Джордж Гордон Байрон. Корсар

Сповнений мальовничих контрастів колорит «гяура» відрізняє і наступний твір Байрона «Східного» циклу - більш широку за обсягом поему «Корсар», написану героїчними двустишия. У короткому прозовому вступ до поеми, присвяченій побратиму автора по перу і однодумцю Томасу Муру, автор застерігає проти характерного, на його погляд, вади сучасної критики -- переслідувала його з часів «Чайльд Гарольда» неправомірною ідентифікації головних героїв - будь то Гяур або будь-хто інший - з творцем творів. У той же час епіграф до нової поемі - рядок з «Звільненого Єрусалиму» Тассо - акцентує внутрішню роздвоєність героя як найважливіший емоційний лейтмотив оповіді.

Дія «Корсар» розгортається на півдні Пелопоннесского півострова, в порту Короні і загубиться на просторах Середземномор'я піратському острові. Час дії точно не позначено, однак неважко зробити висновок, що перед читачем - та ж епоха поневолення Греції Османською імперією, яка вступила в фазу кризи. Образно-мовні засоби, що характеризують персонажів і те, що відбувається, близькі до знайомим з «Гяур», але нова поема більш компактна по композиції, її фабула детальніше розроблена (особливо в тому, що стосується авантюрного «фону»), а розвиток подій і їх послідовність - більш впорядкованим.

Пісня перший відкривається палкою промовою, живопису романтику виконаного ризику і тривог піратського спадку. Спаяні почуттям бойового товариства флібустьєри обожнюють свого безстрашного отамана Конрада. Ось і зараз швидкий бриг під наводить жах на всю округу піратським прапором приніс підбадьорливі звістку: грек-навідник повідомив, що в найближчі дні може бути здійснений напад на місто і палац турецького намісника Сеїд. Звиклі до дивацтв характеру командира, пірати ніяковіють, заставши його зануреним у глибоких роздумах. Випливають кілька строф з докладною характеристикою Конрада ( «Загадковий і вічно самотній, / Здавалося, посміхатися він не міг »), що вселяє захоплення героїзмом і страх -- непередбачуваною імпульсивністю пішов у себе, зневірившись у ілюзіях ( «Він серед людей тяжку зі шкіл -/Шлях розчарування - пройшов ») - словом, який несе в собі типові риси романтичного бунтаря-індивідуаліста, чиє серце зігріте однієї нестримною пристрастю - любов'ю до Медоре.

Кохана Конрада відповідає йому взаємністю, і однією з найбільш проникливих сторінок в поемі стає любовна пісня Медори і сцена прощання героїв перед походом, Залишившись один, вона не знаходить собі місця, як завжди турбуючись за його життя, а він на палубі брига роздає доручення команді, повної готовності здійснити зухвалий напад - і перемогти.

Пісня другий переносить нас у піршественний зал в палаці Сеїд. Турки, зі свого боку, давно планують остаточно очистити морські околиці від піратів і заздалегідь ділять багату здобич. Увага паші привертає загадковий дервіш в лахмітті, що казна-звідки з'явився на бенкеті. Той розповідає, що був узятий у полон невірними і зумів втекти від викрадачів, однак навідріз відмовляється скуштувати розкішних страв, посилаючись на обітницю, даний пророка. Запідозривши в ньому лазутчика, Сеїд наказує схопити його, і тут незнайомець миттєво перетворюється: під смиренним обличчям мандрівника переховувався воїн у латах і з мечем, разючою наповал. Зал і підходи до нього в одну мить відео соратниками Конрада; закипає запеклий бій: «Палац у вогні, палає мінарет».

Смявшій опір турків нещадний пірат являє, однак, непідробну рицарственность, коли палац охопило полум'я перекидається на жіночу половину. Він забороняє побратимам по зброї вдаватися до насильства стосовно невільниць паші й сам виносить на руках з вогню найкрасивішу з них - чорноокої Гюльнар. Тим часом вислизнули від піратського клинка в плутанині побоїща Сеїд організує свою численну Охорону в контратаку, і Конраду доводиться довірити Гюльнар та її подруг по нещастю турботам простого турецького дому, а самому - вступити в нерівний протиборство. Навколо один за одним падають його побиті товариші; він же, порубали незліченна безліч ворогів, ледь живий потрапляє в полон.

Вирішивши Конрада піддати тортурам і страшної кари, кровожерний Сеїд наказує помістити його в тісний каземат. Героя не лякають майбутні випробування; перед лицем смерті його турбує лише одна думка: «Як зустріне звістку Медора, злий вість? »Він засинає на кам'яному ложі, а прокинувшись, виявляє у своїй темниці потай пробрався в узіліще чорноокої Гюльнар, неподільно полонених його мужністю і шляхетністю. Обіцяючи схилити пашу відстрочити підготовлювану страту, вона пропонує допомогти корсару бігти. Він коливається: малодушно втекти від противника - не в його звичках. Але Медора ... Вислухавши його пристрасну сповідь, Гюльнар зітхає: «На жаль! Любити вільним лише дано! »

Пісня третій відкриває поетичне авторське визнання в любові Греції ( «Чудовий град Афіни! Хто захід сонця/Твій дивний бачив, той прийде назад ... »), що змінюються картиною Піратського острова, де Конрада марно чекає Медора. До берега причалює човен із залишками його загону, що приносить страшну звістку, їх проводир поранений і полонений, флібустьєри одностайно вирішують будь-яку ціну визволити Конрада з полону.

Тим часом вмовляння Гюльнар відстрочити болісну страту «гяура» виробляють на Сеїд несподівана дія: він підозрює, що улюблена невільниця небайдужа до полоненого і замишляє зраду. Обсипаючи дівчину погрозами, він виганяє її з покоїв.

Через три доби Гюльнар ще раз проникає до в'язниці, де тужить Конрад. Ображена тираном, вона пропонує в'язня свободу і реванш: він повинен заколоти пашу в нічній тиші. Пірат відсахується; слід схвильована сповідь жінки: «Помста деспотові злом не клич!/Твій ворог мерзенний повинен пащу в крові!/Ти здригнувся? Так, я хочу стати інший:/відштовхнути, ображена -- я мщу!/Я незаслужено звинувачена:/Хоч і рабиня, я була вірна! »

«Меч - Але не таємний ніж! »- Такий контраргумент Конрада. Гюльнар зникає, щоб з'явитися на світанку: вона сама здійснила помста тирану і підкупила варту; у узбережжя на них чекає човен та човняр, щоб доставити на заповітний острів.

Герой розгублений: у його душі - непримиренний конфлікт. Волею обставин він зобов'язаний життям закоханої в нього жінки, а сам - як і раніше любить Медору. Придушена і Гюльнар: в мовчанні Конрада вона читає засудження звершень нею злодіяння. Тільки швидкоплинне обійми і дружній поцілунок врятованого нею в'язня приводять її до тями.

На острові пірати радісно вітають що повернувся до них ватажка. Але ціна, призначена провидінням за чудове позбавлення героя, неймовірно: у вежі замку не світиться лише одне вікно - вікно Медори. Терзає страшним передчуттям, він піднімається по сходах ... Медора мертва.

Скорбота Конрада незнищенна. У самоті він оплакує подругу, а потім зникає без сліду: «<...> Днів проходить черги,/Ні Конрада, він зник назавжди,/І жоден натяк не повів,/Де він страждав, де борошно поховав!/Він зграєю був оплакувані лише своєї,/Його подругу прийняв мавзолей .../Він буде жити в переказах сімейств/З одного любов'ю, з тисяча зла ». Фінал «Корсар», як і «гяура», залишає читача наодинці з відчуттям не до кінця розгаданою загадки, навколишнього все існування головного героя.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://briefly.ru/