Герман Брох. Невинні

I. Молода людина, не старше двадцяти років, без капелюха, злегка п'яний, забрів до бару випити пива. За сусіднім столиком розмовляють двоє, чується чоловічий, майже хлоп'ячий голос і голос жінки, грудної, материнський. Молодій людині лінь повертати голову в їхній бік, він уявляє собі, що це мати й син. Розмова йде про гроші, вони потрібні жінці - люблячої, стурбованої. У молодої людини тільки-но померла мати, до цього він поховав батька. Йому дуже хотілося б піклуватися про матір, адже його доходи в Південній Африці постійно ростуть. До того ж він отримує доходи з голландського спадщини батька, яке надійно помістив. Тут, у Парижі, у нього туго набитий гаманець, він готовий поділитися з цією жінкою. Можливо, тоді вона захоче жити з ним, йому не завадила б зараз материнська ласка який-небудь жінки. А можна покінчити з собою і залишити їй свої гроші. Все так просто, тільки незрозуміло, звідки взялася думка про самогубство. Молода людина починає вставляти свої фрази в розмова пари, йому здається, що їх голоси і долі переплітаються. Він згадує своє ім'я - Андреас - і просить називати його А. Тут він на мить засинає, а коли прокидається, пара вже зникла. А. хоче заплатити за них офіціантові, але все вже сплачено.

II. Беручи для прикладу героя з міщанського середовища, можна продемонструвати єдність і універсальність світових процесів. Герой живе в провінційному німецькому містечку. У 1913 р. герой служить молодшим учителем гімназії, викладає математику і фізику. Як у особи, «сконструйованої з посереднього матеріалу», у нього не виникає думок і питань філософського спрямування. Він до кінця детермінований своїм середовищем. Ім'я його несуттєво, можна назвати його Цахаріасом. Чи траплялося йому замислюватися про щось, що виходить за рамки математичних завдань? Звичайно, про жінок, наприклад. Приходить час і для «Еротичного потрясіння». Випадково, не вдома, він стикається з дочкою своєї квартирної господині, поруч з якою спокійно прожив кілька років. Виявляється, вони з Філіппін люблять один одного. Незабаром доходить і до «вищого докази кохання », а слідом за тим до ревнощів, недовіри, страждань, мук. Обидва вирішують покінчити життя самогубством, Філіппіни стріляє йому в серце, потім собі в скроню, і їх кров «змішується».

Такий шлях - від «убозтва до божественного» - не для посередніх натур. Більше природний і закономірний інший хід подій, коли парочка приходить нарешті до знуджений очікуванням матусі, і Цахаріас схиляє коліна, щоб прийняти благословення.

III. Тільки що прибув А. оглядає вокзальний майдан міста, що має форму трикутника. У ній є щось привабливе, магічне, і йому хочеться стати тутешнім жителем.

А. знімає кімнату в будинку баронеси В., яка обмежена у коштах. На дворі 1923 р., після програної Німеччиною війни лютує інфляція. У А., комерсанта, пов'язаного з алмазними копальнями в Південній Африці, завжди є гроші. Баронеса живе з дочкою Хільдегард і старою служницею, чоловік баронеси помер. А. відразу ж розуміє, що взаємини в сім'ї досить складні. Хільдегард демонструє своє незадоволення від появи мешканця-чоловіки, але підпорядковується волі матері. А. міг би знайти собі інший притулок, але його, як видно, привела сюди сама доля. Він зауважує, що всі три жінки схожі один на іншу. У цьому «трикутнику» баронеса представляє «материнський тип», а в обличчях служниці Церліни і Хільдегард є щось чернече, якась «Позачасовий». Снізойдя до розмови з мешканцем, Хільдегард в перший же вечір повідомляє йому, що її завдання - доглядати за матір'ю і зберігати мир в будинку, світ, встановлений ще батьком. А. приходить до висновку, що це дивна дівчина, жорстка, повна «непогамовану бажань».

IV. Колись він був майстром з креслярським інструментах, мав дружину, вони чекали дитини. При пологах померли і дружина і дитина. Старіючий вдівець взяв новонароджену дівчинку з притулку, назвав її Меліттой. Дівчинка закінчила школу і тепер працює у пральні. Старий батько стає мандрівним бджолярем. Бродячи з піснею по полях, він захоплюється «великим створенням творця», вчить людей роботі з бджолами. З роками вона наближається до «єству буття», до пізнання життя і смерті. Головна старий повертається ненадовго і неохоче, побоюючись, що дивацтва його долі можуть «викривити лінію життя» молодого недосвідченого істоти.

V. А. любить жити з комфортом. Гроші даються йому легко, тепер він скуповує будинку й землю за знецінені марки. Йому доставляє насолоду дарувати гроші. Він не любить приймати рішення, доля сама непогано за нього вирішує, а він підкоряється їй, не втрачаючи, втім, пильності, хоча і з достатньою часткою ліні.

В одне недільний ранок Церліна викладає йому старі сімейні таємниці. Баронеса народила Хільдегард не від барона, а от друга сім'ї фон Юна, Ніхто не знав, що служниця про все здогадалася, зловтішався і діяла в своїх інтересах. У той час Церліна була вродливий і «апетитною» дівчиною з села. Після невдалої спроби спокусити аскета-барона, суддю, їй швидко вдається спокусити фон Юна, відірвавши його від чергової коханки. Остання раптово померла в так званому Мисливському будиночку. Фон Юна був заарештований за підозрою в отруєнні, але на суді, очолюваному бароном, був виправданий, після чого назавжди виїхав з країни. Перед судом Церліна переслала барону вкрадені нею листа баронеси і її коханця, але це не вплинуло на об'єктивність рішення судді. Барон незабаром помер - від розбитого серця, на думку Церліни. Потай від баронеси служниця по-своєму виховувала Хільдегард, в «відплата за провину» - провину дочки, в якої текла кров «хтивого убійцьв», та провину матері. Хільдегард виросла в прагненні наслідувати те, кого вважала батьком - барону, «але без його святості», - Обурюється Церліна. Вона, підглядають за всіма, знає, що Хільдегард часто простоює ночами біля кімнати чергового постояльця, і лише думка про «святом» батька заважає їй відкрити двері. Баронеса стала полонянкою обох жінок, у душі ненавидять її.

Розповідь Церліни кілька відволікає А. від післяобіднього сну. Засинаючи, він шкодує баронесу і себе, що залишився без матері, він хотів би бути «своїм власним сином ».

VI. На багатолюдній вулиці А. помічає дивний, безглуздий будинок, що стирчить як "подрібнений зуб ». А. тут же обходить його підворіття, під'їзди, двори, сходи, поверхи. Він повний нетерпіння і чогось чекає, наприклад, що відкривається з вікна виду на сад або ландшафт. Він наче зачарований і перебуває в небезпечному лабіринті, а кругом жодної душі. Раптом він ледве не налітає на дівчину з відром в руках. Вона живе в цьому будинку з дідусем і працює у пральні на горищі. Андреас уявляється їй. Він хоче побачити сад, про існування якого дізнається від Мелітти. Йому це не вдається, і, розчарований, він просить Мелітту показати йому інший вихід на вулицю. Після таких довгих блукань А. потрапляє в магазинчик з продажу шкіри, звідки вибирається нарешті на вулицю з шматком купленої шкіри. Шкіра хороша, але він все одно розчарований.

VII. Цахаріас вступив в соціал-демократичну партію, після чого швидко отримав підвищення і мріє стати директором гімназії, Він одружений і має трьох слухняних дітей.

В цей час по всій Німеччині проводяться збори на знак протесту проти теорії відносності Ейнштейна. На одних зборах він виступає проти цієї теорії, хоча і не дуже різко - адже навіть у правлінні партії є прихильники Ейнштейна. Йдучи зі зборів, Цахаріас стикається в гардеробі з молодим людиною, що розшукує свого капелюха. Останній запрошує Цахаріаса в льох, де пригощає дорогим бургундським. Цахаріас не задоволений чином думок молодого людини, яка називає себе голландцем і вважає, що німці принесли багато страждань і собі, і всій Європі. Після першої пляшки Цахаріас виголошує промову на славу німецької нації, «не терпить лицемірства». Тому німцям не подобаються «Всезнайки» євреї. Німці - нація «нескінченної», тобто смерті, а інші народи загрузли в «Кінцевому», в торгашества. Німці несуть нелегкий хрест -- обов'язки «наставників людства».

Ще одна мова йде після другого пляшки: у стані легкого сп'яніння розумніше йти до повії, а не до дружини, щоб не зачати четверту дитину, що не по кишені. Але у повій можна зустрітися зі старшокласниками. Німці більше не мають потреби в слові «кохання», адже саме «спаровування» наближає до Нескінченно. За четвертої пляшкою вимовляється третя мова, а по дорозі до дому - четверта, про потребу в «спланованою свободі». А. доставляє Цахаріаса до дверей його будинку, де «двох гультяїв» з огидою зустрічає дружина Філіппінах. Виганяємо нею А. йде, помічаючи, як Філіппіни б'є свого чоловіка, захоплено приймає побої та бормочущего любовні визнання. А. приходить додому і засинає, не бажаючи ламати голову над долею німецької наііі.

VIII. Мелітта перший раз у житті отримує подарунок від молодої людини. Це сумочка з доброї шкіри, а в ній лист від А. з проханням побачитися. Мелітта НЕ знає, як писати відповідь, адже «від серця до пера такий довгий шлях», особливо для маленької прачки. Вона вирішується піти до А. і одягає недільне сукню. Їй відкриває Церліна, яка швидко все випитують і готує Мелітту до повернення А., як готують молоду до першої шлюбної ночі. Церліна одягає дівчину в нічну сорочку Хільдегард і вкладає в ліжко А. Тут Мелітта проводить дві ночі.

IX. А. розмовляє з баронесою про моральні принципи молодого покоління. За словами баронеси, її дочка вважає А. аморальним людиною, питання тільки в тому, похвала це чи осуд. З ніжністю сина А. запрошує баронесу відвідати куплений ним Мисливський будиночок.

Вечеряє А. у вокзальному ресторані. Сидячи в старовинному залі, «тривимірному», як усі німецьке, А. віддається нового виду спогадів - в «багатомірності», і сам дивується, що думає не про Мелітте, а про Хільдегард. У цей момент серед «Плебейського шуму» з'являється сама Хільдегард, пихата і прекрасна. Вона звинувачує А. в тому, що він грає життям матері, що, купивши Мисливський будиночок, став іграшкою в руках Церліни. Від служниці вона вже все знає про Мелітте і приховує свою лють від А.

В Наступної ночі Хільдегард приходить до кімнати А. і вимагає, щоб він узяв її силою. Коли ошелешено А. це не вдається, вона злорадно заявляє йому, що назавжди позбавила його «чоловічої сили».

Вранці А. дізнається з газети, що Мелітти вже немає в живих. Хільдегард зізнається, що приходила до Мелітте і сказала їй, що А. байдужий до маленької прачки. Після її відходу дівчина викинулася з Вікна. А. сприймає це як вбивство. Хільдегард цинічно заспокоює його, адже попереду ще багато вбивств і крові, і він їх прийме, як прийняв війну. До того ж смерть Мелітти полегшує йому життя. Тепер всі готуються до переїзду в Мисливський будиночок, адже їм більше не загрожує поява Мелітти. Всі весело святкують у ньому Різдво.

X. Майже десять років живе А. у Мисливському будиночку з баронесою і Церліной. У свої сорок п'ять років він неабияк розжирів завдяки старанням Церліни, яка і свій вагу більш ніж подвоїла. Але служниця наполегливо носить рвану старий одяг, а ту, яку їй дарує А., складає. А. піклується про баронесі, як син, і це все більше стає змістом його життя. Нечасті відвідування Хільдегард вже приймають характер небажаного вторгнення. А. поступово забуває про минуле, неймовірно, що він любив колись жінок, одна наклала на себе руки через нього, але вже і її ім'я готове вислизнути з пам'яті. У цих «зажіревшіх буднях» потрібно тільки враховувати можливості раптового зльоту політичних бовдурів на зразок Гітлера, щоб не втратити гроші. Своєю головною спадкоємицею він оформляє баронесу, має намір виділити солідні суми благодійним організаціям, перш за все в Голландії. Він не тривожиться за майбутнє, адже в 1933 р. націонал-соціалісти втрачали голоси. А. любить повторювати, що світ потрібно ігнорувати і неспішно «пережовувати будні».

Одного разу А. чує спів, що долинали з лісу. Спів йому заважає. Останні три роки вже не до співу, «болван» Гітлер все-таки захопив владу, зріє небезпека війни, потрібно залагодити фінансові справи. З'являється старий могутньої статури, сліпий, але впевнений і спокійний. А. раптом розуміє, що це дідусь Мелітти, і в ньому спалахує біль від виник нагадування. Обидва починають аналізувати провину і невинність А., простежувати всю історію життя цього, по суті, доброго людини. Що б не відбувалося в світі: війна, російська революція і росіяни табору, прихід Гітлера до влади, А. робив гроші. При цьому він завжди вважав за краще бути «сином», а не «батьком» і врешті-решт обрав для себе роль «Жирного дитинку». А. знаходить свою провину в абсолютному, «печерний» байдужості, наслідком якого стає байдужість до страждання ближнього. Старий знає, що поколінню перехідного часу визначено вирішувати проблеми, А. ж впевнений, що це покоління паралізовано безміром завдання. Він сам сподівався уникнути відповідальності за своє «озвіріння», що загрожує всьому світу і кожному окремо. А. визнає свою провину і готовий до розплати. Дідусь Мелітти розуміє, схвалює і приймає його готовність, вперше звертаючись до нього по імені - Андреас. Старий видаляється. Слідом за ним «природним» для нього способом йде з життя А.: з «жахливою тривимірної дійсності» в «Безмірне небуття», з пістолетом у руці,

Так не знаючи всієї правди, залишившись без А., баронеса вмирає від горя, при явному сприяння Церліни. Тепер колишня служниця багато одягається і заводить собі прислугу.

XI. Борошно, все ще молода, йде до церкви до обідні. Назустріч їй незнайомець у окулярах, і панночці чомусь хочеться перейти на інший бік вулиці. Все ж таки вона проходить повз нього в «панцирі крижаного байдужості», як справжня дама, «трохи Чи не свята ». Потім їй здається, що цей немолодий уже чоловік, який міг би бути схожим на комуніста, якщо б Гітлер їх всіх не знищив, йде слідом за ній. Вона входить до церкви, відчуваючи потилицею тяжкість його погляду. Потім вислизає переді вільного місця у дворик, де нікого немає. Вона озирається -- «Насильство відміняється», принаймні на цей день. В душі панночки піднімається якась суміш жалю і зловтіхи. Звучить хорал, панночко знову входить в церква, відкриває Псалтир - «і справді свята».

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/