий же розповідає про юного литвина, якого дитиною захопили в полон німці, нарекли Вальтером Альфою і зробили хрестоносцем. Великий магістр Венріх любить його, як рідного сина. Але в литовському серце ховалася туга за батьківщини, ненависть до німців. Юнак сходиться зі старим співаком-литвином; той розповідає сироті про вітчизну і розпалює в ньому ненависть до її ворогів. Старий велить юнакові: "Залишайся у німців,/учись у них ратному справі/і входи до них в довіру ... "Але в першому ж бою з Литвином юнак спрямовується до одноплемінникам і розповідає свою історію князю Кястуту і його доньці, "божественно юної" Алдон. Незабаром молоді люди закохуються один в одного, і князь одружує їх. Але Вальтер, "благородний душею, не був щасливий в сім'ї,/так як не було щастя у вітчизні ". Німці наступають, і Вальтер боїться, що вони захоплять всю Литву. Звільнивши Алдон від шлюбного обітниці, він крадькома йде до німців, щоб зруйнувати орден зсередини.

Після бенкету Вітольд змінює союзникам-німцям, його люди громлять німецькі замки. Конрад вимушений вести жадають помсти хрестоносців до Литви. Повертається він зимою з залишками розбитої армії. Знаменитий полководець Валленрод занапастив на цей раз все своє військо. Обличчя великого магістра похмуро, але очі блищать.

У підземеллі збирається таємна рада ордена. Один з дванадцяти суддів у масках заявляє, що граф Валленрод відправився колись до Палестини і незабаром зник, а якийсь лицар з його почту, прибувши до Іспанії, назвався ім'ям свого пана якого, мабуть, вбив. Прославившись в Іспанії, де відважно громив він маврів, самозванець з'явився в Марієнбурга. Дванадцять суддів у чорному одноголосно виносять зраднику смертний вирок.

виконав клятву Альф поспішає до Алдон. Він більше не хоче мститися - "німці теж люди "-і кличе улюблену до Литви, щоб почати життя спочатку. Але пізно! Престаріла Алдон не вирішується здатися чоловіку на очі. Незабаром Альф чує за своєю спиною вигук: "Горе, горе, горе!" Так таємний рада закликає засуджених готуватися до смерті.

Альф прощається з Алдон. Вночі вбивці ломляться у його спокій, і лицар осушує чашу з отрутою. А старий Хальбан залишається жити, щоб усім розповісти про подвиг героя. "Одним ударом стоголове я знищив гідру!" - Гордо каже Альф ввірвалися до нього лицарів і вмирає. Побачивши, що у вікні його погасла лампа, з криком падає замертво у своїй вежі Алдон.

В "пояснення" Міцкевич зазначає, що Валленрод дійсно поставив орден на межу загибелі і сам помер при досить загадкових обставин. Чи не був він тим німецьким лицарем Вальтером фон Стадіоном, який, потрапивши в полон до литовцям, одружився на дочки Кястута і таємно поїхав з нею з Литви?

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lib.rin.ru/cgi-bin/index.pl