Без мови . Короленко В.Г.

Волинська губернія - сторона спокійна, тиха, трохи навіть сонна. Городок Хлібне нагадує селище, а поряд село Лозіщі і всі мешканці у ньому -- Лозинський, тому у багатьох прізвиська - звірі, птахи, візник, колесо. Ходили чутки, що були лозіщане "реєстровими козаками", за щось подаровані дворянством. Але тепер жителі закопали в землю свої при-вілегіі і жили ні міщанами, ні мужиками, говорили по-малоросійський, але з волинським говором з домішкою російських і польських слів, сповідували греко-уніатську віру, а потім були зараховані до православ'я. Вони чистіше селян, геть усі грамотні, про них говорили - гордія. Згадуючи про минуле, лозіщане незадоволені цим.

Осипу Лозинському жилося погано: землі мало, оренда важка, господарство бідне. Він одружений, але дітей ще немає. Подумавши, що дітям доведеться складніше, Осип "Взяв ноги за пояс і пішов шукати щастя". Він виявився одним із небагатьох, хто не пропав і знайшовся, "видно, був людиною з головою" ... Через рік або два після його відходу в Лозіщі прийшов лист з великою рудою маркою, який і не бачили тут. Лист перечитали багато: писар, учитель, священик, поки, нарешті, воно не потрапило адресатові: Катерині Лозинської, дружині Йосипа Голоблі, в Лозіщах. Лист прийшов з Америки, з губернії Міннесота. У ньому повідомлялося, що Осип не пропав, працює в "Фарма", але незабаром сподівається сам стати господарем. Втім, в Америці та працівнику краще, ніж "іншому господареві в Лозіщах. Свобода в цій країні велика. Землі багато, гладкі корови, коні, як бики. Людей з головою і руками поважають і цінують ". Лозинський уже брав участь у виборах президента країни ... Тільки нудно йому без дружини, тому він накопичив гроші на квиток, який і посилає в листі. За цим квитком повезуть Катерину безкоштовно по всіх землях, варто їй дістатися до німецького міста Гамбурга. Читаючи листа, люди розуміли, заплачено за квиток Лозинським чимало грошей, а це значить не пропав він, а відшукав свою частку. Писар довго розмірковував, перш ніж віддати Катерині лист із квитком. Хотів сам скористатися, але квиток був іменний, жіночий.

Взявши листа, Катерина розплакалася, "і від радості теж плачуть". Жінка боялася відправлятися в невідомість. Вона втратила свідомість, тому довелося брату "Матвія Лозинському, на прізвище Дишель, нести її на руках в її хату". Про життя в Америці по селу ходили різні чутки і, здавалося, не залишиться жителів, всі кинуться за щастям. Але поговорили і забули, крім двох: брата Катерини Матвія і його друга Івана Лозинського Дими. Дізнавшись про їх плани, люди сміялися: "Та де ж тобі, Матвій, в таку далечінь забиратися? Ти дурний, а Іван слабкий. Та вас там в Америці гуси затопчуть ". Але Дишель вирішив не відставати від сестри. "Так і поїхали втрьох у далеку дорогу ... "Довго вони подорожували, нарешті прибули до Гамбург і відразу пішли на пристань, там штовханина, не пробитися. Маленький катерок перевозить пасажирів з пристані на океанський пароплав. Лозіщане відразу зрозуміли, що він відправляється до Америки. Дишель всіх розштовхав, пробилися до сходнями. Катерину пропустили по квитку, а чоловіків затримали, хоча вони совали гроші - не безкоштовно збиралися їхати. Катерина перебралася на пароплав, незабаром він поплив. Лозіщане остовпіли, ніяк не могли збагнути, що їм робити. Контролер, який затримав їх на пристані, запросив пити "шнапс", тільки це і зрозуміли з його незрозумілого белькоту. В кабаке бідолаги зустріли земляка, який пояснив, що треба було купити квиток. Через тиждень відправляється ще один пароплав з емігрантами до Америки, буде пароплав і раніше, але квитки на нього дорожче. Дишель хоче наздогнати сестру, тому вирішує взяти квитки саме на цей пароплав. На наступний день вони відпливли із Гамбурга.

Плавання по морю вразило лозіщан. Вони вперше бачили неосяжний океан, викликає незвичайні філософські думки про вічність природи, її гармонії, нікчемності людини в цьому нескінченному світі. Звичайно, Дишель не мислив так побудована, він смутно усвідомлював страх перед глибиною океану. Йому здавалося, що хтось незримий і великий спостерігає за людьми, розпоряджаючись їхніми долями. У шторм Диму страждав від морської хвороби, а коли море заспокоїлося, став спілкуватися з іншими емігрантами, намагаючись з'ясувати, що таке "більша свобода в Америці". Знаючі люди пояснили, - це величезна жіноча статуя з факелом в руці. Але лозіщанам не сподобалося таке пояснення, вони відчувають інший сенс цього слова.

У сьомий день подорожі на море впав сильний туман. Пароплав ледве рухався, подаючи сигнали. 'В цей час на кораблі помер пасажир. Його завернули у саван і поховали в морській безодні. Про нього гірко плакала молода дівчина, залишилася сиротою. У тумані пароплав ледь не зіткнувся з айсбергом. Матвій ніколи не бачив таку махину льоду. Пізніше Лозинський Дишель знову зіткнувся з плаче дівчиною. Він став її втішати. Дати її померла ще на батьківщині, батько - на пароплаві. Сирота боїться невідомості, що очікує її в незнайомій країні. Матвій вирішує, якщо знайде свою частку в далекій Америці, "це буде і твоя доля, крихітка ".

На дванадцятий день подорожі лозіщане побачили пасажирів, стіл-1ІВШІХСЯ на носі судна, очевидно, берег недалеко. Через деякий час _тал проступати маяк. І наші мандрівники виразно побачили: "... стояла величезна фігура жінки з піднятим у руці смолоскипом ", незабаром показалися й високі будинку. Пароплав увійшов у порт, але пасажирів не ссажівалі. Ніч вони провели на пароплаві. Тільки наступного дня невеликий катерок підтягував і штовхав його до пристані. Плавання закінчилося, але нашим мандрівникам боязно покидати звичну палубу. Вони несміливо зійшли трапом, дівчина тулилася поруч.

Мандрівники дуже зраділи, коли на пристали побачили "Соотечественника": "Жид! А їй же Богу, нехай мене розіб'є ясним громом, якщо це не жид! - Першим побачив Диму, вказуючи на якогось пана. Зраділи цій людині, як рідного. Та й жид, помітивши білі сувої і смушкова шапки, зараз же підійшов і привітався. Він виявився "паном Борки". У нього підходяще приміщення для приїхали і для панночки "особливо". Він покликав сина, що взяв в дівчини "вузлик, і вся процесія рушила по вулиці". Анна дуже злякалася, коли над її головою пронісся потяг. Приїжджі "подивилися з роззявленими ротами, як потяг прогнувся в повітрі змією, повернув за ріг, трохи не зачіпаючи за вікна будинків, і полетів знову по повітрю далі, то прямо, то звиваючись ...". Наші мандрівники йшли і шепотіли молитви, а за ними ув'язалася якісь чорні дияволята, жбурляють шкіркою невідомого фрукта (бананової шкіркою). Диму запропонував покликати поліцію, але Борк відмовив, тут не прийнято з кожного приводу турбувати поліцейських. Хлопчаки віко-ре відстали. Борк запросив піднятися по сходах, які ведуть до платформи того самого поїзда, який недавно пронісся над їх головами і так налякав. Диму навідріз відмовився йти в "літаючий потяг", тільки страх залишитися на самоті змусив його піднятися за рештою на платформу. Виявилося, подорожувати у поїзді не страшно.

Незабаром вони розмістилися у містера Борка в десятіместной просторій кімнаті. Анна оселилася з дочкою господаря Розою.

Диму дивно швидко пристосовувався до місцевих порядків. Матвія ж обтяжує чужина. Розмова з співвітчизницею "строгої баринею" посилює це настрій. Вона прийшла наймати Анну собі в прислуги, але поки пішла ні з чим. Лозіщане написали листа Осипу, сподіваючись на його допомогу. Поки живуть у Борка, дивуючись незвичайності порядків і звичаїв "нового світу". Диму вмовляє Матвія битися з ірландцем на гроші. Але Лозинський Дишель не погоджується, він не звик користуватися своєю силою, а тим більше її продавати. Матвія дивує, що євреї в Америці не шанують "святу суботу" так, як це робили в Росії. Борк пояснює це новими обставинами: необхідністю працювати: ні одному хазяїнові не сподобаються прогули працівника навіть з релігійних міркувань. Борк пояснив, що релігія пристосовується до нових умов, даючи послаблення, щоб не відлякати віруючих від церкви. Матвія це незрозуміло і не до вподоби. На пропозиція Борка постригтися Матвій гнівається. Він хоче зберегти свій вигляд незалежно від місця проживання. Стрижку і зміну одягу він сприймає як відмова від вікових традицій предків, батьківщини, релігії.

Лозіщане мріють про краще життя в якійсь фантастичній селі з щасливими жителями. Вночі Матвій бачить сон: ніби хтось кричить: "Дурні люди, бідні, темні люди. Немає такої села ... "Колишні приятелі померли. Тебе мати рідна не визнає, коли предстанешь перед нею ... і онуки її будуть американці ... Матвій у несамовито кинувся. Його настрій ще більше зіпсувався, коли побачив постригся Диму, схожого тепер на американського бродягу. Диму ображено розповів Матвія, що тут люблять битися, боксувати за гроші. Він побився об заклад, що Матвій самий сильний і легко здолає сусіда-ірландця. У цей час Анна і дочка Борка Роза згадували про свої сім'ї. Анна боялася розповісти, що її брат брав участь в єврейському погромі, і за цей посаджений у в'язницю. Пізніше вона зраділа, що стрималася, не розговорилася. Мати Рози померла після єврейського погрому, налякавши того, що сталося. Поговоривши та помолившись, дівчата лягли спати.

З цього часу у Дими став різко псуватися характер, він зв'язався з американцями, водив з ними компанію, з'ясовуючи, як можна заробити на життя. Незабаром він запропонував Матвія продати свої голоси на виборах мера. Матвій навідріз відмовився, Диму остаточно віддалився від приятеля.

Листи від Осипа все не було, Матвій нудьгував, сидячи вдома за читанням Біблії. Знову Диму завів розмову про бокс. Борк підтримав його: американці люблять бої, роблячи великі ставки на б'ються. Матвій вилаяв їх ледарями і відмовився битися. Диму продовжував спілкуватися зі своїми новими приятелями "Американцями". Одного разу Диму підійшов до сидить Матвія і попросив його побитися з ірландцем. Матвій поважно відмовився. Ірландець погасив газовий ріжок, заважаючи Матвія читати. Лозинський штовхнув його ліктем, щоб не заважали. Ірландець впав, але потім знову поліз у бійку. Матвій підвівся, згріб Падді за волосся, затиснув його голову між колін і кілька разів ляснув дуже голосно по м'якому місцю. Всі відбулося блискавично. Численні свідки того, що сталося заходилися з сміху. Диму сам сміявся, а потім вимовляв Матвія: "Добре, що й казати: битися, точно ведмідь у барлогу ... Це сором перед освіченими людьми ". Матвій спокійно продовжував читати. Ірландець не заспокоївся, він підійшов до Матвія, і коли Але встав той смикнув лозіщаніна за ноги. Матвій з гуркотом впав на підлогу. Він прийшов в лють, ірландцеві був би кінець, коли б не підскочила Анна, заспокоїтися Матвія. Ірландці ледве вгамували, бачачи гнів Матвія.

Вночі Диму розповів, це називається "індіанська штучка". Матвій знову розсердився, проклинаючи всіх новоявлених приятелів Дими. Ті схопились з ліжок, боячись продовження гніву Лозинського. Але Диму заспокоїв їх, Матвій не буде їм зла.

"Матвій звик поважати себе", йому важко забути вчинок Падді, так принизити його. Вночі Матвія приснилося, ніби Падді підійшов до нього, а Матвій не міг поворухнутися, захиститися. Мелькало злякано особа Анни. Потім приснилася весілля сина Борка Джона і Анни. Матвій уві сні скреготав зубами, ніж привів у жах навіть Диму. Вранці, коли майже всі розійшлися, Матвій піднявся в кімнати Анни і Рози і сказав, тутешні порядки нагадують йому історію Содому і Гоморри. І якщо б він міг, то з торбою пішов би на батьківщину, але по морю не підеш. Він вирішив відвести Анну до суворої пані, що приходив до Борку. Співвітчизниць не скривдить сироту, поки Матвій не заробить грошей на зворотну дорогу. Анна скорилася волі Матвія, хоча Роза відмовляла йти до пані: вона мало платить і змушує багато працювати. Матвія це не зупинило.

Джон відвів Матвія і Ганну до дами, де йшов довгий повчальні розмову, поки молодий Борк не розсердився, і не пішов. Матвій кинувся слідом, не звернувши уваги на номер будинку. Не знав він і адреси Борка ...

Матвій кинувся наздоганяти Джона, помилився, заплутався в однакових будинках і зовсім розгубився. Джона "зазріла совість", він повернувся за Матвієм, але того і сліду не було. Джон кидався на всі боки, але безрезультатно. Пізно ввечері Анна розплакалася, уявивши, що назавжди потерялаМатвея. У Борка теж допізна не спали, обговорюючи зникнення Матвія. Весь день Джон і Диму бігали по місту в марних пошуках лозіщаніна. Вночі Диму не раз плакав.

На кілька днів Матвій став "найзнаменитішим людиною Нью-Йорка", але про це пізніше.

Усвідомивши, що він загубився, Матвій купив хліба, напився прямо з фонтану і стояв, роздумуючи, що робити далі. Тут його побачив репортер і про всяк випадок зробив замальовку незвичайного людини. Побачивши підійшов поліцейського, Матвій втік. Він побоявся потрапити в буцегарню - паспорт залишився у Борка.

Чистильщик чобіт покликав Матвія, подумайте, що це знайомий Борка. Пізніше Матвій зрозумів свою помилку і розсердився: "Собака ти, чорна собака ... Людина на тебе сподівався, як на брата ... як на рідного батька ... "

Матвій блукав по місту весь день. Він навіть вийшов до будинку, де збиралися емігранти, і якщо б підійшов ближче, то побачив свою сестру Катерину з Осипом, що йдуть зустрічати черговий пароплав в надії побачити Матвія і Диму. Але Матвій не знав цього і пішов вліво. Блукаючи по вулицях і мостах, він вийшов до затоки, задрімав біля води.

Прокинувшись, Матвій поспішив до вагона канатної дороги, закличний дзвін в ночі. Матвія хотілося нескінченно їхати, але кондуктор випровадив його у парку. Лозинський шукав затишний куточок, відпочити від безплідних поневірянь, але голос сторожа злякав його.

Нарешті Матвій приліг у траві біля фонтану. Він уже задрімав, "як раптом кущі розсунулися, і якийсь чоловік зупинився над ним, заглядаючи в його нічний притулок ". Людина стала щось питати, але Матвій не зрозумів його. Лощінскій озлився, невже не дадуть і тут спокою. Неборак відійшов, кроки його затихли. Матвія раптом захотілося повернути бідолаху, але той, мабуть, нічого не зрозуміє. Рано вранці Матвій побачив свого "нічного гостя" повішеним на дереві. Він кинувся допомогти, але чоловік був мертвий. Матвій поспішив геть.

Цього ранку безробітні Нью-Йорка вирішили влаштувати мітинг. Його призначили раніше, щоб звернути увагу більшості, які поспішають на роботу. Репортер, посланий висвітлювати події, одним із перших побачив Матвія, зазначивши: "Першим з'явився якийсь дикун у фантастичному костюмі ...", а потім що висить в частіше тіло. Репортер кинувся допомогти нещасній, але, зрозумівши, що пізно, вирішив сфотографувати його для газети. Це викличе сенсацію, газета буде задоволена. Поступово парк наповнився людьми. Вони збиралися біля "нещасного", поліції все не було. Прибув і Чарльз Гомперс - знаменитий оратор робочого союзу. Він віддав данину нещасному, "безсилому від важкої боротьби". Матвій нічого не розумів, але відчував родинний зв'язок з тими, що зібралися. Він наближався до оратору. Бог весь, що б він зробив, але його нестримно несло до платформи, на якої полум'яно виступав Гомперс.

Невідомо, що сталося б, доберись Матвій до мети, але на його шляху встав поліцейський Гопкінс, вчора вже бачений Матвієм біля фонтану. Лозинський захотів взяти його руку й поцілувати, Гопкінс відскочив і вдарив Матвія по голові клобом (палицею). Кров потекла по обличчю Лозинського, очі його стали дикими, страшніше, ніж у кімнаті Борка, коли його звалили з ніг. "У цьому ударі для нього раптом зосередилося все те, що пережив, перечувствовал, перестраждав за це час, вся ненависть і гнів бродяги, якого, нарешті, зацькували, як дикого звіра ... "Матвій зім'яв поліцейського, на допомогу кинулись інші правоохоронці, але "через кілька секунд величезна людина, в небаченій одязі, волохатий і лютий, один перекинув найближчу ланцюг поліцейських міста Нью-Йорка ". Лозинському на допомогу кинулись італійці, і незабаром натовп вирвалася на площу. Організатори вирішили, що мітинг зірваний, і пішли, як і прийшли, під звуки найманого духового оркестру.

Кілька днів газети Нью-Йорка, завдяки Лозинському, працювали надзвичайно жваво. Вони опублікували оголошення:

Дикун в Нью-Йорку:

Происшествие на мітингу безробітних.

Кафр, патагонец або слов'янин?

Сильніше полісмена Гопкінса.

Загроза цивілізації.

Образа законів цієї країни!

Ми дамо портрет дикуна, який вбив полісмена Гопкінса.

Диму побачив це на величезному екрані. Газети повідомляли нові подробиці: спочатку Гопкінс марно об?? яснял дикуни недоречність купання дітей у фонтані ... Але дикуни люто і мстиві ... Поліцейський став жертвою боргу в міському парку. Інша газета відзначала хорошу організацію мітингу, якби не італійці, євреї, росіяни, що спалахнули, як порох, ведені дикуном. Сенатор Робінзон поділився з газетою своїми враженнями з цього приводу. Він звинуватив у всім оратора, який підняв натовп на заворушення. У наступному номері виступив Гомперс, який звинуватив поліцію в нестриманості. Він вважає себе постраждалим, бунтівні зірвали мітинг. Він не підбурював нікого до таких рішучих діям. Тепер він має намір почати процес у суді штату про недоторканність зборів. Газети ще кілька днів пошуміли про цю подію, з'ясовуючи національність "дикуна", і відвернулися на інші "гарячі новини".

У будинку старої дами № 1235, де служила Анна, все йшло своєю чергою. Матвій як у воду канув, Джон і Диму не з'являлися. Анна тихенько зітхала, згадуючи обіцянку Матвія: "Моя доля буде і твоя доля, малятко". Незабаром господиня принесла купу газет і розповіла про подію міському парку. Вона лаяла Матвія, спочатку сподобався дамі своїй статечністю. Анна пояснила, Матвій хотів поцілувати руку поліцейського. Пані не повірила: "Хотів поцілувати?., І вбив?" Вона зробила висновок, якщо Матвія зловлять, його повісять. Анна ходила до церкви повз житла Борка. У неділю зайшла порадитися з Димой та Розою, що сталось. Від господаря вона дізналася, що лист нарешті дійшло, за Димой приїхали з Міннесоти. Газети перестали писати про мітингу в міському парку, поліцейський видужав. Тепер тільки Диму так Лозинський думали, як розшукати Матвія.

Сам же винуватець пригоди в день відомого мітингу під вечір виїхав на екстреному потязі на Детройт ...

Як тільки Матвій звалив поліцейського і натовп вискочила на площу, стало зрозуміло: більше нічого не буде. Молоді італійці підхопили Матвія і вивели його довгими переходами з площі. Вони стали розпитувати його, але нічого не зрозумівши, крім слова "Міннесота", вирішили переодягти "дивного незнайомця "і відправити на поїзді в штат Міннесота, подалі від Нью-Йорка. Матвій спочатку чинив опір, але йому показали жестом петлю навколо шиї, і він змирився. Його переодягли, постригли, відвезли на вокзал, давши з собою кошик з їжею і вином. Гроші на квиток у Матвія були. Сівши у вагон, Матвій заснув, сморенний бурхливими подіями минулої доби.

Матвій спав майже всю дорогу, час від часу прокидаючись і безглуздо дивлячись на всі боки. На одній зі станцій у вагон, в якому їхав Матвій, увійшов новий пасажир. Це був худорлявий старий з проникливим поглядом. Він був одягнений "зовсім голодранців", але тримався упевнено. Решта пасажири ставилися до нього досить шанобливо. Незабаром Матвій знову заснув.

Але сни деколи приходять невчасно, Матвій проспав масу цікавого, він міг би уникнути багатьох неприємностей, якщо б не спав. На проміжній станції увійшов молодий чоловік, поклав вузлик на полицю над головою Матвія, уважно розглядаючи лозіщаніна. Матвій теж відкрив очі, але потім відкинувся на полицю і заснув. Молодий чоловік привітався зі "дивним пасажиром ", що опинилися суддею Дікінсом. Вони розговорилися про Матвія, зацікавило обох джентльменів. Суддя називає молодої людини "містером Ниловим ". Дікінсон згадав недавню газетну галас про "кусаються дикунів", ймовірно, вихідця з Росії. Нілов досить холодно відповів, що росіяни не мають звички кусатися, це вигадка газетярів. Нілов досить добре знає своїх співвітчизників, щоб це стверджувати. У його країні, на жаль, люди ще кланяються занадто низько. І ось на привітання пішов сильний удар кийком. Хто ж це витримає? Дікінсон відповів, що молода людина змогла б відмінно працювати адвокатом. На чергову пропозицію судді поміняти роботу Нілов відмовився, він вийшов на станції і рушив до тартаку, на якій був простим робітником. , Що залишилися, у вагоні попащекувати про Нілов, а потім суддя помітив, що на душі у сплячого досить неспокійно.

Нарешті приїхали в Дебльтоун, кондуктор розбудив Матвія, пояснюючи жестами, що пора виходити. Суддя на платформі поговорив з поліцейським, зобов'язавши його стежити за підозрілим паном. Матвій вийшов з ваго-1 на, сів на лаву і просидів до ранку, йому нікуди було йти, він не може пояснити свої наміри.

На ранок з'явився чоловік, який стверджує, що приїжджий - не хто інший, як "Дикун", який убив поліцейського в Нью-Йорку. Приїжджий вимагав від судді заарештувати "дикуна". Дікінсон дав телеграму Нілову і ліг спати, упевнений, що у поліції Дебльтоуна надійний помічник.

Поліцейський Джон Келлі, вартували Матвія, вранці доповів судді, незнайомець сидить на колишньому місці, як побита собака, навколо збираються мешканці містечка. Коли поліцейський підійшов ближче, "незнайомець потягнувся до руки Джона і хотів її вкусити ", - стверджував Келлі. З натовпу викликали жінку, батько якої був поляком. Вона ж пам'ятала лише слова пісні: "Наша мат-ка ... Куропати-ка ...// Рада бити дет-їй ... "Матвій здригнувся, почувши звук рідної мови. Він кинувся до жінці, але його шлях перегородив поліцейський. Матвій безсило схопився за ручку лавки. У нього був зацькований вид. Перед очима раптом встала картина корабля, на якому він прибув до Америки, і похорон батька Анни. Матвія злякав міраж. Протерши очі кулаком, він побачив, як поліцейський скелі над рукою судді, намагаючись її укусити. Матвія стала зрозуміла реакція американців. Він гукнув: "Неправда!" - і кинувся до судді пояснити свій посту-. пок. Усіх, що стоять на шляху, Лозинський розкидав, невідомо, що б сталося, якби не з'явився Нилов. Він доброзичливо запитав: "Ей, земляк! Що це ви тут накоїли? " Матвій кинувся до руки новоприбулого, почав цілувати її, ридаючи, як дитина. Незабаром усе з'ясувалося. Суддя був гордий своєю "великою місією" в рішенні загадки "Дикуна".

Наступного дня газета міста Дебльтоуна вийшла з портретом "містера Метью "(Матвія). Відтепер розкритий секрет незвичайного поведінки незнайомця. Описувалася особистість Матвія, він характеризувався прекрасним лагідним людиною -- дізнавшись, що поліцейський Гопкінс живий і здоровий, Матвій, за твердженням газети, був щасливий. Жест, зрозумілий Гопкінс неправильно, був виразом покірності і поваги. Після благополучно закінчився розгляду Нілов відвів Матвія до себе на квартиру.

Матвій проспав цілу добу. Прийшовши з роботи, Нілов погодував гостя, Лозинський ж відчував деяку незручність перед "паном Ниловим". На Наступного дня Євген запропонував Матвія роботу на тартаку. Лозинський погодився. Матвій працював старанно, незабаром він виявив, що за вирахуванням їжі і плати за квартиру у нього залишається достатньо грошей, які він вирішує збирати для повернення на батьківщину. Нілов відмовляє Матвія від цієї безглуздої задуму. В Америці Матвій може здійснити свої мрії про господарство, будинок, дітей. "Все це ви можете знайти тут! Навіщо ж вам їхати? "Молодий чоловік запитав Лозинського, дізнався Літота його? Так, Матвій згадав свого колишнього пана, віддав лозіщанам спірні землі після смерті батька. Євген вдячний Америці, тут "колишні вороги" зустрілися друзями, як брати. "За це одно я буду вдячний цій країні ". Нілов розповів, що він повертався до Росії і виїжджав знову. Там йому не вистачало свободи, а тут - батьківщини.

Кілька пообвикнув, вивчивши мову, Матвій перейшов працювати на ферму до німцеві, цінує його силу. Матвій навчився працювати на машинах. Через рік Нілов влаштував його інструктором по-єврейську колонію. Нью-йоркські газети мало друкували про події, що відбулися в Дебльтоуне, тому ні Диму, ні Анна нічого не знали про Матвія. Живучи в колонії, Матвій дуже змінився. З часом він став часто згадувати Анну і обіцянку, дану їй. Через два роки він приїхав до дівчини. У перший момент Ганна злякалася, уявивши перед собою примари, потім зраділа поверненню Матвія. Перед від'їздом до нього Матвій і Анна пішли на пристань Нью-Йорка - подивитися, як підходять пароплави з Європи. Серця їх стискала пекуча печаль, але про повернення на батьківщину не могло бути й мови. Треба будувати життя і пускати коріння тут, в "новому світлі".

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.litra.ru/